про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
07 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/8835/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Ващилін Р.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Холмківської сільської раи Ужгородського району Закарпатської області , третя особа - Орган опіки та піклування Холмківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області , третя особа - Орган опіки та піклування Холмківської сільської ради, в якому просить визнати протиправним та скасувати Рішення №761 органу опіки та піклування Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про негайне відібрання дітей, позбавлених батьківського піклування та затвердження висновку органу опіки та піклування «Про доцільність звільнення піклувальника від виконання обов'язків стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування», в якому зазначено, негайно відібрати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від піклувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв'язку із загрозою для життя та здоров'я дітей, та вжити заходи щодо подальшого влаштування дітей.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю «адміністративна справа», у відповідності до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначений ст. 19 КАС України. Так, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).
Разом з тим, суд вважає помилковим поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини, в свою чергу, вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постановах по справі №807/719/15 від 29 серпня 2018 року та по справі №815/6945/16 від 27 червня 2018 року.
Предметом оскарження в цій адміністративній справі є рішення органу місцевого самоврядування про негайне відібрання дітей, позбавлених батьківського піклування, від опікуна, яким є позивач. Таке рішення прийнято відповідачем на підставі ст. 251 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 75 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дітей" №866 від 24.09.2008, за наслідками розгляду матеріалів, що надійшли до виконавчого комітету Холмківської сільської ради від органу опіки та піклування.
Відповідно до вимог ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з нормами Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866 (далі - Порядок №866), органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Відповідно до п. 49 Порядку №866, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради або суд може звільнити особу від здійснення повноважень опікуна, піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, зокрема вчинення домашнього насильства стосовно дитини, поміщення дитини до медичного, навчального, виховного закладу, іншого закладу або установи, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, у разі, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню опіки, піклування, а також за наявності обставин, зазначених у статті 212 Сімейного кодексу України. Прийняття рішення про звільнення особи від виконання повноважень опікуна, піклувальника здійснюється з урахуванням вимог статті 75 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №813/401/18 зазначила, що розпорядження щодо негайного відібрання дитини та доцільності позбавлення батьківських прав стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а отже такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, оскаржуване рішення хоч і прийняте суб'єктом владних повноважень, але спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивача як опікуна дітей, позбавлених батьківського піклування. З огляду на що такий спір має приватноправовий характер, що унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір виник у сфері приватноправових відносин, Закарпатський окружний адміністративний суд не є "встановленим законом судом" щодо розгляду такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Так, відповідно до вимог вищезазначеної норми, суд роз'яснює позивачу, що дану справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства, а тому їй слід звернутися з цим позовом до відповідного місцевого суду загальної юрисдикції.
Керуючись нормами п. 1 ч. 1 ст. 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області , третя особа - Орган опіки та піклування Холмківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
2. Роз'яснити заявнику, що згідно з вимогами ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Роз'яснити позивачу про право звернення з цим позовом до місцевого загального суду у порядку, визначеному Цивільний процесуальним кодексом України.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя Р.О. Ващилін