Справа № Справа № 2/638\339\2013, № 2/1318\2012
11 січня 2013 року м. Харків
Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого, судді Руднєвої О.О.
при секретарі Кучерявенко А.М.
за участі адвоката Василенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 106 373,00 гривень та звернення стягнення боргу за рахунок спадкового майна -1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ,-
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 25.01.2012 року, в обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що в 2009 році дав в борг ОСОБА_5 6500,00 євро та 5000,00 доларів США. ОСОБА_5 обіцяв у разі неповернення боргу своєчасно перевести на нього 33% станції по заправленню павливно - мастівними матеріалами, яка розташовано в селищі Південний Харківського району Харківської області. Фактично між ними було укладено договір застави нерухомого майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник помер, фактично його спадкоємцею є дружина ОСОБА_4 , у якої перебуває у власності квартира, придбана під час шлюбу. Ураховуючи той факт, що сума боргу в перерахунку на гривню України дорівнює 106 373,00 гривень просить стягнути з спадкоємиці суми боргу за рахунок Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні позивач та його представник за угодою, адвокат Василенко Н.М. позовні вимоги підтримали в повному обсязі на задоволенні позову наполягали.
Представники відповідачки , спочатку адвокат Матвєєва В.С. за угодою, а потім ОСОБА_6 за дорученням позовні вимоги не визнали, проти позову заперечували.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи , суд приходить до наступного:
22.03.2009 року позивач ОСОБА_7 на підставі письмового договору позики (який укладено в формі розписки) надав в борг ОСОБА_5 6500,00 євро на термін два місяці , зобов'язавшись повернути , вказавши про передачу в заставу 33% станції по заправленню павливно - мастівними матеріалами, яка розташовано в селищі Південний Харківського району Харківської області (арк..справи4).
Свої зобов'язання ОСОБА_5 своєчасно не виконав, але 07.07.2010 року позивач знову на підставі письмового договору позики (який укладено в формі розписки) надав в борг ОСОБА_5 5 000,00 доларів США з аналогічним зобов'язанням про заставу 33% станції по заправленню павливно - мастівними матеріалами, яка розташовано в селищі Південний Харківського району Харківської області (арк..справи5).
На підставі ст..1046 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність другій стороні(позичальникові) грошові кошти або інші речі, які визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей , визначених родовими ознаками.
Суд приходить до висновку, що вищевказаний договір договором позики не являється, бо фактично утримує зобов'язання про заставу нерухомого майна, а саме 33% станції по заправленню павливно - мастівними матеріалами, яка розташовано в селищі Південний Харківського району Харківської області.
Згідно з вимогами ч 1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
У відповідності до ч 1 ст.577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. У відповідності до ч 2 ст.577 ЦК України застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановленому законом.
У відповідності до ч1 ст.220 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору , такий договір є нікчемним.
Згідно з вимогами ч 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний право чин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності зі ст.18 Закону України «Про іпотеку»(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 38, ст.313) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110
N 3273-IV ( 3273-15 ) від 22.12.2005, ВВР, 2006, N 16, ст.134
N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268
N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 19, ст.257
N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.535
N 2435-VI ( 2435-17 ) від 06.07.2010, ВВР, 2010, N 46, ст.539
N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010, ВВР, 2011, N 4, ст.22
N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010, ВВР, 2011, N 19-20, ст.142
N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 )
Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:
1) для іпотекодавця та іпотекодержателя -юридичних осіб відомості про:
для резидентів -найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб -підприємців; (Абзац другий пункту 1 частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV від 15.12.2005)
для нерезидентів -найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для іпотекодавця та іпотекодержателя -фізичних осіб відомості про:
для громадян України -прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; (Абзац п'ятий пункту 1 частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI від 16.04.2009)
для іноземців, осіб без громадянства -прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;
2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; (Пункт 2 частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV від 15.12.2005)
3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
4) посилання на видачу заставної або її відсутність. (Пункт 4 частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV від 15.12.2005)
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. (Частина друга статті 18 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005)
Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.
У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
Таким чином, суд приходить до висновку, що укладені між позивачем ОСОБА_7 та громадянином ОСОБА_5 22.03.2009 року та 07.07.2010 року договори про передачу коштів в борг під заставу нерухомості є нікчемними, тобто такими, що не мають правових наслідків.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про реєстрацію смерті № НОМЕР_1 , який виконано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції (том справи104).
Після його смерті свідоцтво про право на спадщину не видавалося, що підтверджено матеріалами спадкової справи № 156/2011, заведеною Шостою Харківською Державною нотаріальною конторою (арк..справи 101-127).
За життя , небіжчик ОСОБА_5 дійсно перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою по справі ОСОБА_4 , що підтверджується актовим записом про реєстрацію шлюбу від 23.04.1983 року № 925 ,який виконано ОСОБА_8 реєстрації шлюбів «Дзержинський»(арк..справи 138).
12.09.1997 року ОСОБА_4 дійсно придбала за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , договір купівлі- продажу № Н7-706 оформлено на Біржі нерухомості та основних фондів «Україна»(арк..справи 10).
Позивачем по справі ОСОБА_7 не доведено, що вищевказане нерухоме майно було предметом розподілу між подружжям- ОСОБА_4 та ОСОБА_5 тобто не доведено , що вищевк4азана квартира є спільним майном подружжя, яке набуте в шлюбі.
За життя, небіжчик ОСОБА_5 щодо розподілу вищевказаної квартири не наполягав, відомостей чи придбана вищевказана квартира за особисті кошти відповідачки суду не надано.
Судом неодноразово роз'яснені сторонам по справі вимоги ст.ст.10,11,60 ЦПК України стосовно тих обставин, що докази подаються сторонами ,а судом тільки оцінюються.
На підставі ст.57 ЦПК України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин ,які мають значення по справі. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема , звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно вимог ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.
Правовідносини між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 носили довготривалий характер, але позивач ОСОБА_7 звернувся до суду 25.01.2012 року після введення в дію сімейного Кодексу України 2004 року, на підставі чого суд вважає за можливе посилання на норми Сімейного Кодексу України 2004 року .
Дійсно законодавством України передбачено, що у подружжя виникає право спільної сумісної власності на майно, що набуте під час шлюбу.
На підставі вимог ст.22 КпШс України 1969 року, який діяв на час виникнення сімейних правовідносин між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,майно ,яке набуто подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користуються рівними правами і в тому випадку, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно вимог ст.23 КпШс України 1969 року, майном, яке набуте під час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.
На підставі ч 2 ст.28 КпШС України 1969 року суд може визнати майно, яке набуто кожним із подружжя за час їхнього окремого проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Статтею 57 Сімейного Кодексу України 2004 року ретельно регламентовані права дружини ,чоловіка на майно, яке набуто до шлюбу, законодавець до майна, яке є особистою правною власністю дружини ,чоловіка відносить майно, яке набуто одним з подружжя під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею ним за час шлюбу ,але за кошти, які належали їй ,йому особисто..
Згідно вимог ч 6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружина, чоловіка майно, набуте нею, ним, за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Суд приходить до висновку, що за життя ОСОБА_5 на розподілі спільного майна подружжя не наполягав право власності ОСОБА_4 , тому підстав вважати вищевказану квартиру предметом ,на який може бути звернено стягнення у розмірі суми боргу не має.
Суд вважає, що вимагати визнати право власності на Ѕ частину квартири, яка набута під час шлюбу в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 є безпідставним, бо небіжчик ОСОБА_5 за життя не мав права власності на вищевказану Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_7 мав право звернутися з позовом до ОСОБА_4 тільки за умови прийняття нею спадщини після померлого чоловіка.
Відповідно до ст.1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи , яка померла (спадкодавця) ,до інших осіб(спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Судом встановлено, що свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 не видавалося.
Позовні вимоги позивача ОСОБА_7 по суті передбачають собою вимоги припинити право власності особи ( ОСОБА_4 ), але згідно зі ст.346 ЦК України право власності ОСОБА_4 є припиненим у зв'язку з відчуженням останньою свого майна 16.09.2011 року, тобто до звернення ОСОБА_7 з позовом до неї.
Відповідачка ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не має, бо 16.09.2011 року подарувала вищевказану квартиру своєму синову ОСОБА_9 (арк..справи 152).
З позовом до ОСОБА_9 позивач не звертався, з клопотанням про залучення останнього по справі в якості відповідача також не звертався.
Згідно з довідкою КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації'від 07.11.2012 року 33/100 частини приватного комплексу стаціонарної ГАЗС в АДРЕСА_2 зареєстроване на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олейніковою Л.П. від 11.11.2010 року №2050 за ОСОБА_9 .
Згідно з вимогами ст..ст.124,129 Конституції України, ст..1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Дослідивши докази по справі в їх сукупності, дотримуючись моральних засад суспільства, суд вважає ,що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.10,11, 57,58,60, 88,209,212,214,215 ЦПК України, ст.41 ,124,129 Конституції України , ст.ст.16, 321, 215,220,575,577,1046 ,1216,1218 Цивільного Кодексу України,ст.ст.22,23 КпШС України, ст.ст.57,60,61 Сімейного Кодексу України, ст.18 Закону України «Про іпотеку», -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 106 373,00 гривень та звернення стягнення боргу за рахунок спадкового майна -1/2 частини квартири АДРЕСА_1 -визнати необґрунтованими, в задоволенні позову ОСОБА_10 -відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного Суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 10-ти днів з дня проголошення, а стороною, що не приймала участі в судовому засіданні в той же строк після отримання копії судового рішення.
Головуючий, суддя О.О.РУДНЄВА
Рішення виготовлене головуючим власноруч в нарадчій кімнаті
Суддя О.О.РУДНЄВА