Житомирський апеляційний суд
Справа №275/906/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/641/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
05 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі клопотання начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_9 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №12024060420000253 за апеляційною скаргою начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 30.04.2025 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.п. 1, 13 ч.2 ст.115 КК України,
встановив:
В провадженні Житомирського апеляційного суду перебуває кримінальне провадження №12024060420000253 за апеляційною скаргою начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 30.04.2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України
05.11.2025 до Житомирського апеляційного суду надійшло клопотання від начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_9 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
В обгрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, або довічне позбавлення волі, та наявні ризики, передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконно впливати на свідків і потерпілу у вказаному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому інший більш м'який запобіжний захід не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
Заслухавши доводи прокурора в підтримання зазначеного клопотання, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які не заперечували проти клопотання прокурора, перевіривши доводи клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про : наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.п. 1, 13 ч.2 ст.115 КК України, яке є особливо тяжким злочином, не має постійного місця роботи і стабільного доходу, не має родинних та соціальних зв'язків.
Колегією суддів також враховано дані про особу обвинуваченого не змінилися з часу застосування до останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконно впливати на свідків і потерпілу у вказаному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, які не зменшилися, а тому інший більш м'який запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Ризик можливого переховування обгрунтований тим, що під тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому, останній може вчиняти такі спроби.
Ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків обгрунтований тим, що останні є сусідами обвинуваченого, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_7 може вчиняти такі спроби у разі зміни запобіжного заходу.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, обгрунтований тим, що обвинувачений ОСОБА_7 не працює, джерела доходів не має, а тому може вчинити інші кримінальні правопорушення з метою забезпечення себе засобами для існування.
Отже, колегія суддів вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, які не зменшилися, та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_7 ніж тримання під вартою.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Також, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, для розгляду апеляційної скарги прокурора на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 30.04.2025 року апеляційному суду потрібен певний час, завершити апеляційний розгляд до спливу строку закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого неможливо з об'єктивних причин (не встановлено місце знаходження потерпілої ОСОБА_10 у зв'язку з чим надано судове доручення органу досудового розслідування).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає доцільним продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 03 січня 2026 включно без визначення розміру застави відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України.
Керуючись ст. ст. 331, 405 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Клопотання начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали до 03.01.2026.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: