Провадження №2/748/102/25
Єдиний унікальний № 748/4245/24
"11" листопада 2025 р.м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області
в складі:
головуючої судді Костюкової Т.В. ,
за участі секретаря Гофрик К.С. ,
представника позивача - адвоката Марченко Р.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації,
30 вересня 2024 року представник позивача - адвокат Марченко Р.Г. в інтерсах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якому просить стягнути з держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 суму завданих її майну збитків у розмірі 2 664 889,95 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 64 484 доларів США 27 центів, та моральну шкоду у розмірі 41 326 200 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 1 000000,00 доларів США. Також, просить стягнути з держави Російська Федерація понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що на день подання позову до суд офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 240 доларів США 67 центів.
Обґрунтовано позов тим, що позивачка ОСОБА_1 , громадянка України, є власником земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9277 на підставі Договору купівлі- продажу земельної ділянки від 18 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, Пінчук Н.Г., що зареєстрований в реєстрі за № 810, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31056417 від 23.08.2016, винесеного державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Пінчук Н.Г. У липні 2017 ОСОБА_1 було отримано будівельний паспорт за реєстраційним № 01-10/118 для будівництва індивідуального садового будинку з прибудованим гаражем та будівництва господарських будівель і споруд. 24 липня 2017 року позивачем було подано до Управління Державної архітектури будівельної інспекції у Чернігівській області Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта. Станом на 23.02.2022 року, будинок був повністю збудований, залишалися часткові внутрішні роботи перед здачею його в експлуатацію. 24.02.2022 під час збройної агресії РФ проти України військові збройні сили РФ оточили місто Чернігів та чинили терор мирного населення. Військовослужбовці збройних сил російської федерації із застосування важкого озброєння регулярно здійснювали обстріли цивільних будівель м. Чернігова, завдаючи їм руйнування, пошкоджуючи майно цивільних осіб, а також завдаючи тілесних ушкоджень цивільному населенню. Саме в період часу з 26.02.2022 по 27.03.2022 року внаслідок бойових дій зазнав знищення належний Позивачу будинок, який на момент знищення знаходився на стадії будівництва та розташований за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, садове товариство «Патріот» (місце розташування за Епіцентром у напрямку до с. Теріхівка та с. Товстоліс), кадастровий номер земельної ділянки: 7425585700:03:000:9277). Так, 02.03.2022 року, в мережі інтернет син позивача побачив фото зруйнованого в результаті вибуху вищезазначеного будинку, та поїхавши на місце будівництва з'ясував, що будинок практично зруйнований внаслідок артилерійського влучання, яке в подальшому викликало пожежу. Пожежа, що виникла в будинку, призвела оселю до повної не придатності для проживання в ній. Окрім того, були знищені особисті речі, побутова техніка (холодильник, телевізор, пральна машина, духова шафа, варочна поверхня, посудомийна машина, витяжка кухонна, будівельні матеріали, бензо та електро будівельний інструмент та інші дрібні побуті прилади. В результаті будинок має нежилий стан, потребує повної відбудови і не може даний час використовуватися родиною позивача для подальшого проживання в ньому. Всі ці обставини підтверджуються актом про пожежу від 11.05.2022, фототаблицею будинку після руйнування та фото будинку до руйнування. За фактом знищення будинку, на підставі поданої до чергової частини Чернігівського РУП в Чернігівській області заяви сином позивача, відомості про подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022270000000010 від 28 лютого 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110 та ч. 2 ст. 438 КК України. Згідно Висновку експертного дослідження від 28.03.2023 № СЕ-19/125-22/7919-БТ за результатами будівельно-технічного експертного дослідження по недобудованому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, садове товариство «Патріот», кадастровий номер земельної ділянки: 7425585700:03:000:9277, вартість ремонтно-відновлювальних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів виробів та конструкцій, проведення яких необхідне для усунення пошкодженого недобудованого садового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за даною адресою, внаслідок військової агресії (військового обстрілу), враховуючи стан зазначеного будинку на момент до настання військової агресії становить 2 492 033 грн, що еквівалентно 60 301 доларів США 53 центів. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень огорожі земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:03:000:9277, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, СТ «Патріот» становить 49 379 грн, еквівалентно 1 194,86 доларів США 86 центів. Загальна вартість ремонтно-відновлювальних робіт по об'єкту 2 541 412 грн, еквівалентно 61 496,39 доларів США 39 центів. Вартість знищеної пожежею побутової техніки, будівельних матеріалів, які ще не були використані, бензо та електро будівельного інструменту та інших дрібних побуто приладів за даними первинних касово-розрахункових документів складає 123 477,95 грн, що еквівалено 2 987доларів США 88 центів. Крім того, через те, що будинок позивача за адресою: садове товариство «Патріот» (місце розташування за Епіцентром у напрямку до с. Теріхівка та с. Товстоліс) було повністю зруйновано, мрії та сподівання жити у цьому будинку зі своєю родиною, обробляти присадибну ділянку були остаточно сплюндровані. Позивач залишилася без оселі, вимушена істотно змінити спосіб життя, заздалегідь сформовані цілі та пріоритети життя, а також місце проживання. Позивач через ці обставини змушена перебувати за кордоном та працювати, щоб якось забезпечувати рівень свого існування, а також допомогти родині. ОСОБА_1 позбавлена звичного ритму життя, спілкування із рідними та близьким оточенням. Позивач втратила інтерес до життя. Всі вказані вище обставини завдали позивачу моральної шкоди, яку, враховуючи множинний та триваючий характер порушення Російською Федерацією основоположних прав людини в Україні, позивач оцінює в розмірі 41 326 200 гривень, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 1 000000,00 доларів США.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Розпорядженням керівника апарату суду № 01-12/104 від 07.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв"язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизовнаого розподілу судової справи від 07.11.2024, справу передано судді ОСОБА_3 .
Ухвалою судді ОСОБА_3 від 08 листопада 2024 року справу прийнято до свого провадження.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Розпорядженням керівника апарату суду № 01-12/84 від 17.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв"язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку.
Ухвалою судді Костюкової Т.В. від 21 липня 2025 року справу прийнято до свого провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася.
Представник позивача - адвокат Марченко Р.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладениху позові, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав; про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомив.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства Російська Федерація в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
У судовому засіданні 23.09.2025 було оголошено перерву для подальшого дослідження доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Згідно паспортнх даних (паспорт серії НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 народилая ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернилівка Підволочиського району Тернопільської області та є громадянкою України (а. с. 11).
Як вбачається копії договору купівлі- продажу земельної ділянки від 18 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пінчук Н.Г., зареєстрований в реєстрі за № 810, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9277, яка розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області ( а.с. 15-16).
23 серпня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пінчук Н.Г. було прийнято рішення про державну реєстрацію № 31056417 права власності земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:03:000:9277 ( а.с. 17).
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 66436170 від 23.08.2016 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 7425585700:03:000:9277, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, яка розташована на території Вознесенської (бувша - Улянівська) сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки від 18 серпня 2016 року ( а.с. 17 зворот. - 18).
У липні 2017 року ОСОБА_1 було отримано будівельний паспорт за реєстраційним № 01-10/118 для будівництва індивідуального садового будинку з прибудованим гаражем та будівництва господарських будівель і споруд ( а.с. 19-23).
Актом про пожежу від 11 травня 2022 року встановлено, що дачний (садовий) будинок за адресою: СТ «Патріот», територія Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області власником, якого є ОСОБА_1 , а також майно, знищено пожежею (а.с. 24).
З дослідженого в судовому засіданні витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28 лютого 2022 року за №22022270000000010 слідує, що в період часу з 27.02.2022 року по 02.03.2023 року внаслідок обстрілу збройними силами рф пошкоджений будинок розташований на адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, садове товариство "Патріот" , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7425585700:03:000:9277 ( а.с 148)
Відповідно до копії довідки, виданої старшим слідчим СУ ГУНП в Чернігівській області, ОСОБА_4 , сина позивачки, залучено як потерпілого у кримінальному провадженні № 22022270000000010 від 28 лютого 2022 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 438 КК України (а.с. 25).
З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 05.07.2013 року (повторне) слідує, що матірю ОСОБА_4 є ОСОБА_1 ( а.с 147)
Відповідно до висновку експертного дослідження № СЕ-19/125-22/7919-БТ від 28 березня 2023 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень недобудованого садового будинку, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, садове товариство «Патріот» (місце розташування за Епіцентром у напрямку до с. Теріхівка та с. Товстоліс; кадастровий номер земельної ділянки 7425585700:03:000:9277 ), враховуючи стан зазначеного будинку на момент до настання військової агресії, становить 2 492 033 грн з ПДВ. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень огорожі земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:03:000:9277, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, СТ «Патріот» становить 49 379 грн, з ПДВ (а.с. 36-51).
Вартість знищеної пожежею побутової техніки, будівельних матеріалів, які ще не були використані, бензо та електро будівельного інструменту та інших дрібних побутових приладів за даними первинних касово-розрахункових документів складає 123 47 грн, а саме:
Згідно Договору № 05-04-19/1 від 05.04.2019, укладеним між ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДИНГ БАЛУ» та ОСОБА_4 , було передано у тимчасове користування безпровідний охоронний прилад МАКС 3718Р, клавіатуру М4064КР, сповіщувач КС-102Р-РІ на загальну суму (оціночна вартість) 3920 грн ( а.с. 50). Згідно видаткової накладної № 20190619-152531 від 19.06.2019 була придбана пральна машина WHIRLPOOL AWE 6080 (AWE6080) вартістю 8500,00 грн ( а.с. 51). Згідно видаткової накладної № 20200515 -142634 від 15.05.2020 була придбана посудомийна машина BOSCH SMV26MX00T вартістю 13800,00 ( а.с. 53). Згідно видаткової накладної № 20201214 - 175214 від 14.12.2020 було придбано духова шафа Gorenje B0735E20W та варочна поверхня Gorenje GTW641W загальною вартістю 13600,00 грн ( а.с. 54). Згідно видаткової накладної № 20210208 - 132159 від 08.02.2021 була придбана витяжка кухонна PYRAMIDA TL 60 (1100) WH вартістю 3149,00 ( а.с. 55). Згідно видаткової накладної №20210519-1525423 від 19.05.2021 був придбаний холодильник ATLANT ХМ 4425-500 N вартістю 10600,00 ( а.с. 56). Згідно видаткової накладної № 20211126-132654 від 26.11.2021 був придбаний телевізор Samsung 43au8002 вартістю 14500.00 ( а.с. 57).
Як вбачається із товарного чеку № 2421 від 23.07.2019 було придбано електрочайник ВОSСН ТWК ЗА013 вартістю 700,00 грн ( а.с. 52). 21.04.2018 було придбано дриль-шурупокрут СР 3212LВ вартістю 1135,00 грн, про що свідчить гарантійний талон UА 0309597 від 21.04.2018 та чек № 322007 ( а.с 58)
Згідно фіскального чеку № 106 від 16.09.18 було придбано будівельних матеріалів, інструментів на загальну суму 743,53 грн ( а.с. 59 зворот.), згідно фіскального чку від 06.09.2018 року придбачно обприскувач для кухні сумою 1125,00. Згідно фіскального чеку № 0162 від 31.07.2017 було придбано інструмент на суму 68,85 грн ( а.с. 59 зворот.). Згідно фіскального чеку від вересня 2017 року придбано будівельні матеріали на суму 142,01 грн (а.с 59). Згідно фіскального чеку №0187 від 05.06.2018 року придбано будівельна суміш на суму 228,75 грн, а також квас "Старокиївський" на суму 39 грн ( а.с 59) Згідно фіскального чеку № 0027 від 17.06.18 було придбано будівельних матеріалів, інструментів на загальну суму 960,71 грн ( а.с. 59 зворот.). Згідно фіскального чеку № 84 від 30.05.2020 було придбано будівельних матеріалів на суму 1020,00 грн ( а.с. 60). Згідно фіскального чеку № 0039 від 16.08.18 було придбано будівельних матеріалів, інструментів на загальну суму 1206,72 грн ( а.с.60). Згідно фіскального чеку № 43 від 21.02.2020 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 290,00 грн ( а.с. 60 зворот.). Згідно фіскального чеку № 0181 від 10.10.2017 було придбано інструмент на суму 218,00 грн ( а.с. 60 зворот.). Згідно фіскального чеку № 0166 від 27.07.2017 було придбано будівельний товар на суму 205,98 грн ( а.с. 60 зворот.). Згідно фіскального чеку ТОВ Епіцентр К було придбано будівельних матеріалів та дрібний товар (лампа) на загальну суму 495,04 грн ( а.с. 60 зворот.). Згідно фіскального чеку № 0234 було придбано будівельних матеріалів на суму 344,00 грн ( а.с. 61). Згідно фіскального чеку № 0008 від 13.10.2017 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 797,46 грн ( а.с. 61). Згідно фіскального чеку від 16.06.2018 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 676,45 грн ( а.с. 61). Згідно фіскального чеку № 0250 від 11.10.2017 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 559,90 грн та печиво "Твікс" на суму 20 грн 10 коп. ( а.с. 61). Згідно фіскального чеку № 0246 від 17.10.2017 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 591,21 грн ( а.с. 61 зворот.). Згідно фіскального чеку від 07.05.2018 було придбано будівельних матеріалів на суму 457,50 грн ( а.с. 61 зворот.). Згідно фіскального чеку № 15 від 30.04.2019 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 235,32 грн ( а.с. 61 зворот.). Згідно фіскального чеку № 0032 від 2017 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 971,94 грн ( а.с. 62). Згідно фіскального чеку № 0068 від 22.09.2017 було придбано будівельних матеріалів та інструментів на загальну суму 1131,66 грн ( а.с. 62). Згідно фіскального чеку № 0216 від 21.09.2017 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 778,92 грн ( а.с. 62). Згідно фіскального чеку № 0189 від 10.10.2017 було придбано будівельних матеріалів та інструментів на загальну суму 347,48 грн ( а.с. 62 ). Згідно фіскального чеку № 0267 від 16.08.2018 було придбано інструмент та пристрій на загальну суму997,70 грн та напій "Фанта" на суму 18,30 грн ( а.с. 62 зворот). Чек на а.с. 63 на суму 328,28 грн є нечитабельним щодо часу здійснення платежу та матеріалів, які за ним придбані. Згідно фіскального чеку № 96 від 11.07.2020 було придбано будівельних матеріалів та інструментів на загальну суму 119,82 грн ( а.с. 63). Згідно фіскального чеку № 0088 від 22.09.2017 було придбано будівельних матеріалів та інструментів на загальну суму 455,52 грн ( а.с. 63 зворот.). Згідно фіскального чеку № 0375 від 22.09.2017 було придбано будівельних матеріалів та інструментів на загальну суму 555,31 грн ( а.с. 63 зворот.). Згідно товарного чеку № 01399191 від 06.11.2017 було придбано будівельних матеріалів та інструментів на загальну суму 316,87 грн ( а.с. 63 зворот.). Згідно фіскального чеку № 23 від 08.08.2020 було придбано суміш бетонну на суму 120,00 грн ( а.с. 63 зворот.).
Згідно видаткової накладної № ФОП00016398 від 29.09.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 398,00 грн ( а.с. 64). Згідно видаткової накладної № ФОП00006440 від 02.06.2018 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 750,00 грн ( а.с. 64). Згідно фіскального чеку № 475 було придбано пристрій на суму 2624,00 грн ( а.с. 64 зворот.). Згідно видаткової накладної № 0000047494 від 18.05.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 595,90 грн ( а.с. 64 зворот.). Як вбачається із товарного чеку № 01195331 від 29.10.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 764,00 грн ( а.с.65). Згідно видаткової накладної № ФОП00006641 від 01.06.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 720,07 грн ( а.с. 65 зворот). Згідно видаткової накладної № ФОП00007905 від 26.06.2018 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 447,00 грн ( а.с. 65 зворот). Згідно видаткової накладної № ФОП0000041684 від 24.01.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 14690,95 грн ( а.с. 66). Згідно видаткової накладної № ФОП-264940 від 18.02.2020 було придбано відро будівельне та мило рідке на загальну суму 134,00 грн ( а.с. 66 зворот.). Згідно видаткової накладної № 0000041865 від 28.01.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1388,48 грн ( а.с. 66 зворот.).
Згідно фіскального чеку № 240 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67). Згідно фіскального чеку № 241 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1560,00 грн ( а.с.67). Згідно фіскального чеку № 238 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67). Згідно фіскального чеку № 237 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67). Згідно фіскального чеку № 234 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67). Згідно фіскального чеку № 239 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67 зворот.). Згідно фіскального чеку № 235 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67 зворот.). Згідно фіскального чеку № 236 від 14.04.2019 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1300,00 грн ( а.с.67 зворот.).
Згідно фіскального чеку № 27 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 95,00 грн ( а.с.68). Згідно фіскального чеку № 95 від 20.01.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 281,50 грн ( а.с.68). Згідно фіскального чеку № 0000:43.534.33 були придбані будівельні матеріали та інструменти на загальну суму 398,10 грн ( а.с.68). Згідно фіскального чеку № 175 від 12.02.2020 були придбані будівельні матеріали на загальну суму 888,70 грн ( а.с.68). Згідно фіскального чеку №105 від 10.02.2020 року були придбані будівельні матеріали на загальну суму 1053,60 грн ( а.с.68).
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до частини четвертої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов'язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20 лютого 1969 року, § 71; Cudak v. Lithuania (скарга №15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 66).
Зокрема, при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона не може тлумачитися абстрактно, а підлягає тлумаченню у світлі правил, викладених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, у пп. (с) пункту 3 статті 31 якої вказується, що необхідно брати до уваги «будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах сторін» (Loizidou v. Turkey (скарга № 15318/89), рішення від 18 грудня 1996 року, § 43).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд «повинен пам'ятати про особливий характер Конвенції як договору про права людини, а також брати до уваги відповідні норми міжнародного права, зокрема ті, що стосуються надання державного імунітету» (Fogarty v. The United Kingdom, (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001, § 35; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 56; Sabeh El Leil v. France (скарга №34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 48).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Oleynikov v. Russia, якщо національні суди підтримують юрисдикційний імунітет держави без будь-якого аналізу застосовних принципів звичаєвого міжнародного права, такі суди порушують право заявника на доступ до суду навіть у тих випадках, коли юрисдикційний імунітет підлягає застосуванню (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §§ 71-73).
Таким чином, суд зобов'язаний проаналізувати питання про застосування юрисдикційного імунітету в даній справі з огляду на положення звичаєвого міжнародного права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справах Cudak v. Lithuania та Oleynikov v. Russia: «застосування абсолютного державного імунітету явно розмивалося протягом багатьох років, зокрема, у зв'язку із прийняттям Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності у 2004 році» (Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/0256), рішення від 23 березня 2010 року, § 64; Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 53; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 61). Таким чином, концепція судового імунітету держави зазнала обмежень з огляду на динамічний розвиток звичаєвого міжнародного права.
Більше того, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Oleynikov v Russia, суд підтвердив вказану позицію. Європейський суд з прав людини встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши Конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, Європейський суд з прав людини застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68).
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.
Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) передбачає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption»).
Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Отже, у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування шкоди за неправомірні дії, допущені російською федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.
Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Таким чином, у контексті наведеної практики Європейського суду з прав людини, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Загальновідомо, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, суд бере до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.)
Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування шкоди повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.
Відповідно до обставин даної справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків/шкоди фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України.
За таких обставин, застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов'язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети.
Враховуючи наведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами російської федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
Також, слід вказати, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції».
Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21).
Таким чином, концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав.
У постанові від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».
Крім того, суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права.
Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року в справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час ухвалення цього судового рішення, російська федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Враховуючи все викладене вище, суд приходить до висновку, що дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Таким чином, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяну шкоду позивачу. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2022 року в справі № 635/6172/17 (пункт 49).
Окрім цього, у постанові від 08 червня 2022 року в справі № 490/9551/19 Верховний Суд зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії російської федерації на території України. У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну. Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту). Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Тобто, Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.
Також, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до Посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Крім цього, слід також вказати, що російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Російська федерація діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила всі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19.
За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що Російська Федерація чинить збройну агресію проти України і продовжує її станом на момент ухвалення цього рішення.
Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У частині третій статті 386 Цивільного кодексу України зазначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму завданих її майну збитків у розмірі 2492033 грн, що є вартістю ремонтно-відновлювальних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів , виробів, конструкцій, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень недобудованого садового будинку, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, садове товариство "Патріот" та 49379 грн, що є вартістю ремонтно-відновлювальних робіт, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень огорожі земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:03:000:9277 та 123072,27 грн , що є вартістю матеріалів, бензо та електроінстументів та дрібних побутових приладів, витрати на придбання яких доведено належними доказами ( фіскальними чеками) в межах розгляду даної справи.
Окремо суд зауважує, що не бере до уваги як належний доказ чек на суму 328,28 грн ( а.с 63), так як він є нечитабельним , а також не вбачає підстав для стягнення витрат на придбання напою "Фанта" на суму 18,30 грн згідно фіскального чеку № 0267 від 16.08.2018 ( а.с. 62 зворот), напою квас "Старокиївський" на суму 39 грн згідно фіскального чеку №0187 від 05.06.2018 року ( а.с. 59) та печива "Твікс" на суму 20 грн 10 коп. згідно фіскального чеку № 0250 від 11.10.2017 ( а.с. 61).
Враховучи вищевикладене є доведеним завдання відповідачем збитків майну позивача на загальну суму 2664484,27 грн, що на день подання позову згідно з офіційного курсу Національного Банку України за курсом продажу 1 долару США 41,17 грн, становить 64719,08 доларів США, що підлягає стягненню на користь позивача.
Позивач має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . До початку збройної агресії з боку російської федерації позивач, як повноправний громадянин своєї країни, майже побудувала своє особисте житло на території СТ «Патріот», територія Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, мала намір переїхати у новозбудоване житло, мати налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, у березні 2022 року позивач змушена була переїхати за кордон, змінивши власний побут та спосіб життя. Фактично позивач втратила житло, в якому планувала жити, та все, що в ньому знаходилося. На даний час не має можливості проживати в будинку, який будувала з 2017 року, користуватися житлом та належною їй власністю, розпоряджатися нею. За вказаних обставин, суд вважає доведеним, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України позивач зазнала моральних страждань.
Знищення будинку позивача в результаті збройної агресії РФ спричинило об'єктивну необхідність шукати засобів для існування, оскільки останні роки весь заробіток позивача витрачався на будівництво вищезазначеного будинку. Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану, необхідності докладати значних зусиль для організації свого життя.
Беручи до уваги душевні страждання позивачки, та негативні переживання внаслідок протиправних дій відповідача, що спричинили втрату житла, психологічний дискомфорт спричинений внаслідок збройної агресії Російської Федерації, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 15000000 грн., що на день подання позову згідно з офіційного курсу Національного Банку Україниза за курсом продажу 1 долару США 41,17 грн, становить 364342,97 доларів США що підлягає стягненню на користь позивача.
Позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від споати судового збору у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно
Згідно із частинами: 1,2,13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позивач в силу приписів п.22 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 264967,26 грн.
Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Представником позивача надано суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу договір про надання правничої допомоги № 13.08/24 від 13 серпня 2024 року ( а.с. 69-71); рахунок на оплату № 19 від 13.08.2024 ( а.с. 72); квитанція № б/н 3490001 від 13.08.2024 (а.с. 73); ордер на надання правничої допомоги серії СВ № 1097632 від 16.08.2024 ( а.с. 74); акт здачі-прийняття робіт № 19 ( а.с. 75).
Суд, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати є співмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг, що є підставою для визначення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 суму завданих її майну збитків у розмірі 2 664 484 ( два мільйони шістсот шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири ) гривні 27 (двадцять сім) копійок, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України: є еквівалентом 64719 доларів США 08 центів.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15000000гривень (пятнадцять мільйонів ) гривень 00 копійок, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 364342 доларів США 97 центів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації на користь Держави Україна судовий збір у розмірі 264967( двісті шісдесят чотири девятсот шістдесят сім) грн 26 коп.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації на користь громадянки України ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, що на день подання позову до суду офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 240,67 (двісті сорок) доларів США 67 центів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: м. Москва, вул. Життя, буд. 14, будівля 1.
Повний текст рішення складено 11 листопада 2025 року
Суддя Т.В.Костюкова