справа №363/4258/24 Головуючий у І інстанції - Чірков Г.Є.
апеляційне провадження №22-ц/824/14770/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
28 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
установив:
У серпні 2024 року АТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до нього, АТ «КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим відповідач підписав заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «КБ «ПриватБанк».
Стверджувало, що свої зобов'язання за Договором воно виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач, в свою чергу, порушив договірні зобов'язання по сплаті коштів за наданий кредит.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку.
Вказувало, що виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов'язання клієнта вважаються простроченими.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 01 серпня 2024 року має заборгованість у розмірі 237058,32 грн.
Звертало увагу на те, що на час подання позову відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг.
Після зміни позовних вимог просило суд, стягнути на свою користь із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 12 жовтня 2020 року у розмірі 107058,32 грн.
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 12 жовтня 2020 року в розмірі 107058,32 грн. та судовий збір у розмірі 2844,70 грн.
04 червня 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеної вище заяви.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що 06 квітня 2025 року позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій було прохання стягнути з нього заборгованість за Договором №б/н від 12 жовтня 2020 року у розмірі 107058, 32 грн. та на підтвердження даної суми заборгованості позивач надав лише розрахунок заборгованості, але не надав виписку по рахунку за період з 01 вересня 2024 року по 06 квітня 2025 року.
Також, розрахунок заборгованості станом на 24 березня 2025 року, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає Банк.
Отже, на його думку, через відсутність виписки період з 01 серпня 2024 року по 24 березня 2025 року за Договором №б/н від 12 жовтня 2020 року, вважає, що позивачем не було доведено факт наявності заборгованості ОСОБА_1 на суму у розмірі саме 107058,32 грн., адже лише сам по собі розрахунок, наданий Банком, не може підтверджувати факт заборгованості, оскільки він не є первинним документом та створений самим позивачем.
Додатково наголошує на тому, що він постійно погашає суму заборгованості, внаслідок чого вона постійно зменшується, що є ще однією підставою подання виписки за актуальний період.
Так, наприклад, 12 липня 2025 року він, відповідно до квитанції №9A5M-TEX5-7AME-E2X9 переказав 10000 грн. для погашення боргу.
Вказує, що станом на 22 липня 2025 року він має заборгованість перед АТ «КБ «ПриватБанк» у розмірі 69903,02 грн., а тому стягувати заборгованість, що була визначена судом першої інстанції немає підстав, адже він постійно погашає дану суму та в подальшому планує погасити її в повному обсязі
Просив суд, скасувати заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу АТ «КБ «ПриватБанк» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що на підтвердження видачі та користування відповідачем кредитними коштами, отримання кредитних карток та наявність заборгованості по кредиту ним надано виписку по рахунку відповідача згідно із Договором від 12 жовтня 2020 року
Тобто, з наданої Банком виписки вбачаються наступні беззаперечні та не спростовані відповідачем обставини отримання кредиту та в подальшому користування кредитними коштами.
Надана виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату отримання картки (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної операції).
З виписки також чітко прослідковується якими картками користувалася відповідач, їхні номери та періоди, в які діяли відповідні картки. Саме така інформація відповідає і Довідкам Банку про видані картки та строки їхньої дії.
Тобто, інформація, яка міститься у виписці по рахунку відповідача також корелюється з іншими наданими Банком доказами по справі та не суперечить їм.
Зі свого боку відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували надані ним виписку по рахунку та Довідки про розміри встановленого кредитного ліміту та видані картки, а лише формально апелянт посилається на недоведеність ним, Банком, позовних вимог та невірність розрахунку заборгованості.
В той же час ОСОБА_1 стверджує, що він продовжує сплачувати заборгованість по кредиту та має намір погасити борг, проте, якщо відповідач має намір погасити заборгованість по кредиту, то незрозумілим стає вимога про відмову у задоволенні його позову з урахуванням заяви про зменшення ціни позову. В такому разі має місце суперечлива поведінка відповідача.
Просило суд, залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка брала участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим відповідач підписав заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «КБ «ПриватБанк».
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору, тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 300000 грн.
Тип кредитної карти: VisaSignature.
Строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією.
Процентна ставка, відсотків річних: 36%.
Кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту. Розмір мінімального обов'язкового платежу: - 7% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн., щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн., щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення.
Проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору).
На підставі вищевказаної анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі 50000 грн., який в подальшому збільшився до 300000 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та випискою по рахунку.
Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач згідно довідки про видані картки отримав кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії - 04/22, тип - Visa Signature.
Крім того, в процесі користування рахунком відповідачем додатково отримано кредитну картку № НОМЕР_2 , строк дії - 09/24, тип - Visa Platinum.
Відповідач взяті на себе зобов'язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором не виконує, термін сплати коштів порушено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактично отримані та використані позичальником кошти (відповідачем) в добровільному порядку Банку не повернуті, а тому наявні правові підстави для їх стягнення з ОСОБА_1 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про порушене право позивача, що підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов'язання та зазначив, що позовні вимоги підтвердження належними доказами та є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
З матеріалів справи вбачається, що за договором №б/н від 12 жовтня 2020 року за період з 01 січня 2021 року по 01 серпня 2024 року, відповідач постійно і безперервно користувався кредитними картками за тарифом Visa Signature та Visa Platinum, отримував та витрачав кредитні кошти за Умовами та правилами надання банківських послуг в АТ «КБ «ПриватБанк».
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи виписку по картковим рахункам відповідача, з якої вбачається користування ОСОБА_1 кредитними коштами.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Окрім вказаного, у матеріалах справи містяться довідки про видані кредитні картки, що підтверджує факт отримання ОСОБА_1 : кредитної картки НОМЕР_1, строк дії - 04/22, тип - Visa Signature; кредитної картки НОМЕР_2, строк дії - 09/24, тип - Visa Platinum.
Виписка по картковому рахунку, що є первинним обліковим документом, підтверджує факт користування відповідачем кредитною карткою, зазначеною у Довідці про видані картки, а також факт використання кредитних коштів, з огляду на що, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «КБ «ПриватБанк» не повернуті, то позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 12 жовтня 2020 року підлягають задоволенню, оскільки така сума є підтвердженою належними та допустимими доказами у справі.
До того ж, як убачається з матеріалів справи, відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії, щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти та частково погашав заборгованість по кредиту, що також підтверджується випискою з рахунку.
З боку відповідача (позичальника) не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували надані Банком виписку по рахунку, Довідки про розміри встановленого кредитного ліміту та видані картки, а лише формально апелянт посилається на недоведеність Банком позовних вимог та невірність розрахунку заборгованості.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Таким чином, за відповідачем станом на 24 березня 2025 року рахується заборгованість за тілом кредиту у сумі 107058,32 грн.
Водночас, належних та достовірних доказів погашення заборгованості за кредитною картою відповідач суду не надав, таку заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив.
Доводи апеляційної скарги, щодо неможливості своєчасно отримати самостійно виписку по рахунку за інший період, ніж наданий Банком, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності, адже будь-який клієнт може отримати виписку по рахунку як самостійно в застосунку Приват24, так і у відділенні Банку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було доведено факт наявності заборгованості на суму у розмірі саме 107058,32 грн., адже лише сам по собі розрахунок, наданий Банком, не може підтверджувати факт заборгованості, оскільки він не є первинним документом та створений самим позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач довів належними та допустимими доказами порушення його прав, яке відбулось внаслідок невиконання боржником обов'язку зі сплати заборгованості за кредитним договором.
Інші доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст. 89, ст. 264, ст. 265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні висновки по заявленим вимогам та навів мотиви прийняття і відхилення наданих у справі доказів.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, то рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року та у зв'язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба