Номер провадження 22-ц/821/1788/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/3297/25 Категорія: 304090000 Гудзенко В. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
30 жовтня 2025 року м. Черкаси :
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О. М., Василенко Л. І., Карпенко О. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури С. Мисюри, який подано в інтересах держави, в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
До Уманського міськрайонного суду Черкаської області надійшла позовна заява заступника керівника Уманської окружної прокуратури С. Мисюри, яка подана в інтересах держави, в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради Чирвою О.Г. № 05/05-02 від 22.01.2024 «Про припинення контракту з директором закладу загальної середньої освіти м. Умані від 25.06.2021 року ОСОБА_2 » припинено дію трудового контракту з директором закладу загальної середньої освіти м. Умань ОСОБА_2 .
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2024, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 25.07.2024 у справі №705/950/24, позов ОСОБА_2 до Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради про скасування наказів, поновлення на роботі та стягненя середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ № 05/05-02 від 22.01.2024, поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Уманського ліцею № 2 Уманської міської ради з 22.01.2024, стягнуто з Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 88 501, 77 грн (без урахування податків і зборів).
Винесення неправомірного наказу про звільнення ОСОБА_2 начальником Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради Чирвою О. Г. призвело до завдання матеріальної шкоди місцевом бюджету внаслідок необхідності виплати компенсації.
На виконання судового рішення Управлінням освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради згідно з платіжними інструкціями № 588 від 04.06.2024 (на суму 29 500,59 грн) та № 524 від 20.08.2024 (на суму 59 001,18 грн) здійснено виплату суми в розмірі 88 501,77 грн. ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу, на виконання виконавчого листа Уманського міськрайонного суду від 13.05.2024. Згідно з наданими відповідями на запит Уманської міської ради та Управління освіти від 10.04.2025, начальником Управління подано заяву про добровільне щомісячне відшкодування збитків у розмірі 1000,00 грн.
Станом на 19.03.2025 начальником Управління фактично повернуто 5000,00 грн. Як встановлено позивачем, в Управління відсутні наміри звертатися з позовною заявою про стягнення коштів, виплачених ОСОБА_2 у зв'язку з поновленням його на посаді. Зазначене призводить до безпідставної втрати бюджетом територіальної громади значної суми коштів, які могли бути використані для реалізації заходів соціально-економічного розвитку, а здійснення виплат частинами зумовлює їх знецінення внаслідок інфляційних процесів. Законодавством України визначено право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
На підставі викладеного заступник прокурора просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради завдану внаслідок незаконного звільнення працівника шкоду в сумі 83 501,77 грн та судові витрати.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради завдану внаслідок незаконного звільнення працівника шкоду в розмірі 80501,77 (вісімдесят тисяч п'ятсот одну гривню сімдесят сім копійок).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради відшкодовано ОСОБА_3 суму завданих матеріальних збитків внаслідок незаконного звільнення в розмірі 88501,77 грн. Враховуючи, що обставини незаконного звільнення вже встановлені рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області, яке набрало законної сили, завдані збитки підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 , якою було видано наказ щодо звільнення. Однак, враховуючи, що відповідачем добровільно відшкодовано 8000,00 грн., відшкодуванню підлягає сума 80501,77 гривень.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши у серпні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського місьрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради є юридичною особою та головним розпорядником бюджетних коштів, а тому має право самостійно звернутися до суду з позовом про стягнення коштів, які виплачено особі за час вимушеного прогулу, у зв'язку із незаконним звільненням. Оскільки розпорядником місцевого бюджету є Управління освіти і гуманітарної політики Уманської міської ради, саме йому завдано шкоду, звертатися з позовом до суду про відшкодування шкоди Управління наміру не має, тому прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради.
Зважаючи, що визначений прокурором позивач (Управління освіти та гуманітарної політики) не є органом, відповідно до закону уповноваженим на захист прав та інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.
Від Уманської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін оскаржуваного рішення.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Судом встановлено, що розпорядженням Уманської міської ради № 285 від 13.07.2022 призначено ОСОБА_1 на посаду начальника управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради.
22.01.2024 начальником Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради О. Чирва винесено наказ № 05/05-02 «Про припинення контракту з директором закладу загальної середньої освіти м.Умані від 25.06.2021 року ОСОБА_2 ».
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2024 позов ОСОБА_2 до Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Уманське районне управління Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області, про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міськї ради № 05/05-02 від 22.01.2024 «Про припинення контракту з директором закладу загальної середньої освіти м.Умані від 25.06.2021 року ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 з 22 січня 2024 року на посаді директора Уманського ліцею № 2 Уманської міської ради. Стягнуто з Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради (ЄДРПОУ 44308884, юридична адреса: площа Соборності, 1, м.Умань) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , - 88501,77 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25.07.2024 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2024 залишено без змін.
18.04.2024 начальником Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради О. Чирвою винесено наказ № 21/05-02 «Про поновлення на посаді директора УЛ № 2 Уманськї міської ради Яременка М.П». Наказом поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Уманського ліцею № 2 Уманської міської ради Черкаської області, з 23.01.2024.
З платіжних інструкції № 588 від 03.06.2024 та № 524 від 19.08.2024 вбачається, що ОСОБА_2 перераховано кошти у розмірі 29500,59 грн. та 59001,18 грн., в рахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання виконавчого листа Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.08.2024.
У листі виконавчого комітету Уманської міської ради № 01/01-20/9963/01/7542 від 30.10.2024, зазначається, що Управлінням освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради було сплачено на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток на виконаня рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2024. Вказують, що начальник управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради написала заяву щодо стягнення коштів щомісячно в розмірі 1000,00 грн. для повернення їх до місцевого бюджету, в рахунок коштів, що були виплачені. Початок відрахування починається із жовтня 2024 року і до повного погашення.
На запит Уманської окружної прокуратури 21.04.2025 надано відповідь за підписом начальника Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради О.Чирва №01-07/535, в якій вказано, що пред'явлення позовної заяви з метою стягнення коштів, виплачних ОСОБА_2 в результаті незаконного звільнення не планується. Начальником управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради подано заяву щодо стягнення коштів щомісячно в розмірі 1000,00 грн. для повернення їх до місцевого бюджету в рахунок коштів, що були вплачені. Станом на 21.04.2025 фактично сплачено 5000,00 грн на виконання рішення суду у справі № 705/950/24.
З платіжної інструкції № 195 від 17.03.2025 вбачається, що з рахунку платника УОГР УМР було вираховано 5000,00 грн. на рахунок ГУК у Черк.обл./тг м.Умань/24060300, призначння платежу: інші надходження. Сплата за виконання рішення суду по справі №705/950/24 за 2024.
З платіжних інструкцій № 362 від 26.05.2025 та № 466 від 25.06.2025 вбачається, що з рахунку платника УОГР УМР було вираховано 2000,00 грн. та 1000,00 грн. на рахунок ГУК у Черк.обл./тг м.Умань/24060300, призначння платежу: інші надходження. Сплата за виконання рішення суду по справі № 705/950/24 за 2024.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.
Таким чином, службова особа, яка видала наказ (розпорядження) про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Не має правового значення для настання відповідальності працівника той факт, що не визнанні в судовому порядку та не скасовані рішення органу місцевого самоврядування, на виконання яких таким працівником як уповноваженою особою роботодавця видано наказ (розпорядження) про звільнення працівника.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що відповідач повинен відшкодувати Управлінню освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради матеріальну шкоду у розмірі середнього заробітку, який стягнуто судовими рішеннями з органу місцевого самоврядування на користь ОСОБА_2 та виплачено йому саме Управілінням освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради.
Доводи апеляційної скарги у цій частині спростовуються матеріалами справи та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо доводів про невірне застосування судом положень частини четвертої статті 1191 ЦК України, колегія суддів такі відхиляє, адже вказані приписи є застосовними у відносинах, коли шкода була відшкодована територіальною громадою, у той час як за обставинами справи, що переглядається, шкода була відшкодована органом місцевого самоврядування, котрий у спірних (трудових) правовідносинах виступав роботодавцем, який поніс відповідальність у зв'язку із незаконним звільненням ОСОБА_2 шляхом виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, посилання суду в оскаржуваному рішенні на положення цієї норми, не призвело до невірного вирішення спору по суті, та, на думку колегії суддів, не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо представництва прокурором інтересів Управління освіти і гуманітарної політики Уманської міської ради.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 вказаного Закону в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини третьої цієї статті в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2). якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).
Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень. З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З матеріалів справи убачається, що на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Управлінням освіти і гуманітарної політики Уманськотї міської ради, яке, за його твердженнями, полягає у незвернені з вказаним позовом та небажанні звертатись з таким позовом, проте незаперечним є факт виплати незаконно звільнененому ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, саме Управлінням освіти і гуманітарної політики Уманськотї міської ради та добровільне часткове відшкодування в сумі 8000 гривень.
Системний аналіз положень пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України дає підстав стверджувати, що вищестоящий в порядку підлеглості орган вправі подавати позов про стягнення в порядку регресу з працівника матеріальної шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, лише у випадках, коли службова особа (працівник) винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, на момент подання позову є керівником чи заступником керівника такого підприємства, установи, організації. У разі, коли на момент подання позову така особа не є керівником чи заступником керівника або взагалі не є працівником такого підприємства, установи, організації, саме вони є належними позивачами в таких справах, адже шкода заподіяна безпосередньо їм, оскільки саме ними проведено оплату працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Таке тлумачення узгоджується з поняттям представництва у цивільному праві, оскільки виключає ситуацію звернення з таким позов роботодавця, від імені якого діє керівник, до самого себе як працівника, що було б нерозумним.
Близькі за змістом висновки щодо суб'єктного складу учасників таких справ викладено в постановах Верховного Суду від: 14 травня 2018 року у справі № 156/722/16-ц (провадження № 61-20744св18); 23 жовтня 2019 року у справі № 401/1745/16-ц (провадження № 61-22009св18); 30 червня 2021 року у справі № 766/13189/20 (провадження № 61-19700св20); 19 грудня 2022 року у справі № 686/11075/21 (провадження № 61-3135св22); 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20 (провадження № 61-56св 22); 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20 (провадження № 61-20614св21).
Оскільки відповідач є представником органу місцевого самоврядування, котрий виступає позивачем у даній справі, звернення самого виконавчого органу місцевого самоврядування з таким позовом не відповідатиме засадам розумності.
Колегія суддів зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у відшкодуванні у порядку регресу виконавчого органу місцевого самоврядування шкоди, прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів.
Вказані обставини підтверджують підстави для представництва інтересів Управління освіти і гуманітарної політики Уманськотї міської ради прокурором у цій справі, а також дотримання прокурором порядку, визначеного у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
У цьому зв'язку, колегія суддів відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку. Внаслідок цього ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме про те, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні.
Керуючись статтями 35, 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: