Справа № 302/1266/25
Провадження № 2/302/500/25
(заочне)
11 листопада 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Повідайчика О.І., за участі секретаря судового засідання Куруц В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позикодавець, позивач), діючи через представника адвоката Кривку Павла Павловича звернувся до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позичальник, боржник, відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики, який обґрунтував таким. 20 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики за яким позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 3 380 (три тисячі триста вісімдесят) доларів США на строк до 30 березня 2025 року. На підтвердження укладення договору й отримання позики ОСОБА_2 власноручно написав відповідну розписку. У зв'язку з тим, що боржник у домовлений строк позику не повернув - позивач звернувся з цим позовом і просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 3 380 (три тисячі триста вісімдесят) доларів США в національній валюті в гривнях за офіційним курсом НБУ, який діє станом на дату здійснення платежу на виконання судового рішення.
05 вересня 2025 року позовна заява надійшла до суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу була розподілена судді Повідайчику О.І. 11 вересня 2025 року судом було отримано відомості щодо зареєстрованого місця проживання відповідача та 12 вересня 2025 року постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду й відкриття провадження у справі, ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кривка П.П. не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку. Представник позивача адвокат Кривка П.П. подав до суду заяву про проведення судового розгляду без участі позивача та за його відсутності. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять такі задовольнити за наведеними у позові підставами.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку. Зокрема, у зв'язку з наявністю відомостей про те, що відповідач за зареєстрованим місцем проживання останнім часом не проживає (а.с. 14), судом здійснювалось повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце судового розгляду шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади про виклик до суду, відповідно до приписів ч.11 ст.128 ЦПК України. Відповідач не подавав суду клопотань про відкладення судового розгляду, не повідомляв про наявність причин, що перешкоджають явці до суду з наданням відповідних доказів, а також не подав відзив на позов чи будь-яких заперечень проти позову.
Відповідно до положень ст. 281 та ч.4 ст.223 ЦПК України, зі згоди сторони позивача, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд постановив провести заочний розгляд справи, на підставі наявних у справі доказів.
Всебічно дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини по справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності та взаємозв'язку, суд уважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд установив, що 20 липня 2022 року ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_1 , власноручно написав і підписав розписку про те, що він позичив від ОСОБА_1 3 380 (три тисячі триста вісімдесят) доларів США, які зобов'язався повернути до 30 березня 2025 року (а.с. 6). Оригінал розписки на час розгляду справи був у позивача ОСОБА_1 та, за клопотанням його представника адвоката Кривки П.П., долучений судом до матеріалів справи (а.с. 25).
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями статті 1046 ЦК України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Великою Палатою Верховного суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено правовий висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Вказаний правовий висновок також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі №501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Дослідивши надану позивачем розписку, оригінал якої долучено до матеріалів справи, суд встановив, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Наявність оригіналу розписки у ОСОБА_1 підтверджує факт невиконання відповідачем договору позики.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідач не оспорив факту наявності написаної ним власноручно розписки від 20 липня 2022 року та факт невиконання ним зобов'язання.
Відтак суд установив, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).
Враховуючи, установлення факту укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов'язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вирішуючи порядок застосування зазначених норм матеріального права суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24), згідно з якими за змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17).
За змістом частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.
У цій справі спір виник саме у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов'язання, в зв'язку з чим спір підлягає вирішенню судом. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.
Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов'язання та обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) сформульовано правовий висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, відповідно до якого, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №761/12665/14 - зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника.
Відтак при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
З врахуванням наведеного, відповідно до приписів частини другої статті 533 ЦК України, з ОСОБА_2 належить стягнути на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі, еквівалентній 3 380 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми 3 380 (три тисячі триста вісімдесят) доларів США в національній валюті в гривнях за курсом Національного банку України станом на дату виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 6 зазначеної норми процесуального закону якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У зв'язку з цим з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 1 419,87 грн.
Керуючись ст. 79-81, 83, 89, 137, 141, 263-265, 267 ЦПК України, ст. 23, 524, 526, 530, 549, 625, 1046-1047, 1048 ЦК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 3 380 (три тисячі триста вісімдесят) доларів США в сумі, визначеній в національній валюті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України на дату здійснення платежу на виконання судового рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 419,97 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач вправі оскаржити рішення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи
Повне рішення суду складено 11 листопада 2025 року.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 15.03.1996 Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя О. І. Повідайчик