04 листопада 2025 року місто Київ
Справа № 761/4288/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14539/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року (ухвалено у складі судді Юзькової О.Л., дати складення повного рішення не вказана)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Елітінвест», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Ірина Сергіївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек Анжеліка Василівна, про визнання недійсними правочинів та визнання права власності
Короткий зміст позовних вимог
У 2023 році позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила:
1) визнати недійсним Акт переуступки майнових прав ОСОБА_1 ОСОБА_3 від 30 жовтня 2007 року та відповідне свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 15 квітня 2011 року, видане на ім'я ОСОБА_3 . Головним управлінням житлового забезпечення на паркомісце № НОМЕР_3, площею 10,40 кв. м., розташованого на цокольному поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_1 ;(далі по тексту спірне парко-місце)
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу № 278 від 26.04.2018, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Грек А.В.;
3) визнати за ОСОБА_1 право власності на вказане паркомісце.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.10.2005 між ТОВ «Елітінвест» та ОСОБА_1 укладено договір № 57-п продажу майнових прав на парко-місце № НОМЕР_3 підземного паркінгу по АДРЕСА_1 . Для виконання цього договору позивач 20.10.2005 отримала кредит у АППБ «Аваль» у розмірі 38 000 доларів США, забезпечений іпотекою, повністю сплатила вартість майнових прав, а після повної оплати кредиту 29.08.2011 отримала довідку про відсутність заборгованості, що підтверджує належне виконання фінансових зобов'язань. Оскільки повна оплата за договором відбулася, а об'єкт незавершеного будівництва (парко-місце) перебував під іпотекою, позивач стала власником майнових прав на парко-місце № НОМЕР_3.
Разом із цим, правовстановлюючих документів позивач не отримала, оскільки ТОВ «Елітінвест» фактично зникло.
У 2018 році позивач з'ясувала, що право власності на її парко-місце оформлене на ОСОБА_3 , який 15.04.2011 отримав свідоцтво про право власності від Головного управління житлового забезпечення КМДА, попри те, що на той момент майно перебувало під арештом. Надалі 26.04.2018 ОСОБА_3 продав це майно ОСОБА_2
ОСОБА_3 в рамках розгляду іншої цивільної справи надав копію договору від 30.10.2007, за яким позивач нібито переуступила йому право на парко місце.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 09 липня 2024 року позов залишив без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням 14 липня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції поклав в основу рішення недопустимі докази, а саме договір про переуступку прав і обов'язків № 57п від 30.10.2007, який укладений із порушенням норм матеріального права і є нікчемним.
Зокрема цей договір ОСОБА_1 не підписувала, про його існування не знала та побачила лише в суді, коли його надав ОСОБА_3 у копії, яка належить навіть не йому, а ТОВ «Елітінвест». При цьому печатки цієї установи на копії не міститься, вона не завірена належним чином, що унеможливлює посилання суду на цей документ як доказ у справі.
У договорі відсутні реквізити, за якими новій інвестор має перерахувати кошти, відповідно ОСОБА_3 не перераховував жодні кошти і не виконав умови такого договору.
Зазначає, що при переуступці на ОСОБА_3 прав за іпотечним договором, останній мав бути складений та завірений нотаріально, чого не відбулося в порушення приписів ст. 24 Закону України «Про іпотеку». Водночас указане ніхто й не міг би зробити з огляду на встановлену заборону відчуження.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.
На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до кредитного договору від 20.10.2005 ОСОБА_1 отримала кошти для споживчих цілей, а не під фінансування парко-місця № НОМЕР_3. Довідка про відсутність заборгованості перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» свідчить лише про сплату неї коштів за цим кредитним договором, водночас не вказує про сплату нею 100% вартості майнових прав на парко-місце № НОМЕР_3.
Звертає увагу, що предметом іпотеки за іпотечним договором від 21.10.2005 було визначено парко-місце № НОМЕР_4, а не № НОМЕР_3.
Посилається на те, що ОСОБА_1 не змогла виконати кредитні зобов'язання перед банком і 04.05.2007 просила припинити відносини за кредитним договором від 20.10.2005 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, після чого 10.05.2007 банк повідомив її про стан заборгованості який становив 38 606,34 доларів США та письмово попередив її про переуступку її боргу іншій особі, проти чого ОСОБА_1 не заперечувала, про що свідчить її підпис на довідці про стан заборгованості.
ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засідання відповідач ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на неї, просив відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України (т. 2 а. с. 135-141).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Талько В.В. 15 вересня 2025 року подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року була задоволена. Водночас при спробі під'єднання адвоката Талька В.В. до відео конференції, установлено, що користувачів із такими даними ( Талько В'ячеслав Валентинович ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; НОМЕР_2 ) в системі «EasyCon» не зареєстровано (зареєстровано 7 користувачів із прізвищем Талько , проте з іншими іменами).
Від ОСОБА_1 надійшла заява про перенесення розгляду справи, яке обґрунтовано вирішенням питання укладення договору про правничу допомогу з адвокатом.
Колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні такого клопотання враховуючи таке.
Із матеріалів справи вбачається, що перше судове засідання в суді апеляційної інстанції призначалося на 16 вересня 2025 року, проте було знято у зв'язку із перебуванням судді-доповідача Желепи О.В. на лікарняному. Водночас на вказане засідання ОСОБА_1 подала аналогічну заяву про перенесення розгляду справи, так як їй потрібно укласти угоду з адвокатом.
Колегія суддів враховує, що з 14 липня 2025 року (дата подання апеляційної скарги безпосередньо ОСОБА_1 ) до 04 листопада 2025 року ОСОБА_1 мала майже 4 місяці для вирішення питання щодо укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом. Водночас повторно подаючи заяву про відкладення розгляду справи з підстав відсутності в неї представника-адвоката, не зазначила труднощів, що в неї виникли (або є) у зв'язку із такими пошуками, особисто в судове засідання не з'явилася для надання пояснень з цього приводу, а тому колегія суддів визнає неповажними указані ОСОБА_1 причини неявки в судове засідання.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладеного, а також приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав встановленим, що 17.10.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елітінвест» (Інвестор-Генеральний підрядник) та ОСОБА_6 (інвестор), ОСОБА_1 (інвестор) було укладено Інвестиційний договір № 57-п за умовами якого Інвестор - Генеральний підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, за рахунок власних та залучених від Інвестора коштів, збудувати і передати Інвестору парко місце № НОМЕР_3 підземного авто-паркінгу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а Інвестор зобов'язується забезпечити своєчасне фінансування Об'єкта та прийняти його у власність на умовах цього договору.
Загальна вартість машино-місця в підземному авто-паркінгу на момент підписання договору (п. 3.1 договору) складає 225 764,03 грн.
Як свідчать матеріали справи, 24.10.2005 між ТОВ «Елітінвест», ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до інвестиційного договору № 57-п від 17.10.2005, за умовами якого сторони встановили вартість машино-місця в підземному паркінгу 90 900 грн та дійшли згоди, що грошові кошти в сумі 101 000 грн, що становлять різницю між первісною та новою вартістю машино-місця, Інвестор-Генеральний підрядчик на поточний рахунок в Філії ВАТ «МКБ «Київська дирекція» не пізніше 28.10.2005.
Також, як свідчать матеріали справи, 20.10.2005 між позивачем та АППБ «Аваль» було укладено кредитний договір № 014/9408/74/20522 за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 38 000 доларів США строком з 20.10.2005 по 20.10.2020.
У подальшому, а саме 21.10.2005 позивач уклала з АППБ «Аваль» іпотечний договір, посвідчений Кравченко І.С, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, відповідно до якого як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 014/9408/74/20522 від 20.10.2005 передала в іпотеку банку об'єкт незавершеного будівництва , а саме парко місце НОМЕР_3 підземного паркінгу житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , що буде побудоване за особисті кошти іпотекодавця та кошти отримані і стане її власністю в майбутньому після повної оплати його вартості та введення предмету іпотеки в експлуатацію, на підставі інвестиційного договору № 57-пвід 17.10.2005, укладеного між іпотекодавцем, ТОВ «Елітінвест» і оформлення свідоцтва про право власності та реєстрації такого права у відповідних органах.
30.10.2007 між ОСОБА_3 (новий інвестор), ОСОБА_6 (інвестор) та ОСОБА_1 (інвестор), ТОВ «Елітінвест» (Інвестор - Генаральний підрядчик) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (Банк) укладено договір про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005.
За умовами зазначеного договору Інвестор, за згодою Інвестора - Генерального підрядчика та Банка, уступає на користь Нового Інвестора права та обов'язки, що виплавають з Інвестиційного договору № 57-п від 17.10.2005 в обсягах та на умовах, що існують на момент підписання даного договору (п. 1.1. договору).
За умовами п.п. 2.1.,2.2. договору Інвестор відступає всі права та обов'язки за Інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005 Новому Інвестору. За набуття майнових прав Новий Інвестор сплачує інвестору грошові кошти в сумі 222 876,75 грн, а банк зараховує зазначені грошові кошти в погашення інвестором своїх зобов'язань, які на день підписання даного договору разом із відсотками та іншими платежами складають 222 876,75 грн та виникли з кредитного договору № 014/9408/74/20522.
21.09.2010 ТОВ «Елітінвест» надано довідку про сплату 100% загальної площі приміщення з якої вбачається, що у відповідності з інвестиційним договором від 17.10.2005 та договором про відступлення прав та обов'язків від 30.10.2007, ОСОБА_3 здійснено 100% фінансування об'єкта , а саме: парковочного місця № 74, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Також 21.09.2010 ТОВ «Елітінвест» та ОСОБА_3 , на виконання п. 1.3. договору від 30.10.2007 про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005, склали акт відповідно до якого Інвестор - Генеральний підрядчик передав, а Інвестор прийняв парковочне місце № НОМЕР_3 в підземному автопаркінгу житлового будинку по АДРЕСА_1 . Будь-яких претензій щодо виконання умов інвестиційного договору сторони одна до одної не мають.
15.04.2011 Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на машино-місце № НОМЕР_3 , площею 10,40 кв. м., яке розташоване в АДРЕСА_1 , на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 11.04.2022 № 450-С/НП.
26.04.2018 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу машиномісця, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Грек А.В., відповідно до якого ОСОБА_3 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність належне продавцю машиномісце № НОМЕР_3 , який розташований в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 і сплачує за нього ціну в порядку і на умовах, визначену цим договором.
Договір від 30.10.2007 про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005 укладено в тій само формі, що і безпосередньо інвестиційний договір № 57-п від 17.10.2005.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню чи зміні.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За правилами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходи із того, що:
- під час розгляду справи не було отримано доказів про те, що договір від 30.10.2007 про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005 було визнано недійсним у встановленому законом порядку, або доказів, що такий договір ОСОБА_1 , не укладала.
- суд не прийняв до уваги доводи та твердження представника ОСОБА_1 щодо здійснення 100% фінансування парковочного місця на виконання умов інвестиційного договору № 57-п від 17.10.2005, зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів.
- довідка АТ «Райфайзен Банк Аваль, який є правонаступником АППБ «Аваль» С11-0000-119/60/628 від 29.08.2011 про відсутність заборгованості за кредитним договором № 014/9408/74/20522 від 20.10.2005 в розумінні положень вищенаведених норм процесуального права, не свідчить про виконання умов інвестиційного договору, права за яким були відступлені позивачем 30.10.2007.
- матеріали справи не свідчать про те, що Акт переуступки майнових прав ОСОБА_1 ОСОБА_3 не складався сторонами 30.10.2007 і не є правочином, в розумінні ст. 202 ЦК України, беручи до уваги, свідоцтво про право власності на спірне майно від 15.04.2011, яке фіксує факт наявності права, що виникло на підставі відповідної угоди , підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання правочину оформленого таким актом відсутні.
- під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про набуття ОСОБА_1 права на спірне майно, яке підлягає захисту у зв'язку із його порушенням відповідачами, а тому суд відмовив у задоволенні заявлених позивачем вимог і в цій частині.
Колегія суддів, погоджується із такими висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17 звертав увагу на те, що під час вирішення спору про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є, зокрема, оспорювання (невизнання) існуючого права позивача, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (правові позиції Верховного Суду з цього приводу - mutatis mutandis пункт 13 постанови від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов'язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Так за обставинами даної справи встановлено, що позивач в 2005 році за інвестиційним договором мала набути майнових прав на парко-місце, адреса, якого зазначена вище.
Разом з тим, право власності на таке парко місце позивач після завершення будівництва не набула, так як не погасила кредит та під час дії договору в 2007 році переуступила своє право ОСОБА_3 , що підтверджено договором, який підписаний позивачем, ОСОБА_3 , забудовником та банком, за кредитні кошти якого позивачка мала намір отримати у власність спірне парко-місце.
За приписами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд першої інстанції встановив, що Договір про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005 у встановленому законом порядку не був оскаржений та визнаний судом недійсним.
Також в межах даної справи позивачка не довела належними та допустимими доказами, що вона такий договір не укладала та не підписувала.
З огляду на неспростовану презумпцію правомірності вказаного правочину, у суду відсутні підстави вважати, що права та обв'язки, які виникли в силу його укладення не були набуті. Відповідно, суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку був замінений як кредитор (інвестор) у зобов'язанні в частині набуття майнових прав на паркомісце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 .
Оскільки відповідно до довідки від 21 вересня 2010 року ОСОБА_3 сплатив 100 % загальної площі приміщення (паркомісце № НОМЕР_3) (т. 1 а. с. 89), то саме він набув як майнові права на нього, так і право власності відповідно до свідоцтва про право власності від 15 квітня 2011 року (т. 1 а. с. 38).
Указана обставина узгоджується із іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема:
- листом ОСОБА_1 до начальника Оболонського районного відділення КРД (ф) АППБ «Аваль» (зареєстровано 04 травня 2007 року № 649), у якому вона звертається із пропозицією припинити правовідносини за кредитним договором № 014/9408/74/20522 від 20 жовтня 2005 року (т. 1 а. с. 87);
- довідкою № 96-05/15/4752 від травня 2007 року, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/9408/74/20522 від 20 жовтня 2005 року становить 38 606,34 доларів США, та на якій зроблена розписка ОСОБА_1 про те, що вона попереджена про переуступку її боргу іншій особі, заперечень проти дій банку щодо цього не мала (т. 1 а. с. 88).
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що повна сплата позивачкою інвестиційних коштів підтверджується довідкою від 29 серпня 2011 року від банку, відповідно до якої заборгованості позивачка по кредитному договору не має, колегія суддів не приймає, так як вказана довідки видавалась в серпні 2011 року, після того. як позивачка переуступила свої права, через неможливість погасити кредит і такий кредит вже на погоджених умовах погашався коштами, які вносив ОСОБА_3 та який в квітні отримав право власності на спірне парко-місце.
Доводи апеляційної скарги про те, що перехід права на парко-місце відбувся під час арешту, колегія не приймає з огляду на те, що переуступка прав за договором відбувалась за участю банку. який надавав кредит, а тому арешт в першу чергу захищав права кредитора за кошти якого придбавалось парко-місце, та який укладаючи переуступку був зацікавлений, щоб новий інвестор погасив своїми коштами борг.
Доводи апеляційної скарги про нікчемність Договору про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005, з огляду на недотримання нотаріальної форми правочину, є неспроможними, оскільки як правильно виснував суд першої інстанції і це вбачається із матеріалів справи вказаний Договір укладено в тій само формі, що і безпосередньо інвестиційний договір № 57-п від 17.10.2005, а саме у «простій» письмовій формі без нотаріального посвідчення. Нотаріально посвідчувався лише іпотечний договір від 21 жовтня 2005 року.
Інші доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції недоліків Договору про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005, колегія суддів відхиляє, оскільки такі недоліки за недоведеності , що такий договір позивачка не підписувала не роблять його нікчемним.
Доводи апеляційної скарги щодо не підписання ОСОБА_1 договору про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005 є недоведеними.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У позовній заяві позивачка про таку підставу позову не вказувала.
Доводи про недопустимість вказаного Договору є також явно необґрунтованими.
Відповідно до приписів ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Договір про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором № 57-п від 17.10.2005 був долучений самим позивачем як додаток до позову (т. 1 а. с. 45-47), а тому твердження про незаконність одержання його примірнику є суперечливими. Аналогічно примітка про те, що надана копія (примірник), який мав належати ТОВ «Елітінвест» не свідчить про порушення законного порядку отримання такого доказу, оскільки відповідно до п. 3.5 цього Договору, він складений в 4 оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу.
Інші доводи апеляційної скарги є формальними, законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовують, зводяться до незгоди скаржника із ухваленим рішенням за відсутності належних та обґрунтованих доводів щодо його незаконності та власного помилкового тлумачення скаржником приписів законодавства, що регулює спірні правовідносини, а тому колегія суддів їх відхилила за безпідставністю.
При цьому колегія суддів ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.
Водночас колегія суддів установила, що позивач подав позов, у якому міститься 3 немайнові вимоги (визнання недійсним акту, свідоцтва та договору) та 1 майнова вимоги (визнання права власності).
За приписами ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви:
майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
немайнового характеру яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
З інвестиційного договору № 57-п від 17 жовтня 2005 року вбачається, що вартість паркомісця, право власності на яке просить визнати позивач становить 225 764,03 грн (т. 1 а. с. 6).
Прожитковий мінімум у 2023 році становив 2 684 грн.
Таким чином, за подання вказаної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 5478,44 (225 764,03 * 1 % + 2 684 * 0,4 * 3) грн.
Проте при поданні позовної заяви позивач сплатив лише 3 220,80 грн судового збору, тобто недоплатив 2 257,64 грн, які колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід держави відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України.
Висновок щодо права суду апеляційної інстанції стягнути недоплачену суму судового збору за подання позовної заяви викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 у справі № 914/185/18.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 257,64 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 07 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова