печерський районний суд міста києва
Справа № 757/6488/25-ц
пр. 2-5073/25
07 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Романенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ АГЕНСТВО РОЗМІНУВАННЯ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
У лютому 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просив суд :
- визнати недійсним Наказ № 197-к/то від 24.12.2024 р. ТОВ «Українське агентство розмінування», яким звільнено ОСОБА_1 , помічника фахівців з піротехнічних, саперних та підривних робіт, 24.12.2024 року з роботи за прогул без поважних причин згідно п.4 ч.І ст. 40 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника фахівців з піротехнічних, саперних та підривних робіт в ТОВ «Українське агентство розмінування».
- стягнути з ТОВ «Українське агентство розмінування» на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 24.12.2024 року по день ухвалення рішення суду;
- стягнути за відшкодування моральної шкоди з ТОВ «Українське агентство розмінування» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100000 грн.
- стягнути понесені збитки на оплату юридичних послуг з ТОВ «Українське агентство розмінування» на користь ОСОБА_1 у розмірі 17500 грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 24 грудня 2024 року наказом № 197-к/тр від 24.12.2024 року його було звільнено на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин, у зв'язку з відсутністю на роботі протягом усього робочого дня 23 та 24 грудня 2024 року.
Позивач вважає, що Наказ про звільнення є незаконним та безпідставним, тому підлягає скасуванню, оскільки 11.12.2024 року він подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 24.12.2024 по 05.01.2025 року.
Проте, пізніше позивач дізнався від роботодавця, що 24.12.2024 року його було звільнено з займаної посади за п. 4 ч.І ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Позивач вказує, що роботодавець не попереджав його про звільнення та не ознайомив з наказом про звільнення, а про той факт, що його звільнили з роботи він дізнався з листа № 403 від 25.12.2024 року.
Окрім цього, позивач зазначає, що відповідно до консультативного заключення Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 від 26.12.2024 року він мав проблеми з правим плечовим та ліктьовим суглобами, що потребувало лікування. Тобто протягом вищевказаної відпустки він проходив лікування.
Вказані обставини в сукупності послугували підставою для звернення до суду з метою захисту та відновлення порушених прав.
Ухвалою суду від 13.03.2025 року у справі відкрито провадження для розгляду позову за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
26.09.2025 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ АГЕНСТВО РОЗМІНУВАННЯ» на позовну заяву, в якому представник вказав, що звільнення ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
07.10.2025 позивач подав до суду заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, вимоги підтримав та просив задовольнити.
07.10.2025 представник відповідача подав до суду клопотання про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 5 ЦПК України, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
Судовим розглядом встановлено, що, на підставі заяви позивача від 15 листопада 2024 року про прийняття на роботу, наказом №167-к/тр від 15 листопада 2024 року позивач був прийнятий на посаду помічника фахівця з піротехнічних, саперних та підривних робіт з терміном випробування 1 місяць з 18.11.2024 року. Між позивачем та Товариством було укладено Строковий трудовий договір №18/11/2024 від 18 листопада 2024 року строком на 1 рік (до 18 листопада 2025 року).
Відповідно до наказу ТОВ «Українське агентство розмінування» №178-к/тр від 27.11.2024 року, ОСОБА_1 разом з іншими саперами та помічниками було відряджено в село Любимівка Миколаївської області для виконання робіт з гуманітарного розмінування з 01.12.2024 по 26.12.2024 року.
23 грудня 2024 року від керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 надійшла доповідна записка №23/12/2024 про те, що помічник фахівця з піротехнічних питань, саперних та підривних робіт ОСОБА_1 23 грудня 2024 року не з'явився на роботу в м. Миколаєві, про причини відсутності не повідомив. Під час телефонної розмови на пропозицію ОСОБА_2 забрати його за місцем проживання та на автомобілі доставити на робоче місце, ОСОБА_1 повідомив, що він перебуває в м. Києві.
23 грудня 2024 року комісією у складі: керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , фахівців з піротехнічних, саперних та підривних робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складено акт № 1/2024 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місця в м. Миколаєві протягом усього робочого дня з 9:00 до 18:00.
24 грудня 2024 року від керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , надійшла доповідна записка № 24/12/2024, відповідно до якої помічник фахівця з піротехнічних, саперних та підривних робіт ОСОБА_1 24 грудня 2024 року не з'явився на роботі.
24 грудня 2024 року комісією у складі: керівника групи гуманітарного розмінування ОСОБА_2 , фахівця з піротехнічних, саперних та підривних робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складено акт № 2/2024 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місця в м. Миколаєві.
Того ж дня, комісією у складі начальника відділу з управління персоналом ОСОБА_8, юриста ОСОБА_5 , головного бухгалтера ОСОБА_6 та бухгалтера ОСОБА_7 складено акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу причин відсутності на робочому місці 23 та 24 грудня 2024 року.
24 грудня 2024 року наказом № 197-к/тр від 24.12.2024 року позивача було звільнено, на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин, у зв'язку з відсутністю його на роботі протягом усього робочого дня 23 та 24 грудня 2024 року.
Сторона відповідача вказує, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 відмовився від подальшого спілкування та покинув офіс підприємства, його не було ознайомлено з наказом про звільнення. Повідомлення за допомогою засобів телефонного зв'язку про необхідність ознайомитися з наказом, отримати трудову книжку та здати виданий йому спеціальний одяг, він ігнорував, і лише 15 січня 2025 року він прибув до відділу кадрів, де його під розпис було ознайомлено з наказом про звільнення. В цей же день він повернув спецодяг, про що свідчить акт передачі-приймання матеріальних цінностей № 1 від 15.01.2025 року.
Вказане доводи позивачем жодним чином спростовано не було.
Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 23 та 24 грудня 2024 року також підтверджується Табелем обліку використаного робочого часу, відповідно до якого 23 та 24 грудня 2024 року ОСОБА_1 протабельовані як прогули.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитись до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до п. 3.1.2 Строкового трудового договору Працівник зобов'язується дотримуватись трудової дисципліни, правил внутрішнього розпорядку, виконувати вимоги щодо охорони праці та техніки безпеки.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Окрім цього, твердження позивача про те, що 11.12.2024 року він подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 24.12.2024 по 05.01.2025 року, не відповідає дійсності, так само і твердження про написання такої заяви 23.12.2024 року про надання аналогічної відпустки строком на 1 день 23.12.2024 року, оскільки суду не надано доказів щодо отримання відповідачем таких заяв.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що за заявою ОСОБА_1 , йому було надано відпустку без збереження заробітної плати 07.12.2024 року та в період часу з 09.12.2024 по 11.12.2024 року
Також не може бути прийнято до уваги заява ОСОБА_1 про те, що відповідно до консультативного заключення Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 від 26.12.2024 року, він мав проблеми з правим плечовим та ліктьовим суглобами, що потребувало лікування.
Вказана обставина ніяким чином не робить причину відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 23 та 24 грудня 2024 року поважною, оскільки до лікарні він звернувся вже 26.12.2024 року.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову задоволенні позовних вимог.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладається на позивача та не підлягають розподілу.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 19, 60, 77, 81, 95, 141, 212, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 21, 36, 40 КЗпП України, суд, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ АГЕНСТВО РОЗМІНУВАННЯ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА