справа № 760/27444/20
головуючий у суді І інстанції Букіна О.М.
провадження № 22-ц/824/6354/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
17 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь 575 000 грн у якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 37 від 06 квітня 2018 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України з 04 серпня 1998 року по 08 квітня 2011 року.
23 березня 2011 року на підставі наказу першого заступника начальника ГШ ЗСУ № 82 позивача звільнено за п «б», частини 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
10 листопада 2005 року під час виконання робіт на технічній території військової частини НОМЕР_1 позивачем отримано опіки обличчя та кисті І-ІІ ступеня важкості, що підтверджується довідкою № 802 від 17 листопада 2005 року.
Згідно з довідками до актів оглядів МСЕК 16 квітня 2014 року позивачу встановлена III група інвалідності, а 09 лютого 2018 року встановлено II групу інвалідності. Причиною встановлення інвалідності позивачу стала травма, отримана при виконанні обов'язків військової служби.
Позивач посилається, що після встановлення II групи інвалідності він отримав право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, що передбачено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2013 року за № 975.
16 лютого 2018 року позивач звернувся з відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату такої допомоги.
Однак, у виплаті такої допомоги йому було відмовлено відповідно до пункту 66 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 06 квітня 2018 року № 37, затвердженого Міністром оборони України 10 квітня 2018 року.
08 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у виплаті одноразової допомоги.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року у справі № 826/12571/18 позов позивача був задоволений повністю, рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні мені одноразової допомоги було визнано протиправним та скасовано.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України на вищевказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без задоволення, а судове рішення без змін.
Позивач вказує, що набувши законне право на отримання коштів у вигляді одноразової грошової допомоги, яке гарантоване законом, як військовослужбовцю, який стримав інвалідність, позивач протягом тривалого часу був обмежений в її отриманні та використанні.
Позивач вказує, що він змушений був звертатися до суду за захистом своїх прав, витрачати на це свій час та кошти на оплату правової допомоги. Все це призвело, до суттєвої зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його організації та поновлення своїх прав. Вказані обставини викликали у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинили душевні переживання та страждання, що в свою чергу призвело до завдання йому моральної шкоди.
Передбачену законодавством України одноразову грошову допомогу позивач очікував майже два роки та отримав її лише 05 лютого 2020 року.
За цей час у позивача загострилися хронічні хвороби, які є результатом отриманої травми, погіршився психоемоційний стан, стан здоров'я вимагав стаціонарного лікування, на яке необхідні значні кошти.
Вказані обставини завдавали позивачу моральних страждань, а тому позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 575 000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 .
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням перенесених моральних страждань та виходячи з принципу розумності, справедливою сатисфакцією для відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди буде сума у розмірі 15 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким в частині задоволених позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди мають бути покладені саме на орган, який допустив протиправну поведінку щодо особи, яка стверджує про спричинення їй моральної шкоди, за умови, що останньою буде доведено усі складові деліктної відповідальності відповідного органу.
Вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача про стягнення з Міноборони моральної шкоди, ухвалив стягнути моральну шкоду на користь позивача з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, що суперечить положенням законодавства та висновкам Верховного Суду.
Зазначає, що суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, неправильно застосував положення статей 1167 та 1173 ЦК України, якими передбачено відповідальність держави за завдання моральної шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади.
Звертає увагу апеляційного суду, що позивач не надав жодних належних доказів до суду, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди в результаті дій/ бездіяльності Міноборони.
Матеріали справи не містять жодних письмових доказів (довідок з лікарняних закладів, які підтверджують погіршення стану здоров'я позивача (діагнози сталі з 2005 року); показань свідків, які б підтвердили суттєву зміну звичного укладу життя позивача, необхідності докладання ним додаткових зусиль для його організації та поновлення своїх прав. Також відсутні висновки психологічної експертизи, щодо обставин, які викликали у нього відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинили душевні переживання та страждання, що б підтверджували факт моральної шкоди та обсяг негативних наслідків. За клопотання позивача справа розглядалася за його відсутності.
Разом з цим, єдиними доказами позивача на обґрунтування своїх позовних вимог є лише декларування в тексті позовної заяви про те, що змушений був звертатися до суду за захистом своїх прав, витрачати на це свій час та кошти на оплату правової допомоги. Все це призвело, до суттєвої зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його організації та поновлення своїх прав
Визначаючи моральну шкоду у розмір 15 000 грн, суд першої інстанції не зазначив у мотивувальній частині рішення, якими доказами підтверджується заподіяння позивачеві моральної шкоди, не встановив причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і моральною шкодою, як і не встановив, у чому така моральна шкода полягає.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що наведені позивачем обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки самі по собі не свідчать про завдання йому моральної шкоди, яка може бути відшкодована.
Сам по собі факт визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачеві не є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки ним не доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками і розмір шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року в частині стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у розмірі 15 000 грн, збільшивши її розмір. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції правильно враховано характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, а також стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у житті та інші обставини, однак визначив такий розмір моральної шкоди, який не може вважатися справедливим та таким, що забезпечить справедливу сатисфакцію за порушення державою взятих на себе зобов'язань з виплати грошової допомоги.
Вказує на те, що судом першої інстанції правильно встановлено завдання позивачу моральної шкоди, а також той факт, що було створено штучні перешкоди в реалізації права на отримання грошової допомоги гарантованої законом, для відновлення якого потрібно було докласти значних зусиль.
Тому, на думку скаржника, існують підстави для збільшення розміру компенсації за завдану моральну шкоду.
Вказує, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає змісту порушеного права, вимогам розумності та справедливості.
Зазначає, що встановлення інвалідності позбавило позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, позивач постійно відчуває глибокі моральні переживання та страждання, психологічний дискомфорт, багато часу та коштів витрачає на лікування.
З часу отримання травми і по сьогодні періодично перебуває на стаціонарному лікуванні та знаходиться під постійним наглядом лікарів.
Учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник Міністерства оборони України - ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги Міністерства оборони України та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у якій він підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки із акта огляду МСЕК до довідки серії КИО-1 № 0387042 від 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 визнано інвалідом III групи з 01 квітня 2014 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 10 т. 1).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ № 027618 від 09 лютого 2018 року під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано інвалідом II групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 12 т. 1).
Відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06 квітня 2018 року № 37, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а саме:
66. Старшому лейтенанту в запасі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), якого 08 квітня 2011 року звільнено з військової служби та 01 квітня 2014 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом III групи внаслідок травми, пов'язаної з виконаннями обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія КИО-1 № 0387042 від 01 квітня 2014 року), а 19 січня 2018 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія 12 ААБ №? 027618 від 09 лютого 2018 року).
Згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін. Допомога у зв'язку з установленням III групи інвалідності виплачена в сумі 182 700 грн (а.с. 61 т. 1).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року у справі № 826/12571/18 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи з 19 січня 2018 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06 квітня 2018 року № 37 (пункт 66) та зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи, з урахуванням раніше проведених виплат (а.с. 63-66 т. 1).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року залишено без змін (а.с. 68-73 т. 1).
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини 2 статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; (частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
ОСОБА_2 у своєму позові посилається на те, що набувши законне право на отримання коштів у вигляді одноразової грошової допомоги, яке гарантоване законом, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність, він протягом тривалого часу був обмежений в її отриманні та використанні у зв'язку з тим, що йому було відмовлено у виплаті відповідно до пункту 66 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 06 квітня 2018 року № 37, затвердженого Міністром оборони України 10 квітня 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року у справі № 826/12571/18, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової допомоги було визнано протиправним та скасовано.
Враховуючи, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність рішення комісії Міністерства оборони України, яким відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, яке гарантоване законом, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність, приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, яки є особою з інвалідністю ІІ групи, яка пов'язана із його виконанням обов'язків військової служби, за якого він ще був вимушений у судовому порядку захищати своє право на отримання одноразової грошової допомоги, апеляційний суд вважає обґрунтованими його доводи про те, що такі дії відповідача призвели до порушення звичайного ритму його життя та викликали емоційну дестабілізацію, мали значний негативний та психотравмувальний вплив, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер протиправних дій відповідача, а також глибину фізичних та душевних страждань позивача.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України, оскільки протиправність їх дій встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили, а позивач, у свою чергу, довів причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданими їм душевними переживаннями та хвилюванням.
Підстави вважати визначений судом розмір моральної шкоди, яку відповідач зобов'язаний відшкодувати на користь ОСОБА_2 , недостатнім, або таким, що порушує вимоги розумності і справедливості, відсутні.
З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що стягнення моральної шкоди має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.
Таким чином, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 рокув частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.»
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 29 жовтня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська