Номер провадження: 22-ц/813/5766/25
Справа № 1527/2-354/11
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Комлева О. С.
04.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, представника ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Сувертак І.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, що покладені на нього ухвалою суду від 22 січня 2019 року по справі №523/546/19, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, в якій просив скасувати тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України, застосоване щодо нього ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року по справі №523/546/19 за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С.
В обґрунтування заяви зазначив, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника задоволено. Обмежено тимчасово, до виконання грошового зобов'язання, право у виїзді за межі України у відношенні: ОСОБА_1 .
На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. знаходився виконавчий лист №1527/2-354/11 від 08.04.2015 р. виданий Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суми кредитної заборгованості на загальну суму 11705459,79 грн. (ВП №55964391).
В подальшому, право вимоги за кредитним та іпотечними договорами ОСОБА_1 було відступлено на користь ОСОБА_2 .
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. за заявою нового стягувача ОСОБА_2 було відкрито виконавче провадження №62266160 з примусового виконання виконавчого листа №1527/2-354/11, виданого 08.04.2015 року Суворовським районним судом м. Одеси.
18.09.2020 року приватним виконавцем Колечко Д.М. був виданий акт про реалізацію предмета іпотеки, який є підставою для видачі нотаріусом відповідного свідоцтва, що підтверджує право власності на домоволодіння.
Згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .
В подальшому, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 та його родини з вказаного домоволодіння.
З метою виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.11.2013 року по справі №1527/2-354/11 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, було реалізовано іпотечне майно боржника, та як наслідок позбавлене права власності ОСОБА_1 на єдине житло та виселене за незаконним рішенням суду його та членів його родини.
Також ОСОБА_1 зазначив, що не ухиляється від виконання зобов'язань, а в силу певних об'єктивних причин, не має наразі фінансової можливості виконати зобов'язання в повному обсязі. Більше того, не сприяє виконанню зобов'язання також вчинення незаконних дій з боку стягувана ОСОБА_2 , внаслідок яких ОСОБА_1 змушений звертатися до суду з позовами/скаргами з метою захисту своїх прав.
У ОСОБА_1 відсутнє у власності будь-яке майно та грошові кошти, за рахунок яких останній міг би здійснити погашення залишку заборгованості за виконавчим документом.
Заявник вважає, що накладена заборона порушує його Конституційні права як людини, порушує право на вільне пересування, є неспівмірною мірою застосованою до нього, оскільки він не ухиляється і не ухилявся від виконання своїх зобов'язань.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, адвокат Попова О.А, представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені заяви про скасування тимчасового обмеження, не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання зобов'язань, а в силу свого фінансового становища не має можливості виконати зобов'язання в повному обсязі.
Також апелянт звернув увагу, що заборона виїзду ОСОБА_1 за межі країни діє вже шість років, та наявність тривалий час вказаної заборони жодним чином не посприяла виконанню рішення суду, а лише обмежила конституційні права боржника.
Ухвалою апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі замінена вибула сторона з ОСОБА_2 на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Укрфінанс групп» (далі ТОВ «ФК Укрфінанс групп»).
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК Укрфінанс групп» просить залишити ухвалу суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що наведені в апеляційні скарзі доводи не наводилися в оскаржуваній ухвалі, не передбачені законодавством України в якості підстав ані для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, ані для його припинення взагалі.
В судове засідання, призначене на 04 листопада 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Ю.С. не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с. 113 зв.б.).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Попової О.А., представника ОСОБА_1 , пояснення адвоката Зауліної О.Г., представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., пояснення адвоката Розенбойма Ю.О., представника ТОВ «ФК Укрфінанс групп», перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив із того, що з часу набуття законної сили судовим рішенням, яким встановлено обов'язок боржника сплатити грошовий борг, боржник ухиляється від його виконання.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. знаходився виконавчий лист №1527/2-354/11 від 08.04.2015 р. виданий Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суми кредитної заборгованості на загальну суму 11705459,79 грн. (ВП №55964391).
В подальшому, право вимоги за кредитним та іпотечними договорами ОСОБА_1 було відступлено на користь ОСОБА_2 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - задоволено. Обмежено тимчасово, до виконання грошового зобов'язання, право у виїзді за межі України у відношенні: ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно частини першої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.
За положеннями частин п'ятої - восьмої наведеної норми суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
При вирішенні питання про відсутність підстав для застосування встановлених судом обмежувальних заходів мають враховуватися, європейські принципи (пропорційність втручання, легітимність мети тощо), а також конкретні обставини, які мають свідчити про виконання боржником своїх обов'язків та характер перешкод, що створюють встановлені обмеження для певної особи.
У справі «Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria)» (рішення від 26.11.2009, заява № 34383/03) Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям, а саме ґрунтуватися на законі; переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції; та знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому вжиття обмежувальних заходів з метою стягнення неоплачених боргів може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості (пункт 49).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення у справах «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96; «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35; «Рінер проти Болгарії», § 121).
Європейський Суд підкреслює, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, щоб порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин (пункт 50).
Відтак скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність на тепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.
Обов'язки боржника у виконавчому провадженні, виконання яких також має враховуватись при визначенні виправданості обмежень, передбачені частинами четвертою, п'ятою статті 19 Закону «Про виконавче провадження» та включають: обов'язок невідкладно повідомити виконавця про зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження; утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння для проведення виконавчих дій; подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень тощо.
Згідно частин першої, третьої статті 12, частин першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга стаття 77 ЦПК України).
Судом встановлено, що розмір стягнення з ОСОБА_1 за виконавчим листом, виданим на підставі рішення суду складає 11705459,79 грн.
18.09.2020 року приватним виконавцем Колечко Д.М. був виданий акт про реалізацію предмета іпотеки.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06.10.2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року, визнано недійсним кредитний договір відступлення прав вимоги між ТОВ «Укрфінанс групп» та ОСОБА_2 , у зв'язку з чим вибула сторона ОСОБА_2 замінена на ТОВ «ФК Укрфінанс групп».
Судом вірно зазначено про відсутність в матеріалах справи доказів того, що боржник ОСОБА_1 виконав рішення суду по справі №1527/2-354/11 в повному обсязі.
Зазначені факти свідчать про те, що з часу набуття законної сили судовим рішенням, яким встановлено обов'язок боржника сплатити грошовий борг, боржник ухиляється від його виконання. Обов'язки боржника виконавчого провадження, встановлені статтею 19 Закону «Про виконавче провадження» своєчасно та в повному обсязі не виконує, що є підставою для відмови в задоволені клопотання про скасування обмеження права виїзду за межі України.
Більш того, ОСОБА_1 неодноразово звертався до апеляційного суду зі скаргами, як на ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, так і на ухвалу про відмову у скасуванні тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, які апеляційним судом залишені без задоволення.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника. Обмежено тимчасово, до виконання грошового зобов'язання, право у виїзді за межі України у відношенні ОСОБА_1 (справа №523/546/19).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, відмовлено в задоволені заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (справа №523/546/19).
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на протязі 6 років з моменту прийняття ухвали суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, ОСОБА_1 не було виконане рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На підставі вищевикладених обставин, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у скасуванні тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.
Доводи апеляційної скарги адвоката Попової О.А, представника ОСОБА_1 про те, щосуд першої інстанції відмовляючи у задоволені заяви про скасування тимчасового обмеження, не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання зобов'язань, а в силу свого фінансового становища не має можливості виконати зобов'язання в повному обсязі, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що з моменту встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, ОСОБА_1 не вчинялись дії щодо виконання рішення суду.
Доводи про те, що заборона виїзду ОСОБА_1 за межі країни діє вже шість років, та наявність тривалий час вказаної заборони жодним чином не посприяла виконанню рішення суду, а лише обмежила конституційні права боржника, колегія суддів відхиляє з підстав того, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, покладеного на боржника рішенням суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.
На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11 листопада 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ С.М. Сегеда