07 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/7471/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Дору Ю.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, код ЄДРПОУ 13486010) та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063), яким просить суд:
1.Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.09.2025 № 052530002904 щодо відмови в призначені та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, починаючи з 27.08.2025 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесенні нею судові витрати за сплату судового збору.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що була працівником, зайнятою повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України та має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
02.10.2025 та 10.10.2025 до суду надійшли відзиви на адміністративний позов відповідно до яких відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують та просять суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вказує наступне.
ОСОБА_1 громадянка України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Дмитровським МВ ГУМВС України в Донецькій області від 10.08.2007.
27.08.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За результатами розгляду заяви Відповідачем 2 рішенням від 04.09.2025 №052530002904 було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю пенсійного віку (55 років).
Відповідно до вказаного рішення, загальний страховий стаж позивачки складає 34 роки 09 місяців 28 днів, пільговий стаж за Списком № 2 становить 20 років 22 дні, що не заперечується Відповідачем 2.
За доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Положеннями ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом № 1788 від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закону № 1058).
Закон № 1058 розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 ст. 24 Закон № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст.. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону (ч. 1 ст. 114 Закону № 1058).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Пунктом «б» ст. 13 Закону № 1788 було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII, яким п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У свою чергу, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закону № 213), рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, пп. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Згідно з п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, ст. 13, ч. 2 ст. 14, пп. «б»-«г» ст.. 54 Закону №1788 від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Порядок застосування ст. 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст. 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у ст. 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 для призначення пенсії за віком за списком № 2 було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 50 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п. 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи ст. 13, ч. 2 ст. 14, пп. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі ст. 13, ч. 2 ст. 14, пп. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином ст. 13, ч. 2 ст. 14, пп. «б»-«г» ст. 54 Закону № 1788 із внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом установлено, що на час звернення за призначенням пенсії позивачка досягла віку 50 років та, як убачається з рішення пенсійного органу від 04.09.2025 №052530002904, мала 34 років 9 місяців 28 днів страхового стажу та 20 років 22 дні пільгового стажу.
Тобто, позивачка на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку, мала необхідний загальний страховий і пільговий стаж, що згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, є обов'язковою умовою для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком № 2.
З огляду на викладене, позовні вимоги у цій справі підлягають повному задоволенню.
Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходить із такого.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 (далі Положення №28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання пов'язані з веденням обліку пенсійних активів осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законами України і статутом Пенсійного фонду України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Постанова №22-1) (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за №339/35961), передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бек офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.
Відповідно пункту 4.2 розділу IV Постанови №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи рішення про призначення пенсії позивачу. Разом із цим, судом встановлено, що заяву про призначення пенсії за віком від 27.08.2025 позивачка подала за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, що підтверджується та не оспорюється відповідачами у відзиві. Водночас, згідно принципу екстериторіальності, така розглядалась на спеціалістами ГУ ПФУ у Закарпатській області
При цьому, суд звертає увагу, що пунктом 4.10 Постанови №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав на пенсійне забезпечення в даному випадку буде зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах.
Вказане, на думку суду, буде забезпечувати реалізацію передбаченого у статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, а саме справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до платіжної інструкції від 24.09.2025 №5041-0093-1590-9301, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, яким було прийнято оскаржуване рішення, що підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242 - 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, код ЄДРПОУ 13486010) та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.09.2025 № 052530002904 щодо відмови в призначені та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, починаючи з 27.08.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень гривень 96 копійок)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору