Апеляційне провадження
№22-ц/824/9718/2025
23 жовтня 2025року місто Київ
справа №753/18852/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання -Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року про закриття провадження у справі та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Цимбал І.К., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_3 , Київської міської ради, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,-
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Київської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області, треті особи: Управління держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, Бориспільска районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника закрито.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року заяву представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено.
Ухвалено додаткове рішення у справі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив:
ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року скасувати, у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовити;
скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким зменшити витрати на професійну правничу допомогу у справі №753/18852/24 до 5000 грн.
На обґрунтування доводів апеляційних скарг посилався на те, що суд вважав, що сторони, предмет та підстави позовів по яким було ухвалено рішення у справі №2/753/8203/18 від 14травня 2020 року та постановлена ухвала від 12 листопада 2021 року у справі №2/753/7070/21 є ідентичними позову, який був поданий позивачем у 2024 році, але це не відповідає дійсності.
Вважає, що склад сторін у справі №753/18852/24 відрізняється від складу сторін, які брали участь під час винесення рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у справі № 2/753/8203/18 та ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року у справі №2/753/7070/21. Оскільки змінилися кінцеві власники спірної земельної ділянки, які і були долучені у справі.
Щодо додаткового рішення вказував на те, що із розрахунків витрат на правничу допомогу, які наведені в акті від 20 березня 2025 року наданих послуг вбачається, що адвокатом надано послуги, загальна вартість яких складає 40000 грн.
Визначаючи час на надання зазначених в акті послуг та видів правничої допомоги, позивач виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того, дана справа є нескладною за своєю суттю.
Вказував, що позивач вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
23 червня 2025 року від відповідача Головного управління Держгеокадастру у місті Києві таКиївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якій останнє просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року про закриття провадження у справі, оскільки вказана ухвала постановлена з урахуванням всіх обставин справи.
02 липня 2025 року від представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6. надійшли відзиви на апеляційні скарги представника позивача, в якому останній просив ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6 заперечував проти задоволення вимог апеляційних скарг.
Позивач ОСОБА_7 , відповідачі: ГУДержгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_8 , Київська міська рада, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу у його відсутність, вимоги скарг задовольнити.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що сторони, предмет та підстави позовів по яким було ухвалено рішення у справі №753/8203/18 та постановлена ухвала у справі №2/753/7070/21 є ідентичними даному позову, а тому наявні підстави для закриття провадження у даній справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд (ст.13 ЦПК України).
Підстави закриття провадження у справі визначені у ст.255 ЦПК України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто, коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч.2 ст.256 ЦПК України).
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №320/9224/17 (провадження №14-225цс19) зазначено, що згідно з п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18) вказано, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі №428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі №295/983/21, від 19 січня 2022 року у справі №766/4505/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у вересні 2024 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_3 , Київської міської ради, в якому просив:
визнати протиправним та касувати рішення Київської міської ради за №327/5139 від 02 грудня 2010 року в частині передачі у приватну власність із земель, відведених в постійне користування садовому товариству «Святище» земельної ділянки площею 0,6000 га для ведення колективного садівництва, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 800000000:96:109:0017;
визнати недійсним державний акт серії ЯЖ №038457 від 10листопада 2011 року про право власності на вказану земельну ділянку;
скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 800000000:96:109:0017.
Свої вимоги мотивував тим, що на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області за №3351 від 03 листопада 2009 року ОСОБА_9 виготовлено державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД №950485 від 25 листопада 2009 року, яка знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільсткий район, кадастровий номер 3220882600:04:007:1579, площею 0,1200 га.
Вказував, що 18 березня 2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: Київська область, Бориспільсткий район, кадастровий номер 3220882600:04:007:1579, площею 0,1200 га, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленою Т.Г., та зареєстрований в реєстрі за №864.
Зазначав, що 22 грудня 2020 року відбулася державна реєстрація даної земельної ділянки 1579 в реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Реєстру за №238167716.
Посилався на те, що на вказаній земельній ділянці нічого не будувалось, будь-які будівлі відсутні, проте приїхавши в кінці серпня 2024 року на свою земельну ділянку ним виявлено огорожу, яка була встановлена невідомими особами, будівельні матеріали, фундамент та будівельний кран.
Вказував, що звернувшись до публічної кадастрової карти України ДП «Центр державного земельного кадастру» стало відомо, що на належну йому земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:04:007:1579, графічно повністю накладається земельна ділянка, належна ОСОБА_3 , кадастровий номер 800000000:96:109:0017.
Зазначав, що рішенням Київської міської ради за №327/5139 від 02 грудня 2010 року ОСОБА_3 отримала у приватну власність із земель, відведених в постійне користування садовому товариству «Святище» земельну ділянку площею 0,0600 га для ведення колективного садівництва, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 800000000:96:109:0017, на підставі якого на її ім'я виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №038457 від 10 листопада 2011 року, який внесений до державного реєстру за вищевказаним кадастровим номером органом державної реєстрації 10 листопада 2011 року.
Вважає, що Київською міською радою було прийнято незаконне рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0600 га для ведення колективного садівництва, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 800000000:96:109:0017, яка не входила до земель територіальної громади міста Києва, а відтак рішення Київської міської ради за №327/5139 від 02 грудня 2010 року підлягає скасуванню, відповідно і державний акт серії ЯЖ №038457 від 10 листопада 2011 року слід визнати недійсним.
15 січня 2025 року Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області звернулось до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просило закрити провадження у справі, посилаючись на те, що набрало законної сили рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у справі №753/8203/18, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вказане рішення ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У клопотанні зазначено, що будь-яких нових підстав та обґрунтувань своїх позовних вимог, позивачем не наведено, що свідчить, про те, що у справі сторони спору, предмет спору та підстави позову є ідентичними тим, які були у справі №753/8203/18.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14травня 2020 року у справі №753/8203/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_3 , Київської міської ради, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянкувідмовлено. Рішення набрало законної сили.
З рішення у справі №753/8203/18 вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду 08 травня 2018 року з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_3 , Київської міської ради обгрунтовував свої позовні вимоги у справі №753/8203/18 тими ж обставинами, які викладені і у позовній заяві від 26 вересня 2024 року у даній справі.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 12листопада 2021 року у справі №359/1958/21 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , який поданий 04 березня 2021 року до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_3 , Київської міської ради, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області про визнання протиправним та скасування рішення щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку закрито на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України. Ухвала набрала законної сили.
Судом першої інстанції у справі №359/1958/21 встановлено, що у позовах від 04 березня 2021 року та позов, що надійшов до суду 08 травня 2018 року збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Аналіз змісту позовних вимог ОСОБА_1 , підстав позову та складу сторін, які були предметом розгляду у справі №753/8203/18 та у справі №359/1958/21, свідчить про те, що вони є тотожними змісту позовних вимог ОСОБА_1 , підстав позову та складу сторін у даній справі №753/18852/24.
Встановивши, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14травня 2020 року у справі №753/8203/18та ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 12листопада 2021 року про закриття провадження у справі №359/1958/21, які постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав набрали законної сили, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що склад сторін у справі №753/18852/24 відрізняється від складу сторін, які брали участь під час ухвалення рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у справі №2/753/8203/18 та ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року у справі №2/753/7070/21, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з ч.1 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
У порівнянні зі складом учасників, які брали участь у справі №753/8203/18 та у справі №359/1958/21, до участі у даній справі №753/18852/24 позивачем були залучені треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
При цьому, предмет, підстави та склад сторін залишився незмінним як у справах №753/8203/18 та у справі №359/1958/21, так і у даній справі №753/18852/24.
При цьому, зважаючи на приписи процесуального закону третя особа не є стороною у справі, отже склад сторін у спорі за даним позовом та попередніми позовами є той самий, а відтак наявність у справі третіх осіб не свідчить про нетотожність сторін у спорі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 рокупостановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача.
Ухвалюючи додаткове рішення від 09 квітня 2025 року, суд першої інстанції посилаючись на ч.5 ст.142 ЦПК України виходив з того, що третя особа довела у чому полягали необґрунтовані дії позивача, відповідно наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь третьої особи ОСОБА_4 суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
24 березня 2025 року до суду першої інстанції від представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), у якій останній просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.
Заява мотивована тим, що під час постановлення ухвали про закриття провадження у справі судом відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України не вирішене питання відшкодування третій особі витрат на правничу допомогу.
Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Таке відшкодування судових витрат повинно здійснюватися відповідно до умов, підстав та у порядку, передбаченому Главою 8 Розділу I ЦПК України.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною п'ятою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду саме відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, для компенсації на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи, саме відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивачем здійснені під час розгляду справи, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
До подібних правових висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року (пункт 7.15) у справі №911/3312/21.
Водночас у вказаній справі питання про компенсацію судових витрат у справі порушено третьою особою.
При цьому згідно з частиною 12 статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Тобто вказана норма процесуального права за формою викладення є відсильною.
Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тлумачення зазначених норм процесуального права дає право надавати такий висновок. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відшкодовуються лише у разі вирішення спору по суті, коли можливо визначити пропорційність задоволених вимог тощо, при певних умовах, зазначених у частині дванадцятій статті 141 ЦПК України.
Таким чином, оскільки заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача було подано представником третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , а відтак відсутні правові підстави для задоволення вказаної заяви, оскільки зміст частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачає виключне право саме відповідача у справі на відшкодування таких витрат.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі №366/1378/23.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6. про ухвалення додаткового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року- задовольнити частково.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн. скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: