Справа № 757/36687/21-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12446/2025
29 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Маслової Вікторії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року у складі судді Хайнацького Є.С.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: Кабінет Міністрів України про стягнення заробітної плати,-
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до АТ «Державний ощадний банк України», у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 2 005 820 грн заборгованості із заробітної плати та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 04 грудня 2014 року між ПАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено контракт, яким врегульовано трудові відносини між сторонами щодо виконання позивачем роботи на посаді заступника голови Правління АТ «Ощадбанк». До цього контракту в подальшому було укладено додаткові угоди від 03 серпня2017 року, від 03 грудня 2019 року та від 29 липня 2020 року.
Згідно з п. 3.1 вказаного контракту у редакції від 03.08.2017 року посадовий оклад позивача становив 256 000 грн, у подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу позивача мав перераховуватись та встановлюватись у сумі, кратній восьмидесяті розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України.
05 квітня 2021 року контракт було припинено, позивача звільнено з АТ «Ощадбанк».
Позивач зазначає, що в період з квітня 2020 року по вересень 2020 року відповідач виплатив йому посадовий оклад у розмірі 47 230 грн за кожний місяць роботи, що за вказаний період часу є меншим ніж сума посадового окладу, яка підлягала сплаті позивачу відповідно до умов контракту, на 2 005 820 грн.
Позивач вважає, що відповідач не мав права самостійно зменшувати його посадовий оклад без внесення відповідних змін до контракту, укладеного між сторонами, у якому визначено цей посадовий оклад.
Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ч. 3 ст. 21, ст. 103 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 20, 22, 29 Закону України «Про оплату праці», позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року заяву АТ «Державний ощадний банк України» про ухвалення додаткового рішення та про приєднання доказів фактично понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» 307 200 грн витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі адвокат Маслова В.С. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції порушено норм матеріального і процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вказує, що Кабінет Міністрів України не є стороною контракту. Також у нього відсутні повноваження односторонньо зменшувати розмір оплати праці працівників банків державної форми власності, тим більше з невиконанням імперативних норм чинного законодавства про працю та її оплату.
Посилається на те, що до позовної заяви була додана додаткова угода №2 до контракту, укладена між відповідачем та позивачем, у якій відсутні будь-які положення щодо зменшення розміру оплати праці позивача.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/02020 при вирішенні цього спору, а також висновки Верховного Суду щодо застосування Закону України №553-IX від 13 квітня 2020 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-IXу спорах щодо оплати праці.
В апеляційній скарзі адвокат Маслова В.С. в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач подав заяву з порушенням строків, крім того, під час постановлення рішення від 27 березня 2023 року, суд першої інстанції в мотивувальній частині вирішив питання щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Посилається на те, що суд першої інстанції в рішенні від 27 березня 2025 року вирішив питання по судові. Результатом такого вирішення було встановлення відсутності підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які полягають у тому що відповідачем не було надано до суду у встановлені законом терміни документального підтвердження розміру здійснених ним витрат на оплату правничої допомоги, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом.
Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про наявність у відповідач поважних причин для неподання доказів, що підтверджують розмір понесених витрат до закінчення судових дебатів у справі.
Крім того, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які суд стягнув на користь відповідача є неспівмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
У відзиві на апеляційні скарги Меньшикова О.Я. в інтересах Кабінету Міністрів України просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та додаткове Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року - без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без задоволення, рішення районного суду - без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року задоволено частково, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. Заяву відповідача АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення витрат на правову допомогу залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 05 травня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні адвокат Сидоров А.І. в інтересах ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити, адвокат Залізняк І.І. в інтересах АТ «Державний ощадний банк України» просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Представник третьої особи в судове зсідання не з'явився, судом про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судове рішення у даній справі зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Відмовляючи у задоволенні заявленого по справі позову, районний суд виходив з того, що відповідач, маючи статус державного банку, є суб'єктом, на якого поширюються як пункт 10 розділу II Закону України Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IХ від 13 квітня 2020 року, так і розпорядження КМ України від 29 квітня 2020 року № 479-р;
Зокрема, пунктом 10 розділу II Закону України № 553-IХ від 13 квітня 2020 року, яким імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу.
Окрім цього, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачає спеціальну, обов'язкову для окремих суб'єктів, до яких відноситься і АТ «Державний ощадний банк України», процедуру зміни винагороди (зміни розміру заробітної плати), що стосується позивача, та яка в імперативному порядку вимагає зменшення розміру винагороди, передбаченої загальними нормами, на які посилається позивач. Норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», прийняті як тимчасовий захід на період до завершення карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, повинні застосовуватись як спеціальні по відношенню до загальних норм, що регулюють загальну процедуру зміни розміру оплати праці. Наглядовою радою АТ «Державний ощадний банк України» приймалось рішення про виплату винагороди членам Правління у зменшеному розмірі на виконання пункту 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Отже, в даному випадку зміна оплати праці відбулась не у зв'язку з рішенням органу правління банку істотно зменшити розмір заробітної плати членам правління банку, а у зв'язку з виконанням імперативної вимоги Закону щодо зменшення заробітної плати членів правління державних банків, оскільки таке зменшення відбулося одразу, у зв'язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року.
Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно частини першої статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін).
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно з частиною четвертою статті 62 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-19) вказано, що:
«контракт як особлива форма трудового договору є джерелом суб'єктивних прав та обов'язків найманого працівника і роботодавця, він укладається для виконання за винагороду роботи, яка має, як правило, постійний або досить тривалий характер. У контракті можуть визначатися, зокрема, строк його дії; режим праці та відпочинку; взаємні права, обов'язки й відповідальність сторін; умови організації та оплати праці, матеріального і соціально-побутового забезпечення працівника, надання йому компенсаційних виплат та відшкодування шкоди, завданої здоров'ю; підстави припинення трудових правовідносин тощо. Сторони контракту мають право виходити за межі сфери нормативного регулювання трудових правовідносин, передбачених законодавством України про працю, за умови відсутності погіршення юридичного становища працівника» (абзац восьмий пункту 2 мотивувальної частини);
контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та ефективності працівника при виконанні покладених на нього трудових функцій з урахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок та передбачати його юридичний та соціальний захист. Водночас контракт може встановлювати низку умов, які одночасно обмежують певні трудові права працівника та надають йому певні привілеї, не передбачені законодавством (абзац 5 пункту 3 мотивувальної частини).
У постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц зазначено, що: «виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору».
Отже, згідно положеннями чинного законодавства заборонено в односторонньому порядку погіршувати становище працівника щодо оплати його праці.
Як установлено матеріалами справи, 04 грудня 2014 року між Наглядовою радою ПАТ «Державний ощадний банк України» та заступником голови Правління ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_1 (керівник) укладено контракт, який згідно з пунктом 1.2 є трудовим договором, на підставі якого виникли трудові відносини між сторонами (а.с. 9-11 т.1).
Положеннями контракту від 04 грудня 2014 року передбачено, що:
керівник зобов'язується забезпечувати виконання покладених на Правління ПАТ «Державний ощадний банк України» завдань та функцій, передбачених статутом банку та положенням про правління банку (пункт 1.1.);
За змістом пункту 1.1 цього керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 79 170 грн. У подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу керівника перераховується та встановлюється у сумі, кратній 65 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України (пункт 3.1.).
До цього контракту в подальшому було укладено: додаткові угоди № 1 від 03 серпня 2017 року, якою зокрема було внесено зміни до пункту 3.1 контракту та встановлено посадовий оклад керівнику в сумі 256 000 грн, а також додаткову угоду № 2 від 03 грудня 2019 року та додаткову угоду № 3 від 29 липня 2020 року (а.с. 12-15 т.1).
Установлено, що наказом АТ «Державний ощадний банк України» від 05 квітня 2021 року № 579-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Правління АТ «Державний ощадний банк України» на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП та останнього абзацу пп а) пп 5) пункту 5.2 трудового контракту (а.с. 157 т.1).
Згідно з копією довідки АТ «Державний ощадний банк України» № 13/5-25/1758 від 04 листопада 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 з січня 2020 року по квітень 2021 року нарахована у розмірі 6 965 149 грн 92 коп.
Виплачено заробітну плату:
у січні 2020 року - 242 194,26 грн, у лютому 2020 року - 263 297,21 грн,
у березні 2020 року - 267 793,65 грн, у квітні 2020 року - 139 769,20 грн,
у травні 2020 року - 70 148,13 грн, у червні 2020 року - 37 547,85 грн,
у липні 2020 року - 37 547,85 грн, у серпні 2020 року - 61 484,35 грн,
у вересні 2020 року - 37 469,84 грн, у жовтні 2020 року - 320 789,34 грн,
у листопаді 2020 року - 301 796,17 грн, у грудні 2020 року - 338 992,06 грн,
у січні 2021 року - 324 389,47 грн, у лютому 2021 року - 372 309,26 грн,
у березні 2021 року - 244 890,91 грн, у квітні 2021 року - 2 532 164,80 грн, а всього за цей період виплачено 5 592 584,35 грн, (з урахуванням утриманих податків та інших платежів) (а.с. 97 т.1).
Згідно з копією протоколу засідання Наглядової ради АТ «Державний ощадний банк України» від 29 квітня 2020 року № 10 прийнято рішення на виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що з 17 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, заробітна плата голові Правління АТ «Державний ощадний банк України» та всім заступникам голови Правління АТ «Державний ощадний банк України» (включаючи всі надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених локальним(и) нормативним(и) актом(ами) щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання голови Правління, заступників голови та членів Правління, який(і) затверджено Наглядовою радою) визначається у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, та становить 47 230 грн в місяць. При цьому, в розмірі заробітної плати голові Правління АТ «Державний ощадний банк України» та всім заступникам голови Правління АТ «Державний ощадний банк України» не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. З метою виконання вказаного пункту рішення затверджено додаткову угоду № 2 до контракту від 04 грудня 2014 року зі ОСОБА_1 . Затверджено текст повідомлення про наступну зміну діючих умов оплати праці голови Правління та заступників голови Правління в редакції, що додається (а.с. 98-119 т.1).
Постановою Правління АТ «Державний ощадний банк України» від 08 травня 2020 року № 272 у зв'язку з прийняттям Закону України «Про несення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ухвалено департаменту бухгалтерського обліку на період з 01 травня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється установлений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 карантин, здійснювати виплату голові та заступникам голови Правління банку місячної заробітної плати у розмірі 47 230 грн, з урахуванням податків та зборів. Зазначену постанову підписано головою Правління та членами Правління, у тому числі, Стецевичем А.І.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21) зазначено, що «для врегулювання трудових відносин які виникають на підставі трудового договору (контракту) застосовується механізм централізованого державного регулювання трудових відносин, який у поєднанні із індивідуально-договірним регулюванням праці дозволяє сторонам трудового договору (контракту) визначити його умови, що при досягненні згоди щодо їхнього змісту включаються до умов трудового договору (контракту) та є обов'язковими до виконання сторонами».
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025року у цій справі дійшов висновків, що «трудовий контракт є приватноправовим договором, тому на нього поширюються правила статті 629 ЦК України, що договір є обов'язковим для виконання сторонами;
в трудовому законодавстві не міститься правил, які мають засовуватися при тлумаченні трудового контракту, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що положення контракту не погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище працівників;
власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом;
прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту;
сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені);
положення пункту 10 Прикінцевих положень Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати заробітну плату до моменту внесення відповідних змін до трудового контракту».
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження внесення сторонами зміни у контракт від 04 грудня 2014 року у зв'язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зазначене свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як постановленого з неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалення по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Так, заявляючи вимоги, позивач посилався на те, що у період з квітня 2020 року по вересень 2020 року відповідач виплатив позивачу посадовий оклад у розмірі 47 230 грн за кожний місяць роботи, що за вказаний період часу є меншим ніж сума посадового окладу, яка підлягала сплаті позивачу відповідно до умов контракту, у зв'язку з чим просив стягнути не доплачену суму заробітної плати за період з квітня 2020 по вересень 2020 у розмірі 2 005 820 грн.
Між тим, відповідно до змісту долучених під час апеляційного провадження справи представником відповідача доказів, неспростованих ОСОБА_1 , за квітень 2020 позивач отримав заробітну плату у повному обсязі, виходячи із попереднього розміру окладу з урахуванням відпрацьованих 8 робочих днів.
У травні 2020 року ОСОБА_1 мав 14 робочих днів, у зв'язку з чим недоплата становить 243 607 грн 43 коп.
(377840/19=19886,32 *14 = 278408,48 - 34801,05 (фактично нарахованої і виплаченої з/пл з урахуванням податків і зборів) = 243607,43).
У серпні 2020 року позивач відпрацював 15 робочих днів, а тому підлягає до виплати 247 957 грн. 50коп.
(377840/20 = 18892 *15 = 283380 - 35422,5 (фактично нарахованої і виплаченої з/пл з урахуванням податків та зборів) = 247 957,5).
Установлено, що в червні, липні та вересні 2020 року позивач працював повний місяць.
Отже, недоплата заробітної плати позивачу за червень 2020 становить 330 610 грн (377840(4723*80) - 47230 фактично нарахованої і виплаченої з/пл з урахуванням податків та зборів)= 330610);
- за липень 2020 - 330 610 грн (377840(4723*80) - 47230 фактично нарахованої і виплаченої з/пл з урахуванням податків та зборів) = 330610);
- за вересень 2020 - 352 770 грн.( 400000 (5000*80) - 47230 фактично нарахованої і виплаченої з/пл з урахуванням податків та зборів) = 352770).
За таких обставин, з урахуванням умов Контракту, фактично відпрацьованих днів, а також виплаченої заробітної плати, у період з квітня по вересень 2020 року недоплата заробітної плати ОСОБА_1 становить загальну суму 1 505 554 грн 93 коп.
Отже, заявлений по справі позов підлягає частковому задоволенню й з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в сумі1 505 554 грн 93 коп.
У задоволенні позову у іншій частині слід відмовити.
Що стосується законності ухвалення по справі додаткового рішення, то апеляційний суд враховує наступне.
Згідно, ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності".
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до справи, у відзиві на позовну заяву сторона відповідача заявила, що за розгляд справи планує витратити кошти на оплату професійної правничої допомоги 307 200 грн докази чого будуть надані у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
27 березня 2023 року по справі ухвалено рішення по справі. Повний текст якого складено 07 квітня 2023 року.
13 червня 2023 року представником відповідача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій він просив стягнути з позивача 307 200 грн витрат на правничу допомогу та надав докази.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вбачається, що районним судом не було вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки на час ухвалення судового рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Відповідно до частини 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог
У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.
Відповідач у заяві не заперечує, що пропустив строк подання заяви, разом з тим поважних причин пропуску не зазначає.
За таких обставин постановлення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу є помилковим, а тому його слід скасувати, а заяву АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення витрат на правову допомогу залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Маслової Вікторії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 рокузадовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заробітну плату в розмірі 1 505 554 грн 93 коп.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Апеляційну скаргу адвоката Маслової Вікторії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення витрат на правову допомогу - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: