10 листопада 2025 року м. Київ справа №320/46703/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100390/2023/000040/2 від 16.11.2023 року;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000546, Київської митниці;
- стягнути з Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» фактично понесені судові витрати, зокрема витрати на сплату судового збору у розмірі 7 248 (сім тисяч двісті сорок вісім гривень) 86 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, адже подані до митного оформлення документи, в тому числі з метою підтвердження митної вартості, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Позивач наголошує на тому, що декларантом було надано відповідачу повний (вичерпний) пакет документів, що визначений ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України) для цілей здійснення митного оформлення, в тому числі для визначення митної вартості товару за першим методом (ціна договору), а відповідач не зазначив, яких саме відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, йому не вистачає.
Позивач вважає, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
За позицією відповідача, під час здійснення митного контролю було встановлено, що подані позивачем для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за спірні товари позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» з 2018 року здійснює господарську діяльність, пов'язану, в тому числі, з оптовою торгівлею електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього. В першу чергу, елементами сонячних батарей (сонячних панелей).
13.06.2018 між ТОВ «Соларіті Україна», як покупцем та Компанією «SOLARITY S.R.О.», як постачальником, було укладено договір поставки товару № 006/18, відповідно до умов якого, Компанія «SOLARITY S.R.О.», приймає на себе зобов'язання протягом терміну дії даного договору забезпечити поставку і передачу у власність ТОВ «Соларіті Україна» товару в асортименті, кількості, комплектності, якості і на умовах, передбачених даним договором, а ТОВ «Соларіті Україна» бере на себе зобов'язання своєчасно приймати такий товар та оплачувати його вартість на умовах, передбачених договором.
Асортимент і загальна кількість товару передбачається сторонами у інвойсах.
Відповідно до інвойсу №1032300219 від 09.11.2023 року предметом поставки є сонячні фотогальванічні елементи, зібрані у модулі для отримання електричної енергії (сонячні панелі), без додаткового обладнання, загально-промислового призначення, нові: Фотоелектричний модуль 550W Deep Blue 3.0 Silver Frame Mono (JAM72S30_MR_550 SF), кат. номер 100-156, кількість 720 шт.; вартість за одиницю - 72,1875 EUR, сумарна вартість - 51975 EUR; транспортні послуги в кількості 1 одиниці; вартість за одиницю 2,731 EUR, сумарна вартість 2,731 EUR.
Загальна вартість продукції з доставкою, відповідно до проформ-інвойсу №1032300219 від 09.11.2023 склала 54706 EUR. Умови поставки - DAP Kiev.
Вказана продукція була запакована та підготовлена для доставки на адресу позивача згідно з митної декларацією №23UA100390717421U8 від 09.11.2023 року.
Перевезення вантажу було здійснено автомобілем з причіпом 7С63192/8Т94200 за рахунок постачальника, на умовах DAP, про що зазначено в інвойсі №1032300219 від 09.11.2023 року.
Згідно з п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу від 13.06.2018 №006/18, місцем відвантаження товару є склад постачальника, який знаходиться А.Р. Moller Maersk Logistics VGP logistics park Kladno Krocehlavska street 1040 Dubi, 272 01 Kladno, а згідно n. 6.2. цього ж контракту, умови поставки детально передбачені в інвойсі. Про місце відвантаження також свідчить інформація з CMR від 07.11.2023, № б/н, у графі 4, а саме KLADNO.
Поставка продукції здійснювалась вантажним транспортним засобом, яким здійснювалось перевезення, а саме автомобілем з причіпом 7С63192/8Т94200, згідно з автотранспортною накладною CMR від 10.11.2023 б/н.
Митну вартість товару визначено декларантом за основним методом за ціною договору згідно з інвойсу №1032300219 від 09.11.2023 року. Вартість продукції 54 706 EUR, що еквівалентно 2 155 082,69 грн.
На підтвердження заявленої митної вартості товарів декларантом разом із Митною декларацією №23UA100390717421U8 від 09.11.2023 року надано до митного органу передбачені ст.53 МК України документи, а саме: копії договору поставки товару від 13 червня 2018 року № 006/18; додаткової угоди № 1.1 від 01.01.2021 року; додаткової угоди №45від 01.08.2023 року; рахунку-фактури (інвойсу) №1032300219 від 09.11.2023 року; автотранспортної накладної CMR від 10.11.2023 № б/н.; договору про надання послуг митного брокера Т200521 від 20.05.2021 року.
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації №23UA100390717421U8 від 09.11.2023 року митної вартості, митний орган позивачу через спеціалізовану систему обміну електронними повідомленнями направив електронний запит (повідомлення), в якому зазначив, що за результатами здійсненого ним контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом із митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та невідповідності, та документи не підтверджують всі числові значення складових митної вартості що не дає можливості впевнитись у достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значення складових митної вартості товарів.
Посилаючись на положення частин третьої статті 53 МК України, митний орган витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; виписку з бухгалтерської документації; - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; копію митної декларації країни відправлення (з перекладом, відповідно до ст. 254 Кодексу); розрахунок ціни (калькуляцію).
16.11.2023 року позивач листом (заявою) №1611-717421 у відповідь на запит про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів по декларації №23UA100390717421U8 від 09.11.2023 року звернулась до Київської митниці, в якій повідомило, що ТОВ «СОЛАРІТІ Україна» надано вичерпний перелік документів згідно норм митного Кодексу України, щодо під твердження складових частин заявленої митної вартості оцінюваного товару за ціною угоди та методу її визначення та згідно наданих документів можливо визначити всі складові митної вартості оцінюваних товарів за ціною угоди.
За приписами ч.3 ст. 53 МК України слідує, що декларант повинен надати документи виключно лише за умови їх наявності.
Київською митницею Державної митної служби України 16.11.2023 року було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA100390/2023/000040/2, згідно з яким відповідач застосував другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товарів та збільшив її до 93 418,77 EUR.
На підставі вищевказаного рішення відповідач видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.11.2023 № UA100390/2023/000546.
Після прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості імпортовані позивачем товар був випущений у вільний обіг шляхом подання ним нової ЕМД №23UA100390717490U0 від 17.11.2023 року, в якій розмір митних платежів було збільшено на суму 304 324,18 грн.
Позивач, вважаючи рішення та картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Стаття 51 Митного кодексу України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 та 2 якої митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 Митного кодексу України).
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина друга статті 52 Митного кодексу України).
Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Частиною 1 статті 54 Митного кодексу України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з пунктом 1 частини четвертою, частинами п'ятою та шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Стаття 57 Митного кодексу України регулює методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, а саме: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
За приписами частин п'ятої - восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20 вказано, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням про коригування митної вартості товарів від 16.11.2023 року №UA100390/2023/000040/2 митна вартість товару була визначена за резервним методом.
Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана оскільки Декларантом до митного оформлення не подано документально підтверджених даних про включення до ціни товару витрат на митне очищення для експорту.
Так, згідно з пунктом 6.2 договору поставки від 13.06.2018 № 006/18 поставка товару здійснюється на умовах Incoterms 2010, детально передбачених у відповідному інвойсі, погодженому Сторонами. Відповідно до інвойсу №1032300219 від 09.11.2023 умови поставки - DAP Kiev.
Delivered at Place (скорочено DAP) (постачання в місці призначення) - одна з умов (термінів) Інкотермс, що означає, що продавець виконав своє зобов'язання з постачання тоді, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення. Умови постачання DAP покладають на продавця обов'язки нести всі витрати й ризики, пов'язані з транспортуванням товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення.
Таким чином, поставка відбулась на умовах DAP, які покладають на Продавця обов'язки нести всі витрати й ризики, пов'язані з транспортуванням Товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення.
Відповідно до пункту 6 частини 10 статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, як витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність висновків про невключення вартості митного очищенню Товару для експорту, оскільки такі витрати вже були включені до ціни Товару та були понесені Продавцем, а не Позивачем, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім того, доводи Відповідача про те, що в поданому Позивачем інвойсі від 09.11.2023 №1032300219 не вказано терміни оплати за товар є необґрунтованими, оскільки така дата вказана, а саме 09.12.2024 (due day).
Таким чином, в інвойсі від 09.11.2023 №1032300219 зазначені всі необхідні дані щодо умов оплати, зокрема строку оплати, характеристик, кількості товару, вартості товару за одиницю, загальна вартість партії товару та умов поставки.
На підставі вищевикладеного, перевіряючи доводи відповідача, суд звертає увагу на те, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України.
При цьому, слід враховувати, що ст. 53 Митного кодексу України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 815/762/18.
Відповідно до частин 2, 4, 5, 10 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.
Разом з тим, не зважаючи на вищевказані обставини, Відповідачем здійснено коригування заявленої ним митної вартості товарів за шостим (резервним) методом.
Водночас, в ході розгляду справи по суті Київською митницею не доведено неможливості застосування жодного методу коригування, що передує резервному.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що документами, наданими Позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.
При цьому, суд зазначає, що митні органи дійсно мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження повинні ними здійснюватися у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.
Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 826/8797/16, від 14 березня 2024 року у справі № 823/1696/17, від 20 березня 2024 року у справі №826/5959/17.
Щодо доводів Відповідача про пов'язаність Покупця ТОВ «Соларіті Україна» та Продавця компанії «Solarity S.R.O.» (Чеська Республіка), яка вплинула на ціну поставленого товару, судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частинами 13-15 статті 58 Митного кодексу України за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце. У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів. Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов'язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов'язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (частини шістнадцята та сімнадцята статті 58 Митного кодексу України).
Відповідно до пункту 4 статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, для визначення пов'язаності осіб до якої відсилають положення частини шістнадцятої статті 58 Митного кодексу України, особи вважаються пов'язаними між собою, тільки якщо:
a) вони є службовцями або директорами підприємств один в одного;
b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу;
c) вони є роботодавцем і працівником;
d) будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них;
e) один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого;
f) обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою;
g) разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу;
h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї.
Особи, які пов'язані одна з одною в бізнесі таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося, уважаються пов'язаними для цілей цієї Угоди, якщо вони підпадають під критерії пункту 4 (пункт 5 статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року).
Як зазначено Відповідачем, з відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, власником 99 % акцій ТОВ «Соларіті Україна» являється фірма продавець - Solarity s.r.o.
Згідно з ч. 18 ст. 58 Митного кодексу України при продажу товарів між пов'язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами: (1) вартості операції при продажу непов'язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну; (2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 62 цього Кодексу; (3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 63 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до частини 12 статті 58 Митного кодексу України той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Суд звертає увагу, що в обставинах прийняття оскаржуваного рішення та джерел інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості не встановлено, яким чином пов'язаність Продавця та Покупця вплинула на ціну оцінюваних товарів.
Таким чином, саме по собі посилання на те, що власником 99% акцій ТОВ «Соларіті Україна» являється фірма продавець - Solarity s.r.o., не є належним обґрунтуванням обставин взаємозв'язку між Продавцем та Покупцем, також не обґрунтовано як це вплинуло на заявлену Декларантом митну вартість.
Згідно з частинами 1, 2статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки Відповідачем не доведено наявності тих обставин, на які він посилається та які зводяться, на його думку, до неможливості визначення митної вартості імпортованого Позивачем товару за основним методом, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову.
Отже, суд дійшов висновку, що рішення Відповідача про коригування митної вартості товарів від 16.11.2023 №UA100390/2023/000040/2 та Картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000546 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
З огляду на той факт, що на час прийняття оскаржуваної картки відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 Митного кодексу, таке рішення митного органу також є протиправними та належать скасуванню.
Отже, викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а його вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До суду позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правової допомоги від 29.11.2023 року №29/11; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1503350 від 29.11.2023; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000471 від 24.04.2019.; акт приймання-передачі наданих послуг від 04 грудня 2023 року; рахунок на оплату від 29.11.2023 року №29/11; платіжну інструкцію від 29.11.2023 №886 на суму 10000,00 грн.
Відповідно до договору про надання правової допомоги від 29.11.2023 року №29/11, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Летрадо» (Адвокатське об'єднання) та Позивачем (Клієнт), Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та у погоджених обсягах згідно з д. 5.1 цього Договору. Клієнт зобов'язується прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умовах та в порядку, який визначений цим Договором.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору про надання правової допомоги від 29.11.2023 року №29/11 за здійснення аналізу законодавства, судової практики та документів, наданих Клієнтом, в тому числі за запитом Адвокатського об'єднання, підготовку та подання позовної заяви, у випадку необхідності за підготовку до участі та/або участь у судових засіданні суду першої інстанції від імені та в інтересах Клієнта по справі за позовом Клієнта до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості № UА100390/2023/000040/2 від 16.11.2023 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА100390/2023/000546, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати укладення цього Договору.
Зазначений у п. 3.1. Договору розмір гонорару розрахований виходячи з орієнтовної кількості часу, що має бути витрачений Адвокатом Адвокатського об'єднання для виконання обов'язків Адвокатського об'єднання, зазначених у п. 5.1. цього Договору, орієнтовного обсягу послуг, що мають бути надані, вартості однієї години роботи Адвоката Адвокатського об'єднання, ціни позову, складності справи та її значення для Клієнта з урахуванням цих факторів, а також того, що Клієнт є постійним клієнтом Адвокатського об'єднання, розмір гонорару визначено з урахуванням наданої Клієнту знижки від звичайної вартості таких послуг Адвокатського об'єднання.
На підтвердження сплати наданих правничих послуг Позивачем надано до суду платіжну інструкцію від 29.11.2023 №886 про оплату 10 000,00 грн за надання правової допомоги.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.
Суд при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також звертає увагу, що представником Позивача було подано до суду першої інстанції лише позовну заяву.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв'язку з чим понесені Позивачем витрати на правничу допомогу необхідно присудити в сумі 5 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Соларіті Україна» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234, код ЄДРПОУ 41958197) до Київської митниці (03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100390/2023/000040/2 від 16.11.2023.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100390/2023/000546 Київської митниці.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудком» (01014, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 57, код ЄДРПОУ 40982829) понесені витрати у вигляді судового збору у розмірі 7248,86 грн. та у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 листопада 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.