вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4193/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025
у справі № 910/4193/25 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»
про стягнення заборгованості у розмірі 4 355 815,17 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» про стягнення заборгованості у розмірі 4 355 815,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки №Ц/0502/7 від 05.02.2025 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 4 280 400,00 грн, а також обов'язок сплатити на користь позивача пеню у розмірі 68 760,89 грн та 3% річних у розмірі 6 654,28 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/4193/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА 2001» 4 280 400,00 грн суми основного боргу, 68 760,89 грн пені, 6 654,28 грн 3% річних та витрат зі сплати судового збору у розмірі 65 337,23 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 509, 525, 526, 530, 549-551, 610, 611, 625-627, 655, 712 ЦК України, статей 193, 231, 233 ГК України, а також встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних відносин, належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару та неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині оплати поставленого товару.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені та 3% річних, суд зауважив, що 3% річних не є штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Також судом враховано, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів наявності виняткових обставин для зменшення розміру пені.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 68 760,89 грн пені та 6 654,28 грн 3% річних та постановити нове, яким зменшити розмір пені та 3% річних на 90%.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Товариство вказує на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не дослідив докази, додані відповідачем до відзиву щодо винятковості обставин для зменшення розміру пені, зробив безпідставний висновок про безумовне право позивача на отримання від відповідача 68 760,89 гривень пені, що не відповідає змісту норм матеріального права, яке необхідно застосувати до цих спірних правовідносин, а також неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють порядок нарахування та стягнення пені у вигляді 3 % річних, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Судом неправильно застосовано ст. 549, 551, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
11.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла ідентична за змістом апеляційна скарга.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4193/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
28.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4193/25 та призначено розгляд скарги на 16.10.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 19.09.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4193/25.
09.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА 2001» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки судом першої інстанції в повній мірі досліджено та надано правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, зокрема й порядку та підставам нарахування пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань. Судом правильно застосовано ст. ст. 549, 550, 625 ЦК України, ст. ст. 230, 233 ГК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі № 910/4193/25 відкладено на 30.10.2025.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги.
Представник позивача висловив заперечення проти апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність її доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду - залишити без змін.
30.10.2025 у судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.02.2025 між ТОВ «Україна 2001» (Постачальник) та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» (Покупець) укладено Договір поставки №Ц/0502/7 (далі також - Договір). За умовами вказаного Договору Постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим Договором, передати у власність Покупцю продукцію - цукор (далі також - Товар), в певній кількості, відповідної якості і за ціною, вказаною в специфікації, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі.
Відповідно до умов п. 3.1. Договору постачання кожної партії Товару здійснюється на підставі замовлення Покупця. Замовлення надаються Постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку, електронною поштою або в інший прийнятний для Сторін спосіб, який дає змогу фіксувати момент (дату) отримання замовлення Постачальником. Постачальник зобов'язаний підтвердити прийняття Замовлення до виконання або надати мотивовану відмову протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту, коли Замовлення було отримане Постачальником.
Згідно п. 3.2. Договору Постачальник зобов'язується поставити Товар протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту замовлення Товару.
Пунктом 3.3. Договору передбачено, що постачання Товару здійснюється на умовах DАР, місце доставки - м. Житомир, вул. Покровська, 67 (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС 2010»).
На виконання умов Договору, 05.02.2025 засобами електронного зв'язку представниками Постачальника було прийнято та погоджено замовлення з представником Покупця на поставку товару «Цукор» у кількості « 96 тонн» в період з 10.02.2025 по 13.02.2025 включно, про що між сторонами укладено відповідну Специфікацію до Договору.
Постачальник здійснив поставку, а Покупець прийняв Товар «Цукор» у кількості « 96 тонн» на загальну суму 2 476 800, 00 грн з ПДВ на власному складі за адресою: м.Житомир, вул.Покровська, 67, що підтверджується:
- товарно-транспортною накладною №P569 від 10.02.2025;
- товарно-транспортною накладною №P588 від 10.02.2025;
- товарно-транспортною накладною №P592 від 11.02.2025;
- товарно-транспортною накладною №P640 від 12.02.2025.
Вищезазначені ТТН були підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені печатками.
14.02.2025 засобами електронного зв'язку представниками Постачальника було прийнято та погоджено наступне замовлення з представником Покупця - на поставку товару «Цукор» у кількості « 72 тонн» в період з 17.02.2025 по 20.02.2025 включно.
Постачальник здійснив поставку, а Покупець прийняв Товар «Цукор» у кількості « 72 тонн» на загальну суму 1 803 600, 00 грн з ПДВ на власному складі за адресою: м. Житомир, вул. Покровська, 67, що підтверджується:
- товарно-транспортною накладною №P667 від 17.02.2025;
- товарно-транспортною накладною №P704 від 19.02.2025;
- товарно-транспортною накладною №Р712 від 20.02.2025.
Вищезазначені ТТН також були підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені печатками.
Доставка Товару здійснювалась Постачальником власним транспортом, а також із залученням третіх осіб: ПрАТ «Теофіпольський цукровий завод», ФОП Загоруйко Олександр Леонідович, ТОВ «ЗЕРНО ЕКСПОРТ». Факт здійснення перевезень Товару Покупцю також підтверджується Договорами та актами наданих послуг, що укладені між Постачальником та перевізниками, зокрема:
- Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №29/11-2019 ПВ-1 від 29.11.2019.
- Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №68 від 28.02.2025.
- Договір №П/0306/26 від 02.06.2024 - Акт наданих послуг №156 від 20.02.2025.
- Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №01/04-2022/ПВ-4 від 01.04.2022.
- Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №84 від 10.02.2025.
- Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №87 від 21.02.2025.
Таким чином, свої зобов'язання стосовно поставки на адресу Покупця Товару згідно умов Договору поставки №Ц/0502/7 від 05.02.2025, Постачальник виконав в повному обсязі. Загальна вартість поставленого Товару склала 4 280 400, 00 грн з ПДВ.
Натомість, Покупцем не було оплачено поставлений Постачальником товар.
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого ним товару у розмірі 4 280 400,00 грн, а також пені у розмірі 68 760,89 грн та 3% річних у розмірі 6 654,28 грн.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам сторін, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2.4. Договору, Покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу на 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника в грошовій одиниці України - гривні.
Оскільки поставка товару відбулась 10, 11, 12, 17, 19, 20 лютого 2025 року, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 2.4 договору, строк виконання Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару на момент розгляду справи є таким, що настав.
Втім, як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, ним не було здійснено оплату поставленого Товару.
З урахуванням викладеного, враховуючи, факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення Відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований Відповідачем, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 4 280 400,00 грн.
Також Позивач просив стягнути з Відповідача пеню у розмірі 68 760,89 грн та 3% річних у розмірі 6 654,28 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п.5.2 Договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання Покупцем строків здійснення оплати згідно умов даного договору, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період існування прострочення, від вартості неоплаченого Товару (партії Товару) за кожний день прострочення оплати.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши надані Позивачем розрахунки пені та 3% річних, які розраховані на суму боргу, що був предметом розгляду у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що останні є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення заявлених Позивачем до стягнення штрафних санкції. При цьому, Відповідач просив також зменшити нараховані Позивачем 3% річних.
За доводами Відповідача, зазначений Позивачем обсяг відповідальності не є розумним з огляду на непропорційність наслідкам, оскільки розмір нарахованої Позивачем неустойки складає 75 415,17 грн лише за один місяць прострочення. Крім того, визначені Позивачем судові витрати становлять у розмірі - 68 760,89 грн. Таким чином, розмір неустойки та судових витрат є непомірним для Відповідача, який знаходиться у скрутному матеріальному становищі та є соціально значущим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення країни в особливий період, а також критично важливими для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань.
Розглядаючи заявлене Відповідачем клопотання, суд першої інстанції слушно зауважив, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій.
Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні втрати та 3% річних, які не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний з особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій, метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов'язання по своїй природі є особливого роду збитками, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Отже, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Оскільки стягнення 3% річних передбачене ст. 625 ЦК України, то, за умови порушення боржником грошового зобов'язання, ця сума стягується незалежно від того, чи включили сторони цю умову до договору чи ні. Доводи відповідача у цій частині колегією суддів відхиляються, як такі, що ґрунтуються на помилковому розумінні Товариством норм матеріального права, а саме, ст. 625 ЦК України.
Переглядаючи в апеляційному порядку подане відповідачем клопотання про зменшення пені, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.
Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Як слушно зауважено судом першої інстанції, Позивач і Відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених до стягнення штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
Натомість, відповідач вказує лише на те, що заявлений до стягнення розмір пені є великим лише з тієї підстави, що строк нарахування пені - місяць.
Переглядаючи справу, колегія суддів зауважує, що пеня нараховується на розмір простроченого грошового зобов'язання, що у даному випадку складає 4 280 400,00 грн.
Також, розмір пені розрахований, виходячи із умов укладеного між сторонами договору.
Оскільки відповідачем не вказано інших підстав, які могли б вплинути на зменшення розміру пені та не подано жодних доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів наявності виняткових обставин для зменшення розміру пені.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не дослідив докази, додані відповідачем до відзиву щодо винятковості обставин для зменшення розміру пені, зробив безпідставний висновок про безумовне право позивача на отримання від відповідача 68 760,89 гривень пені та неправильно застосував ст. 549, 551, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.
Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за наслідками розгляду апеляційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/4193/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/4193/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/4193/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.11.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська