79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"29" жовтня 2025 р. Справа №907/998/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів І.Ю. Панова
Н.М. Кравчук,
секретар судового засідання Рахман Софія,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Карпатського біосферного заповідника б/н від 12.05.2025 (вх. № 01-05/1423/25 від 12.05.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2025 (повний текст рішення складено 25.04.2025, м. Ужгород, суддя О.Ф. Ремецькі)
у справі № 907/998/24
за позовом Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород
до відповідача Карпатський біосферний заповідник, м. Рахів
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Углянська сільська рада Тячівського району Закарпатської області
про стягнення суми 2 615 131, 96 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Державна екологічна інспекції у Закарпатській області звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Карпатського біосферного заповідника про стягнення суми 2 615 131, 96 грн шкоди за порушення законодавства про охорону та раціональне використання природно-заповідного фонду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною екологічною інспекціею у Закарпатській області за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) на території природно-заповідного фонду Углянського природоохоронного науково-дослідного вілділення Карпатського біосферного заповіднику щодо додержання останнім вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлено окремі порушення на території природно-заповідного фонду та складено акт від 26.11.2021 за №405/06. Згідно з вказаним актом розмір шкоди заподіяних державі, в результаті незаконних рубок, без відповідного дозволу на проведення рубок, становить 2 615 131,96 грн.
Відповідно до ст. 222 ГК України та ст. 19 ГПК України, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області до Карпатського біосферного заповіднику 12.05.2023 було направлено відповідну претензію за №03/06/23 про відшкодування збитків у розмірі 2 615 131,96 грн, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Карпатського біосферного заповідника на корить держави в особі Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області суму 2 615 131, 96 грн шкоди завданої навколишньому природному середовищі. Стягнуто з Карпатського біосферного заповідника в дохід Державного бюджету України суму 39 226,98 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Місцевий суд зазначив, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Судом першої інстанції встановлено, що Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення (що є структурним підрозділом відповідача), а відтак, обов'язки із охорони лісів від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача у справі.
Як встановлено судом, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди.
Відтак, місцевий суд враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності, дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі в сумі 2 615 131, 96 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив про те, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2024 року відстрочено позивачу Державній екологічній інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород сплату судового збору у справі 907/998/24 до вирішення справи по суті. У зв'язку з викладеним, на підставі статті 129 ГПК України сума 39 226,98 грн судового збору за подання позовної заяви у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Не погодившись з даним рішенням, Карпатський біосферний заповідник звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 12.05.2025 (вх. № 01-05/1423/25 від 12.05.2025), у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 квітня 2025 року у справі №907/998/24 та постановити ухвалу про залишення без розгляду позову Державної екологічної служби в Закарпатській області до Карпатського біосферного заповідника про стягнення на користь держави в особі Углянської сільської ради 2 615 131, 96 грн шкоди.
Апелянт зазначає, що ухвалою суду від 09.12.2024 у цій справі судом першої інстанції було відстрочено позивачу Державній екологічній інспекції у Закарпатській області сплату судового збору у справі 907/998/24 за паданням нею позову до Карпатського біосферного заповідника до вирішення справи по суті. Розгляд справи по суті розуміє під собою безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення.
Так, на переконання скаржника, оскільки предмет цієї справи №907/998/24 не охоплює захисту соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, то для звільнення судом юридичної особи від сплати судового збору немає. Отже, ненадання позивачами доказу сплати судового збору до завершення судового розгляду справи по суті, тобто до оголошення судом про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, переходу до судових дебатів, суд першої інстанції зобов'язаний був залишити позов без розгляду, відповідно до положень ч.1 п.4 ( або п.8) ст.226 ГПК України.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 424 від 28.10.2025 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 907/998/24 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Матущака О.І.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.25 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №907/998/24 визначено суддю Скрипчук О.С, суддів: І.Ю. Панова, Н.М. Кравчук.
У судове засідання 29.10.2025 сторони явки уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні про час та дату судового засідання.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Карпатський біосферний заповідник, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31.08.2020 №101 (у редакції наказу Міндовкілля від 04.04.2022 №168) (далі Положення), Карпатський біосферний заповідник створено на базі Карпатського державного заповідника згідно з Указом Президента України від 26.11.1993 №563 Про біосферні заповідники в Україні. Територію Заповідника розширено відповідно до указів Президента України від 11.04.1997 №325 Про розширення території Карпатського біосферного заповідника, від 14.01.2010 №25 Про розширення території Карпатського біосферного заповідника та від 02.01.2022 №5 Про зміну меж території Карпатського біосферного заповідника. Заповідник розташований на території Берегівського, Рахівського, Тячівського, Хустського районів Закарпатської області. Територію Заповідника загальною площею 58035,8 гектара разом з його транзитною зоною загальною площею 136 900 гектарів включено в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО Людина і біосфера.
Заповідник є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, науково-дослідною установою міжнародного значення, входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення, збереження та використання. Загальна площа Заповідника становить 66 417,4 гектара земель, у тому числі 57 399,4 гектара земель, що надаються йому у постійне користування та 9018 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.2., 1.6. Положення).
Як вбачається зі структури Карпатського біосферного заповідника, до його складу входить, зокрема, Угольське природоохоронне науково-дослідне відділення, яке, згідно із планом лісонасаджень, поділено на квартали та виділи.
Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) на території природно-заповідного фонду Углянського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповіднику щодо додержання останнім вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлено окремі порушення на території природно-заповідного фонду та складено акт від 26.11.2021 за №405/06.
З вказаного акту вбачається, що 26.11.2021 працівниками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, в ході проведення позапланового заходу державного контролю (на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області) додержання суб'єктом господарювання Карпатським біосферним заповідником, - вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів складено акт, яким зафіксовано порушення вимог Лісового кодексу України на території природно-заповідного фонду.
Виявлено факти незаконної порубки деревини, пошкодження дерев до ступеня припинення росту, в подальшому уповноваженими особами проведено розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» (діючої на момент складання розрахунку) та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Виявлено незаконне вирубування дерев у кварталах 17, 23 та 24 Углянського ПНДВ. На облік взято пні від незаконно-зрубаних дерев без ознак відведення та відтисків тавр на кореневих лапах. Частина пнів від незаконно-зрубаних дерев замасковані зрізані на рівні ґрунту, прикидані землею та листям, окремі пні облиті рідиною чорного кольору невідомого походження. На місці незаконної вирубки дерев виявлено частину незаконно зрубаної та не забраної деревини. На окремих пнях виявлено відтиски тавр на зрізах пнів від незаконно-зрубаних дерев, які обліковувалися комісією КБЗ і стали підставою для звернення директора біосферного заповідника від 12 листопада 2021 року № 883 до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області щодо проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю). В ході перевірки на облік взято пні від незаконно-зрубаних дерев періоду вирубки весна - осінь 2021 року. Пні попередніх років вирубки в ході перевірки не обліковувалися. Згідно довідки КБЗ на охоплених перевіркою територіях природно-заповідного фонду Угольського ПНДВ господарські заходи протягом попередніх 3-х років не проводилися.
Відповідно до розрахунків, здійснених Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, що містяться у матеріалах справи розмір шкоди заподіяної державі становить 2 615 131,96 грн.
Відповідно до ст. 222 ГК України та ст. 19 ГПК України, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області до Карпатського біосферного заповіднику 12.05.2023 було направлено відповідну претензію за №03/06/23 про відшкодування збитків у розмірі 2 615 131,96 грн., заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд. Станом на момент пред'явлення позовної заяви вищевказана претензія Карпатським біосферним заповідником добровільно не сплачена. У зв'язку з чим позивач, вважає, що наявні підстави для стягнення вказаної суми.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Щодо відстрочення сплати судового збору.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Пунктом 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року роз'яснено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України «Про судовий збір», є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 по справі № 0940/2276/18 зазначено, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Звільнення (відстрочення) від сплати судового збору є правом суду, а відповідне клопотання сторони розглядається виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до господарського суду та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами.
Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Судом першої інстанції згідно з випискою по рахунку позивача, за 04.12.2024 встановлено, що у нього відсутні кошти.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання позивача про відстрочку сплати судового збору є правомірним і підлягає задоволенню.
Так, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2024 у цій справі було відстрочено позивачу Державній екологічній інспекції у Закарпатській області сплату судового збору у справі 907/998/24 за паданням нею позову до Карпатського біосферного заповідника до вирішення справи по суті.
В подальшому, вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції, враховуючи задоволення позовних вимог, на підставі статі 129 ГПК України дійшов висновку, що сума 39 226,98 грн судового збору за подання позовної заяви у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення правильно застосував положення процесуального закону.
Відтак, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження, разом з тим, щодо оскаржуваного рішення, колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Встановлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлені у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 21.02.2020 у справі 920/1106/17, від 09.12.2019 у справі № 906/1338/18, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.20 у справі № 917/1261/1.7, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17).
Судом встановлено, що Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення (що є структурним підрозділом відповідача), а відтак, обов'язки із охорони лісів від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача у справі.
Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством обов'язків, свідчить про причинно наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).
Враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в повному обсязі в сумі 2 615 131, 96 грн.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2025 року у справі №907/998/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповідника б/н від 12.05.2025 (вх. № 01-05/1423/25 від 12.05.2025) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2025 року у справі №907/998/24 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя І.Ю. Панова