Житомирський апеляційний суд
Справа №295/19462/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/942/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
03 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали контрольного судового провадження №295/19462/24 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року, якою продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11 грудня 2025 року,
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до неї більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за постійним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що судом не враховано стан її здоров'я, міцні соціальні зв'язки та позитивну характеристику, а також недоведеність стороною обвинувачення ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Ухвалою Корольовського районного суду Житомирської області від 13.10.2025 продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11 грудня 2025 року включно.
В обґрунтування свого рішення суд послався на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.259 КК України, яке є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років, а тому під тяжкістю можливого покарання остання може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у повторному вчинені тяжких злочинів під час іспитового строку. Тому, процесуальні ризики, передбачені п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою, а більш м'який запобіжний захід не забезпечить її належної процесуальної поведінки.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали контрольного судового провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 судом першої інстанції повністю дотримано вимоги ст.ст. 176-178 183, 196, 199, 331 КПК України.
Так, з контрольного судового провадження № 295/19462/24 вбачається, що в провадженні Корольовського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.259 КК України.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.259 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, передбачає позбавлення волі на строк від 4 до 8 років, а тому під тяжкістю можливого покарання може переховуватися від суду у разі застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки вироком суду від 22.09.2023 року остання була засуджена за аналогіяний злочин, передбачений ч.2 ст.259 КК України, до покарання у виді 4 років позбавлення волі з іспитовим строком на два роки.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_7 про відсутність ризиків, передбачених п.1,5 ч.1 ст.177 КПК, а також про недоведеність існування підстав для продовження стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать її належної процесуальної поведінки, є безпідставними.
На думку колегії суддів, на етапі судового розгляду лише такий запобіжний захід як тримання під вартою зможе дієво запобігти вказаним ризикам, що виключає можливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи апелянта про можливість застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції та колегію суддів не встановлено достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченої своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Не наведено доводів, які б вказували на належну процесуальну поведінку обвинуваченої в разі обрання їй запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою і в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченої про те, що судом не враховано стан її здоров'я, те, що вона одружена, має постійне місце проживання, офіційно працювала, не є переконливим аргументом для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, враховуючи обставини кримінального правопорушення та особу обвинуваченої, яка будучи засудженою 22.09.2023 р. за ч.2 ст. 259 КК України, в період випробувального терміну, знову обвинувачуться у вчиненні аналогічного злочину, а саме умисному здійсненні завідомо неправдивих повідомлень про підготовку вибухів в ТРЦ м. Києва та м. Житомира, органах державної влади та освітніх закладах, усвідомлюючи, що такими діями, в період воєнного стану вона не тільки змушує правоохоронні органи реагувати на такі повідомлення, відволікаючи їх від необхідності вчинення дій на реальні загрози, але й порушує, дестабілізує роботу відповідних закладів та установ, породжує відчуття страху та небезпеки у громадян.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Також, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний вид запобіжного заходу не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені обвинуваченою в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції при продовженні запобіжного заходу та їм надана належна оцінка, з якою погоджується колегія суддів.
Розмір застави не визначено судом у відповідності до п.1 ч.4 ст.183 КПК.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_7 не можуть слугувати підставою для скасування ухвали суду, яка відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року, якою продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11 грудня 2025 року - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :