справа № 753/7005/22
провадження № 22-ц/824/3980/2025
09 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за аліментами, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рожиної Олени Григорівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року в складі судді Якусика О. В.,
встановив:
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за аліментами.
З урахуванням заяви від 31.03.2024 про збільшення розміру позовних вимог, посилалась на ті підстави, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2007 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн щомісячно і до повноліття доньки ОСОБА_5 , а потім у розмірі 400 грн до повноліття доньки ОСОБА_6 , починаючи з 22 березня 2007 року.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності 08.07.2017, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28.08.2018, частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим такого змісту: « Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімально гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України».
Тому, незважаючи на те, що рішенням суду був визначений розмір аліментів 400 грн на одну дитину, виконавець зобов'язаний був стягувати після 29.08.2018 аліменти в розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а відповідач мав обов'язок сплачувати аліменти у розмірі більшому ніж 400 грн на одну дитину.
З вересня 2018 року по серпень 2021 року у відповідача існувала заборгованість зі сплати аліментів в розмірі, встановленому вищевказаним Законом. Сума нарахованої пені за вказаний період становить 43 512, 78 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року (справа №753/17099/18) залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, збільшено розмір аліментів, який було встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2007 року, з 800 грн щомісяця на обох дітей на 2 800 грн щомісяця на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.09.2018 та до досягнення ними повноліття.
Станом на 25 серпня 2021 року сума нарахованих ОСОБА_2 аліментів за період з вересня 2018 року до серпня 2021 року становила 201 280 грн, яка не була погашена відповідачем в день набрання чинності рішенням суду - 25 серпня 2021 року.
Пеня на вказану заборгованість за період з вересня 2021 року по лютий 2024 року становить 237 565,20 грн.
Сукупний розмір пені за період з вересня 2018 року по лютий 2024 року становить 281 077,98 грн (43 512,78 грн +237 565,20 грн), яку ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 35 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 350 грн.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість з 03 вересня 2018 року утворилась з незалежних від відповідача причин, оскільки рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року про збільшення розміру аліментів набрало законної сили 25 серпня 2021 року, при цьому початок стягнення аліментів у новому розмірі визначено починаючи з 03 вересня 2018 року.
Суд врахував, що у період з вересня 2021 року по травень 2022 року відповідач не своєчасно та не в повному обсязі сплачував аліменти на утримання дітей, а тому розмір пені за цей період становить 23 413,90 грн, що не перевищує 100% заборгованості , яка виникла в цей період.
З огляду на те, що заявлений позивачем до стягнення розмір неустойки ( пені) за спірний період значно перевищує розмір заборгованості за аліментами, суд дійшов висновку, що розмір неустойки необхідно зменшити до 35 000 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 грн суд першої інстанції врахував складність справи, обсяг та повноту виконаних адвокатом робіт, кількість судових засідань, у яких брав участь представник позивача, процесуальну поведінку відповідача (неодноразова зміна представників, оскарження дій виконавця під час розгляду справи) та зумовлену цим тривалість розгляду справи, а також принципи співмірності та розумності судових витрат.
04.11.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Рожина О.Г. через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач вживав всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідач не вчиняв жодних активних дій, спрямованих на погашення такої заборгованості, а також з заявами про відстрочення або розстрочення її сплати, не заявляв клопотання про зменшення розміру неустойки.
Відсутність прострочення по сплаті щомісячних платежів в період з червня 2022 року стала наслідком того, що старша донька відповідача досягла повноліття, у зв'язку з чим зменшився щомісячний платіж з 5 600 грн до 2 800 грн.
Ухвалюючи рішення про зменшення розміру пені судом не враховано інтереси дітей, які в період з 2018 по 2024 року не отримували від батька належного утримання, всупереч чинному законодавству та ухваленим судовим рішенням, які набрали законної сили.
Вважає, що з моменту набрання судовим рішенням про збільшення розміру аліментів законної сили, у відповідача виник обов'язок погасити заборгованість зі сплати аліментів за період з 03.09.2018 до набрання рішенням законної сили і в подальшому сплачувати аліменти у встановленому розмірі, а тому висновок суду про те, що вина відповідача у виникненні заборгованості виходячи з розміру 5 600 грн починаючи з 03 вересня 2018 року відсутня суперечить принципу res judicata.
Розрахунок пені у розмірі 23 413,90 грн лише у період з вересня 2021 року по травень 2022 року на заборгованість за поточними платежами суперечить ст. 196 СК України, ст. 534, 549, 550, 617 ЦК України, а також висновкам Верховного Суду щодо їх застосування, викладеним у постановах від 19 січня 2022 року у справі №711/679/21 та від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19.
Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18 не є релевантними до справи, що переглядається, оскільки такі постановлені у господарських правовідносинах, а не у сімейних і не враховують принцип найкращого забезпечення інтересів дитини.
Навіть за умови сплати у поточному періоді аліментів лише на одну дитину поточна заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на березень 2024 року становила 119 165,21 грн.
04.11.2024 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
20.03.2025 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року щодо судових витрат.
Доводи апеляційних скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що у період з вересня 2021 року по травень 2022 року він не сплачував аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, і розмір заборгованості за цей період по поточним платежам становить 23 413,90 грн.
Враховуючи неможливість присудження пені у розмірі, який перевищує 100% заборгованості, висновок суду про можливість стягнення пені у розмірі 35 000 грн суперечить обставинам справи, враховуючи встановлений судом розмір заборгованості.
Вважає, що його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів немає.
Так, відповідно до наданих суду розрахунків, до вересня 2018 року заборгованість по аліментам була відсутня.
Першочергово заборгованість в сумі 123 000 грн виникла через те, що 12 лютого 2021 року судовим рішенням було збільшено розмір аліментів з 800 грн на 2 800 грн на кожну дитину з вересня 2018 року.
Вказана заборгованість була погашена в грудні 2022 року.
Відрахування аліментів відбувалось бухгалтерією за його місцем роботи.
Матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець повідомляв роботодавця відповідача про те, що сума аліментів яка сплачується, повинна бути більшою.
Знаючи, що бухгалтерія відраховує з його заробітної плати аліменти, він вважав, що аліменти сплачуються у відповідному розмірі і заборгованості немає.
Виникнення заборгованості зі сплати аліментів за умови постійного стабільного працевлаштування боржника, обізнаності державного виконавця з фактом його працевлаштування, пов'язано з бездіяльністю державного виконавця щодо повідомлення працедавця про зміну періодичних платежів.
Просить відмовити у стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн, враховуючи те, що: долучені до клопотання від 08.11.2022 року докази не були пов'язані з розглядом даної справи; розмір витрат на правничу допомогу за надання додаткових пояснень від 20.02.2023 року та відповіді від 19.03.2023 на відзив є необґрунтованим; заперечення на заяву про зупинення розгляду справи було безпідставним; заявлена сума за клопотання про поновлення провадження у справі не відповідає обсягу наданої роботи; заява про зміну позовних вимог не відповідає критерію дійсності та необхідності.
10.03.2025 та 19.05.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Рожина О.Г. через підсистему «Електронний суд» подала відзиви на апеляційні скарги відповідача, в яких просить їх відхилити, а ухвалені по справі рішення в оскаржуваній відповідачем частині залишити без змін.
Вважає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини саме відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Звернення відповідача із заявою про зупинення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі до вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до приписів ЦПК України не являється підставою для зупинення розгляду такої заяви.
Будучи обізнаним про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, ОСОБА_2 не скористався наданим йому правом подати заперечення на таку заяву, або заяву про зменшення витрат на правову допомогу. Наведення у апеляційній скарзі заперечень, які без поважних причин не було подані до суду першої інстанції, не являється підставою для скасування додаткового рішення, оскільки заперечення та заява про зменшення мали бути подані суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Рожина О. Г. та представник ОСОБА_2 - адвокат Єрмак О. В. подані ними апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2007 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на її користь на утримання двох неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн щомісячно і до повноліття доньки ОСОБА_3 , а потім у розмірі 400 грн - до повноліття доньки ОСОБА_4 , починаючи з 22 березня 2007 року.
На підставі вказаного судового рішення 20 вересня 2007 року видано виконавчий лист.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року ( справа № 753/17099/18) збільшено розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2007 року, з 800 грн щомісяця на обох дітей на 2 800 грн щомісяця на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 вересня 2018 року і до досягнення ними повноліття.
Вказане судове рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року.
Згідно з розрахунком заборгованості від 14.02.2023, складеним державним виконавцем, станом на 01 лютого 2023 року загальний розмір заборгованості по сплаті аліментів боржником ОСОБА_2 за період з 01.04.2017 по 01.03.2023 року становить 135 098,63 грн (а.с.156 -157 т. 1).
У справі, яка переглядається, встановлено, що станом на 01.09.2018 заборгованість по сплаті аліментів була відсутня.
Заборгованість по сплаті аліментів за період з вересня 2018 року по вересень 2021 року виникла внаслідок нарахування аліментів починаючи з вересня 2018 року у збільшеному розмірі на підставі рішення суду, яке набуло чинності в серпні 2021 року.
Заборгованість за період з вересня 2021 року по травень 2022 року виникла з вини відповідача, розмір якої становить 23 413 грн, з яких: за вересень 2021 року - 5600 грн; за жовтень 2021 року - 601 грн; за листопад 2021 року - 2 600 грн; за грудень 2021 року - 2 600 грн; за січень 2022 року - 2 600 грн; за лютий 2022 року - 2400 грн; за березень 2022 року - 3 612 грн; за квітень 2022 року - 2 800 грн; за травень 2022 року - 600 грн.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про стягнення з платника аліментів неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що виконавець зобов'язаний був стягувати з останнього аліменти в розмірі, який на одну починаючи з вересня 2018 року не міг бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а відповідач не вжив заходів для сплати аліментів у визначеному законом розмірі.
Вказані доводи позивача є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Матеріали справи не містять доказів існування спору з приводу правильності здійсненого державним виконавцем розрахунку заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні №5302799, в якому розмір аліментів обраховано виходячи з розміру, визначеному у виконавчому документі, та за наслідками якого було ухвалено рішення про неправильність проведеного розрахунку.
Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам, які слугували виникненню простроченої заборгованості за період з вересня 2018 року по вересень 2021 року, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Позивачка не довела позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за вказаний період з огляду на відсутність вини відповідача у її виникненні.
Разом з тим, відповідачем не доведено, що заборгованість зі сплати аліментів в період з вересня 2021 року по травень 2022 року виникла не з його вини.
Розрахунок пені по аліментах за вказаний період належить здійснювати таким чином:
№Заборгованість по аліментах за відповідний місяцьКількість днів прострочення заборгованості по аліментах за відповідний місяць, починаючи з 01 числа наступного місяця до 12.07.2022Розрахунок пеніРозмір пені за відповідний період
1.вересень 2021 року - 5600 грн2855 600х285х1%15 960
2.жовтень 20 21 року - 601 грн254601х254х1%1 526,54
3.листопад 2021 року -2 600 грн2242600х224х1%5 824
4.грудень 2021 року -2 600 грн1932600х193х 1%5 018
5.січень 2022 року 2 600 грн1622 600 х 162х1%4 212
6.лютий 2022 року -2 400 грн1342400х134х1%3 216
7.березень 2022 року 3612 грн1033612х103х1% 3 720,36
8.квітень 2022 року 2 800 грн732800х73х1% 2 044
9.травень 2022 року 600 грн 42600х42х1% 252
Загальний розмір становить 41 772,90 грн, що перевищує розмір заборгованості в сумі 23 413 грн, яка виникла з вини відповідача.
Тому з урахуванням того, що пеня не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, одержувач аліментів має право на стягнення 23 413 грн пені.
Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку, визначаючи розмір пені в сумі 35 000 грн, а тому ухвалене по справі рішення в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення до 23 413 грн.
Висновки суду першої інстанції в даній справі не суперечать висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі №616/905/19, в постанові від 19 січня 2022 року в справі №711/7679/21, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то суд і змінює розподіл судових витрат.
Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Рожина О. Г. 07.11.2024 подана заява про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду такі докази:
- договір про надання адвокатом правової допомоги № 14-10/2022 від 14 жовтня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Рожиною О. Г.;
- додаткову угоду № 1 до договору про надання адвокатом правової допомоги № 14-10/2022 від 14 жовтня 2022 року, за умовами якої адвокат надає клієнту правову допомогу у цивільній справі № 753/7005/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам.
Пунктом 6 цієї додаткової угоди визначено, що розмір гонорару за правову допомогу становить загальну суму грошових коштів за відпрацьований адвокатом час, що обліковується в годинах та хвилинах, виходячи з базової ставки 2 500 грн без ПДВ за 1 год. роботи адвоката.
- актом № 4 прийому надання правової (правничої) допомоги від 03 червня 2024 року, визначено, що загальний розмір виплати гонорару за цим актом становить 25 000 грн.
Враховуючи те, що заявлена сума витрат відповідає критеріям співмірності, з урахуванням принципу пропорційного відшкодування судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про те, що додаткове рішення підлягає зміні шляхом зменшення суми витрат на правничу допомогу з 25 000 грн до 2 075 грн ( 8,3 % задоволених позовних вимог).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Враховуючи ту обставину, що рішення суду першої інстанції змінено, а розмір задоволених позовних вимог зменшено, сума судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 в дохід держави, підлягає зменшенню з 350 грн до 233,29 грн.
Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рожиної Олени Григорівни залишити без задоволення.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року змінити.
Зменшити суму пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 35 000 грн до 23 413 грн, а суму витрат на правничу допомогу з 25 000 грн до 2 075 грн.
Зменшити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 в дохід держави, з 350 грн до 233,29 грн.
В решті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 07.11.2025.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук