вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" жовтня 2025 р. Справа№ 910/5254/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025
у справі № 910/5254/25 (суддя О.М. Ярмак)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про стягнення 420 900,00 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі також - Оператор ГТС) з вимогою про стягнення безвідкличної безумовної банківської гарантії у розмірі 420 900,00 грн в забезпечення виконання Договору № 4600007104 про закупівлю послуг від 19 січня 2023 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/5254/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлтехнопайп» грошові кошти у розмірі 420 900,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 050,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 526, 546, 560-563, 610, 612, 846, 875, 882 ЦК України, статей 27, 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та встановленими судом обставинами повного виконання Товариством зобов'язань за договором, укладеним у відповідності до порядку, визначеного Законом України «Про публічні закупівлі», а отже, виникнення у Оператора ГТС як у замовника за договором зобов'язання, передбаченого ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» з повернення забезпечення виконання зобов'язання, що було предметом договору.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Оператор ГТС вказує на те, що судом першої інстанції не у повному обсязі досліджено наявні матеріали справи, що призвело до неповноти встановлення обставини справи та помилковості висновків.
За доводами апелянта, оскаржуване рішення ухвалено із порушенням ст. ст. 13, 14, 74, ч. 4, 7 ст.75, 86, 236, 237 ГПК України та неправильним застосуванням ст. 625 ЦК України.
Оператор ГТС наголошує на тому, що оскільки ТОВ «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» (Підрядник) у зв'язку із порушенням строків виконання Робіт допустив неналежне виконання робіт за Договором, то Оператор ГТС скористався своїм правом стягнення банківської гарантії забезпечення виконання Договору. Таке право надане йому пунктом 9.5 Договору, яким визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) Підрядником своїх зобов'язань за цим Договором Замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього Договору та чинним законодавством України, на умовах визначених Гарантією.
Отже, підстави для повернення банківської гарантії на підставі ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», - відсутні.
Крім цього, Товариство вже зверталось до суду з подібною заявою про стягнення з ТОВ «Оператор ГТС України» суми по банківській гарантії (справа №910/4672/24). Рішенням суду Товариству у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Також, всупереч вимог ст. ст. 7, 76- 79 ГПК України, суд першої інстанції врахував в оскаржуваному рішенні лише доводи та аргументи Позивача у справі, зазначивши при цьому: «Заперечення відповідача, наведені у відзиві, спростовуються встановленими вище обставинами та висновками Верховного суду, які наведені у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23».
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/5254/25 та призначено розгляд скарги на 30.10.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.10.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5254/25.
07.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин сторін, враховано актуальну практику Верховного Суду, ухвалено законне та обґрунтоване рішення суду.
Зокрема, судом першої інстанції було враховано практику Верховного Суду, висловлену у постановах від 14.01.2019 у справі №910/3777/18 та від 20.06.2019 у справі №910/6433/18, а також від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19 з аналогічних правовідносин, зазначено, що порушення постачальником строку поставки товару не впливає на обов'язок покупця повернути забезпечення договору, оскільки за умовами договору, забезпечення не повертається саме у випадку невиконання.
Крім цього, у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 Верховний Суд дослідив аналогічний договір із Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» та аналогічну банківську гарантію, яка була видана АТ «КБ «ГЛОБУС». Обставини справи, в частині виконання/невиконання, належного/неналежного виконання також є однаковими. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу у цій справі виснував, що з моменту повного виконання Позивачем Договору та проведення остаточних розрахунків за Товар у Відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання Договору, що не було ним виконано в порушення вимог статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 7.17 Договору.
Товариство також зауважує, що Оператор ГТС скористався правом на стягнення штрафних санкцій за договором, оскільки Відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення штрафних санкцій по Договору №4600007104 від 19.01.2023 (справа №910/6586/25).
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/5254/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлтехнопайп» 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване нормами статей 123, 126, 129 ГПК України та встановленими судом обставинами, що співрозмірним зі складністю справи, обсягом робіт, виконаних адвокатом, таким, що відповідає критеріям розумності та реальності витрат на професійну правничу допомогу є розмір витрат на рівні 15 000,00 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» про ухвалення додаткового рішення.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Оператор ГТС вказує, що всупереч вимогам ст. ст. 124, 162 ГПК України, Товариством не подано разом із позовною заявою детального розрахунку витрат, які він очікує понести. Так, у позовній заяві вказано лише приблизну вартість таких витрат - 30 000,00 грн. Також, до закінчення судових дебатів стороною Позивача не подано заяву про надання доказів понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу та не наведено обставин, які перешкоджають поданню такої заяви в ході судового розгляду.
Крім цього, судом першої інстанції не було враховано неспівмірність заявлених до стягнення судових витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 14.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/5254/25. Об'єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі № 910/5254/25 та призначено їх спільний розгляд на 30.10.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 04.11.2025.
27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, у якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційних скарг, поданих на основне та на додаткове рішення у справі, просив суд апеляційної інстанції оскаржувані рішення скасувати та постановити нові, якими відмовити у задоволенні позовних вимог, а також - у задоволенні заяви про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Представник позивача висловив заперечення проти апеляційних скарг, вказуючи на безпідставність їх доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду та додаткове рішення - залишити без змін.
30.10.2025 у судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025, відзивів на апеляційні скарги, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 19.01.2023 року між позивачем (Підрядником) та відповідачем (Замовник) укладено Договір №4600007104, відповідно до якого Підрядник за завданням Замовника, відповідно до умов цього Договору, зобов'язується на свій ризик надати послуги: Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Оратів), відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити такі Роботи відповідно до умов цього Договору (п. 1.1. Договору).
Графіком визначено, що Роботи мають бути виконані в 3 етапи та у такі строки: строк обстеження, розробки, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації (перший етап) визначено не пізніше 120 календарних днів з дати укладання Договору, тобто не пізніше 19.05.2023; строк виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, виконання будівельно-монтажних та електромонтажних робіт (другий етап) становив 300 календарних днів з дати укладання Договору, тобто не пізніше 15.11.2023; строк завершення пусконалагоджувальних робіт (третій етап) мали бути проведені не пізніше 365 календарних днів з дати укладання Договору, тобто не пізніше 19.01.2024.
Вартість виконуваних Підрядником за Договором Робіт, враховуючи додаткову угоду №1 від 30.11.2023 до Договору, складає 8 244 981,35 грн з ПДВ.
Термін дії Договору, визначено п. 11.1. Договору, відповідно до якого Договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами і діє 395 календарних днів, тобто до 18.02.2024.
У частині гарантійних зобов'язань Договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. При цьому, закінчення терміну дії цього Договору не звільняє Сторони від виконання обов'язків, взятих на себе за цим Договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
За умовами пункту 10.9.1 Договору, відповідно до умов пункту 6 розділу VI тендерної документації процедури закупівлі по предмету закупівлі "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Оратів)" оголошення №UA2022-12-14-04312-a, оприлюдненого на веб-порталі Уповноваженого органу 14 грудня 2022 року, Підрядник зобов'язується надати Замовнику не пізніше дати укладення цього Договору в забезпечення виконання Договору безвідкличну безумовну банківську гарантію (надалі - Гарантія) на суму 420 900,00 грн (чотириста двадцять тисяч дев'ятсот гривень 00 коп.), що становить 5% відсотків ціни цього Договору. Термін дії Гарантії - до « 26» березня 2024 року включно (п.10.9.3. Договору).
10.01.2023 на виконання вимог п. 10.9.1 Договору, Позивачем (Принципалом) укладено з АТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ГЛОБУС» (Банк-Гарант) Договір про надання гарантії №30779/ЮГ-23, відповідно до якого Банк-Гарант за дорученням Принципала надає на користь ТОВ "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" забезпечення виконання договору на суму 420 900,00 грн (чотириста двадцять тисяч дев'ятсот гривень 00 копійок). За умовами Договору про надання гарантії №30779/ЮГ-23 від 10.01.2023, гарантія є безумовною, безвідкличною.
На адресу Позивача надійшов Лист Вих. №1-789 від 27.02.2024 від АТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ГЛОБУС», яким він повідомив, що до АТ «КБ «ГЛОБУС» надійшла вимога (SWIFT-повідомлення, отримане 26.02.2024) про сплату грошової суми за Банківською гарантією №30779 від 10.01.2023, що була надана на користь ТОВ «Оператор ГТС України», ЄДРПОУ: 42795490, в розмірі 420 900,00 грн.
Згідно Платіжної інструкції кредитового переказу коштів №11968 від 05.03.2024 Гарант здійснив перерахування суми гарантійного платежу на користь Бенефіціара.
Позивач згідно п. 6.3 Договору про надання гарантії зобов'язався у випадку здійснення Банком-Гарантом Гарантійного платежу по Гарантії відшкодувати Банку Гаранту суму Гарантійного платежу не пізніше одинадцятого робочого дня з дати його здійснення Банком-Гарантом, та проценти за фактичний термін користування грошовими коштами. Відтак, внаслідок дій Відповідача Позивач набув обов'язку відшкодувати Банку Гаранту суму Гарантійного платежу у розмірі 420 900,00 грн.
Позивач сплатив на користь Банка-Гаранта суму Гарантійного платежу, що підтверджується платіжною інструкцією №11968 від 05.03.2024.
Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога Товариства про стягнення з Оператора ГТС суми банківської гарантії, наданої у забезпечення виконання зобов'язань за Договором, у порядку, визначеному ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на виконання Товариством зобов'язань за Договором у повному обсязі.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, положеннями ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з приписами ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Відповідно до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів.
По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися.
По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.
Отже, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконанні боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем виконано роботи по Договору № 4600007104 про закупівлю послуг в повному обсязі, про що складено та підписано сторонами акт від 10.07.2024. Акт підписано представниками обох сторін без будь-яких зауважень щодо обсягу та якості виконаних робіт.
Обставини повного виконання Товариством зобов'язань за договором підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто, за змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.
Крім того, у п. 10.9.6. договору сторонами визначено, що забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня настання таких обставин.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з моменту повного виконання позивачем зобов'язань за договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було виконано відповідачем в порушення вимог статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 10.9.6 договору.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення Оператором ГТС Товариству грошового забезпечення виконання зобов'язань за Договором (банківської гарантії), яка була отримана ним у повному обсязі у зв'язку із зверненням останнього до банка-гаранта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що норми ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», у сукупності зі встановленими судом обставинами повного виконання Товариством зобов'язань за Договором, вказують на наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтованих та законних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, під час апеляційного перегляду не підтвердились доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін.
Безпідставними є доводи Оператора ГТС про недотримання судом вимог ст. ст. 13, 14, 74, ч. 4, 7 ст.75, 86, 236, 237 ГПК України. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, оцінюючи дії суду, спрямовані на розгляду спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а згадані доводи Оператора ГТС не підтверджуються жодними доказами та обставинами судового розгляду.
Безпідставними є і доводи Оператора ГТС про те, що у ТОВ «ГАЗОЙЛТЕХНОПАЙП» існує зобов'язання перед ТОВ «Оператор ГТС України» в частині несплачених штрафних санкцій, що у відповідності пункту 9.5. Договору дає Відповідачу право на одержання задоволення своїх вимог (несплата штрафних санкцій) за рахунок банківської гарантії, а місцевим судом проігнорована ця позиція Оператора ГТС щодо дослідження питання можливості отримання коштів, стягнутих по банківській гарантії в рахунок погашення нарахованих штрафних санкцій.
Можливість стягнення штрафних санкцій, нарахованих Оператором ГТС Товариству у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором не обмежується задоволенням таких вимог виключно за рахунок банківської гарантії. Водночас, оскільки договір, на підставі якого між сторонами виникли взаємні зобов'язання, був укладений у межах правового регулювання Закону України «Про публічні закупівлі», то норми цього закону у застосуванні до спірних правовідносин сторін превалюють над умовами договору та нормами ЦК України.
Відповідно, встановивши наявність підстав, достатніх для застосування норм ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», суд законно та обґрунтовано їх застосував. Обставини, на які посилається Оператор ГТС (право на стягнення штрафних санкцій) не є перешкодою для застосування спеціальних норм Закону України «Про публічні закупівлі».
Крім цього, колегія суддів відхиляє посилання Оператора ГТС на те, що Товариство вже зверталось до суду з подібною заявою про стягнення з ТОВ «Оператор ГТС України» суми по банківській гарантії (справа №910/4672/24). Правові підстави позову у справі №910/4672/24 не ґрунтувались на нормах ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», про що наголошено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі №910/4672/24. Вказане виключає можливість та необхідність врахування результатів судового розгляду у справі №910/4672/24 під час апеляційного перегляду справи №910/5254/25.
Колегія суддів також відхиляє доводи Оператора ГТС про те, що всупереч вимогам ст. ст. 7, 76-79 ГПК України, суд першої інстанції врахував в оскаржуваному рішенні лише доводи та аргументи Позивача у справі, зазначивши при цьому: «Заперечення відповідача, наведені у відзиві, спростовуються встановленими вище обставинами та висновками Верховного суду, які наведені у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23».
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дослідив докази, подані сторонами, встановив обставини, що мають значення для справи, надав їм належну правову оцінку, застосував норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін. Тобто, рішення суду є законним і обґрунтованим.
При цьому, оскільки основні доводи Оператора ГТС спростовуються змістом та висновками Верховного Суду, які наведені у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим здійснене судом посилання на цю постанову.
Отже, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи апеляційну скаргу Оператора ГТС на додаткове рішення суду від 29.09.2025, колегія суддів виходить з такого.
05.09.2025 представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правову допомогу, понесених позивачем у зв'язку з розглядом даної справи у сумі 30 000,00 грн.
10.09.2025 відповідач подав заперечення на заяву про розподіл судових витрат.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до поданої заяви про ухвалення додаткового рішення у справі відповідач просить покласти на позивача понесені ним витрати на професійну правову допомогу у зв'язку з розглядом справи у розмірі 30 000 грн.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги № 17.10-1 від 17.10.2023, додаткову угоду № 14/04-2 від 14.04.2025, акт приймання-передачі №03/09 від 03.09.2025.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст. 131-2 Конституції України, ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідач подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність понесених витрат.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 30 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
За викладених обставин, враховуючи складність справи, кількість доказів та матеріалів, опрацьованих адвокатом, обсяг та зміст підготованих ним заяв по суті, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співмірним із складністю спору, а також таким, що відповідає критеріям розумності та реальності витрат, понесених Товариством у зв'язку із отриманням ним професійної правничої допомоги, є розмір витрат на рівні 15 000,00 грн.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції правильно застосовано ст. ст. 124, 162 ГПК України.
Так, Товариством у позовній заяві вказано орієнтовний розмір витрат, які він очікує понести. Оскільки у заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вказано цю ж суму, а розмір витрат обґрунтований виключно розміром адвокатського гонорару, колегія суддів не вбачає підстав для подання разом із позовом ще й детального розрахунку таких витрат.
Не підтверджуються матеріалами справи доводи Оператора ГТС про те, що до закінчення судових дебатів стороною Позивача не подано заяву про надання доказів понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу та не наведено обставин, які перешкоджають поданню такої заяви в ході судового розгляду, оскільки така заява висловлена Товариством у позовній заяві, а докази подані ним у встановлені ст. 129 ГПК України строки разом із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо посилань апелянта на практику Верховного Суду та ЄСПЛ - належне тлумачення критеріїв «реальності», «необхідності» та «розумності» витрат і ролі суду, колегія суддів погоджується з доводами відзиву на апеляційну скаргу про те, що Суд не пов'язаний внутрішніми домовленостями клієнт-адвокат і самостійно оцінює реальність витрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 наголосила, що зобов'язання між клієнтом та адвокатом (у т.ч. щодо форми гонорару - фіксована/погодинна) не є обов'язковими для суду при вирішенні питання розподілу судових витрат; суд повинен оцінити, чи були витрати фактично понесені (або підлягають сплаті), чи вони необхідні і чи їх розмір розумний з огляду на обставини конкретної справи.
Надаючи оцінку матеріалам заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також, запереченням на цю заяву, суд дійшов мотивованого висновку про часткове задоволення заяви Товариства.
При цьому, у порушення вимог ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України в частині покладення на сторону, яка вимагає зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, обов'язку доведення неспівмірності таких витрат, Оператор ГТС обмежився загальними припущеннями без надання альтернативного розрахунку «розумних» витрат, без конкретизації «надлишкових» робіт чи часу. Натомість, суд першої інстанції, врахувавши критерії ст. 126 ГПК України (складність, час, обсяг робіт, ціна позову/значення справи), застосував обґрунтоване пропорційне зменшення заявленої до стягнення суми.
Колегія суддів також погоджується з доводами відзиву на апеляційну скаргу про те, що аргументи Оператора ГТС щодо особливого статусу ТОВ «Оператор ГТС України», регуляторних тарифів, державної власності на ГТС тощо не стосуються предмета розподілу судових витрат у конкретній господарській справі й не є критеріями, визначеними ст.ст.126, 129 ГПК України, які мають бути враховані під час розгляду відповідної заяви.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтовані та законні висновки суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на Оператора ГТС витрат Товариства на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Не підтвердились під час апеляційного провадження також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про наявність підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025.
Колегія суддів також враховує доводи відзивів на апеляційні скарги у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за наслідками розгляду цих скарг.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/5254/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/5254/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5254/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.11.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська