10 листопада 2025 року м. Київ справа №320/12888/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100114/2 від 22.02.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209320/2024/000611.
В обґрунтування позовних вимог товариство зазначило, що при митному оформленні товарів, які ввозились на територію України, їх митна вартість визначалась за основним методом - ціною договору (контракту), відповідні відомості заявлялися у декларації митної вартості, до якої додавалися усі необхідні документи для підтвердження ціни. Вказали, що митний орган відповідних документів не врахував, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для витребування додаткових документів. Наголошували, що перелік витребуваних документів у цьому випадку був загальним, не конкретизованим саме для позивача як декларанта, виходячи зі змісту особливостей митного оформлення товару. Підкреслювали, що митниці надано вичерпний пакет документів, визначений частиною другою статті 53 Митного кодексу, для цілей митного оформлення, у тому числі для визначення вартості товару за першим методом. У зв'язку із цим просили задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади, справу №320/12888/24 розподілено судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 прийнято справу до провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Відповідач направив письмові пояснення у справі, які суд розцінює як відзив, де висловлено прохання відмовити у задоволенні позову. Зазначили, що у межах спірних відносин усі дії та рішення посадових осіб митного органу є аргументованими, відповідають та засновані на вимогах законодавства з питань державної митної справи. Також вказали, що документи товариства, надані до митного оформлення, не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару і містили розбіжності. Звертали увагу, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, у тому числі обрано метод визначення митної вартості товарів.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 41958197), зареєстроване 22.02.2018, його місцезнаходження 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234; основний вид діяльності 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.
Так, 13.06.2018 року між ТОВ «Соларіті Україна» (покупць) та компанією «SOLARITY S.R.O.» (постачальник) укладено договір поставки товару №006/18, за предметом договору якого компанія «Solarity S.R.O.» приймає на себе зобов'язання протягом терміну дії договору забезпечити поставку і передачу у власність ТОВ «Соларіті Україна» товар у асортименті, кількості, комплектності, якості і на умовах, передбачених договором, а покупець - бере на себе зобов'язання своєчасно приймати такий товар та оплачувати його вартість.
Асортимент і загальна кількість товару передбачаються сторонами в інвойсах.
На виконання названого договору компанія «SOLARITY S.R.О.» здійснила поставку товару: сонячні фотогальванічні елементи зібрані у модулі для отримання електричної енергії (сонячні панелі), без додаткового обладнання, фотоелектричний модуль 565W Hi-MO 6m загально-промислового призначення, нові: Silver Frаmе Моnо [LR5-72HTH-565W], кат. номер 100-313, к-ть 620 шт; вартість за одиницю - 71,42 ЕUR, загальна вартість - 44280 ЕUR.
Як слідує з інвойса від 14.02.2024 №1052400004, загальна вартість - 44 280,00 ЕUR.
Умови поставки - FСА Rotterdam (Нідерланди).
Строк оплати 13.05.2024 (Due day).
Організація доставки з міста Роттердам (Нідерланди) до м. Києва проводилась фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
На підтвердження цього подано договір №РЛ36-2022/2 від 07.10.2022 про надання транспортно-експедиційних послуг.
За предметом такого договору ФОП ОСОБА_2 (експедитор) приймає на себе обов'язки за плату і за рахунок замовника (ТОВ «Соларіті Україна») організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням та обробленням вантажів в міжнародному та/або регіональному сполученні, а саме: організувати виконання послуг, пов'язаних із безперешкодним перевезенням вантажів замовника автомобільним транспортом з метою доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення на території України й інших держав.
Перевезення здійснювалося на підставі заявки-доручення на перевезення вантажу №20240000856 від 15.02.2024.
При цьому, ФОП ОСОБА_2 укладено договір доручення № РЛ-2024/8 про надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному транспортному сполученні від 14.02.2024 із ФОП ОСОБА_3 . За таким договором довіритель (ФОП ОСОБА_2 ), в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає, а повірений (ФОП ОСОБА_3 ) зобов'язується за винагороду доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу.
У свою чергу, 01.01.2024 ФОП ОСОБА_3 уклало договір №107 із ФОП ОСОБА_4 про надання транспортно-експедиторських послуг.
Перевезення вантажу здійснено вантажним автомобілем з причіпом з державними номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за автотранспортною накладною (CMR) від 15.02.2024.
Митна вартість товару зазначена у Євро у сумі 44280 і визначена за основним методом (ціною договору).
На підтвердження заявленої товариством митної вартості товару, разом із митною декларацією №24UA209230016672U1 від 22.02.2024, до митного органу подано наступні документи (що стверджувалось позивачем і підтверджується наявними у матеріалах справи доказами):
- скан-копію договору поставки товару від 13 червня 2018 року № 006/18;
- скан-копію додаткової угоди № 1.1 від 01.01.2021;
- скан-копію додаткової угоди № 5 від 01.08.2023;
- скан-копію рахунку-фактури (інвойсу) №1052400003 від 13.02.2024;
- скан-копію договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 07.10.2022 № РЛ36-2022/2;
- скан-копію договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному та регіональному сполученні №РЛ-2024/8 від 14.02.2024;
- скан-копію договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 01.01.2024 № № 107;
- скан-копію рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 39 від 15.02.2024;
- скан-копію заявки на перевезення вантажу №20240000856 від 15.02.2024;
- скан-копію автотранспортної накладної СМR від 15.02.2024 № б/н;
- скан-копію довідки про транспортні витрати №20240000856 від 15.02.2024;
- скан-копію договору про надання послуг митного брокера Т200521 від 20.05.2021.
Митним органом у відповідності до частин третьої-четвертої статті 53 Митного кодексу України надано вимогу декларанту надати наступні додаткові документи для підтвердження числових складових митної вартості товарів:
1) рахунок-фактуру (інвойса) або рахунок-проформу (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
2) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
9) виписку з бухгалтерської документації;
10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
11) копію митної декларації країни відправлення;
12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;
13) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
14) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
15) розрахунок ціни (калькуляцію).
22.02.2024 товариство листом (заявою) № 2202-016672 у відповідь на запит про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів по декларації №24UA209230016672U1 від 22.04.2024 звернулось до Львівської митниці і повідомило, що ним було надано вичерпний перелік документів згідно норм Митного кодексу України щодо підтвердження складових частин заявленої митної вартості оцінюваного товару за ціною угоди та методу її визначення та згідно наданих документів можливо визначити всі складові митної вартості оцінюваних товарів за ціною угоди.
22.04.2024 відповідачем прийнято рішення №UA209000/2024/100114/2 про коригування митної вартості товарів; визначено митну вартість товарів, перерахованих у названій вище митній декларації за резервним методом.
У зазначеному рішенні вказано наступне:
«Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. За результатами встановлено: подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар.
За результатами проведеного опрацювання встановлено наступні розбіжності:
- Відповідно до вимог ст. 15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ, покупець і продавець є пов'язаними особами. У зв'язку з цим Львівська митниця Держмитслужби має обґрунтовані підстави вважати, що така взаємозалежність вплинула на ціну оцінюваних товарів. Львівська митниця Держмитслужби має інформацію, що продаж подібних товарів між непов'язаними суб'єктами здійснюється за вищою митною вартістю. згідно наданої до митного контролю CMR від 15.02.2024 б/н у графах 16 та 23 зазначений перевізник ФОП ОСОБА_5 надана Довідка про транспортні витрати видана ФОП ОСОБА_2 . Будь-який договір доручення чи інший посередницький договір між вищезазначеними суб'єктами, декларантом митному органу не надавався, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат на перевезення а відповідно числового значення рівня митної вартості товару;- договір на перевезення зазначений у МД з буквою d, проте до митного оформлення не подавався.
- Відповідно до п. 2.2 Зовнішньоекономічного контракту 006/18 від 13.06.18 кількість товару, що поставляється в кожній партії, обумовлюється виходячи із замовлення покупця, номер такого замовлення також вказано і у рахунку-фактурі 1052400003 від 13.02.2024 , однак до митного оформлення такий документ не надано, а тому, неможливо всебічно перевірити дотримання умов замовлення. Відповідно до розділу 5 контракту платежі за поставлений товар здійснюються Покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.
- Оплата вартості кожної парті товару повинна бути здійснена на умовах, передбачених у інвойсах (інформація щодо умов розрахунків відсутня);
- В довідці на перевезення від 15.02.2024 № 20240000856-відсутнє документальне підтвердження всіх складових транспортних витрат. Розмір витрат на навантаження не відповідає дійсним витратам і становить на рівні - 200грн.
- Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ Застосовано метод 2б. Джерелом інформації для коригування митної вартості товар слугувала МД UA100440/2023/501582 від 27.12.2023 де вартість такого товару становить 4,48 дол. США за кг.
У підсумку вказано, що митницею встановлено невідповідності у поданих документах, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не вони піддаються перевірці, констатовано відсутність відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості.
У цей же день виписано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/000601.
Товариство заявило товари, перераховані у оскаржуваному рішенні, за митною декларацією №24UA209230016672U1 від 22.02.2024, з урахуванням визначеної відповідачем митної вартості, забезпечивши фінансові гарантії митних платежів з урахуванням відкоригованої митної вартості.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України (МК України, Митний кодекс), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Митний кодекс України встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
За положеннями частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (частина третя статті 318 МК України).
За змістом частини першої статті 248 Митного кодексу митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
У силу вимог частини першої статті 257 цього Кодексу декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Положеннями статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
За положеннями статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК України).
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 54 Митного кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За приписами статті 58 Митного кодексу метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
За змістом статті 53 МК України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини п'ятої статті 53 Митного кодексу забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Крім того, пунктами 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства.
Таким чином законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).
Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За положеннями частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
У силу положень частин восьмої та дев'ятої статті 55 Митного кодексу України протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Водночас приписи МК України зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності заявленої митної вартості товарів, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.01.2023 року у справі №813/713/18, від 06.09.2022 у справі №826/2187/16, від 21.05.2021 у справі №820/307/17 та інших.
Отже митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни), письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
За нормами статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; мінімальної митної вартості; довільної чи фіктивної вартості.
Як встановлено судом, приводом для витребування від декларанта додаткових документів і невизнання заявленої за основним методом визначення митної вартості обумовлені твердженням про відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості.
Так, зауваження митниці полягали у: 1) впливі пов'язаності між собою продавця та покупця на ціну товару; 2) не підтвердження транспортних витрат; 3) наявність інформації про ввезення подібного товару за вищою ціною; 4) неподання до митного оформлення замовлення; 5) не зазначення у інвойсі умов оплати партії товару.
Стосовно ненадання відомостей про відсутність впливу пов'язаності між собою продавця та покупця, суд зазначає таке.
Так, за змістом частин дванадцятої, тринадцятої та чотирнадцятої статті 58 Митного кодексу той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів. За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце. У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Доведення впливу пов'язаності на ціну товару має відбуватись з врахуванням положень міжнародного договору - Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року (Угода)
Зміст цієї Угоди вказує на те, що саме митним органом мають бути здійснені дії для перевірки відсутності впливу та надано декларанту право відповіді, в іншому випадку, митна вартість має бути прийнята за заявленим методом.
Щодо операцій, передбачених частиною вісімнадцятою статті 58 МК України, то Міжнародний договір виходить з того, що це є альтернативним, іншим (а не імперативним та незамінним) засобом встановлення прийнятності ціни і лише, надає можливість імпортеру показати прийнятність ціни за своєю ініціативою без проведення перевірки контролюючим органом.
Пунктом 2 статті 1 Угоди закріплено, що згідно з підпунктом «а», під час визначення того, чи є контрактна вартість прийнятною, те, що покупець і продавець пов'язані між собою, само по собі не є підставою вважати контрактну вартість неприйнятною. У такому разі повинні бути вивчені обставини навколо продажу й контрактну вартість повинно бути прийнято за умови, що ці відносини не вплинули на ціну. Якщо з урахуванням інформації, наданої імпортером або отриманої іншим чином, митна адміністрація має підстави вважати, що відносини вплинули на ціну, вона повинна повідомити свої аргументи імпортеру, а імпортеру повинна бути надана можливість для обґрунтованої відповіді. Якщо імпортер того вимагає, це повідомлення аргументів повинно бути надано в письмовому вигляді.
Отже, за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятої статті 58 МК України, вплинули на ціну оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.
У той же час, посилання відповідача на те, що позивач мав підтвердити відсутність впливу взаємозв'язку на ціну товару при продажу між пов'язаними особами, є таким, що не відповідає нормам МК України.
Отже, за наявності достатніх підстав вважати, що відповідні відносини вплинули на ціну оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.
При цьому, частина п'ятнадцята статті 58 МК України передбачає, що декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Це положення закріплює за декларантом право, а не обов'язок
Отже, обов'язок доведення того, що пов'язаність між продавцем та покупцем вплинув на митну вартість задекларованого товару, лежить на митному органі. У разі якщо він не справляється із цим обов'язком, то необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій статті 58 МК України, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
У випадку, який розглядається, митний орган не обґрунтував, що названі відносини вплинули на ціну імпортованих товарів.
Щодо доводів митниці про не підтвердження транспортних витрат.
Як вже зазначалося вище, позивач уклав договір про надання транспортно-експедиційних послуг із ФОП ОСОБА_2 за умовами якого товариству надавалися послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажу у міжнародному та/або внутрішньодержавному сполученні з правом залучення третіх осіб для виконання договору.
Так, контрагент позивача - ФОП ОСОБА_2 14.02.2024 укладено договір із ФОП ОСОБА_3 №РЛ-2024/8 про надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному транспортному сполученні; за яким довіритель доручає, а повірений зобов'язується за винагороду доставити довірений вантаж до пункту призначення та видати вантажоодержувачу.
01.01.2024 ФОП ОСОБА_3 (замовник) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг із ФОП ОСОБА_4 (перевізник) № 107. За таким договором перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а експедитор зобов'язується сплатити за перевезення вантажу визначену плату.
Примірники таких договорів надавалися митниці при митному оформленні товару. Також, як вище вже зазначалося, надавалися скан-копії інвойсу від 13.02.2024, рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №39 від 15.02.2024, скан-копія заявки на перевезення вантажу від 15.02.2024, скан-копія автотранспортної накладної CMR 15.02.2024, скан-копія довідки про транспортні витрати від 15.02.2024.
Як видно з рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №39 від 15.02.2024, загальна вартість послуг склала 139812,08 грн., з яких 96674,36 грн. транспортні послуги за межами території України, 43137,72 грн. транспортно-експедиційні послуги по території України.
Названу суму коштів перераховано товариством «Соларіті Україна» на рахунок ФОП ОСОБА_2 , що вбачається з платіжної інструкції №170 від 23.02.2024.
У відповідності до довідки про транспортні витрати від 15.02.2024, виданої ФОП ОСОБА_2 , вартість транспортно-експедиційних витрат по перевезенню вантажу автомобілем НОМЕР_1 із причіпом НОМЕР_2 , призначених для ТОВ «Соларіті Україна» по маршруту Fox Global Boyneweg 5 3197 LK Botlek Netherlands державний кордон України становлять 96674,36 грн., у тому числі завантажувальні роботи 200 грн; державний кордон України м. Рівне 43137,72 грн. Загальна вартість - 139 812,08 грн. Вказано, що страхування вантажу не здійснювалося.
Такі дані узгоджуються із відомостями у акті здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 23.02.2024.
Суд констатує, що твердження про ненадання до митного оформлення договору доручення або ж посередницького договору між названими вище суб'єктами не відповідає дійсності.
Тобто товариством до митного органу надавалися документи, з яких вбачається взаємозв'язок між позивачем і безпосереднім виконавцем перевезення.
Щодо зауважень митниці про ненадання рахунку на перевезення, то, по-перше, такий документ не є обов'язковим для підтвердження транспортних витрат; по-друге, він поданий суду, відомості з нього відповідають даним, які містяться у документах на підтвердження транспортних витрат, які подавалися митному органу; по-третє, у повідомленні митниці про необхідність подання додаткових документів не конкретизовано такий документ, як необхідний для подання для усунення відповідних сумнівів відповідача у достовірності заявленої митної вартості.
Також, за результатом дослідження документів, які підтверджують транспортні витрати, суд доходить висновку, що вони містять усі необхідні дані для визначення такої складової митної вартості як транспортні витрати.
Із приводу страхування, товариство зазначало, що воно не здійснювалося.
Стосовно наявної у відповідача інформації про вищу митну вартість подібного товару, то така обставина не може слугувати самостійною підставою як для витребування додаткових документів від декларанта, так і для коригування митної вартості.
Щодо доводів митниці про неподання до митного оформлення замовлення, зазначеного у рахунку-фактурі.
Так, суд зазначає, що саме по собі неподання такого документу не може слугувати підставою коригування митної вартості. До того ж такий документ, у розумінні частини другої статті 53 Митного кодексу, не належить до документів, які підтверджують митну вартість товарів. Також суд погоджується з доводами позивача про те, що ненадання замовлення до митного оформлення без належного обґрунтування митницею, що такий документ може усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови у митному оформленні товару.
Стосовно тверджень про відсутність у інвойсі інформації щодо умов розрахунків.
Так, у інвойсі від 13.02.2024, який було надано митному органу, визначені реквізити контрагента для оплати товару (зокрема, назва банку, код та номер рахунку), визначено метод оплати. При цьому, у договорі від 13.06.2018 сторонами обумовлено, що платежі за поставлений товар здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.
Отже, доводи митниці і у цій частині суд відхиляє.
Також суд зазначає, що неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Суд звертає увагу, що протиправність невмотивованого та безпідставного витребування митним органом додаткових документів підтверджується також правовою позицією Верховного Суду, зазначеною у постанові від 23.04.2021 у справі №808/1402/18, адміністративне провадження №K/9901/4996/19, якою визначено, що: «Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності».
Крім того, відповідачем зобов'язано позивача надати додаткові документи, проте, не зазначено, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, чим необґрунтовано обмежив позивача в можливості довести митному органу правильність визначення митної вартості товару за основним методом.
Суд зазначає, що за умови ненаведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.
У свою чергу, митний орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Суд звертає увагу, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, чого у випадку, який розглядається дотримано не було.
Стосовно застосування резервного методу у випадку, який розглядається.
Суд вказує на те, що митний орган в оскаржуваному рішенні не зазначив кількість товарів, вартість, вагу, країну походження, характеристики на підставі яких правил Інкотермс були поставлені товари, взяті за основу при коригуванні митної вартості. При цьому, митна вартість митницею була розрахована, виходячи із ціни 4,48 долари за кілограм, а валютою розрахунку по договору позивача із контрагентом було Євро.
З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів також вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.
Зважаючи на викладене, у досліджуваному випадку митний орган не спростував дійсності поданих до митного оформлення основних документів, достовірності зазначених у них відомостей, не довів об'єктивну неможливість перевірити вартість операції на підставі наданих позивачем документів, а також не обґрунтував наявність підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості
У той же час, досліджені у ході розгляду справи докази дають підстави для твердження про подання позивачем до митного органу документів, у яких зазначені усі необхідні дані щодо умов оплати, характеристик, кількості товару, вартості за одиницю, вартості партії товару загалом, умов поставки, інформації щодо перевезення, у тому числі транспортних послуг як на території України, так і за її межами, які містять інформацію, достатню для визначення митної вартості.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Із урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з платіжної інструкції №221 від 07.03.2024, позивачем сплачено судовий збір у сумі 6056 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 6056 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення.
Також товариство просило стягнути з Львівської митниці витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.
Як закріплено у частині третій статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За правилами пункту 1 частини третьої статті цієї ж статті розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини п'ята, шоста статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами частини шостої цієї ж статті у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги у цьому випадку подано договір №07/03 від 07.03.2024 між товариством «Соларіті Україна» та Адвокатським об'єднанням «Летрадо» про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг від 08.03.2024, рахунок на оплату №07/03 від 07.03.2024, платіжну інструкцію №222 від 07.03.2024.
Як видно з акта приймання-передачі наданих послуг від 08.03.2024, товариству були надані послуги з написання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості від №UA209000/2024/100114/2 від 22.02.2024 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/000601 - кількість витрачених годин 8. У рахунку на оплату зазначено суму у 10000 грн. за надання адвокатських послуг, таку ж суму сплачено у відповідності до платіжної інструкції №222 від 07.03.2024.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Виходячи з обставин розгляду цієї справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, зважаючи на критерій розумності розміру витрат, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги є завищеним та підлягає зменшенню.
Суд резюмує, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 5000 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від №UA209000/2024/100114/2 від 22.02.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/000601.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (код ЄДРПОУ 41958197, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул Т. Костюшка, буд. 1) судовий збір у розмірі 6056 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (код ЄДРПОУ 41958197, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234) за рахунок бюджетних Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул Т. Костюшка, буд. 1) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 листопада 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.