КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
04 листопада 2025 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного судуОСОБА_1 , за участі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву ОСОБА_2 про відвід судді Київського апеляційного суду ОСОБА_3 від розгляду справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, -
Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-21 КУпАП, а провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 212-21 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, визначено головуючого суддю - ОСОБА_3 для розгляду вищевказаної справи.
24 жовтня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_2 про відвід судді Київського апеляційного суду ОСОБА_3 від розгляду справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року, передана судді - ОСОБА_1 .
В обґрунтування вказаної заяви, ОСОБА_2 посилається на те, що на її думку суддею порушені статті 55 і 59 Конституції України, рішення Конституційного суду України від 16 листопада 2000 року №13-pп/2000, п. 3 ст. 6 Європейської конвенції, п. 3 (d) ст. 14 Міжнародного пакту громадянських і політичних прав, Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи від 2 березня 1978 року №(78)8 «Про юридичну допомогу і консультації», Резолюція Економічної та Соціальної Ради ООН 2012/15 від 26 листопада 2012 року, які надають їй право вільно обирати захисника її прав.
Зокрема, як зазначає ОСОБА_2 в судовому процесі вона обрала в якості свого захисника (представника) для здійснення ефективної юридичної допомоги народного депутата України трьох перших скликань (1990-2002 р.р.), члена Конституційної комісії Верховної Ради України І та II скликань, Першого заступника Голови Прогресивної соціалістичної партії України з 1996 року, Голову неурядової благодійної організації «Всеукраїнський благодійний фонд «Козацька Січ» ОСОБА_4 .
Однак, суддя ОСОБА_5 на переконання ОСОБА_2 проявляючи необ'єктивність та упередженість, порушуючи названі нею норми Конституції України і обов'язки України за міжнародним правом, порушуючи її право на вільний вибір захисника для ефективного захисту її прав і свобод, відмовила в залученні ОСОБА_4 її захисником
Вказала, що ОСОБА_4 , і як народний депутат України, і як член Конституційної комісії Верховної Ради України, на професійній основі 12 років займався юридичною діяльністю розробляючи проекти законів і приймаючи їх.
Таким чином, вважає, що суддя ОСОБА_3 проявила упередженість та необ'єктивність порушуючи її право мати представника в суді, нехтуючи судовою практикою залучення ОСОБА_4 представником при розгляді аналогічних справ, чим порушена с. 36 Конституції України, ЗУ «Про благодійну діяльність і благодійні організації» та ЗУ «Про громадянські об'єднання в Україні»
Заслухавши доповідь судді, думку ОСОБА_2 , яка підтримала власну заяву про відвід і просила її задовольнити, заслухавши її пояснення та відповіді на питання головуючого, суд апеляційної інстанції приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко регламентовано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя здійснює правосуддя на основі Конституції України, законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді і, відповідно, не передбачають порядку розгляду такої заяви про відвід, а тому в даному випадку, суд застосовую аналогію закону, а саме норми Кримінально процесуального кодексу України.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Відвід судді - є процесуальним інститутом, спрямованим на усунення слідчого судді, судді або присяжного від участі у кримінальному провадженні за умови існування обставин, що виключають їх участь у ньому.
Заявлений відвід з підстав передбачених ст. 75 КПК України за наявності інших обставин, що виключають участь судді у подальшому розгляді справи повинен ґрунтуватися на об'єктивних даних, які викликають сумніви в упередженості суддів.
Відповідно до вимог статті 80 КПК України відвід судді може бути заявлений особами, які беруть участь у кримінальному провадженні ( провадженні в справах про адміністративні правопорушення). Відвід повинен бути вмотивованим.
Такі обставини визначені у статті 75 КПК України і за їх наявності суддя зобов'язаний заявити самовідвід (частина перша статті 80 КПК України), а якщо такі обставини відомі особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, то вони заявляють відвід судді (частина друга статті 80 КПК України).
Суд, який розглядає справу має бути «безстороннім» в розумінні вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Дослідивши питання безсторонності суддів з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), рішення від 28.11.2002 року, зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці.
Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання; особиста безсторонність судді не ставиться під сумнів, аж доки не буде доведено протилежне.
По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву (див., серед інших рішення у справах: «Білуха проти України» від 09.11.2006 року п.п.49,54; «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, п.66; «Агрокомплекс» проти України» від 06.10.2011 року, п.136; «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 року, п.п.103,107).
Крім того апеляційний суд зазначає, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності і неупередженості суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект. Так у справі «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу, в ході об'єктивної перевірки, має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими.
При цьому не можуть бути підставами для відводу судді заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджені належними й допустимими доказами.
Тобто, обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути обґрунтованими та доведеними. Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів та доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо відвід не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.
При цьому суд наголошує на тому, що учасники справи не можуть використовувати інститут відводу суддів з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення. Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.
Суд апеляційної інстанції, звертає увагу, що головний і єдиний довід в заяві ОСОБА_2 щодо відводу судді Київського апеляційного суду ОСОБА_3 , зводиться до процесуального рішення головуючої судді, яке полягає в тому, що головуюча суддя ОСОБА_3 відмовила у залученні в якості захисника ОСОБА_2 народного депутата України ОСОБА_4 .
Змістом ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Конституційний припис щодо «професійної правничої допомоги» означає, що така допомога повинна надаватися особами, які мають відповідну фахову підготовку, відповідають установленим законом вимогам і здійснюють професійну діяльність на засадах, визначених законодавством. Конституція також гарантує кожному свободу у виборі захисника своїх прав, однак ця свобода реалізується в межах правового поля, визначеного законом, а не довільно.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Саме адвокати є тими особами, які уповноважені представляти інтереси фізичних і юридичних осіб у судах та інших державних органах, надавати захист у кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення, а також здійснювати інші види правничої допомоги.
Ця конституційна норма є імперативною, а тому не допускає розширеного тлумачення у бік залучення до процесу осіб, які не мають статусу адвоката, якщо інше прямо не передбачено законом.
Дані статті кореспондуються з вимогами ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 даного Закону, адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Відповідно до п.5 тієї ж частини вказаної статті, захист - вид адвокатської діяльності що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів ……., особи яка притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту … . Види адвокатської діяльності визначені ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльніст».
Окрім того, суд не погоджується з доводами ОСОБА_2 про можливість залучення ОСОБА_4 до справи про адміністративне правопорушення в якості представника виходячи з того, що у справах про адміністративні правопорушення представник представляє інтереси тільки потерпілого ( ч.2 ст. 270 КУпАП) .
Щодо доводів ОСОБА_2 щодо дефініції «про іншого фахівця у галузі права , який за законом має право за законом на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи», яка з'явилась в Рішенні КСУ від 16.11.200 року №13-рп/2000, то суд виходить з наступного . Так, в статті 268 КУпАП зазначено, що особа яка притягується до адміністративної відповідальності має право користуватись юридичною допомогою адвоката або іншого фахівця у галузі права, що за законом має право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи.
Разом з тим, з 2000 року (часу ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 16.11.200 № 13-рп/2000 і по цей час), в Україні так і не було прийнято Закону, про інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Також дана правова категорія не була втілена в національне законодавство за відсутності такого Закону. Після зміни розділу VIII «Правосуддя» Конституції України була введена стаття 131-2 Конституції України, яка чітко визначила, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Таким чином, із системного аналізу положень Конституції України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та процесуальних норм КУпАП випливає, що участь у судовому засіданні як захисника можлива лише для осіб, які мають належну юридичну кваліфікацію та право здійснювати правничу діяльність, тобто є адвокатами.
Суд також звертає увагу, що народний депутат України ОСОБА_4 , незважаючи на свій статус, не є суб'єктом надання професійної правничої допомоги, якщо він не має вищої юридичної освіти, що не заперечувала ОСОБА_2 в судовому засіданні, не має статусу адвоката і не здійснює адвокатську діяльність відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно, відмова судді у залученні такої особи як захисника не може вважатися порушенням права заявника на захист чи підставою для відводу судді.
Разом з тим, щодо доводів заявника про те, що спірні правовідносини мають трудовий характер є неприйнятними, оскільки відповідно до матеріалів справи, щодо ОСОБА_2 було складено протокол №50-33/762 від 07.03.2025, про адміністративне правопорушення за ст. 212-21 КУпАП, що свідчить про наявність адміністративно-деліктних правовідносин, які регулюються КУпАП. Натомість трудові спори розглядаються у порядку цивільного судочинства і регулюються КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами цивільного судочинства, а також щодо публічних осіб Кодексом адміністративного судочинства.
Таким чином, апеляційний суд зауважує, що зміст заяви ОСОБА_2 від 24 жовтня 2025 року про відвід судді Київського апеляційного суду ОСОБА_3 , якими вона обґрунтовує необхідність відводу судді, не свідчать про існування обставин, які викликають сумніви в неупередженості та об'єктивності судді та фактично зводяться до незгоди з процесуальними діями судді, які відповідають вимогам Конституції, усталеної практики ЄСПЛ і діючому законодавству в частині того, хто може виступати в справах про адміністративні правопорушення в якості захисника, представника.
Передбачених законом підстав, які б викликали сумніви у об'єктивності та неупередженості судді Київського апеляційного суду ОСОБА_3 , заява про відвід не містить, з огляду на викладене, заява ОСОБА_2 про відвід судді не підлягає задоволенню через необґрунтованість.
За таких обставин, оскільки судом не встановлені підстави для відводу судді ОСОБА_3 на яких ґрунтується заява ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вважає необхідним прийняти рішення, яким залишити вказану заяву без задоволення.
Керуючись ч.1 ст. 283 КУпАП, ст.81 КПК України, -
Заяву ОСОБА_2 про відвід судді Київського апеляційного суду ОСОБА_3 від розгляду справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-21 КУпАП, а провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 212-21 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, - залишити без задоволення.
Справу про адміністративне правопорушення №757/14715/25-п за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, - повернути для подальшого апеляційного перегляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду ОСОБА_1
Справа № 757/14715/25-п
Апеляційне провадження № 3-зв/824/65/2025
Категорія: заява про відвід судді ОСОБА_3
Суддя в апеляційній інстанції - ОСОБА_1