печерський районний суд міста києва
Справа № 757/36257/25-ц
Пр. № 2-8358/25
29 вересня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ільєвій Т.Г.,
при секретарі судових засідань Романенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Моторно (транспортне) страхове бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, -
У липні 2025 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача страхове відшкодування у порядку регресу у розмірі 14980,56 грн., посилаючись на здійснення позивачем виплати страхового відшкодування потерпілій особі у дорожньо-транспортній пригоді, винною у якій визнано відповідача.
Ухвалою суду від 12.08.2025 р. справу прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження з розгляду справи, призначено дату судового розгляду з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, проти винесення заочного рішення суду не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу частини восьмої ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, відповідач був повідомлений про судове засідання шляхом направлення судової повістки та публікації оголошень на веб-порталі судової влади України, що визначено Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та узгоджується з приписами цивільного процесуального законодавства, що, як наслідок, свідчить, що відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З урахуванням викладеного, відповідно до ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України, та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.
Судовим розглядом встановлено, що 17.09.2024 о 18:00 год. в населеному пункті м. Київ, по вул. Панаса Мирного, 12, відповідач, керуючи транспортним засобом марки «NISSAN MAXIMA», д.н.з. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на припаркований транспортний засіб «HONDA HR-V», д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу потерпілої була застрахована в ПАТ «HACK «ОРАНТА», що підтверджується полісом серії ЕР 218764084 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (копія додається). Строк дії договору страхування на момент ДТП діяв.
На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України (надалі також - «ЦК України»), Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Згідно з ст. 999 ЦК України, Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо- транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. З Закону).
Відповідно до ст. 5 Закону, Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Таким чином, відповідач на момент ДТП не виконав вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» та не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.
Своїми діями відповідач порушив вимоги п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, ще призвело до настання ДТП.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 05.11.2024, вина відповідача у скоєнні ДТП була повністю вставновлена судом, і його визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП.
У відповідності до ч. 4 ст. 82 Цивільно-процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законноїсили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законноїсили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання міжтими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19).
У постанові від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 Верховний Суд наголосив, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Отже, обставина вини відповідача у ДТП встановлена рішенням суду та не повинна доказуватися при розгляді іншої справи.
Статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено порядок дій осіб, у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення регламентної виплати.
Так, за правилами п. 35.1 ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (редакції чинній на момент ДТП, надалі - «Закон»), для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, подає страховику (або за умови наявності підстав, передбачених у ст. 41 - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У заяві про страхове відшкодування має міститися: а) найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; б) найменування (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків та відомості, що їх підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована та потерпілих; ґ) підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються документи згідно з переліком, визначеним у п. 35.2 ст. 35 Закону.
Оскільки, на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з метою відшкодування збитків та на виконання вимог ст. 35, п. 41 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 02.01.2025 Потерпіла звернулася до Позивача із відповідною заявою про страхове відшкодування.
Водночас 24.09.2024 р. потерпіла, на виконання вимог ст. 33 Закону, звернулася до позивача із відповідною заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди.
За результатами звернення потерпілої та розгляду її заяви, позивачем було відкрито регресну справу N 108378.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
На підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.
На підставі ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до п. п. а) п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Отже, у силу настання передбачених Законом підстав у позивача виник обов'язок відшкодувати потерпілій заподіяну відповідачем шкоду.
Згідно з п. 40.3 ст. 40 Закону Позивач з метою встановлення розміру заподіяння шкоди, має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є зокрема експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону. Таким Уповноваженим органом є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка розпорядженням № 5417 від 23.02.2006 затвердила "Порядок залучення МСТБУ аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхових випадків та розміру збитків".
Діючи на підставі вищевказаних законодавчих приписів, проведення огляду/дослідження пошкодженого транспортного засобу позивач доручив ТОВ «Сател груп».
10.10.2024 р. оцінювачем ОСОБА_3 було складено Звіт № 9285/10/24 про оцінку транспортного засобу легкового автомобіля Honda моделі HR-V реєстраційний номер НОМЕР_2 (справа № 108378) (надалі - «Висновок»).
За результатами Висновку вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля HONDA HR-V, номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 12 780,56 грн. (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень 56 коп.) без урахування ПДВ.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з п. 41.4 ст. 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного Фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин події, за якими може бути проведена регламентна виплата та розміру, заподіяних внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних витрат.
Відповідно до Висновку, вартість матеріального збитку, завданого потерпілій становить 12 780,56 грн.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону « МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Позивач виконуючи вимоги ст. 41 Закону, на підставі довідки № 1 від 05.03.2025 і Наказу № 3.1/6610 від 10.03.2025 р. про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (копії додаються), прийняв рішення про відшкодування шкоди Потерпілій в загальному розмірі 12 780,56 грн. (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень 56 коп.).
Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводилося на основі: Висновку, наказу про відшкодування шкоди, відповідно до якого МСТБУ здійснило регламентну виплату.
Також позивачем були понесені додаткові витрати на збір документів та визначення розміру шкоди у розмірі 2 200,00 грн.
Позивачем була повністю відшкодована шкода потерпілій, завдана відповідачем.
Загальний розмір витрат МТСБУ з урахуванням витрат на збір документів, послуг з оплати проведення експертизи, які підлягають відшкодуванню позивачу складає 14 980,56 грн.
Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Регресом (з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту ст. 559 та ст. 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, визначених у страховому полісі відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ч. 2 ст. 38 Закону, МТСБУ після здійснення регламентної виплати має право зворотної вимоги до особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, керуючи транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки (такий же висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
За приписами ст. 22.1 Закону, у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо- транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом, підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням., зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням, диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом, підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним, засобом, механізмом, іншим, об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Вирішуючи спори зазначеної категорії, суди дотримуються усталеної практики, згідно з якою до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (наведене роз'яснення міститься у п.п. 26, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»).
При обґрунтуванні необхідності застосування (незастосування) тих чи інших норм права суд та учасники судового процесу не позбавлені права посилатися на правові позиції, викладені в постановах Пленумів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів. Так, у постанові Великої Палати ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16 є посилання на п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 (такі ж посилання наявні і в постановах Верховного Суду від 08.11.2023 № 727/5236/22, від 04.10.2023 № 526/2910/21, від 12.10.2023 № 532/2139/21, від 05.12.2023 № 910/2094/21).
Позивач виплатив відшкодування на підставі підпункту а) п. 41.1. ст. 41 Закону, оскільки винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідач на спростування доводів та доказів сторони позивача своїх доказів суду не надав.
Зібраними у справі доказами підтверджено розмір страхового відшкодування, який сплачено МТСБУ на користь потерпілого, а відтак позов підлягає задоволенню з присудженням стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 14980,56 грн.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, також необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати - сплачений судовий збір.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 38, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 526, 610, 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Моторно (транспортне) страхове бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь «Моторного (транспортного) страхового бюро України» (код ЄДРПОУ: 21647131, адреса: 02653, м. Київ, Русанівський бул., 8, р/р IBAN: НОМЕР_3 ) відшкодування шкоди в порядку регресу, пов'язаних з регламентною виплатою у розмірі 12 780,56 грн. (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень 56 коп.), а також вартість послуг експерта у розмірі 2 200,00 (дві тисячі двісті гривень 00 коп.) грн. та сплачений судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 29 вересня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА