10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №560/13382/25
адміністративне провадження № К/990/45137/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області перерахувати пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 червня 2025 року №ХС55586 (про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року), та зобов'язати видати таку довідку.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 27 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року, позовні вимоги задовольнив.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу про їх скасування.
У касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та як підставами касаційного оскарження судових рішень визначає норми, передбачені пунктом 1 частини четвертої (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду ), та підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), бо вважає, що порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії органу виконавчої влади, яким є пенсійний орган, з відмови перерахувати пенсію позивача на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Хмельницький окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржник - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на одну з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Ці критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.
До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Посилання скаржника на те, що суди попередніх рівнів застосували норми права, «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, від 01 липня 2025 року у справі № 420/23756/24 і тим самим не дотрималися вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними.
Верховний Суд вкотре зауважує, що обов'язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов'язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність.
Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Верховний Суд підкреслює, що аналіз текстів оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, стан перебігу судового розв'язання самого спору у цій справі і те, як розв'язувалися спори судами у справах, які скаржник перелічив в касаційній скарзі, дозволяє визначити, що спірні правовідносини у кожній зі згаданих справ за обсягом та змістом фактичних обставин, за характером цих відносин, їхньою об'єктивною природою, за юридичним значенням певним чином різняться між собою; вони не є зовсім схожими.
Обґрунтування застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не повинно зводитися винятково до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм законодавства з абстрактним зазначенням, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке аргументування виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, та не є належним правним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відтак можна презюмувати, що зміст касаційної скарги не підтверджує того факту, що правовідносини у цій справі є подібними з правовідносинами у справах, на які посилається відповідач.
Верховний Суд також зазначає, що суд першої інстанцій, коли постановляв своє судове рішення, посилався на правничі висновки Верховного Суду, викладені у постанові 08 листопада 2022 року у справі №420/2473/22. Втім у скарзі нема суджень про те, що суди попередніх інстанцій розв'язали спір у цій справі всупереч правничій позиції суду найвищої інстанції
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій