06 листопада 2025 рокуСправа №160/1614/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) про відмову у призначені пенсії №047050029550 від 18.12.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 01.01.1992р. по 28.07.1993р., з 17.08.1993р. по 11.04.1996р. згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 17.09.1981р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), пенсію за віком на підставі ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 18.12.2024р.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 13.12.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте оскаржуваним рішенням №047050029550 від 18.12.2024 року, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за наслідками розгляду вказаної заяви позивача за принципом екстериторіальності, позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у нього необхідного загального страхового стажу, через неможливість зарахування до такого стажу періодів роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 28.07.1993 та з 17.08.1993 по 11.04.1996 згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 17.09.1981., оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено, а відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022р. №1328, Україна вийшла із зазначеної Угоди, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москва. Позивач вважає спірне рішення відповідача-2 протиправним, оскільки спірні періоди трудової діяльності підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 17.09.1981р., записи в якій здійснено з урахуванням усіх вимог щодо порядку оформлення записів в трудовій книжці, що виключає підстави для сумнівів, а посилання відповідача-2 на припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, є безпідставними, адже такий стаж набутий позивачем до ухвалення відповідних рішень, тож такий стаж, що був набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1614/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Також вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 27.01.2025 року скерована за допомогою електронних засобів зв'язку до електронного кабінету відповідачів та доставлена до електронного кабінету підсистеми “Електронний суд» Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 22.01.2025 року о 17:41год. та 08.02.2025 року о 09:45год., відповідно, а також до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 22.01.2025 року о 17:41год. та 08.02.2025 року о 09:45год., відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідачі правом на подання відзивів на позовну заяву не скористались.
При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.12.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивачем надано необхідний пакет документів на підтвердження загального трудового і страхового стажу, серед яких трудова книжка НОМЕР_2 від 17.09.1981 р.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 13.12.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням №047050029550 від 18.12.2024 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV - 31 рік, в той час, як страховий стаж ОСОБА_1 становить - 26 років 03 місяці 23 дні, що є недостатнім. При цьому за доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 28.07.1993 та з 17.08.1993 по 11.04.1996, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено. При цьому відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 р. №1328, якою постановлено вихід України із зазначеної Угоди, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москва. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди (служби) на території Республіки Казахстан по 31.12.1991 рік. Починаючи з 19.06.2023 року обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.
Незгода позивача з відмовою пенсійного органу зарахувати спірні періоди роботи з 01.01.1992 по 28.07.1993 та з 17.08.1993 по 11.04.1996 р. згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 17.09.1981р. до загального страхового стажу ОСОБА_1 та з відмовою у призначенні їй пенсії за віком стала підставою для звернення останньої до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закон України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).
Відповідно до абз.1-2 п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Як слідує з оскаржуваного рішення відповідача-2, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 28.07.1993, з 17.08.1993 по 11.04.1996, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено, а відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022р. №1328, Україна вийшла із зазначеної Угоди, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москва.
При цьому з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 17.09.1981р. встановлено, що ОСОБА_1 в період з 29.10.1990р. по 28.07.1993р. працювала в Республіці Казахстан у радгоспі “Ангарський» дояркою (запис трудової книжки №14, №15), з 17.08.1993 р. по 11.04.1996 р. у Радгоспі “Волгодонівський» дояркою відділення № 1 (записи трудової книжки №16, №17 ).
Таким чином, періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 28.07.1993 та з 17.08.1993 по 11.04.1996 підтверджено відповідними записами в її трудовій книжці.
Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та вони є чіткими, виправлень не містять, а також завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписами їх відповідальних осіб, що відповідачами не заперечується.
Доказів недостовірності записів у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому вказані докази безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу, необхідного для призначення пенсії.
Щодо не зарахування пенсійним органом спірних періодів роботи позивача в Республіці Казахстан до її загального страхового стажу, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Вирішуючи по суті існуючий спір, необхідно звернути увагу на ту обставину, що оскільки спірний трудовий стаж набутий позивачем на території російської федерації, тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, в тому числі пільговий, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 - з 02.12.2022.
Зважаючи на наведене, оскільки позивач працював на території Республіки Казахстан в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача-2 не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території Республіки Казахстан, тож під час вирішення питання про призначення пенсії позивача відповідачем-2 повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Республіки Казахстан.
Крім того суд вважає зазначити те, що відповідно до пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Таким чином, під час судового розгляду справи встановлено, що факт трудової діяльності позивача на території Республіки Казахстан у спірні періоди підтверджено відповідними записами трудової книжки, копія якої наявна в матеріалах справи.
Відтак, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача-2 щодо неврахування спірних періодів роботи до загального трудового (страхового) стажу позивача.
Зважаючи на те, що при прийнятті відповідачем-2 оскаржуваного рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії №047050029550 від 18.12.2024 року було неправильно розраховано загальний страховий (трудовий) стаж позивача, через безпідставне не зарахування до нього періодів роботи позивача з 01.01.1992р. по 28.07.1993р., з 17.08.1993р. по 11.04.1996р., що, в свою чергу, безпосередньо вплинуло на висновок про недостатність страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-ІV, для призначення позивачеві пенсії за віком, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування вищевказаного рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №047050029550 від 18.12.2024 року і, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому, з метою відновлення порушеного вищевказаним оскаржуваним рішенням відповідача-2 права позивача на належне пенсійне забезпечення, слід задовольнити й позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 01.01.1992р. по 28.07.1993р. та з 17.08.1993р. по 11.04.1996р. згідно з даними трудової книжки НОМЕР_2 від 17.09.1981р.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), пенсію за віком на підставі ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 18.12.2024 р., суд зазначає таке.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Як слідує з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачем заяви позивача від 13.12.2024р. про призначення пенсії за віком у вигляді рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №047050029550 від 18.12.2024 року, яке скасовано судом як протиправне.
При цьому, судом зобов'язано відповідача-2 зарахувати позивачеві до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 01.01.1992р. по 28.07.1993р. та з 17.08.1993р. по 11.04.1996р. згідно з даними трудової книжки НОМЕР_2 від 17.09.1981р.
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем-2 було протиправно відмовлено позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до загального страхового (трудового стажу) та у призначенні пенсії за віком, що встановлено судом, водночас, станом на час судового розгляду справи остаточного обрахунку страхового стажу позивача, з урахуванням зобов'язальних вимог суду, ще не здійснено, а також зважаючи на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 13.12.2024р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV і прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, згідно з вимогами чинного законодавства.
Разом з цим, позовні вимоги в частині зобов'язання відровідача-2 призначити позивачеві пенсію за віком задоволенню не підлягають, оскільки є такими, що заявлені на майбутнє, позаяк, станом на час розгляду справи остаточний обрахунок страхового стажу позивача та повторний розгляд заяви про призначення пенсії ще не здійснено.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача-2 здійснити зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку, органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке, відповідно, при розгляді документів позивача здійснювало розрахунок його стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV через недостатність страхового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та щодо здійснення повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV.
Водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі щодо заявлених до нього позовних вимог про зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 по 28.07.1993, з 17.08.1993 по 11.04.1996 р. згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 17.09.1981 р., тому у задоволенні вказаних позовних вимог до нього слід відмовити повністю, бо останній фактично заяву позивача про призначення пенсії за віком не розглядав та будь-яке рішення за цією заявою, в тому числі, і оскаржуване, не приймав.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком №047050029550 від 18.12.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ), який дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 01.01.1992р. по 28.07.1993р. та з 17.08.1993р. по 11.04.1996р. згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.09.1981р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) від 13.12.2024р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, згідно з вимогами чинного законодавства.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова