Номер провадження: 22-ц/813/1655/25
Справа № 523/19472/21
Головуючий у першій інстанції Адамов А.С.
Доповідач Комлева О. С.
11.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року, постановленого під головуванням судді Адамова А.С., повний текст рішення складений 21 лютого 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором займу, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором займу, неодноразово уточнивши позовні вимоги, остаточно просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 194 512 грн. за договором займу від 27.09.2013 року та з урахуванням наданих додаткових пояснень просив стягнути солідарно з відповідачів еквівалент у розмірі 4 862 ам. дол. з виплатою по курсу НБУ на день платежу за вказаним договором (а.с. 3, 23, 66, 107, 112 т. 1).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.09.2013 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір займу, за яким ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 позику у сумі 10 000 грн. (екв. 1 220 ам. дол.) строком на 12 місяців.
Станом на 27.09.2021 року позика та відсотки за користування кредиту сплачені не були.
Поручителями ОСОБА_2 по договору позики є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивачем були запропоновані заходи досудового врегулювання у вигляді пропозиції повернути заборгованість, однак заборгованість повернута не була.
Відповідно пункту 9.5. договору, з 27.09.2014 року процентна ставка становила 180% річних і відповідно заборгованість по відсоткам на 27.09.2017 року за 3 роки складає 54 000 грн. (10000х3х180%).
Відповідно до пункту 9.6. договору, кредит в національній валюті (гривня) фіксується на день його видачі в ам. дол. по курсу 8,20 грн. за 1 долар США. Якщо на момент внеску, курс долара США зміниться, то повернення здійснюється у перерахунку на середній курс продажу наявного долару банками «Аваль», «Приватбанк», «Порто-франко» та інші. Але не менше, чим по 8,20 грн. за 1 долар США. Курс ам. дол. на 27.09.2021 року дорівнює 26,5 грн. за 1 ам. дол. Заборгованість по відсоткам за 3 роки складає 174 512 грн. (54000:8,2x26,5). Відповідно пункту 9.4. договору, Кредитодавець має право утримувати з позичальника пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожні сутки прострочки платежу. Пеня за 200 днів складає 20 000 грн. (10000х1%х200).
Станом на 27.09.2017 року заборгованість за договором від 27.09.2013 року складається з наступного: відсотки 174 512 грн., пеня 20 000 грн., а загалом 194 512 грн., що еквівалентно 4 862 ам. дол. з виплатою по курсу НБУ на день платежу.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з заявою, в якій просили відмовити у задоволені позову, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянтзазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, не звернув уваги на те, що у п. 10.2. договору вказано: «К правоотношениям, связанным с заключением и выполнением настоящего договора применяется срок исковой давности продолжительностью в двадцать лет (ст. 259 ЦК Украины)».
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судові засідання неодноразово викликались відповідачі.
Відповідно до довідок про місце проживання вбачається, що ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 213 т. 1), ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 216), ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 217 т. 1).
В судове засідання, призначене на 28 жовтня 2025 року відповідачі не з'явились були повідомлені за зареєстрованими адресами, однак рекомендовані повідомлення з судовими повістками повернулись до суду з позначками про відсутність адресату за вказаною адресою, що є належним сповіщенням у відповідності до ст. 128 ЦПК України (а.с. 243-248 т. 1).
Судом, також на сайті суду розміщено повідомлення про виклик ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 в судове засідання на 28 жовтня 2025 року (а.с. 237-242 т. 1).
Також в судове засідання, призначене на 28 жовтня 2025 року не з'явився ОСОБА_1 , який був повідомлений належним чином через систему «Електронний суд», в апеляційній скарзі просив розглядати справу у його відсутність (а.с. 170-171, 236 т. 1).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
За частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Отже, грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України). Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог щодо Кодексу. Із ст. 545 ЦК України, яка регулює підтвердження виконання зобов'язання, вбачається, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Зазначений договір відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України, оскільки укладений в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником . Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27.09.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 позику у сумі 10000 грн. (екв.1220 доларів США) строком на 12 місяців (а.с. 4 т. 1).
На виконання вказаного договору складено розписку про отримання ОСОБА_2 позики у розмірі 10000 грн. (а.с. 5 т. 1).
Так, згідно вказаного договору та розписки від 27.09.2013 року, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_6 10000 грн. (а.с. 4,5 т. 1).
Згідно договорів поруки від 27.09.2023 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 являються поручителями ОСОБА_2 та відповідають за своєчасне та повне виконання всіх зобов'язань, що виникли за договором позики від 27.09.2013року (а.с. 6-9 т. 1).
Як зазначає позивач, жодного платежу відповідачем не сплачено, позику не повернуто, борг за кредитом та відсотками за користування кредиту не сплачені.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідачами даний факт не спростовано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 при зверненні з позовом до суду пропущено строк позовної давності.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, за наступних підстав.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при застосуванні строку позовної давності, не звернуто увагу на ту обставину, що умовами договору (п.10.2), погодженого сторонами передбачено збільшення строків позовної давності до 20 років (а.с. 4 звор. т. 1).
Також, колегія суддів звертає увагу, що в забезпечення договору займу укладені договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до доповнення до цих договорів строк дії поруки встановлено десять років з дати договору від 27.09.2023 року (а.с. 6-9 т. 1).
За наведених підстав, суд першої інстанції помилково застосував строки позовної давності, не звернувши уваги на умови договорів, за якими сторони погодили збільшені строки позовної давності.
Щодо позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
ОСОБА_1 звертаючись з позовом до суду просив стягнути з відповідачів відсотки у розмірі 174512 грн. за період з 27.09.2017 року за три роки тобто до 27.09.2020 року, виходячи з наступного розрахунку: щодо відсотків - 10000 грн. х 3 роки х 180% : 8,2 (курс долара до гривні на момент укладання договору х 26,5 грн. (курс долара до гривні на момент звернення до суду).
Також ОСОБА_1 просив стягнути пеню у розмірі 20 000 грн., розраховуючи її за 200 днів, виходячи з основного боргу 10000 грн., та 1% за кожний день.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, відповідач має заборгованість у розмірі 194512 грн., що еквівалентно 4862 доларів США, яка складається з наступного: пеня за 200 днів складає 20000 грн. (10000 х 1%х200), відсотки - 174.512 грн.
Однак, з розрахунком проведеним ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується не в повній мірі за наступних підстав.
З умов договору вбачається, що ОСОБА_1 надав в позику 10000 грн., що на день укладання договору еквівалентно 1220 доларів США (п.п. 1.1. договору).
Відповідно до розписки, ОСОБА_2 отримала 10 000 грн. (а.с. 10 т. 1).
Відповідно до пункту 9.5. договору, з 27.09.2014 року процентна ставка рівна 180% (а.с. 4 звор. т. 1).
Відповідно до пункту 9.6. договору, кредит надано у національній валюті, при цьому гривня фіксується на день його видачі в ам. дол. по курсу 8,20 грн. за 1 долар США (а.с. 4 звор. т. 1).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку відсотків у відповідності до ст. 625 ЦК України за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент.
Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові ВС від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц.
Відсотки річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідному грошовому еквіваленті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на суму відсотків передбачених умовами договору, після його закінчення, поділеного на 100 та помноженого на 365 (днів у році).
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить висновку про те, що умовами договору позика передбачена саме у розмірі 10000 грн., а тому відсотки та пеня рахуються виходячи саме з цієї суми боргу в гривні, а тому відсотки за користування позикою 27.09.2017 року по 27.09.2020 року складають 54000 грн., виходячи з наступного розрахунку 10000 грн.:100%х180%х3 роки, а пеня у розмірі 1% щоденного відсотку розраховується за 200 днів виходячи з 10000 грн. за наступним рахунком 10000 грн.:100%х1% х200 днів, що складає 20000 грн.
За наведених підстав, колегія суддів приходить висновку про скасування рішення суду, з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 у розмірі 54000 грн. - відсотків та 20000 грн. - пені.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає декілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою.
У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ст. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся ціною позову у розмірі 194 512 грн., при цьому сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1945,12 грн. (1% від ціни позову), звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 повинен був сплатити (150% від судового збору встановленого у суді першої інстанції) 2 917,68 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції судовий збір не сплатив, а в суді апеляційної інстанції сплатив менш на 583,53 грн.
З урахуванням пропорційності заявленим позовним вимогам ОСОБА_1 , до сплати підлягало 1400 грн. (72%), а в суді апеляційної інстанції - 2100 грн. (72%), однак позивачем сплачено всього 2334,15 грн., а тому з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір з урахуванням часткової оплати у розмірі 1165,85 грн.
З відповідачів в рівних частках підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 38% у сумі 1371,80 грн. (за розгляд справи у суді 1 інстанції - 554,12 грн., та 817,68 грн. - у суді апеляційної інстанції), тобто з кожного по 457 грн. 27 коп.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення - 11 листопада 2025 року.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року- скасувати.
Ухвалити постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором займу - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму боргу у розмірі 74 000 гривень.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму боргу у розмірі 74 000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 165 гривень 85 копійок.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 457 гривень 27 копійок з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11 листопада 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ С.М. Сегеда