22 жовтня 2025 року
справа № 759/22272/21
провадження № 22-ц/824/8876/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1
треті особи: Солом'янський Р ДВС м. Києва, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року, постановлене під головуванням судді Петренко Н.О. за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -
У лютому 2025 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою на бездіяльність державного виконавця. Просить зобов'язати державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу.
Скаргу мотивує тим, що дані стягувача у виконавчому документі (зокрема, адреса проживання) зазначено невірно, що, на думку скаржника, призвело до неправомірного відкриття виконавчого провадження та слугує підставою для його скасування.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року у задоволенні скарги було відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не витребував та не дослідив матеріали виконавчого провадження, про що заявлялося скаржником. Зазначає, що у скарзі посилався на невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 ЗУ « Про виконавче провадження» та на те, що державний виконавець в порушення частини 4 ст. 4 ЗУ « Про виконавче провадження» не повернув виконавчий документ без виконання.
Встановивши, що дані стягувача у виконавчому документі не відповідні, виконавець повинен був повернути його стягувачу без виконання. Таким чином, постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена неправомірно і підлягає скасуванню, а всі подальші дії виконавчої служби у даному провадженні були незаконними.
В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представники заінтересованої особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що помилка щодо адреси проживання стягувача є формальним недоліком, який не впливає на сутність виконавчих дій та не завдає шкоди правам скаржника.
Судом не встановлено, що зазначені формальні недоліки спричинили порушення прав ОСОБА_1 або вплинули на правильність відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що у жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 550 308,81 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 25.10.2022 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року скасовано, позовні вимоги задоволено частково.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 24 березня 2023 року нарочно отримала виконавчий лист.
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Вимоги до виконавчого документу регулюються статтею 4 Закону №1404-VIII, відповідно до частини першої якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов'язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов'язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання.
У постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 зазначений правовий висновок, що з огляду на обов'язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.
Отже, завдяки зазначеним вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов'язків й незловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом. З урахуванням викладеного, немає підстав вимагати від виконавця здійснення додаткової перевірки інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувана під час відкриття виконавчого провадження.
Водночас перед прийняттям виконавчого документа, пред'явленого до виконання, виконавець має упевнитися, що адреса місцезнаходження, місця проживання (перебування) боржника належить до території виконавчого округу приватного виконавця.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та нормам ЦПК України (ст. 260, 448, 450, 451 ЦПК), боржник не надав докази, що неправильні дані впливають на його правовий статус або можливість захисту прав, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні скарги.
За викладених обставин, які відповідають наявним у справі доказам, та правового обґрунтування - колегія суддів дійшла висновку, що доводи скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновки суду першої інстанції, судове рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді