Номер провадження: 22-ц/813/5759/25
Справа № 496/4098/23
Головуючий у першій інстанції Портна О. П.
Доповідач Комлева О. С.
04.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Плачкова В'ячеслава Миколайовича, представника ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 квітня 2025 року, постановленого під головуванням судді Портної О.П., повний текст рішення складений 11 квітня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я фізичної особи, -
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я фізичної особи, в якому просив:
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 30.11.2019 року, приблизно о 19:00 водій ОСОБА_1 , керуючи ТЗ марки «Volkswagen Sharan», реєстраційний номер Республіки Литви НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Рені-Одеса» (М-15) на 180 км допустив виїзд керованого ним ТЗ на зустрічну смугу руху де здійснив зіткнення з ТЗ марки «Lexus RX-330», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , що рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого пасажир ТЗ марки «Volkswagen Sharan», ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
01.12.2019 року за фактом даного ДТП було внесено відомості до ЄРДР за № 120191602200000368 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 ККУ.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 17.05.2023 року по справі № 497/1106/22 ухвалено звільнити ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 49 ККУ від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 ККУ, у зв'язку із закінченням строків давності. Закрити кримінальне провадження № 120191602200000368 від 01.12.2019 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України відносно ОСОБА_1 , що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 ККУ - у зв'язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.
Вказаною ухвалою встановлена вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 ККУ.
В результаті ДТП ОСОБА_2 поступив в хірургічне відділення Татарбунарської центральної районної лікарні з діагнозом: закритий перелом правої стегневої кістки із зміщенням уламків. З 24.12.2019 року по 06.01.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Одеська обласна клінічна лікарня». 24.12.2019 року виконана операція - відкрита репозиція, БІОС перелому правої стегневої кістки системою PFNA, дротом та гвинтом. Позивач був вимушений проходити стаціонарне лікування з оперативним втручанням, терпіти болісне лікування та діагностичні процедури, отримувати неприємне медикаментозне лікування. Таким чином позивачу було завдано фізичного болю, який носив триваючий характер та супроводжував його впродовж тривалого періоду часу та страждання, які довелося пережити йому впродовж цілого періоду лікування.
28.10.2020 року позивачу було встановлено ІІІ-ю групу інвалідності. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів.
Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 200000,00 грн. Станом на дату ДТП, діяв іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», який був виданий щодо зареєстрованого в іншій країні ТЗ марки «Volkswagen Sharan», реєстраційний номер Республіки Литва НОМЕР_1 . МТСБУ було прийнято рішення про виплату відшкодування шкоди заподіяної в результаті ДТП, яка мала місце 30.11.2019 року в загальному розмірі 83822,70 грн., у тому числі моральної шкоди в сумі 3991,55 грн. з розрахунку 5% страхової виплати за шкоду заподіяну здоров'ю. В зв'язку з чим, розмір моральної шкоди, яку зазнав позивач через протиправні дії відповідача, він оцінює в розмірі 196008,45 грн., які підлягають відшкодуванню у повному обсязі.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду вчиненням кримінального правопорушення у сумі 196008,45 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Плачков В.М., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що викладені в позовній заяві факти є необ'єктивними, не відповідають дійсності, а також, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Заставний Р.А., представник ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, зазначивши, що ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.
В судове засідання, призначене на 04 листопада 2025 року учасники справи не з'явились, були сповіщені належним чином (а.с. 124, 125, 135-138).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до копії довідки № 3019337634497691 від 30.09.2020 року, виданої Управлінням патрульної поліції у Львівській області Національної поліції України, у зв'язку з порушенням ОСОБА_4 п.п. 11.3., 12.1. ПДР, 30.11.2019 року на автодорозі М-15 - Одеса - Рені (на м. Бухарест), 180 км 10 м, біля с. Холмське сталася ДТП (лобове зіткнення). Відомості про потерпілих: ОСОБА_1 - травмований, ОСОБА_5 - травмована, ОСОБА_2 - травмований, ОСОБА_6 - травмований (а.с. 10).
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 17.05.2023 року по справі № 49/1106/22, звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, - від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності. Закрито кримінальне провадження № 120191602200000368 від 01.12.2019 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України відносно ОСОБА_1 , що обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - у зв'язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності (а.с. 11-15).
В описовій частині вищевказаної ухвали суд встановив, що в результаті ДТП, що мала місце бути 30.11.2019 року, приблизно о 19:00 годині на 180 км автодороги Рені-Одеса (М-15) пасажир автомобіля «Volkswagen Sharan» ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
З мотивувальної частини ухвали вбачається, що суд, у нарадчій кімнаті, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені 30.11.2019 року злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України доведена в повному обсязі, але за матеріалами кримінального провадження було встановлено також, що на 16.05.2023 року, тобто на день закінчення розгляду кримінального провадження судом, з дня вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, минуло набагато більше ніж 3 роки, отже закінчилися встановлені ст. 49 КК України строки притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України, що залишилося поза увагою учасників судового засідання, які не повідомили про це суд.
Факт перебування ОСОБА_2 на лікуванні в наслідок ДТП, яка сталася 30.11.2019 року, підтверджується копією медичної картки стаціонарного хворого № 4040/903 (а.с. 16), копією виписки з історії хвороби № 4040/903 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17) та копією виписки № 28253 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 18).
Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 162356, виданої 28.10.2020 року (а.с. 19), копії Індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1355 (а.с. 20) та копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 233658, виданої 23.11.2022 року (а.с. 21-22) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІІ-ї групи.
За результатами розгляду справи щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, яка мала місце 30.11.2019 року, МТСБУ прийнято рішення про виплату відшкодування шкоди в розмірі 83822,70 грн. (а.с. 25).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9).
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У відповідності до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Частиною 7 цієї ж статті КПК України встановлено, що особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що факт завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , внаслідок ДТП, що була заподіяна з вини ОСОБА_1 не потребує окремого доказування, оскільки причинно-наслідковий зв'язок був встановлений судом та зазначений в ухвалі Болградського районного суду Одеської області від 17.05.2023 року, факт його існування відповідачем не оскаржувався.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
У відповідності з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частинами 4, 5 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень ст.ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 23 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно із ст. 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (а у випадках, передбачених пп.пп. «г» і «ґ» п. 41.1. та пп. «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений ст. 26-1 та п. 27.3 ст. 27 Закону. Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені ст. 23 Закону № 1961-IV (п.п. 1721-173 постанови) (постанова ВП ВС від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з позовом посилався на те, що моральна шкода задана у зв'язку із фактом ДТП та отриманням травмування середньої тяжкості, що не охоплюється страховим відшкодуванням за ст. 23 вказаного Закону № 1961-IV, а тому підлягає відшкодуванню самим відповідачем, з вини якого сталася ДТП.
З урахуванням викладеного, заподіяна позивачу моральна шкода, яка полягає в його моральних стражданнях через спричинене з вини відповідача ДТП, має бути співмірно компенсована останньому за рахунок відповідача, як винуватця ДТП.
Розмір спричиненої моральної шкоди позивач, з урахуванням виплати МТСБУ, оцінював у сумі 196008,45 грн.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняне до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Це підтверджує висловлену раніше думку, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним та таким, що потребує детального дослідження в кожному окремому випадку.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка виникла з вини відповідача, суд виходив з глибини та тривалості спричинених позивачу страждань, оскільки внаслідок ДТП позивач фактично набув статусу особи з інвалідністю ІІІ-ї групи та вимушений був проходити довготривале лікування, що вплинуло на його життєвий уклад, так і його родини, внаслідок ДТП порушено звичайний спосіб життя.
Висновки суду про те, що розмір моральної шкоди, визначений позивачем, спричиненої позивачу протиправними діями відповідача є справедливим і пропорційним відшкодуванням, відповідають у відповідності до встановлених обставин вимогам закону.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду вчиненням кримінального правопорушення у розмірі 196008,45 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги адвоката Плачкова В.М., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що викладені в позовній заяві факти є необ'єктивними, не відповідають дійсності, а також, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки у відповідності до встановлених обставин за наявними в матеріалах справи доказами, вбачається, що дії відповідача були неправомірними і цими неправомірними діями позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилася у зміні звичайного способу життя позивача, у зв'язку з отриманням в результаті ДТП тілесних ушкоджень середньої тяжкості та позивач має статус особи з інвалідністю ІІІ групи.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 сплатив ОСОБА_2 матеріальну допомогу у розмірі 35000 грн., колегія суддів вважає такими, що не підтверджуються будь-якими доказами, а тому не може вважатися такою, яка покривала моральну шкоду ОСОБА_2 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Плачкова В'ячеслава Миколайовича, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 квітня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11 листопада 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ С.М. Сегеда