79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"29" жовтня 2025 р. Справа №907/835/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів О.В. Зварич
Н.М. Кравчук,
секретар судового засідання Рахман Софія,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради б/н від 04.07.2025 (вх № 01-05/2093/25 від 07.07.2025р.)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 09 квітня 2025 року (суддя Мірошниченко Д.Є., м. Львів)
у справі №907/835/24
за позовом Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Ужгородської районної ради, м. Ужгород
про стягнення 393 082,13 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської районної ради про стягнення 393 082,13 грн на відшкодування витрат, понесених позивачем на оплату праці членів військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022.
Позовні вимоги обґрунтовуються порушенням Ужгородською районною радою вимог частини 1 статті 43 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» шляхом неприйняття рішення щодо фінансового забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, яке здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України та вимог частин 6 та 9 статті 78 Господарського кодексу України, внаслідок невідшкодування витрат, понесених позивачем на оплату праці членів військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022.
Позивач вказував, що з метою недопущення порушення вимог трудового законодавства в частині оплати праці, позивачем проводилася оплата праці членів військово-лікарської комісії за кошти отримані від Національної служби здоров'я України, оскільки засновник (відповідач) не перераховував кошти з місцевого бюджету. У зв'язку з чим ревізією встановлено, що позивачем недотримано вимоги частини 1 статті 43 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині проведення оплати праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за кошти отримані від Національної служби здоров'я України, оплата послуг яких не входить до переліку медичних послуг визначених Порядком реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 65, від 15.02.2021 № 133, від 29.12.2021 № 1440, від 27.12.2022 № 1464, та пункту 5.1.2 Колективного договору в частині проведення витрат за невідпрацьований час, оскільки їх звільнено від виконання обов'язків за основним місцем роботи на час роботи комісії.
Позивач зазначав, що внаслідок наведених вище обставин змушений звернутися до суду з метою відшкодування відповідачем коштів, які позивачем було витрачено на оплату праці членів військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 в сумі 393 082,13 грн.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що заявляючи позовні вимоги про стягнення з Ужгородської районної ради 393 082, 13 грн як відшкодування суми коштів, які всупереч положенням бюджетного законодавства Комунальним некомерційним підприємством «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради було використано на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком) саме за рахунок отриманих від Національної служби здоров'я України коштів, позивач фактично посилається на допущене ним же порушення бюджетного законодавства, що зафіксовано в акті ревізії № 13-07-04/03. Наведені обставини позивачем не заперечуються.
При цьому, під час розгляду справи основним доводом позивача щодо причини допущення останнім такого порушення бюджетного законодавства було посилання на обставини в частині неналежного виконання Ужгородською районною радою обов'язку з фінансування видатків на оплату праці членів військово-лікарської комісії.
Водночас місцевий суд дійшов висновку, що Комунальним некомерційним підприємством «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради не доведено того як допущені самим же позивачем порушення внаслідок нецільового використання ним профінансованих від Національної служби здоров'я України коштів на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком), порушують безпосередньо права самого позивача та яким чином такі права крізь призму оцінки спірних правовідносин та встановлених судом обставин можуть бути відновлені внаслідок стягнення спірної суми коштів з відповідача саме на користь позивача.
З урахуванням наведеного вище, місцевим судом також не надавалась оцінка обставинам щодо підстав, що могли слугувати причиною допущення позивачем порушення бюджетного законодавства, вчиненого Комунальним некомерційним підприємством «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради як одержувачем бюджетних коштів, оскільки така оцінка виходить за рамки розгляду спору у цій справі.
Не погодившись з даним рішенням, Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 04.07.2025 (вх № 01-05/2093/25 від 07.07.2025р.), у якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області в справі № 907/835/24 скасувати повністю, прийняти нове рішення на користь апелянта, а саме задовольнити позов та зобов'язати відшкодувати позивачу 393 082, 13 гривень.
Апелянт посилаючись на положення пунктів 1.1, 4.7, 4.9, 5.8, 7.6, 8.3, 10.1 Статуту позивача, звертає увагу на те, що військово-лікарська комісія Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради Закарпатської області була утворена наказом керівника позивача, на підставі розпоряджень та рекомендацій Ужгородської районної військової адміністрації. При цьому Ужгородська районна рада як засновник, не зобов'язувала, не рекомендувала та не брала участі в утворенні військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради Закарпатської області.
Водночас, посилаючись на положення Бюджетного кодексу України, скаржник вказує, що останнім не заборонено здійснювати фінансування на утримання комунальних закладів охорони здоров'я будь-якої форми господарювання. Тож, за наявності коштів у місцевому бюджетів можна передбачити оновлення медичного обладнання, капітальний ремонт чи реконструкцію приміщень, оплату комунальних послуг та енергоносіїв комунального некомерційного підприємства тощо. Також місцеві ради можуть затвердити програму фінансової підтримки медзакладу, в якій передбачити фінансування на визначені програмою потреби.
Відповідач зазначає, що відповідно до прийнятих Програм, враховуючи листи Ужгородської районної державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради Закарпатської області, рекомендацій постійних комісій ради на відповідних засіданнях сесій Ужгородської районної ради було виділено кошти для реалізації завдань вище зазначених Програм шляхом прийняття відповідних рішень про затвердження районного бюджету та внесення змін до них.
За доводами апелянта, з урахуванням положень статті 121 Бюджетного кодексу України, порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь.
Ужгородської районна рада подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
Через систему «Електронний суд» 30.09.2025 від відповідача надійшло клопотання (вх. №01-04/7535/25 від 01.10.2025) про долучення доказів.
Разом з тим, від відповідача, 06.10.2025 надійшло клопотання про затвердження мирової угоди.
В подальшому, позивачем 29.10.2025 подано клопотання про відмову у затвердженні мирової угоди.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 422 від 28.10.2025 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 907/835/24 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Матущака О.І.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.25 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №907/835/24 визначено суддю Скрипчук О.С, суддів: О.В. Зварич, Н.М. Кравчук.
У судове засідання 29.10.2025 сторони явки уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні про час та дату судового засідання.
Розглянувши клопотання (вх. №01-04/7535/25 від 01.10.2025) про долучення доказів, колегія суддів вказує наступне.
Відповідач просить долучити до матеріалів справи як доказ лист Великодобронської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №80 від 29.09.2025.
Подане клопотання мотивоване тим, що за ініціативи відповідача, на оплату праці членів ВЛК Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Великодобронською сільською радою Ужгородського району Закарпатської області було виділено кошти у сумі 600 000, 00 грн Ужгородській міській раді - засновнику позивача. На момент розгляду справи судом першої інстанції зазначені докази у сторони були відсутні.
Частиною 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
Отже, при поданні учасниками справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, учасники справи повинні обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Колегія суддів зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, допущення такої можливості судом апеляційної інстанції мало б наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Враховуючи те, що доказу, який просить заявник долучити до матеріалів справи не існувало ні на момент розгляду справи у суді першої інстанції ні на момент винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання про долучення листа Великодобронської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №80 від 29.09.2025 та не надає правову оцінку такому доказу.
Разом з тим, щодо поданого клопотання про затвердження мирової угоди, колегія суддів вказує наступне.
Згідно зі ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Так, враховуючи подану позивачем відмову у затвердженні мирової угоди, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про затвердження мирової угоди та продовжує розгляд справи.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Відповідно до пункту 1.1 статуту Комунального некомерційного підприємства "Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області" у новій редакції, затвердженого рішенням 41 сесії восьмого скликання Ужгородської районної ради від 11.09.2020 № 724 «Про затвердження статуту Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» у новій редакції» Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» є закладом охорони здоров'я комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги з первинної та вторинної/спеціалізованої медичної допомоги дорослим та дітям у порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим статутом, вживає заходи з профілактики здоров'я населення та підтримання громадського здоров'я.
Пунктами 1.2-1.6 цього статуту визначено, що Підприємство створене на виконання рішення 32 сесії сьомого скликання Ужгородської районної ради від 04.07.2019 № 532 «Про реорганізацію шляхом перетворення Комунального закладу «Ужгородська районна лікарня», шляхом перетворення Комунального закладу «Ужгородська районна лікарня» (код за ЄДРПОУ 40835473) у Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області», змінивши при цьому організаційно-правову форму з комунальна організація (установа, заклад) на комунальне підприємство. Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків Комунального закладу «Ужгородська районна лікарня» (код за ЄДРПОУ 40835473). Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» створене на базі спільної власності територіальних громад сіл, селища Ужгородського району. Засновником, власником та органом управління майном Підприємства є територіальні громади сіл, селища Ужгородського району в особі Ужгородської районної ради (код за ЄДРПОУ 25435880), Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.
В подальшому, 10.12.2021 Ужгородською районною радою прийнято рішення № 198 «Про вихід зі складу засновників Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області», відповідно до пункту 1 якого вирішено передати цілісний / єдиний майновий комплекс Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород.
Також, 03.02.2022 Ужгородською міською радою прийнято рішення № 610 «Про КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради", за змістом пунктів 1 5 якого вирішено:
- змінити засновника Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» (код ЄДРПОУ 40835473) шляхом виключення зі складу засновників Ужгородську районну раду (код ЄДРПОУ 25435880) та включення у склад засновників Ужгородську міську раду (код ЄДРПОУ 33868924);
- перейменувати Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» (код ЄДРПОУ 40835473) на Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473);
- змінити місцезнаходження Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473) на: Україна, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Минайська, будинок 71, поштовий індекс - 88000;
- затвердити статут Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (код за ЄДРПОУ 40835473) у новій редакції.
Пунктом 5 зазначеного рішення № 610 визначено, що Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473) є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» (код ЄДРПОУ 40835473).
Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу: зміна відомостей про органи управління юридичної особи, зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого), зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи та відповідно зміна установчих документів була проведена 01.04.2022 (№ 1003241070004011809).
В подальшому, рішенням 54 сесії восьмого скликання Ужгородської міської ради від 23.05.2024 № 1760 «Про комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради» затверджено статут Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 40835473) у новій редакції згідно з додатком 1.
Таким чином, судом встановлено, що до 01.04.2022 засновником Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради була Ужгородська районна рада (відповідач у справі).
Також судом встановлено, що Західним офісом Держаудитслужби в Закарпатській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради Закарпатської області за період з 01.01.2020 по 31.01.2023, що підтверджується доданим позивачем до матеріалів справи актом ревізії № 13-07-04/03 від 02.05.2023 (далі акт ревізії № 13-07-04/03).
Так, ревізією дотримання законодавства при нарахуванні заробітної плати встановлено залучення медпрацівників поліклінічного відділення Підприємства до роботи позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , утвореної наказами головного лікаря Підприємства Голуб О.Є. (від 24.03.2020 № 51, від 23.06.2020 № 95, від 01.10.2021 № 156, від 25.02.2022 № 50, від 04.03.2022 № 56, від 23.03.2022 № 67, від 06.06.2022 № 109, від 01.09.2022 № 144, від 22.11.2022 № 192, від 02.01.2023 № 10, від 23.01.2023 № 43) на виконання розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та (від 21.02.2020 № 77, від 11.03.2020 № 99, від 01.06.2020 № 178, від 21.02.2020 №№ 9,10, від 23.12.2022 № 106), наказу Департаменту охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації від 24.02.2022 № 225, наказу Управління охорони здоров'я та цивільного захисту населення Ужгородської міської ради від 11.04.2022 № 39 та розпорядження Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області від 16.11.2022 № 85 для організації медичного огляду громадян, які підлягають строковій службі, громадян, які підлягають службі під час дії військового стану, резервістів та громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних кандидатів на навчання у вищі військово-навчальні заклади, яким здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати. А саме: членам позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії, яких звільнено від виконання обов'язків за основним місцем роботи на час роботи військово-лікарської комісії.
Водночас зазначеною ревізією встановлено недотримання позивачем вимоги частини 1 статті 43 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині проведення оплати праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за кошти отримані від Національної служби здоров'я України, оплата послуг яких не входить до переліку медичних послуг, визначених Порядком реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 65, від 15.02.2021 № 133, від 29.12.2021 № 1440, від 27.12.2022 № 1464, та пункту 5.1.2 Колективного договору в частині проведення витрат за невідпрацьований час, оскільки їх звільнено від виконання обов'язків за основним місцем роботи на час роботи комісії, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на загальну суму 2 328 073,11 грн (за період діяльності Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» з 01.01.2020 по 31.03.2022 393 082,13 грн, за період діяльності Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради з 01.04.2022 по 31.01.2023 1 934 990,98 грн).
Як зазначено в акті ревізії № 13-07-04/03, вказане порушення призвело до завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) у формах звіту № 2 «Звіт про фінансові результати», що є порушенням частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996- ХІУ (із змінами) та пункту 3 розділу Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (із змінами).
Наведені в акті ревізії № 13-07-04/03 обставини щодо виявлених ревізією порушень в частині проведення Лікарнею оплати праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за отримані (профінансовані) від Національної служби здоров'я України кошти в розмірі 393 082,13 грн за період діяльності Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради Закарпатської області» з 01.01.2020 по 31.03.2022 і стали підставою для звернення до Ужгородської районної ради як до засновника Лікарні у зазначений період із позовом про відшкодування коштів у розмірі 393 082,13 грн.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У цьому контексті суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому Європейський суд справ людини у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі "Scordino v. Italy (№ 1)" від 29.03.2006, заява № 36813/97; пункт 45 рішення у справі "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" від 12.07.2001, заява № 42527/98).
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення / підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та / або оспорювання його прав та інтересів.
Водночас підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237 ГПК України) суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
У частині 1 та пунктах 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору ("da mihi factum, dabo tibi jus"). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
З урахуванням викладеного вище, суд зауважує, що при розгляді спору у цій справі передусім підлягають встановленню (1) наявність порушення цивільного права або інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, (2) яке саме право (інтерес) порушене, (3) в чому полягає порушення.
Заявляючи позовні вимоги у даній справі про стягнення з Ужгородської районної ради 393 082,13 грн як відшкодування суми коштів, які всупереч положенням бюджетного законодавства позивачем було використано на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком) саме за рахунок отриманих від НСЗУ коштів, позивач фактично посилається на допущене ним же порушення бюджетного законодавства, що зафіксовано в акті ревізії № 13-07-04/03. Наведені обставини позивачем не заперечуються.
При цьому, під час розгляду справи основним доводом Комунального некомерційного підприємства щодо причини допущення останнім такого порушення бюджетного законодавства було посилання на обставини в частині неналежного виконання Ужгородською районною радою (як засновником Комунального некомерційного підприємства у вказаний вище період) обов'язку з фінансування видатків на оплату праці членів військово-лікарської комісії.
Так, визначальним у розгляді даної справи є те, чи порушені права та інтереси позивача з підстав позову, які визначені самим позивачем, і на підставі тих доказів, які подані ним на обґрунтування своїх вимог, та чи належний спосіб захисту, обраний позивачем у заявленому ним же позові.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Комунального некомерційного підприємства не доведено того як допущені самим же позивачем порушення внаслідок нецільового використання ним профінансованих від НСЗУ коштів на оплату праці членів позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії за період з 01.01.2020 по 31.03.2022 (оплата послуг яких не передбачена Порядком), порушують безпосередньо права самого позивача та яким чином такі права крізь призму оцінки спірних правовідносин та встановлених судом обставин можуть бути відновлені внаслідок стягнення спірної суми коштів з відповідача саме на користь КНП.
З урахуванням наведеного вище, місцевий суд правомірно не надавав оцінки обставинам щодо підстав, що могли слугувати причиною допущення позивачем порушення бюджетного законодавства, вчиненого Комунальним некомерційним підприємством як одержувачем бюджетних коштів, оскільки така оцінка виходить за рамки розгляду спору у цій справі.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 зазначив, що, вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Як наслідок, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
За таких обставин, відсутність порушеного права (інтересу) позивача є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові у цій справі.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 09 квітня 2025 року у справі №907/835/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради б/н від 04.07.2025 (вх № 01-05/2093/25 від 07.07.2025р.) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 09 квітня 2025 року у справі № 907/835/24 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя О.В. Зварич