10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №380/4855/25
адміністративне провадження № К/990/45222/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області про визнання протиправними дій, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року без урахування індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» через обмеження пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області виплатити з 01 березня 2025 року пенсію ОСОБА_1 з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року, позовні вимоги задовольнив.
ГУ ПФУ у Львівській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Підставами для касаційного оскарження називає ті, що передбачені, зокрема, пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки, на переконання скаржника, щодо правильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин нема висновку Верховного Суду, який би сформулював правничу позицію про те, як мають застосовуватися норми права в подібних правовідносинах.
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв'язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржник з посиланням на підпункт «а» «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
З тексту касаційної скарги та окремого клопотання про відкриття касаційного провадження, зі змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та змістовних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії органу виконавчої влади, яким є пенсійний орган, щодо виплатити з 01 березня 2025 року позивачу пенсію з урахуванням суми індексації, встановленої відповідно до правил постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» без обмеження пенсії максимального розміру.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Суд першої інстанції здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржник ? ГУ ПФУ у Львівській області, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на дві з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Однак скаржник не надав будь-яких доказів на підтвердження цих обставин та не обґрунтував, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржник не навів.
Покликання у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення з означеним у скарзі предметом спору, не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить.
Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Окремо треба додати, що сама по собі незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява N 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява N 26737/95).
На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала у справі набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій