28 жовтня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 758/15113/25
номер провадження: 22-ц/824/10633/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - адвоката Клещ Ольги Валентинівни на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року у складі судді Будзан Л.Д., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,
У грудні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК» «Дніпрофінансгруп» ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Позов мотивований тим, що 16 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ВАТ «КБ «Експобанк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту і забезпечення № 13/2008 USD. Того ж дня, тобто 16 січня 2008 року, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, було укладено договір поруки з ОСОБА_2 . Згідно з договором про відступлення прав вимоги від 06 березня 2018 року, ВАТ «КБ «Експобанк» відступило право вимоги за договором кредиту та договором поруки на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами договору. Внаслідок відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є єдиним власником всіх прав вимоги за кредитним договором та договором поруки з 06 березня 2018 року.
Позивач зазначав, що у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору та договору поруки, первісний кредитор звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 грудня 2012 року у справі №2607/10361/12 позов ПАТ «КБ «Експобанк» задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором № 13/2008 USD від 16 січня 2008 року у розмірі 408 759 грн 60 коп. На виконання вказаного рішення суду, стягувачу було видано виконавчі документи про стягнення з відповідачів заборгованості. Проте рішення суду відповідачами не виконано.
У зв'язку з цим ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» вважало, що згідно зі ст. 625 ЦК України з відповідачів підлягає стягненню три проценти річних від простроченої суми за рішенням суду та інфляційні втрати в межах періоду загального строку позовної давності з 30 листопада 2020 року по 30 листопада 2023 року у загальній сумі 224 541 грн 55 коп., з яких: 36 819 грн 02 коп. - 3% річних, 187 722 грн 53 коп. - інфляційні втрати.
З урахуванням наведеного, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь указані суми грошових коштів.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» - адвокат Клещ О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимога кредитора має характер натурального зобов'язання та не підлягає захисту в судовому порядку. Зокрема, в рішенні вказано, що через сплив строку давності та відсутність факту виконання, зобов'язання набуло натурального характеру і, відповідно, втратило судову захищеність.
Вказує, що у матеріалах справи наявне рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 грудня 2012 року у справі №2607/10361/12, яке набрало законної сили і яким задоволено первинні вимоги до боржників, що свідчить про те, що вимога кредитора вже захищена судом і не може бути визнана такою, що втратила примусовий характер.
Наголошує, що невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, а тому зобов'язання не може визнаватися натуральним доти, доки борг не буде погашено. У зв'язку з цим вважає, що застосування ст.625 ЦК України є обґрунтованим, а вимоги про нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за останні три роки до подання позову є правомірними. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах, від 10 квітня 2018 року у справі №910/16945/14; від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18; від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19; від 29 листопада 2023 року у справі №753/1527/22 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16.
На думку скаржника, вищевказані правові позиції чітко встановлюють, що пропуск строку пред'явлення виконавчого документа не впливає на право кредитора звертатися до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат і процентів за користування утримуваними коштами за останні три роки. Право на позов виникає з моменту порушення зобов'язання і триває доти, поки триває порушення.
Указує, що суд першої інстанції також не врахував, що конструкція ст. 625 ЦК України передбачає відповідальність боржника саме в межах наявного грошового зобов'язання, а не нового матеріального спору, що є принциповим для правильного визначення строків позовної давності та характеру зобов'язання. Вказане підтверджується також у правовому висновку Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц, на який безпідставно послався суд першої інстанції, проте який застосовувався до іншої справи, де судове рішення про стягнення заборгованості не існувало.
Таким чином, судом першої інстанції не враховано принцип правової визначеності, встановлений ч.4 ст.263 ЦПК України, щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду при застосуванні норм права до подібних правовідносин. Помилкове тлумачення характеру зобов'язання як натурального позбавило кредитора захисту вже визнаного судом права.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Гаращук С.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні попередньої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення попередньої вимоги або без пред'явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати.
Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до попередньої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до попередньої вимоги позовної давності. Тому кредитор для охорони інтересів може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на попередню вимогу тільки разом з пред'явленням позову про стягнення попередньої вимоги. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 та постанови від 22 січня 2025 року у справі № 602/140/23.
28 жовтня 2025 року у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Гаращук С.В. заявив клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №754/511/23 за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних Великою Палатою Верховного Суду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши матеріали справи та, врахувавши доводи, наведені представником відповідачів у клопотанні про зупинення апеляційного провадження у справі, колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі з таких підстав.
Статтею 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Відповідно до ст. 3 Закону для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної ст.7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю» (ч.5 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Відповідно до ст.7 Закону України «Про доступ до судових рішень», у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості: 1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв'язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 2) реєстраційні номери транспортних засобів; 3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток; 4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні; 5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.
Під час апеляційного розгляду справи встановлено та підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, до який судді мають повний доступ, що 30 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 754/511/23 з підстав, передбачених ч.3 ст.403 ЦПК України.
Ухвала Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 754/511/23 мотивована необхідністю відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23, у якій касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з боржника сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку з тим, що можливість примусового стягнення кредитором вказаної заборгованості вичерпана. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Правовідносини у цій справі №758/15113/25 є подібними до правовідносин у справі № 754/511/23 і стосуються вирішення питання збереження кредитором права на стягнення трьох процентів річних згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у випадку, коли основне зобов'язання вже підтверджене судовим рішенням, однак виконавчий документ не може бути пред'явлений до виконання через сплив строку.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2025 року прийняла до розгляду цивільну справу № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).
Відповідно до приписів п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Про зупинення провадження суд постановляє ухвалу (ч.4 ст.252 ЦПК України).
Провадження у справі в такому випадку згідно п.14 ст.253 ЦПК України зупиняється до закінчення перегляду іншої справи в касаційному порядку.
Ураховуючи, що спірні правовідносини у даній справі № 758/15113/25 та у справі № 754/511/23, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є подібними і стосуються вирішення питання збереження кредитором права на стягнення трьох процентів річних згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у випадку, коли основне зобов'язання вже підтверджене судовим рішенням, однак виконавчий документ не може бути пред'явлений до виконання через сплив строку, Київський апеляційний суд з метою ухвалення законного і обґрунтованого рішення та дотримання однакового застосування закону дійшов висновку про необхідність зупинення апеляційного провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23.
На підставі наведеного, керуючись п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Гаращука Сергія Вікторовича про зупинення апеляційного провадження у справі - задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження у справі № 758/15113/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №754/511/23 за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 04 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: