ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/293/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Богацької Н.С., Таран С.В.
секретар судового засідання Шаповал А.В.
за участю представників сторін у справі:
Від Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» - адвокат Ушаков Е.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025, суддя суду першої інстанції Семенчук Н.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 18.08.2025
по справі №915/293/25
за позовом: Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005»,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ»,
про стягнення 2 629 275, 94 грн, -
Описова частина.
Приватне підприємство «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ» на користь Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» грошові кошти у сумі 2 629 275,94 грн, з яких 2 100 000,00 грн - основний борг, 140 843,83 грн - 3% річних, 388 432,11 грн - інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що 26 жовтня 2021 року між Приватним підприємством «АГРОФІРМА «ПРОМІНЬ 2005» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ» укладено Договір купівлі-продажу № 41/64 470. Позивачем були перераховані авансові кошти на розрахунковий рахунок відповідача у сумі 2 100 000 грн, водночас, після сплати авансової суми за умовами п. 2.2.1. Договору відповідач в порушення п.п. 3.1.1., 3.1.2., Договору, ні у визначений строк, ні поза межами такого строку не повідомив позивача про готовність товару для поставки та авансові грошові кошти у сумі 2 100 000 грн не повернув.
Позивач вважає, що за таких умов відсутність дій відповідача щодо поставки товару (у цьому випадку упродовж періоду з листопада 2022 року по лютий 2025 року) надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти, попередньо сплачені останнім.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ» на користь Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» суму основного боргу у розмірі 2 100 000,00 грн та судовий збір у розмірі 31 500,00 грн; в решті позову відмовлено.
Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу у сумі 2 100 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконано свого зобов'язання щодо повідомлення покупця про готовність товару до поставки, яке фактично, є складовою частиною зобов'язання щодо поставки товару, що свідчить про наявність підстав для повернення коштів, сплачених позивачем в якості передплати за товар.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції послався на те, що проценти річних нараховані позивачем до 24.02.2025, а інфляційні втрати - до грудня 2024 року, тобто до моменту, коли відповідач довідався про вимогу позивача щодо повернення суми попередньої оплати на підставі ст. 693 ЦК України.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25.
Апелянт вказує, що зобов'язання відповідача з повернення суми попередньої оплати товару виникло відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч.1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку, обумовленого сторонами у пункті 3.1.2. Договору, та не повідомлення Відповідачем Позивача про готовність товару для поставки.
На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625, частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19), які є найбільш релевантними, у зв'язку із чим дійшов неправильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних втрат і 3% річних.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 06 серпня 2025 року у справі № 915/293/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних задовольнити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» на користь Приватного підприємства «Агрофірма «Промінь 2005» 388 432,11 грн інфляційних втрат та 140 843,83 грн 3% річних, а в іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 06 серпня 2025 року у справі № 915/293/25 залишити без змін.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ» надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25.
Відповідач вказав, що виникнення грошового зобов'язання та, відповідно, можливість його прострочення безпосередньо пов'язані з пред'явленням вимоги кредитором. Позивач уперше заявив вимогу про повернення суми попередньої оплати шляхом подання позовної заяви. Отже, обов'язок відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати настане лише після набрання рішенням суду у цій справі законної сили. До цього часу у відповідача не могло виникнути обов'язку повернути позивачу кошти.
Відповідач зазначив, що у розумінні положень ст.625 ЦК України грошове зобов'язання у відповідача відсутнє, а отже, відсутні й підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Керуючись викладеним вище, відповідач просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 у справі №915/292/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» - без задоволення.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/293/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Богацька Н.С., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/293/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/293/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/293/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 01.10.2025; призначено справу №915/293/25 до розгляду на 15.10.2025 о 14:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
15.10.2025 у судовому засіданні прийняв участь представник Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» адвокат Ушаков Е.В.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025, якою призначено справу №915/293/25 до розгляду на 15.10.2025 о 14:00, була отримана в електронному кабінеті відповідачем 17.09.2025.
Крім того, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ» не може з'явитися у судове засідання по даній справі у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні по справі № 915/613/25.
Колегія суддів відмовила у задоволенні даного клопотання ухвалою у протокольній формі, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.
Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, у даному випадку відповідач не надав жодних доказів неможливості участі у судовому засіданні по справі №915/293/25, а лише посилався на зайнятість в іншому судовому засіданні, крім того, апелянтом не було наведено інших поважних причин неявки у судове засідання, що свідчить про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 15.10.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов'язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25, до суду не повідомлялося.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.
Фактичні обставини, встановлені судом.
26.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ», як Продавцем, та Приватним підприємством «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005», як Покупцем, було укладено Договір купівлю-продажу № 41/64 470 (далі - Договір), відповідно до предмету якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним Договором, зобов'язався прийняти й оплатити техніку (далі по тексту - товар), асортимент, кількість та комплектність якої визначається сторонами у специфікації (додаток до цього договору) (п. 1.1).
Якість та комплектність товару повинні відповідати ТУ, що діють у виробника товару (п. 1.2).
Право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати загальної вартості товару та підписання сторонами Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної відповідно до п. 4.2 цього Договору (п. 1.3).
Покупець гарантує, що на укладання цього Договору ним було отримано всі необхідні згоди, погодження та дозволи (у тому числі уповноважених органів покупця), передбачені чинним законодавством України та установчими документами покупця, а особа, що підписує цей Договір з боку покупця, має на це всі необхідні повноваження (п. 1.4).
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість товару за даним Договором становить 6 955 027,50 грн, у т.ч. ПДВ - 1 159 171,25 грн, що на момент укладання цього Договору еквівалентно 262 950,00 доларам США.
За змістом п. 2.2 Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю загальну вартість Товару згідно п.2.1 цього Договору у наступному порядку:
- у сумі, що дорівнює 20% від загальної вартості товару у еквіваленті в доларах США згідно п.2.1 Договору - протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання Сторонами цього Договору (п. 2.2.1);
- у сумі, що дорівнює 80% від загальної вартості Товару у еквіваленті в доларах США згідно п.2.1 Договору - до 30 травня 2022 року (п. 2.2.2).
Згідно з п. 3.1.1 Договору продавець зобов'язаний поставити Товар покупцю на умовах доставки на склад покупця за адресою Україна, Дніпропетровський рег., Магдалинівський р-н, с. Чернеччина, вул. Миру 81 протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з моменту оплати Покупцем загальної вартості Товару.
Відповідно до п.п. 3.2.1 та 3.2.2 Договору покупець зобов'язаний одержати товар у продавця в строк, передбачений п.4.1 цього Договору, та відповідно до умов поставки, які зазначені у п.п.3.1.1 цього Договору; оплатити загальну вартість товару у порядку, визначеному розділом 2 цього Договору.
Згідно з п. 3.2.7 Договору покупець має право вимагати своєчасної поставки товару.
За умовами п. 4.1 Договору покупець здійснює одержання поставленого товару:
- не пізніше строку, зазначеного у п.п.3.1.1 Договору (умова діє щодо поставки товару на умовах самовивозу зі складу продавця);
- в день його поставки продавцем (умова діє щодо поставки товару на умовах доставки на склад покупця).
Відповідно до п. 4.2 Договору факт поставки продавцем Товару покупцеві згідно п.п.3.1.1 цього Договору сторони фіксують шляхом складання відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної, у яких зазначають асортимент, комплектність, кількість та вартість товару, що передається покупцю.
Відповідно до п. 4.3 Договору підписанням відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної покупець підтверджує факт своєчасного передання йому товару, всієї необхідної інформації та супровідних документів стосовно товару, передбачених Договором та чинним законодавством України, відсутності у нього будь-яких претензій щодо асортименту, якості, комплектності та кількості переданого йому товару, необхідної інформації та супровідних документів стосовно товару.
За умовами п. 4.4 Договору сторони домовились про те, що у разі, якщо фактична дата поставки товару покупцю не відповідатиме строку поставки, передбаченому п.п.3.1.1 Договору, вважатиметься, що сторони підписанням відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної погодили новий строк поставки товару, що відповідає даті складання цих документів. Сторони домовились, що у даному випадку продавцю не можуть нараховуватися штрафні санкції, передбачені цим Договором та чинним законодавством України, за порушення строку поставки товару за період до моменту підписання сторонами відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної щодо поставки товару.
Згідно з п. 7.1 Договору усі спори, що виникають з цього Договору, вирішуються в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (та скріплення його тексту їхніми печатками1) і діє до « 31» грудня 2022 року, але у будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 8.6 Договору додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами (та скріплені їхніми печатками).
Додатком до Договору виступає Специфікація, якою передбачено найменування товару - Трактор New Holland T8.410 у кількості 1 шт. на суму 6 955 027,50 грн (262 950,00 доларів США).
Вищенаведений Договір, зі Специфікацією до нього, скріплені підписами та печатками обох сторін.
На виконання умов Договору продавцем було виставлено рахунок на оплату по замовленню № 10850 від 26.10.2021 на суму 6 955 027,50 грн.
Приватним підприємством «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТОРГ» грошові кошти в загальній сумі 2 100 000,00 грн, що вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи платіжних інструкцій кредитового переказу коштів:
- № 1499 від 26.10.2021 на суму 100 000,00 грн;
- № 1967 від 17.02.2022 на суму 2 000 000,00 грн.
Обидві платіжні інструкції у призначенні платежу посилаються на здійснення оплати за трактор New Holland T8.410 згідно рахунку № 10850 від 26.10.2021.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.
18.07.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу № 41/64 470 від 26.10.2021, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти Договір у новій редакції, зокрема:
- покупець зобов'язується оплатити продавцю загальну вартість Товару згідно п.2.1 цього Договору у наступному порядку: у сумі, що дорівнює 20% від загальної вартості товару у гривнях згідно п.2.1 Договору - до 20.02.2022 (п. 2.2.1); у сумі, що дорівнює 80% від загальної вартості Товару у гривнях згідно п.2.1 Договору - протягом 14 (чотирнадцяти календарних днів з моменту одержання повідомлення продавця про готовність товару до поставки (п. 2.2.2);
- редакція пункту 2.1 Договору змінюється на наступну: « 2.1.Загальна вартість Товару за даним Договором становить суму в гривнях, що еквівалентна 262 950,00 доларам США згідно офіційного курсу долару США за даними Національного банку України на дату здійснення покупцем платежу згідно п.2.2 Договору помноженого на коефіцієнт 1,05, з урахуванням положень п. 2.7 Договору. Загальна вартість Товару у гривнях визначається у порядку, передбаченому цим пунктом Договору, кожного разу коли на дату здійснення покупцем чергового платежу згідно п. 2.2 цього Договору встановлений Національним банком України офіційний курс долару США до гривні перевищуватиме офіційний курс долару США до гривні, який був встановлений Національним банком України на дату попереднього платежу згідно п. 2.2 цього Договору без укладання сторонами будь-яких окремих додаткових угод до Договору з цього питання У разі якщо на дату здійснення чергового платежу встановлений Національним банком України офіційний курс долару США до гривні не перевищуватиме офіційний курс долару США до гривні, який був встановлений Національним банком України на дату попереднього платежу, загальною вартістю Товару у гривнях за цим Договором вважається сума, яка була визначена у порядку, передбаченому цим пунктом Договору, на дату здійснення покупцем попереднього платежу згідно п. 2.2 Договору.» (п. 2.5.1);
- редакція п.п.2.2, 2.3 Договору змінюється на наступну (застосовується виключно щодо невиконаних на момент настання відкладальної обставини зобов'язань Покупця згідно п.2.2 Договору): « 2.2. Покупець зобов'язується оплатити Продавцю загальну вартість Товару згідно п.2.1 цього Договору у наступному порядку: 2.2.1. у сумі, що дорівнює 20% від загальної вартості Товару у еквіваленті в доларах США згідно п.2.1 Договору - протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання Сторонами цього Договору; 2.2.2. у сумі, що дорівнює 80% від загальної вартості Товару у еквіваленті в доларах США згідно п.2.1 Договору протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту одержання повідомлення Продавця про готовність Товару до поставки»;
- продавець зобов'язаний поставити товар покупцю на умовах доставки на склад покупця за адресою за адресою Україна, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, с. Чернеччина, вул. Миру 81 протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з моменту оплати покупцем загальної вартості товару, за умови направлення продавцем покупцю повідомлення про готовність товару до поставки (п. 3.1.1);
- продавець зобов'язаний повідомити покупця про готовність товару до поставки в строк до « 30» листопада 2022 року (п. 3.1.2).
За даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, після сплати покупцем авансової суми, продавець не повідомляв позивача про готовність товару для поставки, обумовлений Договором товар не поставив та авансові грошові кошти у сумі 2 100 000,00 грн не повернув.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У даному випадку, рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 388 432,11 грн інфляційних втрат та 140 843,83 грн 3% річних.
Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 виключно в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. В іншій частині оскаржуване рішення не переглядається.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між позивачем та відповідачем договір є договором купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Умовами Договору № 41/64 470 від 26.10.2021 не передбачено обов'язку та строку повернення суми попередньої оплати у разі непоставки товару, обов'язку сплати процентів на суму попердньої оплати та строку виконання такого зобов'язання.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Проте, як встановлено судом згідно матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свого зобов'язання повідомити покупця про готовність товару до поставки ні у встановлений договором строк (до 30.11.2022), ні у подальшому не виконав.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
У даному випадку та згідно умов договору, обов'язок відповідача щодо поставки товару виникає після здійснення позивачем повної оплати товару (порушення покупцем строків оплати товару не є предметом спору у цій справі, а тому посилання відповідача на такі обставини відхиляються колегією суддів), але повній оплаті передують дії саме відповідача щодо повідомлення покупця про готовність товару до відправки.
Тобто у даному випадку міститься не дві дії: оплата товару - поставка товару, а чотири послідовні дії: часткова оплата товару покупцем призводить до виникнення у відповідача обов'язку повідомити про готовність товару до відправки, що в свою чергу призводить до обов'язку покупця оплатити товар у повній мірі та лише після повної оплати товару виникає обов'язок продавця поставити товар покупцю.
Як встановлено вище, позивач виконав свій обов'язок щодо часткової оплати вартості товару, перерахувавши на рахунок відповідача 2 100 000,00 грн, продавець в свою чергу так і не надіслав на адресу покупця повідомлення про готовність товару до відправки, тобто у даному випадку саме відповідач своєю поведінкою (бездіяльністю) зумовив неможливість виконання цього обов'язку.
Суд враховує, що відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі №920/739/17).
При цьому у спірних правовідносинах саме відповідач був зобов'язаний вчинити активні дії щодо повідомлення покупця про готовність товару до поставки, що у подальшому, за умови здійснення покупцем остаточної оплати за товар, зумовило б виникнення у продавця обов'язку забезпечення передання товару покупцеві.
За результатами аналізу наявних у справі доказів судом першої інстанції вірно визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 2 100 000,00 грн як передоплату, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
При цьому, припис ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.
В свою чергу, невиконання відповідачем свого обов'язку з повідомлення покупця про готовність товару до поставки у строк, встановлений законом, не призводить до автоматичного виникнення у відповідача обов'язку з повернення суми попередньої оплати, а навпаки дає позивачу право вимагати виконання умов договору шляхом поставки товару або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, з аналізу норми ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що внаслідок реалізації покупцем свого, передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України, права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у постачальника, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором поставки, припиняється зобов'язання поставки товару та на підставі норми Цивільного кодексу України виникає грошове зобов'язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк.
При цьому, відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В свою чергу, вимога щодо повернення попередньої оплати на підставі ст. 693 ЦК України позивачем заявлена у формі позову та доведена до відома відповідача лише 24.02.2025, тому саме з цієї дати має відраховуватися строк виконання зобов'язання з повернення суми попередньої оплати та саме від цієї дати буде йти прострочення виконання такого зобов'язання.
В межах позовної заяви були заявлені вимоги про стягнення:
- 3 % річних у розмірі 140 843,83 грн за період прострочення виконання основного зобов'язання з 01.12.2022 по 24.02.2025;
- інфляційних втрат у розмірі 388 432,11 грн за період прострочення виконання основного зобов'язання з грудня 2022 року по грудень 2024 року.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно позовної заяви нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних обумовлені невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо поставки товару. Початком перебігу прострочення відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару позивачем встановлено 01.12.2022, з урахуванням невиконання продавцем у строк до 30.11.2022 свого зобов'язання щодо повідомлення покупця про готовність товару до поставки.
В той же час, проценти річні нараховані позивачем до 24.02.2025, а інфляційні втрати - до грудня 2024 року, тобто до моменту, коли відповідач довідався про вимогу позивача щодо повернення суми попередньої оплати на підставі ст. 693 ЦК України. Тобто такі вимоги були заявлені до моменту, коли у відповідача виник обов'язок з повернення суми попередньої оплати, а отже виконання такого грошового зобов'язання не могло бути прострочено.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню, адже у позивача були відсутні правові підстави для нарахування відсотків річних та інфляційних втрат за період, коли строк виконання грошового зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати не був порушений.
Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма «ПРОМІНЬ 2005» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.08.2025 по справі №915/293/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді зі складу колегії суддів Таран С.В. у період з 16.10.2025 по 31.10.2025 та перебуванням судді зі складу колегії суддів Богацької Н.С. у відпустці у період з 03.11.2025 по 07.11.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Н.С. Богацька
С.В. Таран