Апеляційне провадження
№22-ц/824/9127/2025
23 жовтня 2025року місто Київ
справа № 761/40497/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ольшевської І.О., повний текст рішення складено 07 лютого 2025 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення сум відповідальності за кредитним договором,-
В листопаді 2021 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив:
стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Уно Піца» на його користь суму відповідальності 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом за Генеральним договором про надання кредитних послуг №BL3023 та Додатковою угодою № BL2023/К-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг за період з 01листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року в розмірі 48 139,27 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 листопада 2021 року становить 1 264 941,15 грн.
В мотивування вимог посилався на те, що 18 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №BL3023 та Додаткову угоду №BL3023/К-1 до нього, відповідно до якого позичальнику ОСОБА_4 надано в межах ліміту грошові кошти в розмірі 520 000,00 доларів США, строком до 31 травня 2009 року зі сплатою відсотків у розмірі 13,45% за користування кредитом.
Вказував, що відповідач ОСОБА_5 звернувся до АТ «Універсал Банк» із заявкою на отримання кредитних коштів у сумі 520 000,00 доларів США на купівлю нерухомого майна, зокрема, нежилих приміщень з №1 по №20 групи приміщень №200 (в літ. А), загальною площею 408,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що в день оформлення договору купівлі-продажу майна з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно: нежитлове приміщення з №1 по №20 групи приміщень №200 (в літ. А), загальною площею 408,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що для забезпечення зобов'язань за кредитним договором 18 червня 2008 року між АТ «Універсал Банк» та ТОВ «Уно Піца» укладено договір поруки № BL3023-П1, за умовами якого поручитель ТОВ «Уно Піца» взяло на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність у разі невиконання умов кредитного договору позичальником.
Посилався на те, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ТОВ «Уно Піца» заборгованість за кредитним договором у сумі 4 284 767,94 грн., що еквівалентно 536 065,05 доларів США.
Вказував, що станом на день звернення з даним позовом до суду рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року не виконано, заборгованість за погашена.
Враховуючи тривале невиконання рішення суду, позивач вважає, що наявні підстави для нарахування на суму боргу по кредиту та відсоткам 3% річних на підставі ст.625 ЦК України за період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року, тобто за три роки, які передували подачі такого позову.
Зазначав, що 29 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та АТ «Таскомбанк» укладено договір факторингу №НІ/1-Ф, за умовами якого АТ «Таскомбанк» набуло статуту нового кредитора за Генеральним договором про надання кредитних послуг №BL3023 та Додаткового угодою № BL3023/К-1.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07серпня 2023 року позовну заяву АТ «Таскомбанк» до ТОВ «Уно Піца» залишено без розгляду.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року позов АТ «Таскомбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 3% річних за період прострочення виконання грошових зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року у розмірі 48 139,27 доларів США.
Позовні вимоги АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 18 974,12 грн. судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині залишення без задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення вимог. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року залишити без змін.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд не взяв до уваги, що оскільки ОСОБА_2 визнала та підтвердила факт набуття нею нерухомого майна спільно з ОСОБА_3 під час їхнього шлюбу, при цьому купівля даного майна здійснювалась за кредитні кошти (про що вона була обізнана), а саме: майно одразу ж було передано в іпотеку з її відома, згоди та без будь-яких заперечень (будь-які докази зворотного в матеріалах справи відсутні і відповідачами не надавались), є всі підстави стверджувати, що кредит було отримано ОСОБА_3 в інтересах сім'ї.
Вважає, що оскільки нерухоме майно, що придбано у шлюбі за кредитні кошти поділено між подружжям, як таке, що належить їм на праві спільної сумісної власності, беззаперечним є той факт, що дане нерухоме майно і по сьогоднішній день використовується аналогічним чином.
Вказував, що оскільки ОСОБА_2 не оскаржувала в судовому порядку кредитний договір, про існування якого вона була обізнана, право на оскарження якого передбачено приписами ч.2 ст.65 СК України, отримання ОСОБА_3 кредитних коштів дійсно відбулось саме в інтересах сім'ї і для придбання нерухомого майна з метою використання його в інтересах сім'ї, а тому вважає, що за таким кредитним договором права і обов'язки повинні нести обидва із подружжя.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача АТ «Таскомбанк» - Пономаренко О.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у її задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 а у судове засідання не з'явилася про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у її відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 3% річних за період прострочення виконання грошових зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року у розмірі 48 139,27 доларів США та 18 974,12 грн. судового збору не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині незадоволених позовних вимог АТ «Таскомбанк»заявлених до ОСОБА_2 и.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», як кредитодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, був укладений Генеральний договір про надання кредитних послуг №BL3023, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надавати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 520 000,00 доларів США, зі сплатою 13,45 % річних.
За умовами Генерального договору про надання кредитних послуг (підпункт 1.2.1. п.1.2.) позичальник повинен виконати свої зобов'язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за цим договором не пізніше 01 червня 2033 року і виконати всі зобов'язання, передбачені індивідуальними угодами в терміни, встановлені індивідуальними угодами, але в будь-якому випадку терміни виконання зобов'язань позичальника за індивідуальними угодами не повинні перевищувати термін, передбаченим цим пунктом договору, якщо тільки не застосовується інший коротший термін виконання зобов'язань, встановлений цим договором та/або згідно умов відповідної угоди сторін.
У подальшому сторонами були укладені: додаткова угода BL3023/К-1 від 18 червня 2008 року, додаток №2 від 18 червня 2008 року, додаткова угода №1 від 17 вересня 2009 року, додаткова угода №1 від 14 вересня 2010 року, додаткова угода №3 від 09 вересня 2011 року до вказаного вище Генерального договору.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня
2013 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва
від 18 червня 2014 року, позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ТОВ «Уно Піца» на користь ПАТ «Універсал Банк»заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг від 18 червня 2008 року №BL3023 та додатковою угодою №BL3023/К-1 у сумі 4 284 767,94 грн.
Вказаним судовим рішенням встановлено, щозгідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 03 січня 2013 року заборгованість складає 536 065,05 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 4 284 767,94 доларів США, яка складається з простроченої заборгованості по кредиту - 507 369,06 доларів США, що за офіційним курсом НБУ - 4 055 400,90 грн., відсотків - 28 588,44 доларів США, за офіційним курсом НБУ - 228 507,40 грн., підвищені відсотки - 107,55 доларів США, за офіційним курсом НБУ - 859,65 грн.
29 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк», як клієнтом, та АТ «Таскомбанк», як фактором, укладено договір факторингу №НІ/11/2-Ф, за умовами якого фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами.
Згідно з п.2.2. договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі фактором у клієнта прав вимоги на набуття фактором прав вимоги на борг.
Пунктом 2.3. вказаного договору визначено, що відступлення права вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за кредитними договорами, договорами поруки та їх перехід від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру прав вимог згідно додатку №2 до цього договору, але не раніше оплати фактором суми, зазначеної в п.3.1. договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває всі права вимоги, визначені цим договором, та всі права вимоги за договорами поруки. Сторони підписують акт прийому-передачі реєстру прав вимог у день здійснення оплати суми фінансування згідно п.3.1. цього договору. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги боргу та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.3.1. договору факторингу фактор зобов'язаний у день укладення сторонами цього договору сплатити клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі 55 000 000,00 грн.
29 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та АТ «Таскомбанк» був підписаний акт прийому-передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу №НІ/11/2-Ф від 29 квітня 2021 року, за яким клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги кількістю 80 штук, після чого, з урахуванням п.2.1. договору факторингу, від клієнта до фактора переходять права вимоги боргу від позичальників і фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх боргів. Загальна сума заборгованості складає 544 920 653,71 грн.
29 червня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення прав за договорами застави.
За платіжним дорученням №4365 від 29 квітня 2021 року здійснено оплату за договором факторингу №НІ/11/2-Ф від 29 квітня 2021 року на суму 55 000 000,00 грн.
Статтею 512 ЦК України визначений перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні. Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Таким чином, до АТ «Таскомбанк» перейшло право вимоги до позичальників згідно договору факторингу №НІ/11/2-Ф від 29 квітня 2021 року, в тому числі і позичальника ОСОБА_1 за Генеральним договором про надання кредитних послуг №BL3023 від 18 червня 2008 року, що вбачається з реєстру прав вимог.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач АТ «Таскомбанк» вказував на те, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року у добровільному порядку боржниками не виконано, а відтак посилаючись на ст.625 ЦК України просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь суму 3% річних за період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року в розмірі 48 139,27 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 листопада 2021 року становить 1 264 941,15 грн.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних та інфляційних втрат передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема містяться і в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 станом на дату звернення АТ «Таскомбанк» до суду з даним позовом, мав невиконане грошове зобов'язання перед ПАТ «Універсал Банк», що встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня2013 року.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов'язання.
Відповідач ОСОБА_5 не надав доказів на підтвердження виконання ним грошового зобов'язання встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року.
З огляду на те, що відповідач ОСОБА_5 порушив грошове зобов'язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 3% річних за період прострочення виконання грошових зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за період з 01 листопада 2018 року по 01 листопада 2021 року у розмірі 48 139,27 доларів США.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_5 на користь АТ «Таскомбанк» суми 3% річних, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви, позивач вимогу до відповідача ОСОБА_2 обгрунтовує тим, що кредитні кошти згідно Генерального договору про надання кредитних послуг №BL3023 та додаткової угоди №BL3023/К-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг від 18 червня 2008 року були отримані в інтересах сім'ї для придбання та використання в інтересах подружжя нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень з №1 по №20 групи приміщень №200 (в літ. А), загальна площа 408,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого боргові зобов'язання, які витікають із кредитного договору, мають нести як чоловік - ОСОБА_5 , так і дружина - ОСОБА_2 , як солідарні боржники.
Разом з тим, 3% річних нараховані позивачем за невиконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13вересня 2013 року у справі №761/15093/13-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Уно Піца» про стягнення заборгованості, по якому ОСОБА_2 не є боржником.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оскільки ОСОБА_2 не оскаржувала в судовому порядку кредитний договір, про існування якого вона була обізнана, право на оскарження якого передбачено приписами ч.2 ст.65 СК України, отримання ОСОБА_3 кредитних коштів відбулось саме в інтересах сім'ї і для придбання нерухомого майна з метою використання його в інтересах сім'ї, а тому вважає, що за таким кредитним договором права і обов'язки повинні нести обидва із подружжя, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Генеральний договір про надання кредитних послуг №BL3023 від 18 червня 2008 року та договір іпотеки, укладений у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, не містять жодного положення про те, що нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з №1 по №20 групи приміщень №200 (в літ. А), загальна площа 408,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , придбано за кредитні кошти.
Позивачем не надано суду доказів відповідно до положень статей 77-78 ЦПК України, які б свідчили про те, що укладаючи кредитні договори та отримуючи кредитні кошти в банку ОСОБА_5 діяв в інтересах сім'ї, а одержане за договором використано на їх спільні потреби.
Письмова згода ОСОБА_2 на укладення її чоловіком вказаних договорів не надавалась та в матеріалах справи не міститься.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2014 року у справі №761/6911/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа: ПАТ «Універсал Банк» про поділ майна, поділено майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а саме: визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину нежилих приміщень з №1 по №20 групи приміщень №200 (в літ. А) загальною площею 408,30 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину нежилих приміщень з №1 по №20 групи приміщень №200 (в літ. А) загальною площею 408,30 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року у справі №761/16382/14-ц у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал банк», ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, визнано недійсним договір іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 18 червня 2008 року, укладений між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. та зареєстрований в реєстрі № 2448. Скасовано заборону на відчуження нежилих приміщень з №1 по №20 групи приміщень №200 (літ. А) загальною площею 408,30 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. на підставі посвідченого нотаріусом та укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_9 договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 18 червня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі № 2448 та вилучено запис про заборону відчуження зазначених в договорі нежилих приміщень з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Судами у справі №761/16382/14-ц встановлено, що матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_2 своєї згоди на укладення договору іпотеки, а також надання згоди на передачу в іпотеку банку спірних нежилих приміщень, тобто вказаний договір іпотеки було укладено ОСОБА_5 без згоди та повідомлення його дружини ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року у справі №761/20270/17-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2028 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 грудня 2028 року залишені без змін постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року.
У справі №761/20370/17 судами встановлено, що позивачем ПАТ «Універсал Банк» не надано належних і допустимих доказів укладення генерального договору в інтересах сім'ї та використання отриманих ОСОБА_9 коштів за цим договором саме в інтересах сім'ї, а також що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що ОСОБА_2 укладала кредитний договір та виступила поручителем за ним.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів укладення Генерального договору в інтересах сім'ї та використання отриманих ОСОБА_10 коштів за цим договором саме в інтересах сім'ї, а відтак кредитний договір та договір поруки не можуть створювати жодних обов'язків ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості перед ПАТ «Універсал Банк».
А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_5 на користь АТ «Таскомбанк» суми 3% річних.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.255, 268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: