ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 листопада 2025 року Справа №918/1061/24(450/2261/24)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Заславській В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.06.2025 (повний текст - 13.06.2025) у справі №918/1061/24(450/2261/24) (суддя Марач В.В.)
за зустрічним позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )
до відповідачів: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )
про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним
в межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_2
учасники не забезпечили явку своїх представників
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 травня 2024 року відкрито провадження у справі №450/2261/24 (провадження №2/450/1428/24) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартирута призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2024 року постановлено передати цивільну справу №450/2261/24 (провадження №2/450/1428/24) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру до Господарського суду Рівненської області на розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.02.2025 справу №450/2261/24 прийнято до свого провадження суддею Марач В.В. та вирішено здійснювати її розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20.02.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднати в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.06.2025 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Пустомитівського районного суду Львівської області 23.05.2024 року та 20.09.2024 року у справі №450/2261/24.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.06.2025 у справі №918/1061/24(450/2261/24) зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бабій О.В., зареєстрований в реєстрі за № 3339, на квартиру АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 15.11.2022. Присуджено до стягнення з ОСОБА_3 та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 605 грн 60 коп. судового збору.
02 липня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на вказане рішення.
В скарзі апелянт стверджує, що матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_2 після настання 12 жовтня 2022 року й до кінця грудня 2023 року вчиняв будь-які дії спрямовані на усунення ОСОБА_1 від організації здійснення будівництва, а також про вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій спрямованих на реалізацію його прав нібито як єдиного власника незавершеного об'єкту будівництва.
Також зазначає, що всупереч принципу справедливості, добросовісності та розумності ОСОБА_2 після настання 12 жовтня 2022 року й до кінця грудня 2023 року, часу коли перший пусковий комплекс багатоквартирного будинку вже став завершений будівництвом та готовим до введення в експлуатацію, не тільки жодним чином не перешкоджав ОСОБА_1 організовувати та вести будівництво, тобто виконувати умови договору простого товариства, а й спонукав його до цього, з єдиною метою, щоб надалі, покликаючись на п.п.5.1, 5.2 Договору простого товариства стверджувати, що лише він є єдиним власником незавершеного об'єкту будівництва.
Також апелянт зазначає, що за змістом договору простого товариства ОСОБА_2 був прямо зацікавлений у тому, щоб ОСОБА_1 не досягнув мети цього договору до 12 жовтня 2022 року.
Стверджує, що після настання 12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 своїми діями погоджував продовження виконання ОСОБА_1 умов договору простого товариства.
Звертає увагу, що у п.8 договору новації сторони погодили, що після підписання цього договору новації планують протягом 20 календарних днів внести зміни до договору простого товариства від 13 жовтня 2021 року, шляхом визначення умов, щодо його пролонгації та встановлення розміру частки учасників договору. У цьому ж пункті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодили продовжити (поновити) дію Договору простого товариства.
Зазначає, що в ухвалі слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28 серпня 2024 року (справа №461/6230/24, провадження №1-кс/461/4552/24) зазначено, що будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_2 у своїх показах повідомив, що 01 жовтня 2023 року надав ОСОБА_1 у позику грошові кошти для завершення будівництва будинку.
Звертає увагу на положення п.10 договору новації, відповідно до якого погашення боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 могло відбуватися шляхом реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартири (або майнові права на них) у спірному будинку. Тобто договір передбачав, що ОСОБА_1 станом на жовтень 2024 року міг повертати борг ОСОБА_2 шляхом передачі йому квартир (або майнових прав на них) у спірному будинку.
Апелянт стверджує, що чинним законодавством, яке регулює подібні договірні відносини передбачена можливість вважати продовженим строк дії договорів у випадках, якщо сторони не здійснили волевиявлення спрямованого на відмову від продовження дії таких договорів та продовжують виконувати умови цих договорів після спливу строку.
Вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми конклюдентними діями, вчиненими після 12 жовтня 2022 року, здійснили волевиявлення на продовження дії та наступне виконання умов договору простого товариства, метою якого є здійснення будівництва багатоквартирного будинку у с.Зубра Львівського району Львівської області на земельній ділянці площею 0,4167 га, кадастровий номер 4623683300:01:001:0120. А тому договір простого товариства був чинним станом на момент укладення попереднього договору купівлі-продажу. Це у свою чергу спростовує висновок суду першої інстанції про те, що на момент укладення попереднього договору строк дії договору простого товариства закінчився.
Також апелянт зазначає, що не мав змоги до 12 жовтня 2022 року досягти мети договору про спільну діяльність, та забезпечити прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку та оформити право власності на квартири внаслідок дії обставин непереборної сили - військової агресії Російської Федерації проти України.
На переконання апелянта положення п.5.2. договору простого товариства суперечить положенням абз.2 ч.1 ст.1139 ЦК України та є нікчемними, оскільки унеможливлюють отримання ОСОБА_1 як учасником простого товариства будь-якого доходу, а відповідно й прибутку від спільної діяльності. За змістом положення п.5.2. договору простого товариства ОСОБА_1 на безкомпенсаційній основі позбавляється усіх прав в користь іншого учасника простого товариства. Це при тому, що договір простого товариства сторонами було укладено не тільки з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщення, а також і з метою отримання сторонами цього договору доходу у вигляді грошових коштів (п.1.1. договору простого товариства).
За доводами апелянта, враховуючи предмет і підстави заявлених позовних вимог, розгляд вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири слід було здійснювати саме у порядку цивільного судочинства, оскільки позивачем заявлені вимоги немайнового характеру які перебувають поза межами питань, які підлягають вирішенню у межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 , безпосередньо не впливають на обсяг майна чи зобов'язань суб'єкта, щодо якого вирішується питання про неплатоспроможність.
На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року у справі №918/1061/24(450/2261/24) та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Згідно з протоколом передачі судової справи від 02.07.2025, справу № 918/1061/24(450/2261/24) передано раніше визначеному складу суду: ОСОБА_4 головуючий суддя, Юрчук М.І., Грязнов В.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 витребувано у Господарського суду Рівненської областi матеріали справи № 918/1061/24(450/2261/24).
08.07.2025 до суду від адвоката Асташкіна А.В. надійшла заява, у якій останній повідомляє, що адвокати АО «Адвокатська компанія «Прокопишин і партнери» припинили надання правової допомоги ОСОБА_1 з 07 липня 2025 року у зв'язку з розірванням відповідного договору.
14.07.2025 до суду надійшли матеріали справи № 918/1061/24(450/2261/24).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 (головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І., суддя Грязнов В.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.06.2025 у справі № 918/1061/24(450/2261/24). Розгляд апеляційної скарги призначено на "19" серпня 2025 року о 11:20 год.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 22.07.2025 відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, а також у зв'язку із звільненням ОСОБА_5 з посади судді Північно-західного апеляційного господарського суду, передано судову справу №918/1061/24(450/2261/24) раніше визначеному у судовій справі судді (колегії суддів).
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/1061/24(450/2261/24) у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 13.06.2025, у справі №918/1061/24(450/2261/24) колегією суддів у складі головуючий суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. Розгляд апеляційної скарги призначено на "08" вересня 2025 р. об 16:45 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
29.07.2025 через систему “Електронний суд» представником ОСОБА_2 - адвокатом Костюченком С.А. було подано відзив на апеляційну скаргу.
За доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 не був наділений правом та повноваженнями на укладання попереднього договору про купівлю-продаж квартири з огляду на наступне:
- на момент укладення оскаржуваного попереднього договору купівлі-продажу квартири повноваження ОСОБА_1 як уповноваженого учасника на ведення спільних справ були припинені в зв'язку з припиненням договору простого товариства, а одноосібним власником об'єкта будівництва по АДРЕСА_5 був ОСОБА_2 ;
- між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було укладено в нотаріальній формі жодних письмових угод, договорів або ж додатків про продовження строку дії договору простого товариства, відтак доводи апеляційної скарги щодо продовження строку дії вказаного договору є безпідставними та необґрунтованими;
- договір простого товариства від 13.10.2021 не містить жодних умов про автоматичне продовження строку дії договору внаслідок настання форс-мажорних обставин;
- договором простого товариства не передбачено можливості залучення коштів третіх осіб для здійснення будівництва, ні у вигляді укладення попередніх договорів купівлі-продажу, ні у вигляді укладення інвестиційних договорів, ні в будь-який інший спосіб;
- фінансування будівництва повинне було здійснюватися виключно за власні кошти ОСОБА_1 , проте ніяк не за рахунок коштів третіх осіб;
- ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження фінансування будівництва багатоквартирного житлового будинку, в тому числі за рахунок коштів, які він нібито отримав за попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Тому представник ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для визнання попереднього договору купівлі-продажу квартири недійсним як такого, що укладений з порушенням статей 316-321, 658 Цивільного кодексу України, оскільки лише власникові, тобто ОСОБА_2 належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, і лише він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі укладати попередні договори купівлі-продажу.
Звертає увагу, що первинний позов було заявлено в тому числі до ОСОБА_2 як відповідача у справі, що підпадає під категорію спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, а також безпосередньо стосуються його майна, що відповідає положенням ч.2 ст.7 Кодексу України з підстав банкрутства. Таким чином, вирішення спору в частині задоволення первісного або зустрічного позову прямо впливає на загальний обсяг ліквідаційної маси боржника.
Крім цього, відповідно до ст.124 ГПК України, повідомляє, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_2 поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить 20000 гривень.
На підставі викладеного представник ОСОБА_2 просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.06.2025 у справі №918/1061/24(450/2261/24), а рішення залишити без змін.
У зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Саврія В.А. судове засідання 08.09.2025 об 16:45 год. з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не відбулося.
Ухвалою від 12.09.2025 розгляд апеляційної скарги призначено на "03" листопада 2025р. об 16:45 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
03.11.2025 від представника ОСОБА_2 - адвоката Костюченка С.А. надійшла заява з проханням судове засідання у справі здійснити без участі ОСОБА_2 та його представника, та повідомленням, що докази понесення ОСОБА_2 судових витрат пов'язаних з розглядом даної справи буде надано суду протягом п'яти днів з моменту винесення рішення.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 03.11.2025 сторони не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а доводи апелянта безпосередньо викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
13.10.2021 між ОСОБА_2 (надалі - Сторона 1) та ОСОБА_1 (надалі - Сторона 2) укладено договір простого товариства (договір про спільну діяльність), посвідчений Віблим Л.З., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1128.
Відповідно до п.1.1. договору простого товариства, сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 за адресою: АДРЕСА_5 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120) (надалі - Будинок), в порядку, передбаченому чинним законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим Договором.
Згідно положень пунктів 2.2., 2.2.1. договору простого товариства, для досягнення мети, передбаченої п.1.1. цього договору, Сторона-1 вносить, як вклад в спільну діяльність право користування земельною ділянкою, площею 0,04167 за адресою: с.Зубра Пустомитівського району Львівської області, (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120).
Відповідно до положень пунктів 2.3.1., 2.3.2. договору простого товариства, для досягнення мети, передбаченої п.1.1. цього договору, Сторона-2 вносить, як вклад в спільну діяльність грошові кошти, необхідні для будівництва будинку та здачі його в експлуатацію; професійні знання та вміння у галузі будівництва.
Як погоджено у п.2.4. договору простого товариства, визначення розміру частки права спільної часткової власності сторін на майно, грошові кошти, отримані в результаті спільної діяльності та розподіл отриманого в результаті спільної діяльності майна (квартир, нежитлових приміщень, грошових коштів) здійснюється сторонами відповідно до Додатку №1 цього договору.
В день укладення договору простого товариства між сторонами був укладений Додаток №1 до договору, відповідно до умов якого, до моменту прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на квартири та нежитлові приміщення все створене в результаті спільної діяльності майно (будинок загалом, квартири та нежитлові приміщення) розподіляється між учасниками у такому співвідношенні: Стороні 1 належить частка у розмірі 90% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому Стороні 2 належить частка у розмірі 10% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому.
Разом з тим, в п.5.1. договору простого товариства визначено, що перебіг строку дії цього договору починається з моменту його підписання всіма учасниками і діє до досягнення мети, передбаченої п. 1.1 цього Договору, але в будь якому випадку до 12 жовтня 2022 року.
Вказана умова щодо припинення дії договору відповідає п.5 ч.1 ст.1141 Цивільного кодексу України згідно з яким договір простого товариства припиняється у разі спливу строку договору простого товариства.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що норма п.5 ч.1 ст.1141 Цивільного кодексу України є імперативною і не передбачає будь-якого автоматичного продовження такого строку чи будь-яких виключень щодо такого припинення.
Сторонами не надано та матеріали справи не містять доказів на підтвердження внесення ними змін до договору простого товариства, зокрема щодо продовження строку дії вказаного договору, відтак суд приходить до висновку, що строк договору простого товариства від 13.10.2021 припинився з 12.10.2022.
Разом з тим, в п.5.2 договору простого товариства сторони визначили, що у випадку не досягнення мети передбаченої п.1.1 цього договору в строк передбачений п.5.1. цього договору, незавершений об'єкт будівництва вважається власністю Сторони 1, а Сторона 2 гарантує, що не претендуватиме на нього.
Відповідно до п.7.2. договору простого товариства сторони дійшли згоди, що незалежно від причин розірвання цього договору всі права та обов'язки на незавершений об'єкт будівництва переходять до Сторони 1 ( ОСОБА_2 ).
15.11.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір про купівлю-продаж квартири (далі по тексту попередній договір).
Відповідно до умов п.1 цього договору, сторони зобов'язалися у строк до 30.05.2023 укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири АДРЕСА_4 .
В пункті 2 попереднього договору, сторони домовились, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу будуть наступні:
- продаж зазначеної квартири буде вчинено за ціною 1557751,50 грн, що є еквівалентною 38463,00 доларам США;
- ОСОБА_1 зобов'язується передати вищевказану квартиру ОСОБА_3 до 30.05.2023 року;
- витрати, пов'язані з оформленням основного договору купівлі-продажу, сплачуватиме ОСОБА_3 .
В попередньому договорі зазначено, що інших істотних умов майбутнього договору купівлі-продажу сторони не мають.
Пунктом 2 попереднього договору його сторони засвідчили, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за цим договором ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв в рахунок майбутніх платежів грошову суму у розмірі 1557751,50 грн., що є еквівалентною 38463,00 доларам США за курсом валют станом на 15.11.2022, до моменту укладення даного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, основний договір купівлі-продажу квартири, в погоджений у попередньому договорі строк, сторонами укладений не був.
ОСОБА_2 у позовній заяві просив визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу, який зареєстрований у реєстрі за №3339 на квартиру АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 15.11.2022.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як передбачено ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 звертає увагу, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У контексті спірних відносин у цій справі колегія суддів також звертає увагу на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №908/2118/18, відповідно до яких захист інтересів власника майна, щодо якого іншими особами укладено попередній договір купівлі-продажу, можливий шляхом пред'явлення позову про визнання такого договору недійсним, оскільки у такому разі майно ще не вибуло з володіння власника, проте є можливість порушення його права власності іншими особами внаслідок укладання основного договору купівлі-продажу у майбутньому. Закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, не виключає право оскаржувати попередній договір, оскільки відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За таких обставин позивач, як власник майна, вправі звертатися із позовом про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним відповідно до положень частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, навіть якщо основний договір купівлі-продажу не був укладений.
ОСОБА_2 оспорює попередній договір купівлі - продажу квартири як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що є власником предмету договору.
Згідно наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623683300:01:001:0120 належить на праві власності ОСОБА_2 . Право власності зареєстроване 30.09.2021.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення оспорюваного попереднього договору, всі права на об'єкт будівництва належали ОСОБА_2 на підставі п.5.2 Договору простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13.10.2021.
Таким чином, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений попередній договір щодо майна, власником якого є ОСОБА_2 , чим порушено його майнові інтереси.
За змістом статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення.
Як було встановлено, сторонами попереднього договору купівлі-продажу квартири не було укладено основний договір.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що в такому разі саме визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири забезпечить відновлення майнових прав власника на це майно, адже немає необхідності застосування у цьому випадку двосторонньої реституції за наслідками визнання його недійсним.
Тому колегія суддів погоджується з висновком про наявність підстав для визнання попереднього договору недійсним як такого, що укладений з порушенням статей 316-321, 658 Цивільного кодексу України, оскільки лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, і лише він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі укладати попередні договори купівлі-продажу.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, оскільки на час розгляду справи відсутнє судове рішення про визнання недійсним договору простого товариства, чи окремих його положень, такий правочин є правомірним та створює юридично значимі наслідки для сторін.
Викладеним вище спростовується твердження, що попередній договір купівлі-продажу квартири був укладений ОСОБА_1 як уповноваженим учасником на ведення спільних справ за договором простого товариства, оскільки повноваження уповноваженої особи були припинені з 12.10.2022 одночасно з припиненням договору простого товариства.
Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, та не свідчить про неможливість виконання підрядником робіт та їх прийняття замовником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №910/9072/17).
Право замовника відмовитись від договору, передбачене статтею 849 ЦК України, виникає лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2022 року у справі №913/703/20).
Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №908/288/20).
Водночас, як було встановлено, на момент укладення попереднього договору строк дії договору простого товариства закінчився. Закінчення строку дії такого договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору.
При цьому сторони договору про спільну діяльність в чіткій формі узгодили наслідки закінчення строку дії такого договору, зокрема незавершений об'єкт будівництва вважається власністю Сторони 1, а Сторона 2 гарантує, що не претендуватиме на нього.
Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, вказана норма договору не є умовою про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку, так як відповідно до статті 1139 ЦК України розподілу підлягає прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, в той же час вказана норма договору встановлює порядок дій учасників договору у разі не досягнення спільної мети договору, що виключає одержання прибутку.
Наслідком закінчення строку дії договору про спільну діяльність є припинення на майбутнє взаємних прав та обов'язків сторін, в тому числі повноважень, які мали сторони за його умовами.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , не маючи майнових прав на об'єкт будівництва по АДРЕСА_5 , не будучи уповноваженою особою, не міг після 12 жовтня 2022 року укладати інвестиційні договори, в тому числі спірний договір у даній справі.
Посилання на ухвалу слідчого судді Галицького районного суду від 28.08.2024 та ухвалу Судової плати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду від 10.09.2024 у справі №461/6230/24, як на доказ правомірності дій ОСОБА_1 після 12.10.2022, не приймається до уваги, оскільки відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальне значення для господарського суду має тільки обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.
Крім цього, як правильно відмітив суд першої інстанції, умови договору простого товариства не передбачали такої мети спільної діяльності як продаж збудованих та прийнятих в експлуатацію квартир в об'єкті будівництва по АДРЕСА_5 . Основною метою договору простого товариства, відповідно до пункту 1, було будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 в порядку передбаченому законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень.
Умова договору простого товариства про мету отримання доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим договором, не надавала право ОСОБА_1 продавати квартири чи укладати попередні договори про такий продаж, так як такі дії виключали досягнення основної мети договору - отримання в особисту приватну власність учасників договору квартир, приміщень.
Також, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи щодо продовження строку дії договору простого товариства після 12.10.2022 шляхом укладення договорів новації боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в простій письмовій формі був укладений договір новації, згідно з яким сторони визначили, що зобов'язання, яке виникає між сторонами за умовами цього договору припиняє зобов'язання за договорами позики від 30.09.2021 та від 05.04.2022. Згідно п.4 договору новації підписанням вказаного договору ОСОБА_1 підтвердив отримання в борг додатково 600000 доларів США. Згідно п.8 договору новації сторони погодили, що після підписання цього договору новації сторони планують на протязі 20 календарних днів внести зміни до нотаріально посвідченого договору простого товариства від 13.10.2021 зареєстрованого в реєстрі приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Віблого Л.З. шляхом визначення умов, щодо його пролонгації та встановлення розміру частки учасників договору.
Як встановлено ст.654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Договір простого товариства від 13.10.2021 укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Віблим Л.З., реєстраційний номер 1128. Згідно п.8.3. договору простого товариства умови даного договору мають однакову зобов'язальну дію для учасників і можуть бути змінені ними за взаємною згодою з обов'язковим складанням окремого договору, додатку чи додаткового договору до цього договору, які підлягають нотаріальному посвідченню.
Водночас, будь-яких нотаріально посвідчених окремих договорів, додатків чи додаткових угод до договору, в тому числі на виконання п.8 договору новації, якими б вносились зміни до договору простого товариства від 13.10.2021, матеріали справи не містять.
Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, договір новації від 01.10.2023 стосується лише правовідносин сторін цього договору, які виникли між ними з договорів позики, та не створює жодних юридичних наслідків для сторін за договором простого товариства від 13.10.2021.
ОСОБА_1 посилався на існування обставин непереборної сили, які перешкоджали йому завершити будівництво у термін до 12.10.2022.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за приписами ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За загальним правилом форс-мажорні обставини мають вплив лише на зобов'язання сторін договору і за визначених умов можуть звільняти їх від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
Продовження строку дії договору внаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21.
Разом з тим, договір простого товариства від 13.10.2021 не містить умов про автоматичне продовження строку дії договору внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Крім цього, ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що він повідомляв іншого учасника договору простого товариства - ОСОБА_2 про обставини непереборної сили, які не дозволяють йому закінчити будівництво у строк встановлений договором, як не надав доказів і того, що він звертався до ОСОБА_2 з пропозицією про продовження строків будівництва.
Також, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажорними обставинами та неможливістю закінчення будівництва.
Окрім цього, невиконання умов договору про спільну діяльність не є підставою для автоматичного продовження строку його дії, в тому числі і повноважень ОСОБА_1 .
Також, у матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій по виконанню умов договору простого товариства після закінчення терміну його дії (конклюдентних дій).
Надані ОСОБА_1 фотоматеріали на підтвердження організації ним будівельних робіт після 12.10.2022 суд першої інстанції правомірно визнав неналежним доказом, оскільки їх зміст жодним чином не підтверджує обставин виконання саме ОСОБА_1 договору простого товариства та здійснення ним організації будівництва. При цьому, у зв'язку із закінченням строку дії договору простого товариства, між його сторонами у майбутньому не виникли взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору.
Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.
Положення ч.1 ст.1131 Цивільного кодексу України визначають, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Зазначена норма є імперативною.
Оскільки за вимогами ч.1 ст.1131 Цивільного кодексу України договір простого товариства укладається у письмовій формі, зазначена норма виключає можливість укладення такого договору чи внесення змін до нього шляхом вчинення конклюдентних дій.
Посилання скаржника на нікчемність пункту 5.2 Договору простого товариства виходять за межі предмету спору в цій справі про визнання недійсним Попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність у скаржника повноважень на розпорядження Квартирою, яка є предметом спірного договору.
Крім цього, всупереч тверджень апелянта, будь-які докази на підтвердження, що отримані ОСОБА_1 кошти за попереднім договором були використані для будівництва багатоквартирного будинку в матеріалах справи відсутні.
Тому суд першої інстанції правильно зазначив про недоведеність тверджень про те, що сплачені ОСОБА_3 на виконання укладеного з ОСОБА_1 попереднього договору були використані на будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120).
Більше того, пунктом 3.5.3. договору простого товариства визначено, що ОСОБА_1 зобов'язався за власні кошти провести всі види проектно-вишукувальних, геологічних, геодезичних, підготовчих, будівельних, монтажних, пусконалагоджувальних робіт та інших робіт, пов'язаних з будівництвом Об'єктів будівництва, здійснення авторського та технічного нагляду за будівництвом об'єктів будівництва, забезпечення будівництва Об'єктів будівництва необхідними будівельними та опоряджувальними матеріалами, обладнанням, устаткуванням і технікою тощо.
Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, аналіз договору простого товариства в цілому дозволяє зробити висновок про те, що вказаним договором сторони не передбачали умов про залучення ОСОБА_1 від будь-яких інших осіб інвестицій у будівництво багатоквартирного житлового будинку для досягнення мети спільної діяльності.
Крім цього, доводи скаржника про необхідність застосування у цій справі аналогії закону колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо спільної діяльності у будівництві багатоквартирного житлового будинку врегульовані положеннями Параграфу §2. "Просте товариство" Глави 77 "Спільна діяльність" ЦК України та укладеним між ними договором простого товариства від 13.10.2021, який, як було з'ясовано, не визнаний судом недійсним та яким сторони самостійно узгодили строк його дії та наслідки закінчення такого строку.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє як безпідставні доводи апелянта про те, що спір у цій справі мав розглядатися за правилами цивільного, а не господарського судочинства та зауважує, Господарський суд Рівненської області керуючись положеннями ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства правомірно розглянув позов у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
При ухваленні постанови у цій справі, колегія суддів апеляційного господарського суду приймає до уваги висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.09.2025 у cправі №918/1061/24(450/2324/24); від 18.09.2025 у cправі №918/1061/24(450/2328/24); від 18.09.2025 у cправі №918/1061/24(450/2323/24), від 30.09.2025 у справі №918/1061/24(450/2314/24); від 30.09.2025 у справі №918/1061/24(450/2330/24), від 01.10.2025 у справі №918/1061/24(450/2433/24), від 08.10.2025 у справі №918/1061/24(450/2316/24), від 21.10.2025 у справі №918/1061/24(450/2332/24).
Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи засади добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 та визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Щодо твердження апелянта, що позовна вимога ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири не підлягала розгляду судом першої інстанції у порядку визначеному ст.7 Кодексу України з підстав банкрутства, а також ст.20 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Як встановлено ч.ч.6, 7 ст.31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються, а справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Згідно з ч.2 ст.7 Кодексу України з підстав банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Колегія суддів констатує, що вирішення спору в частині задоволення первісного або зустрічного позову прямо впливає на загальний обсяг ліквідаційної маси боржника.
Разом з тим, первісний позов було заявлено в тому числі до ОСОБА_2 як відповідача у справі, що підпадає під категорію спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, а також безпосередньо стосуються його майна.
Зокрема ст.62 Кодексу вказано, що ліквідаційною масою являються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання.
З огляду на зазначене розгляд усіх майнових спорів (стосовно майна та майнових прав), стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур Банкрутства, повинен відбуватися саме і виключно Господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, твердження скаржника викладені у апеляційній скарзі стосовно того, що такий спір не підсудний Господарському суду Рівненської області є безпідставними.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.06.2025 у справі №918/1061/24(450/2261/24) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскарженою до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 10.11.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Тимошенко О.М.