Справа № 752/2330/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11805/2025
22 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року у складі судді Плахотнюк К.Г.,
у цивільній справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», ОСОБА_1 , Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Міністерство культури та інформаційної політики України про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-
У лютому 2019 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням заяви про доповнення підстав позову просив витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481 грн 65 коп, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та передати її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано Обслуговуючому кооператив житловий кооператив «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. На передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки площею 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га кооперативу видано державні акти, які зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУ земельних ресурсів КМДА). Вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі - ТОВ «Будівельна спілка»), що підтверджується рішенням загальних зборів цього товариства від 21 лютого 2008 року.
Земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 29 січня 2009 року № 183 відчужено ОСОБА_1 , який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6, 0799 га, зареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА 27 квітня 2009 року.
У подальшому ОСОБА_1 поділив вказану земельну ділянку на 32 земельні ділянки, у зв'язку з чим державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га повернув до ГУ земельних ресурсів КМДА.
Водночас ОСОБА_1 отримав 32 державні акти на право власності на ці земельні ділянки, зокрема й акт серії ЯЗ № 779384 на земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, яку зареєстровано 17 березня 2010 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 року ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва», видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, зареєстровані ГУ земельних ресурсів КМДА 08 січня 2008 року, а також відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібна затока» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані за адресою: 21 кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.
Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площею 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили.
Оскільки судовим рішенням встановлено незаконне вибуття з власності територіальної громади м. Києва земельної ділянки площею 34, 3740 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка площею 0, 6003 га, а також з огляду на те, що вказані земельні ділянки протиправно відчужила Київська міська рада поза волею територіальної громади м. Києва, право власності територіальної громади на це майно не припинялося, відповідно, ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 його не набули, земельна ділянка площею 0,6003 га, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481 грн 65 коп, підлягає витребуванню у ОСОБА_2 шляхом її повернення Київській міській раді.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року позовні вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.
Як встановлено вказане рішення оскаржувалося ОСОБА_2 до апеляційного суду й за результатами вирішення постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року його залишено без змін.
Верховний Суд у своїй постанові від 16 квітня 2025 року, переглядаючи справу в касаційному порядку, залишив без змін рішення районного суду та постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не було повною мірою встановлено всіх обставин справи, які мають значення для справи.
Звертає увагу, що рішенням Київської міської ради №147/649 від 02 грудня 199 року було лише оголошено створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів», натомість його межі та площа були визначені 22 серпня 2007 року згідно рішення №162/1996.
Вказує, що з листа Департаменту земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) №05702-14903 від 03 листопада 203 року спірна земельна ділянка не входить у межі схеми меж ландшафтного заказника «Жуків острів», яка була схвалена рішенням Київської міської ради №162/1996 від 22 серпня 2007 року.
Посилається на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, спірна ділянка знаходиться на території та у межах ландшафтного заказника місцевого значення остів «Жуків острів», затверджених рішенням Київської міської ради.
Зазначає, що оскільки земельна ділянка, до складу якої входила спірна ділянка, не була включена до території ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків остів», 01 жовтня 2007 року Київської міською радою правомірно прийнято рішення №355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміс» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва».
Окрім цього, земельні ділянки у заплавах річок не відносяться до земель водного фонду так, як не входять у перелік визначений ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України.
Вказано, що суд помилково прийшов до висновку, що спірна земелька ділянка відноситься до земель водного фонду.
Звертає увагу, що ОКЖК «Котміст» отримало земельні ділянки за рахунок земель, що перебували саме в користуванні СТОВ «Бузівське», а не земель Лісового господарства «Конча-Заспа» чи КСП «Хотівське».
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів того, що передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки перебували в користуванні ЛГ «Конча-Заспа» чи КСП «Хотівське», та як наслідок, доказів того, що саме за рахунок цих земельних ділянок рішенням Київської міської ради №147/649 від 02 грудня 1999 року було створено ландшафтний заказник місцевого значення «Жуків острів».
Окрім цього, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 є сертифікованим інженером-землевпорядником та/або інженером-геодезистом, який може виступати як незалежний спеціаліст (експерт) та як наслідок, надавати відповідні висновки.
Скаржник посилається, що на його замовлення було проведено комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою від 19 грудня 2024 року №11568/24-41 експертизу. Таким чином, факт розташування спірної земельної ділянки поза межами земель природно-заповідного, історико-культурного призначення та охоронюваного ландшафту, а також поза межами прибережно-захисної смуги річки Дніпро підтверджується належним та допустимим доказом в розуміння ст.ст. 77,78 ЦПК України.
Відповідно до позовної заяви (з урахуванням заяви про доповнення підстав позову), позивач просив суд витребувати у відповідачки спірну земельну ділянку. Дані обставини свідчать, що позивачем було подано до суду саме віндикаційний позов в порядку ст.ст. 387, 388 ЦП К України.
Вважає, що суд першої інстанції змінив обраний позивачем спосіб захисту та вийшов за межі заявлених позовних вимог.
Звертає увагу суду, що відповідач на законних підставах (на підставі оплатного договору) придбав спірну ділянку у особи, яка на час продажу була її законним власником та право власності якої було підтверджено належним документом. Відповідачка є добросовісним набувачем спірної ділянки, а її витребування матиме ознаки непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і призведе до порушення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, позовна давність щодо витребування у відповідачки спірної земельної ділянки, спливла ще до звернення заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом у січні 2019 року, а тому згідно ст. 267 ЦК України в задоволені позовних вимог має бути відмовлено.
Посилається на те, що при вирішенні даного спору судом мають бути застосовані положення Закону № 4292-ІХ щодо граничного строку для витребування спірного майна та як наслідок відмовлено в задоволені позовних вимог.
Крім цього до апеляційної скарги ОСОБА_1 долучив нові докази: листи з Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату Виконавчого органу КМР (КМДА) від 29 листопада 2023 року, Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу КМР (КМДА) від 29 червня 2023 року, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 08 лютого 2024 року, Держгеокадастру Головного управління Дежгеокадастру у м. Києві та Київській області від 21 травня 2024 року, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу КМР (КМДА) від 23 лютого 2024 року, Комунальної організації «Інститут генерального плану м. Києва» (КО «Київгенплан») Виконавчого органу КМР (КМДА) від 27 вересня 2023 року та висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19 грудня 2024 року № 11568/24-41 (а.с. 32-94 т.6).
Однак долучені докази отримані після ухвалення оскаржуваного рішення, яке просить скасувати ОСОБА_1 не можуть бути враховані апеляційним судом, оскільки станом на дату розгляду справи районним судом їх не існувало, а відповідно до положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Клопотання про поновлення строку на подання нових доказів ОСОБА_1 не завлено.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про залишення долучених скаржником до апеляційної скарги доказів без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року- залишити без змін. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Протокольною ухвалою апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року замінено третю особу Міністерств захисту довкілля та природніх ресурсів України на правонаступника Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.
У судовому засіданні адвокат Глушков В.О. в інтересах ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу задовольнити, прокурор Сімаченко А.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представник КМР та треті особи, зокрема скаржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належно, будь-яких клопотань до суду не подавали, а тому колегія суддів на підставі ст. 372 ЦПК України вважає за можливе закінчити розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 370 ЦПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Брумареску проти Румунії" від 28 листопада 1999 року зазначає, що одним з основним елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" від 03 грудня 2003 року, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року.
Отже, з огляду вищенаведені положення законодавства, рішення суду першої інстанції, що оскаржено третьою особою ОСОБА_1 після закінчення апеляційного розгляду справи, переглядається в межах доводів апеляційної скарги, які не розглядалися в апеляційному порядку за апеляційною скаргою відповідачки.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Зі справи вбачається, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва» - земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано ОКЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. А саме: на підставі зазначеного рішення у власність ОКЖК «Котміст» передано земельні ділянки площами 34, 3740 га, 30, 5199 га та 0, 2402 га, і кооперативу видано державні акти: серії ЯЖ № 006272, 006273, 006274, які зареєстровані 08 січня 2008 року ГУ земельних ресурсів КМДА (а.с. 78-81 т.1).
Рішенням загальних зборів ОКЖК «Котміст» від 21 лютого 2008 року зазначені вище земельні ділянки внесено до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», що не заперечувалося сторонами у справі.
Частину земельної ділянки площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», на підставі договору дарування від 29 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М. за № 183, передано у власність ОСОБА_1 (а.с. 103-106 т.1).
На підставі зазначеного договору дарування ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЖ № 920172 на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га ,кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, який був зареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА 27 квітня 2009 року (а.с 109-110 т.1).
У подальшому зазначену земельну ділянку площею 6,0799 га кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, ОСОБА_1 поділив на 32 земельні ділянки, у зв'язку з чим державний акт на право власності на цю земельну ділянку він повернув до ГУ земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та отримав 32 державних акти на право власності на земельні ділянки, зокрема і на спірну земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099.
17 липня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив, а ОСОБА_2 придбала у власність земельну ділянку на 21-ому кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, цільове призначення земельної ділянки - житлова забудова, кадастровий номер - 8000000000:90:371:0099, площею 0,6003 га. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В., зареєстрований в реєстрі за № 1388 (а.с. 11-114 т.1).
Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 154563408, сформованої 31 січня 2019 року, право власності на земельну ділянку, площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 року, номер 1388, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В. (а.с. 133-136 т.1).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави. Визнано недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Зобов'язано ОКЖК «Котміст» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 6,2572 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0028, розташовану за адресою: 21-ий кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, вартістю за нормативно грошовою оцінкою 19 439 726, 24 грн. Визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ №006274 зареєстровані 08 січня 2008 року ГУ земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та № 07-8-00193. Визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою 21-ий кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва в тому числі земельну ділянку площею 0, 2402 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0026 (до складу якої входить земельна ділянка 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099 з приводу якої заявлено спір) (а.с. 11-29 т.1).
Київський апеляційний господарський суд постановою від 05 квітня 2017 року апеляційні скарги учасників справи на рішення Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі №910/3724/14 залишив без задоволення (а.с. 30-48 т.1).
Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Рішення суду в цій частині набрало законної сили (а.с. 49-77 т.1).
Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками № 1, 2 (а.с. 121-22 т.2).
Відповідно до додатка №1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» Жуків острів і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1) (а.с. 123-126 т.2).
Рішенням Київської міської ради VІ сесії ХХІІІ скликання від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків було оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі Лісового господарства «Конча-Заспа» та колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське» (а.с. 54- 57 т.2).
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2022 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» підтверджено статус острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано в підпункті 3.4.1 додатка № 1 до розпорядження (а.с. 130 т.2).
З інформації від 13 липня 2020 року № 01-03/110 наданої інститутом географії НАН України щодо ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» (додатки 1-6), відомо, що у 2004 році з ініціативи Постійної комісії Київради з питань екологічної політики, з метою уточнення інформації про межі і сучасний стан екосистеми заказника «Жуків острів» Державний науково-виробничий центр «Природа» Національного космічного агентства України виконав роботу «Дослідження території «Острів Жуків» засобами дистанційного зондування землі з метою визначення його сучасного стану і меж». Робота підтвердила площу заказника та межі, визначені науковим обґрунтуванням - 1630 га (а.с. 63-73 т.2).
Відповідно до запиту Офісу Генерального прокурора щодо належності земельних ділянок до природно-заповідного фонду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099 розміщена в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 (додатки 2-5). Поєднання земельних ділянок, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099, утворюють два цілісні ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега оз. Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра (додатки 3-5). Згідно з інформацією, розміщеною на Публічній кадастровій карті, спірні земельні ділянки перебувають у приватній власності і за цільовим призначенням належать до житлових, житлово-будівельних, гаражно- і дачно-будівельних кооперативів для житлової забудови. Згідно з геоморфологічною картою Києва, згадані земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра (додаток 6).
Крім того, згідно з висновком щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території кадастрових ділянок, серед яких і ділянка з номером 8000000000:90:371:0099, до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва, зробленим незалежним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування в державних інститутах «УкрНДІпроектреставрація» та НДІ пам'яткоохоронних досліджень, УДІКС ОСОБА_3 05 серпня 2020 року, обстежені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту (а.с. 141-142 т.2).
Зі змісту зазначеного висновку видно, що для визначення відповідності (невідповідності) розташування території кадастрових ділянок, у тому числі ділянки з номером 8000000000:90:371:0099, до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва спеціаліст провів кореляцію ( пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншота з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану» та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншота з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту (що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст».
04 серпня 2020 року Український державний інститут культурної спадщини на запит Офісу Генерального прокурора, щодо інформації про належність до зони охоронюваного ландшафту земельних ділянок, розташованих на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, повідомив, що вказані земельні ділянки входять до меж зони охоронюваного ландшафту. Додатково проінформовано, що зазначені земельні ділянки не входять до меж території пам'ятки історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». Водночас територія, на якій розташовані ці земельні ділянки відноситься до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» (рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649).
Звертаючись до суду з позовом 01 лютого 2019 року, заступник Генерального прокурора заявляв вимоги про витребування у відповідачки земельну ділянку площею 0,6003 га кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, розташовану на АДРЕСА_1 та передачу її у власність територіальної громади м. Києва з тих підстав, що вона незаконно вибула з володіння територіальної громади м. Києва, що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року.
Задовольняючи позов районний суд виходив з того, що спірні правовідносини як негаторні, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099 є обмежено обороноздатною і не могла передаватися з комунальної в приватну власність, та зобов'язав ОСОБА_2 повернути її територіальній громаді м. Києва.
Вказане рішення районного суду постановами Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року та Верховного Суду від 16 квітня 2025 року залишено без змін.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду з наступних підстав.
Відповідно до пункту "в" частини четвертої статті 83 ЗК України землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
За статтею 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав виключний статус.
Так, відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" території та об'єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.
Частиною третьою статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об'єктів.
Земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність і підлягає захисту шляхом пред'явлення негаторного позову про її повернення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 487/10127/14-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 734/519/15-ц, від у справі № 676/190/18, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц.
Отже, практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов'язане із позбавленням права володіння.
У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 752/3093/19 спір у якій стосувався інших земельних ділянок, які межують зі спірною, вказано, що повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16 формулюючи правову позицію щодо ефективного способу захисту земель природно-заповідного фонду дійшла наступного висновку: «ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Надання земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на природно-заповідній території суперечать законодавчим обмеженням на здійснення діяльності на відповідних землях».
У постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що «правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.
Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що землі природно-заповідного фонду України, якими вважаються ділянки суші і водного простору, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення».
Таким чином, межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» визначені в науковому обґрунтуванні необхідності його створення, яке є складовою проекту створення, що об'єктивно дозволяє встановити входження переданих ОКЖК «Котміст» земельних ділянок до території цього заказника.
Відчужена ОСОБА_2 земельна ділянка розташована на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському p-ні м. Києва і територіально належить до земель, що входять до заказника «Острів Жуків».
Розташування спірної ділянки у південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» підтверджується інформаційним листом Інституту географії ПАН України від 13 липня 2020 року № 01-03/110.
Окрім цього, про те, що запропоновані до виділення ОКЖК «Котміст» землі накладаються на територію ландшафтного заказника при виготовленні документації із землеустрою щодо їх відведення, наголошували всі погоджувальні органи (листи Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України у матеріалах справи).
Додатково про розташування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099, за рахунок якої сформована спірна ділянка, у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» зазначено у висновку земельно-технічної експертизи від 09 березня 2017 року № 713/17-41, на який є посилання у рішенні господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14.
Указана експертиза проведена у межах кримінального провадження за обвинуваченням начальника Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації ОСОБА_4 у зловживанні службовим становищем в інтересах ОКЖК «Котміст».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2019 року у справі № 761/25555/17, яка набрала законної сили, закрито кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав (у зв'язку із закінченням строків давності).
Цією ж ухвалою встановлено, що, перебуваючи на відповідній посаді у 2007 році, ОСОБА_4 допустив зловживання службовим становищем в інтересах ОКЖК «Котміст», підписав позитивний висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення цьому кооперативу земельної ділянки для житлової забудови, не вказавши обмежень і обтяжень, які були викладені у висновках погоджувальних служб, що в подальшому призвело до незаконного переходу до ОКЖК «Котміст» права власності на земельні ділянки площею 30,5199, 34,3740 і 0,2402 га, розташовані на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському p-ні м. Києва у межах природно-заповідної зони - ландшафтного заказника «Острів Жуків».
Таким чином, вбачається, що проект створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» включає наукове обґрунтування його створення, у якому детально описано проходження межі заказника, і воно було основою прийнятого Київською міською радою рішення від 02.12.1999 № 147/649 про оголошення об'єкта природно-заповідного фонду. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що межі заказника жодним чином не визначені, є помилковими.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що спірна ділянка не входить до схеми меж ландшафтного заказника «Жуків острів», схваленої рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 № 162/1996.
Однак, згадана схема не визначає місцезнаходження, площу і межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649.
Київською міською радою без погодження з Постійною комісією Київської міської ради з питань екологічної політики прийнято рішення від 22 серпня 2007 року № 162/1996, яким схвалено схему меж ландшафтного заказника зі співзвучною назвою «Жуків острів» у складі детального плану території острова Жуків у розмірі 196 га та доручено Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища внести на розгляд Київської міської ради детальний план території острова Жуків до 01 жовтня 2007 року.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинний станом на 22.08.2007), схема планування території - це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно- територіальних одиниць, їх окремих частин, а детальний план території - це містобудівна документація, яка розробляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів.
При цьому, відповідно до статті 7 Закону України «Про природно- заповідний фонд України», статей 183, 184 ЗК України, статей 2, 25, 47 Закону України «Про землеустрій» (у редакціях, чинних на 22.08.2007) встановлення межі територій природно-заповідного фонду в натурі (на місцевості) здійснювалося за проектами землеустрою.
Тобто ні схема, ні детальний план території, будучи містобудівною документацією, не могли підміняти собою землевпорядну документацію, якою встановлюються та змінюються межі територій природно-заповідного фонду.
У постанові Вищого господарського суду України від 19 травня 2010 року у справі № 36/131-21/64 викладено висновок про те, що рішення Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 162/1996 має організаційний характер врегулювання поточних питань і жодним чином не встановлює та не вирішує питання щодо визначення розміру чи меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».
Більше того, відповідно до статті 13 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинний станом на 22.08.2007) детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту.
Таким чином, детальний план території острова Жуків із ландшафтним заказником площею 196 га не міг бути розробленим, оскільки він не відповідав Генеральному плану м. Києва до 2020 року, згідно з яким уся територія острова Жуків була віднесена до природно-заповідного фонду.
Ураховуючи те, що детальний план території, в складі якого схвалена відповідна схема, так і не було розроблено, а сама схема є містобудівною, а не землевпорядною документацією, ця схема не має жодного правового значення при визначенні місцезнаходження і меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».
Окрім цього, під час розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОКЖК «Котміст» (за рахунок яких у подальшому сформовано спірну ділянку) Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київська міська санітарно-епідеміологічна служба вказали про належність запроектованих до відведення територій до земель природно-заповідного фонду, а саме до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».
З огляду на вказане, невходження спірної земельної ділянки до схеми меж ландшафтного заказника «Жуків острів», схваленої рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 162/1996, не змінює її належність до земель ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649, тобто до територій природно-заповідного фонду.
Апеляційний суд також вважає безпідставними посилання апеляційної скарги, на те, матеріали справи не містять жодних доказів того, що передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки перебували в користуванні ЛГ «Конча-Заспа» чи КСП «Хотівське», та як наслідок, доказів того, що саме за рахунок цих земельних ділянок рішенням Київської міської ради №147/649 від 02 грудня 1999 року було створено ландшафтний заказник місцевого значення «Жуків острів».
Перебування земель, які увійшли до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», на час його створення у фактичному користуванні будь-яких інших осіб на правовий статус цих територій як земель ландшафтного заказника не впливає.
Колегія суддів зауважує, що на час прийняття Київською міською радою рішення від 02 грудня 1999 № 147/649 включені до складу заказника землі, які не використовувалися для будівництва, транспортних чи промислових цілей через їх особливу природну цінність, фактично використовувались наступними підприємствами: колективним сільськогосподарським підприємством «Тарасівський», колективним сільськогосподарським підприємством «Хотівський», колективним сільськогосподарським підприємством «Бузова» (колишній радгосп «Бузівський»).
Жодне із зазначених підприємств не заперечило і не оспорило ні створення ландшафтного заказника місцевого значення в 1999 році, ні включення відповідних територій до Генерального плану розвитку м. Києва у 2002 році.
При цьому, як вбачається з рішення Київської міської ради від 12 лютого 2004 року № 43/1253 (пункт 32), землі в адміністративних межах м. Києва за радгоспом «Вузівський» закріплені без вказівки на правовстановлювальний документ, а згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 15 січня 2021 року № 10-10-0.222-402/2-21 офіційно землі цього радгоспу перебували у межах Вузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Більше того, листом-згодою про припинення права користування земельними ділянками від 23 січня 2004 року № 1/3 правонаступник радгоспу «Бузівський» - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Бузівське» - зазначив, що станом на відповідну дату ці землі узагалі не використовуються.
Тому незазначення у рішенні Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 колективного сільськогосподарського підприємства «Бузова» як власника чи користувача земельних ділянок, за рахунок яких створюється заказник, жодним чином не спростовує входження цих територій до об'єкта природно-заповідного фонду, натомість цей факт достовірно підтверджений науковим обґрунтуванням, рішенням від 02 грудня 1999 року № 147/649, листами погоджувальних органів і відомостями Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 року.
Також скаржник вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 є сертифікованим інженером-землевпорядником та/або інженером-геодезистом, який може виступати як незалежний спеціаліст (експерт) та як наслідок, надавати відповідні висновки.
Так, згідно долученими до висновку документами ОСОБА_3 має освіту за спеціальністю «Міське будівництво», кваліфікацію інженера-будівельника, досвід роботи понад 25 років, у тому числі на посадах ландшафтного архітектора, головного спеціаліста і керівника групи відділу ландшафтної архітектури, провідного наукового співробітника відділу історичних населених місць і культурних ландшафтів, провідного архітектора відділу забезпечення збереження історичних населених місць в профільних установах - Українському державному науково-дослідному та проектному інституті «УкрНДІпроєктреставрація», Українському державному інституті культурної спадщини.
ОСОБА_3 як співробітник Українського державного інституту культурної спадщини брала участь у розробленні проекту Генерального плану міста Києва і є співрозробником матеріалів історико-архітектурного опорного плану до чинного Генерального плану м. Києва з визначенням зон охорони пам'яток та історичних ареалів.
За містобудівним законодавством зона охоронюваного ландшафту належить до обмежень у використанні земель і відображається в генеральному плані населеного пункту, з урахуванням чого питання належності певної території до зони охоронюваного ландшафту за містобудівною документацією відповідає спеціальності, компетенції та кваліфікації ОСОБА_3 .
Крім того у справі № 752/3090/19 за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції викликано ОСОБА_3 в судове засідання, заслухано пояснення з питань технічного виконання наданого нею висновку і враховувано цей доказ при прийнятті постанови. Із такими висновками апеляційного суду погодився і Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19.
Тобто суд не встановив порушень у зв'язку з урахуванням судами першої та апеляційної інстанцій зазначеного висновку ОСОБА_3 як незалежного спеціаліста.
Помилковими є також посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, ухваливши рішення про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку (негаторний спосіб захисту), у той час як прокурором подано позов про витребування (віндикаційний спосіб захисту).
Як вбачається зі справи у серпні 2020 року на стадії підготовчого провадження заступник Генерального прокурора подав до суду заяву про доповнення підстав позову.
Тобто районний суд першої інстанції, врахувавши доводи заяви про доповнення підстав позову та дослідивши подані докази, обґрунтовано встановив належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду і правильно розглянув позовні вимоги прокурора як негаторні й Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову і не знайшов процесуальних порушень при розгляді апеляційним судом позову.
Безпідставними є також докази про пропуск строку позовної давності, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
Такі твердження узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.
Отже, подані Офісом Генерального прокурора докази підтверджують, що спірна ділянка має статус обмежено оборотоздатної і згідно із законом не може перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця, проте досі продовжує значитися зареєстрованою на праві власності за ОСОБА_2 , тобто порушення прав її законного володільця - територіальної громади м. Києва - на реалізацію всіх правомочностей власника триває і перешкод для заявлення позову про повернення цієї ділянки немає.
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стверджує, що ОСОБА_2 добросовісно та правомірно набула спірну земельну ділянку, оскільки договір купівлі-продажу від 17 липня 2014 року укладений з дотриманням вимог законодавства, є чинним і не скасованим, однак правовий режим земельної ділянки, яка була предметом укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договору, передбачає її обмежену оборотоздатність, а отже, і неможливість бути предметом правочину купівлі-продажу та вільного обігу між приватними власниками.
Придбана відповідачкою ділянка розміщена у південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». На час укладення договору купівлі-продажу вона була значно віддалена від найближчої лінії забудови м. Києва та від будь-яких інших об'єктів інфраструктури, суцільно вкрита деревною і чагарниковою рослинністю, розташовувалася у безпосередній близькості від р. Дніпро та у межах її заплавної тераси.
Згадані особливості розташування ділянки і наразі підтверджуються даними інформаційних порталів, які містять супутникові знімки земної поверхні, згідно з якими придбана ОСОБА_2 земельна ділянка не межує із щільною міською забудовою.
Тобто відповідачка у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характерних для земель природно-заповідного фонду ознак (віддаленість від забудови, наявність незайманої рослинності, безпосередня близькість до русла р. Дніпро) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про те, що ця ділянка вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону. Придбання нею такої ділянки всупереч зазначеним обставинам ставить під обґрунтований сумнів її добросовісність під час вступу в договірні правовідносини.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступала.
Крім того, у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 Верховний Суд України виклав правову позицію, від якої Велика Палата Верховного Суду не відступила, про те, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Таким чином договір купівлі-продажу від 17 липня 2014 року укладений з формальним дотриманням процедури, не визнаний недійсним і при його укладенні не було обтяжень чи обмежень щодо спірної ділянки, жодним чином не спростовує того, що відпала первинна правова підстава переходу земельної ділянки з комунальної у приватну власність через визнання недійсними з моменту прийняття відповідних пунктів рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 і законний власник земельних ділянок має право витребувати їх від останнього набувача незалежно від його доводів про свою добросовісність.
Зазначене свідчить про те, що можливість застосування судом такого юридичного механізму захисту порушеного права, про який з урахуванням доповнень позовних вимог просить Офіс Генерального прокурора, не ставиться в залежність ні від дійсності чи недійсності договору купівлі-продажу, ні від добросовісності відповідача при укладенні цього правочину.
Питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до об'єктів природно-заповідного фонду, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян, тому в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, тим більше з урахуванням набуття такого майна внаслідок недобросовісності поведінки відповідачки.
Отже, матеріалами справи доведено, що спірна ділянка віднесена до земель природно-заповідного фонду, яка за імперативною вказівкою законодавця не може передаватися із комунальної у приватну власність із виникненням у неї приватного володільця, а тому її реєстрація на праві власності ОСОБА_2 є порушенням статті 178 ЦК України, статей 43, 44, 58, 59, 83 ЗК України, статей 5, 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 3, 7, 9, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та статей 1,2,32, 33, 33-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Таким чином, законним власником та володільцем земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за відповідачкою, була і залишається територіальна громада, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 83 ЗК України заволодіння землями природно-заповідного фонду комунальної форми власності приватними особами є неможливим.
Таким чином позивачем доведено, що спірна земельна ділянки відносяться до особливо цінних земель природно-заповідного фонду.
За таких обставин, оскільки заволодіння спірною земельною ділянкою відбулось всупереч вимогам закону, а тому з огляду на встановлені фактичні обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин районним судом обґрунтовано задоволено заявлений по справі позов.
Доводи апеляційної скарги з урахуванням всіх фактичних обставин справи, апеляційним судом відхиляються, оскільки вони на правильність законного рішення суду першої інстанції, залишеного в силі апеляційним та касаційним судом не впливають та не є підставою для його скасування.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - без змін.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року та у зв'язку із залишенням оскаржуваного рішення без змін, необхідно поновити його дію.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року, зупинену ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: