28 жовтня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 2603/16774/12
номер провадження: 22-ц/824/14396/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Карандашова Ярослава Олександровича на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у складі судді Грегуль О.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2013 року у справі № 2603/16774/12 (провадження № 2-1061/13) було задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року в сумі 536 392 грн 14 коп., а також стягнення судових витрат у вигляді державного мита 1 700 грн 00 коп. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн 00 коп.
Указував, що 14 травня 2014 року на підставі зазначеного рішення судом було видано виконавчий лист № 2-1061/13.
04 липня 2014 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві (далі - Деснянський ВДВС) було відкрито виконавче провадження № 43851029 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
У межах виконання вказаного виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися виконавчі дії, зокрема, винесено постанови про арешт майна, стягнення виконавчого збору та витрат, а також у 2016 році - про звільнення з-під арешту майна боржника.
Зазначав, що постановою Деснянського ВДВС від 28 серпня 2015 року виконавчий документ №2-1061/13 було повернуто стягувачу на підставі п.7 ч.1. ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». З цього моменту жодних виконавчих проваджень відносно заявника за цим виконавчим документом не перебувало на виконанні у Деснянському ВДВС.
Звертає увагу, що 18 листопада 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклав договір відступлення права вимоги № 114-0-0-00/7-2271, за яким передав право вимоги до заявника за вказаним кредитним договором ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», перейменоване в подальшому на акціонерне товариство «Комінбак» (далі - АТ «Комінбак»). У той же день це право вимоги було передано від АТ «Комінбак» до товариства з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп» (далі - ТОВ «Стандард Фінанс Групп»).
Зазначав, що в подальшому 16 березня 2016 року ТОВ «Стандард Фінанс Групп» передало право вимоги ОСОБА_2 , який 01 вересня 2016 року відступив право вимоги за цим самим кредитним договором ОСОБА_3 .
Отже з 01 вересня 2016 року кредитором за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року стала ОСОБА_3 .
Зважаючи на наявність між ОСОБА_3 (кредитором) та ОСОБА_1 (боржником) зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, 29 серпня 2021 року між ними було укладено угоду про припинення зобов'язання зарахуванням, відповідно до умов якої у заявника припинились зобов'язання за кредитним договором перед кредитором ОСОБА_3 .
Таким чином ОСОБА_1 вважав, що станом на 29 серпня 2021 року його зобов'язання за вказаним кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року припинилися у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, що відповідає положенням ст.601 ЦК України. Тому обов'язок боржника припинився внаслідок припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, що підтверджено відповідними договорами та документами.
З огляду на викладене, вважав, що виконавчий лист № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року, виданий Деснянським районним судом міста Києва, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки на момент розгляду цієї заяви зобов'язання заявника перед первісним стягувачем та його правонаступниками відсутнє, виконавчий лист було повернуто стягувачу ще у 2015 році, кредиторські вимоги припинені шляхом зарахування та відсутні будь-які невиконані фінансові зобов'язання заявника за кредитним договором.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2-1061/13, виданий 14 травня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у сумі 536 392 грн 14 коп., а також судових витрат у розмірі 1 700 грн 00 коп. державного мита та 120 грн 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник не довів наявність правових підстав для визнання виконавчого листа № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року таким, що не підлягає виконанню, оскільки ним не надано належних і допустимих доказів припинення зобов'язань перед первинним стягувачем - АТ «Райффайзен Банк», а також доказів офіційного переходу статусу стягувача до іншої особи. При цьому суд зазначив, що виконавчий лист стосується не лише заборгованості за кредитом, а й стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тому подані договори відступлення права вимоги, які охоплюють лише кредитні відносини, не свідчать про припинення всіх зобов'язань, що виключає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Карандашов Я.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про визнання виконавчого листа № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року у справі № 2603/16774/12 безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року таким, що не підлягає виконанню.
Зазначає, що виконавчий лист видано на підставі заочного рішення від 03 червня 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Наголошує, що після повернення виконавчого листа банку 28 серпня 2015 року, право вимоги за цим договором неодноразово відступалося, а саме: 18 листопада 2015 року від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та у той самий день від ПАТ «Комінбанк» до ТОВ «Стандард Фінанс Групп»; 16 березня 2016 року від ТОВ «Стандард Фінанс Групп» до ОСОБА_2 ; 01 вересня 2016 року від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
Звертає увагу, що кожен новий кредитор отримував повний пакет документів, включно з оригіналом виконавчого листа, але жоден не звернувся до суду для заміни стягувача у виконавчому провадженні.
Стверджує, що 29 серпня 2021 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за якою зобов'язання за кредитом повністю припинено. Це підтверджується актом приймання-передачі документів від тієї ж дати, за яким боржник отримав оригінал виконавчого листа.
Вказує, що наявність виконавчого листа у боржника підтверджує припинення зобов'язання та неможливість його виконання. Однак суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим доказам і дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Учасники справи не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а, отже, принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
Відповідно до вимог ч.2 ст.432 ЦПК України, згідно з якими суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.
Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить Глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 20/12/2019 (провадження № 61-14244ав20) та від 24 червня 2021 року у справі № 750/9956/17 (провадження № 61-15664 св19).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2013 року у справі № 2603/16774/12 було задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року в сумі 536 392 грн 14 коп., а також судових витрат у вигляді державного мита 1 700 грн 00 коп. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн 00 коп.
Указане рішення суду набрало законної сили та є чинним.
На виконання цього заочного рішення суду, 14 травня 2014 року судом першої інстанції було видано виконавчий лист № 2-1061/13.
Постановою державного виконавця Деснянського ВДВС від 04 липня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 43851029 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
У подальшому постановою державного виконавця Деснянського ВДВС від 28 серпня 2015 року виконавчий лист № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року повернуто стягувачу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (в редакції на час винесення постанови від 28 серпня 2015 року у ВП № 43851029) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
18 листопада 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», яке перейменоване в АТ «Комінбанк» (новий кредитор, тепер) було укладено договір відступлення права вимоги № 114-0-0-00/7-2271. Згідно з умовами цього договору, первісний кредитор передав новому кредитору всі належні йому права вимоги до боржника - ОСОБА_1 за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року.
Того ж дня, тобто 18 листопада 2015 року, між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» і ТОВ «Стандард Фінанс Групп» було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «Стандард Фінанс Групп» стало новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року. Факт передачі підтверджується копією договору відступлення права вимоги та відповіддю ТОВ «Стандард Фінанс Групп» від 09 травня 2025 року на адвокатський запит.
16 березня 2016 року між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та громадянином ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги № 157/1-03-16, за умовами якого ТОВ «Стандард Фінанс Групп» передало ОСОБА_2 усі права вимоги, що виникли за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року, разом з усіма правами попередніх кредиторів за ланцюгом цесій. Договір передбачав перехід до ОСОБА_2 права вимагати від боржника сплату основного боргу, відсотків, штрафів, пені, а також усіх супутніх платежів, передбачених договором. Таким чином з моменту підписання цього договору, тобто з 16 березня 2016 року, ОСОБА_2 став законним кредитором у правовідносинах, що виникли з кредитного договору № 2203981639 від 06 червня 2008 року.
Встановлено, що 01 вересня 2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . За цим договором ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла всі належні йому права вимоги до боржника, включаючи основну суму боргу, проценти, штрафні санкції, пеню та інші нарахування. Одночасно до нового кредитора перейшли всі документи, що підтверджують наявність і обсяг заборгованості - кредитний договір, додаткові угоди, виконавчі документи та судові рішення. З цього моменту ОСОБА_3 стала єдиним законним кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 2203981639.
29 серпня 2021 року між ОСОБА_3 (кредитором) і ОСОБА_1 (боржником) було укладено угоду про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої, сторони підтвердили факт існування взаємних грошових вимог, що виникли між ними унаслідок виконання попередніх цивільно-правових зобов'язань, та домовилися про припинення таких зобов'язань шляхом зарахування, як вказано згідно зі ст.601 ЦК України (а.с.195, т.1).
Зокрема, указано, що вимога кредитора ОСОБА_3 до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2203981639 становила 3 057 508 грн 43 коп., що включала 1 305 617 грн 43 коп. - за основним боргом, 961 182 грн 71 коп. - за нарахованими відсотками та 790 708 грн 29 коп. - пеня. Натомість зустрічна вимога боржника ОСОБА_1 до кредитора ОСОБА_3 , яка виникла за договором № 10-29/6444 від 16 червня 2008 року, укладеним із АТ «Укрсоцбанк», а саме, погашення ОСОБА_3 ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 26 819 843 грн 27 коп. Для цієї угоди береться до уваги частина зазначеної вимоги у розмірі 3 057 508 грн 07 коп.
Отже, за цією угодою від 29 серпня 2021 року на підставі взаємного погодження сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 3 057 508 грн 07 коп., унаслідок чого зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 припинилися повністю, а зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 - частково, із залишком боргу у розмірі 23 762 335 грн 20 коп. З моменту набрання чинності угодою сторони підтвердили, що всі умови виконані належним чином і домовилися про складання відповідного акту.
Того ж дня, тобто 29 серпня 2021 року, сторони підписали акт приймання-передачі документації, згідно з яким ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв усі документи, що підтверджують існування та розмір зобов'язань за кредитним договором № 2203981639. До переданих матеріалів увійшли: оригінал кредитного договору від 06 червня 2008 року, додаткова угода № 1 від 31 травня 2009 року; договір застави транспортного засобу від 06 червня 2008 року, посвідчений нотаріусом, рішення Деснянського районного суду міста Києва у справах № 2-2511 та № 2603/16774/12, виконавчий лист № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року, а також постанова державного виконавця від 28 серпня 2015 року про повернення виконавчого документа (а.с.196, т.1).
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема зарахуванням (ст. 601 ЦК України).
Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб.
Зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.
Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог статті 601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахуванням ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 Господарського кодексу України.
Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однією з сторін. Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з моменту, коли є у наявності всі умови для зарахування.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові 26 листопада 2020 року у справі № 824/254/19, провадження № 61-13826ав20, у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-1836ав21 та інших.
Разом з тим, положеннями ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано ні ОСОБА_1 , ні його представником - адвокатом Карандашовим Я.О., що єдиним офіційно визначеним стягувачам за виданим Деснянським районним судом міста Києва виконавчим листом № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року у сумі 536 392 грн 14 коп., а також судових витрат у вигляді державного мита 1 700 грн 00 коп. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн 00 коп., є АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Саме за заявою АТ «Райффайзен Банк Аваль» було видано виконавчий лист №2-1061/13 від 14 травня 2014 року, який заявник просить визнати таким що не підлягає виконанню.
Згідно з ч.1 ст.442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Як ст.432, так і 442 ЦПК України відносяться до Розділу VI ЦПК України.
При цьому безпосередньо ст.432 Розділу VI ЦПК України не регулює питання заміни сторони виконавчого провадження.
Судом першої інстанції правильно враховано, що у листі АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 08 травня 2025 року, на який посилався представника ОСОБА_1 - адвокат Карандашов Я.О., мова йде про сторін кредитного договору, а не про сторін виконавчого провадження.
Згідно з ч.2 ст.432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Водночас за виконавчим листом № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року із ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнено не тільки заборгованість за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року, а й судові витрати у вигляді державного мита 1 700 грн 00 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн 00 коп.
За цими судовими витратами не відбувалось жодного відступлення вимог чи взаємозаліку.
Отже, належним чином установивши вказані вище обставини та нормативне регулювання спірних правовідносин, які свідчать про те, що заявником не доведено факту припинення зобов'язання саме перед первісним стягувачем АТ «Райффайзен Банк Аваль», у межах виконавчого документа № 2-1061/13, а подані договори відступлення права вимоги та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог не є належними доказами припинення обов'язку як боржника, оскільки відсутнє судове рішення про заміну сторони у виконавчому провадженні, а також не охоплено судові витрати, що підлягають стягненню за рішенням суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа № 2-1061/13 від 14 травня 2014 року таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Доводи апеляційної скарги про те, що кожен новий кредитор боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2203981639 від 06 червня 2008 року, отримував повний пакет документів, включно з оригіналом виконавчого листа, однак не звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні, колегією суддів не приймаються до уваги як підстава для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки сама по собі передача копій чи навіть оригіналів документів не породжує процесуальних наслідків зміни сторони у виконавчому провадженні без відповідного судового рішення, ухваленого у порядку, визначеному ст.442 ЦПК України. Натомість факт укладення договорів про перехід права вимоги за цивільно-правовими договорами не змінює статусу сторони виконавчого провадження доти, доки судом не буде здійснено офіційну заміну стягувача.
Також колегія суддів критично оцінює посилання в апеляційній скарзі на те, що наявність виконавчого листа у боржника підтверджує припинення зобов'язання та неможливість його виконання, оскільки саме по собі володіння виконавчим документом боржником також не є доказом припинення обов'язку перед стягувачем, не свідчить про його виконання або припинення в інший спосіб, передбачений законом, і не має жодних правових наслідків для чинності та виконуваності судового рішення.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карандашова Ярослава Олександровича залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: