21 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 757/51768/24-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/13788/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Соколова О.М. від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" про захист прав споживачів,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Бізнес Позика" про захист прав споживачів.
Позов обґрунтовано тим, що 23 вересня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Бізнес Позика" укладено Договір № 441572-КС-008 про надання споживчого кредиту в загальній сумі 44 000 грн, строком на 24 тижні. Сума кредиту без комісії за надання кредиту складає 35 200 грн. Після ознайомлення з розрахунком погашення заборгованості позивачка виявила, що кошти, які б вона мала сплачувати за кредитним договором у розмірі 9 020 грн кожні два тижні, надходили б не на погашення загальної суми кредиту, а стягувалися на погашення комісії та відсотків за користування кредитом.
За умовами договору процентна ставка за кредитом становить 1% в день, є фіксованою та незмінною протягом сього строку дії договору. Також за умовами договору в день видачі кредиту одноразово нараховується комісія.
Посилаючись на те, що нарахування відсотків в завищеному розмірі за користування кредитом та комісії за видачу кредиту є незаконним, ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд визнати договір № 441572-КС-008 від 23 вересня 2024 року в частині щодо нарахування комісії (плати за обслуговування кредитної заборгованості) та відсотків, які є завищеними, відповідно до Закону України "Про споживче кредитування", недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину. Зобов'язати ТОВ "Бізнес Позика" здійснити перерахунок суми боргу за кредитним договором № 441572-КС-008 від 23 вересня 2024 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що визначені у договорі розмір відсотків за користування кредитними коштами та розмір комісії за видач кредиту є незаконними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Зауважує, що умови договору не відповідають положенням Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки є несправедливими в частині встановлення процентів і пені.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ТОВ "Бізнес Позика" - Шкромида Ю.В. у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її доводів, оскільки останні є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 23 вересня 2024 року між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 441572-КС-008 про надання споживчого кредиту (а.с. 19-38).
Пунктами 2.1., 2.3.-2.5. договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 44 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісією у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ "Бізнес Позика". Строк, на який надається кредит: 24 тижні. Стандартна процента ставка за кредитом: в день 1%, фіксована. Комісія за видачу кредиту: 8 800 грн. Комісія нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.
В пунктах 2.6.-2.9. договору визначено, що загальний розмір наданого кредиту 44 000 грн. Строк дії договору: до 10 березня 2025 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 108 118 грн 46 коп. Загальні витрати за кредитом: 64 118 грн 46 коп.
В паспорті споживчого кредитування, який було надано ОСОБА_1 для ознайомлення, відображені ті ж самі умови кредитування, що й в договорі.
ОСОБА_1 надана таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу статті 12 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 3 статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем (електронний договір), він вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Факт укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів позивачкою не заперечується.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частини 2, 3 статті 1054 ЦК України).
Щодо умови договору про сплату комісії за видачу кредиту
Закон України "Про споживче кредитування" від 15 листопада 2016 року № 1734-УІІ (зі змінами) є спеціальним законом, який регулює кредитні правовідносини у сфері споживчого кредитування. У пункті 3 частини 3 Розділу ІV "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону зазначено, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Згідно із Законом України від 20 вересня 2019 року № 122-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг", який набрав чинності 20 січня 2020 року, до вказаного Закону України "Про споживче кредитування" були внесені зміни, якими зокрема визначено можливість встановлення комісійної винагороди кредитодавця.
Так, в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" встановлено, що загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право кредитодавця на встановлення комісії за надання кредиту за кредитним договором
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність включення кредитодавцем до кредитного договору умови про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Доводи позивача про те, що встановлений позивачем розмір комісії за видачу кредиту є завищеним колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Виходячи зі змісту положень статей 202, 626-628 ЦК України, договором є домовленість осіб, яка ґрунтується виключно на їхньому добровільному волевиявленні, коли запропоновані однією стороною умови є прийнятними для іншої сторони.
Законом свободу договору проголошено, як одну із загальних засад цивільного судочинства (стаття 3 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що в договорі, який є предметом спору, сторони погодили усі істотні умови кредитування, в тому числі комісію, її розмір, строки та порядок сплати.
Як вже вказувалося вище, згідно пункту 2.5. договору, комісія за видачу кредиту становить 8 800 грн.
Вказані умови щодо сплати комісії прописані і в паспорті споживчого кредиту; таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки; таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про кредит, які в момент укладення кредитного договору були вручені позивачці.
Підписавши договір, позивачка була обізнана про всі умови та суми в абсолютних значеннях, і погодилася з такою платою за кредит.
Так, у пункті 11.3.1. договору визначено, що ОСОБА_1 до укладення договору уважно ознайомилася з текстом цього договору, Правил, а також отримала від кредитодавця інформацію, надання яких передбачено чинним законодавством України, зокрема частинами 2, 5 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги" та статтями 9, 25 Закону України "Про споживче кредитування" на веб-сайті відповідача, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Також пунктами 11.4.4. та 11.4.5. договору визначено, що позичальник ознайомлений з договором та правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав договір з вільним волевиявленням; позичальник отримав від кредитодавця всі документи та інформацію, які позичальник запросив у кредитодавця до моменту укладення договору.
З наведеного слідує, що не може вважатися створюванням істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, сплата комісії за видачу кредиту, розмір якої задовольнив позивачку при підписанні договору, і враховуючи, що можливість встановлення такої комісії передбачена Законом України "Про споживче кредитування".
Крім цього, колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними умов договору про встановлення комісії ОСОБА_1 не наводила жодних нормативно-правових обґрунтувань, а лише зазначила, що встановлений відповідачем розмір комісії є незаконно завищеним.
Дійсно, з уточненої позовної заяви вбачається, що позивачем наведено норми законодавства України та пункти договору, які регламентують питання щодо нарахування та стягнення штрафу (пені, неустойки).
В той же час, в прохальній частині уточненої позовної заяви наявні позовні вимоги лише про визнання недійсними умов договору в частині встановлення відсотків за користування кредитом та комісії.
Таким чином, ураховуючи, що у відповідності до вимог діючого законодавства комісія за видачу кредиту визначається, як складова договору споживчого кредиту, і, виходячи з презумпції свободи договору, усі умови якого погодили сторони під час його підписання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання умов кредитного договору в частині щодо нарахування комісії недійсними.
Щодо умови договору про сплату відсотків за користування кредитом
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
В пункті 2.4. договору визначено, що стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1%, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Також в пункті 2.11. договору наведені обчислення загальних витрат за кредитом, денної процентної ставки, реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості наданого кредиту. Дані обчислення здійснені за формулою, наведеною в частині 4 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Отже, з наведеного слідує, що встановлений кредитодавцем розмір відсотків (1% в день) за користування кредитними коштами відповідає граничному розміру відсотків, зазначеному в частині 5 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", тобто не є завищеним.
Матеріали справи не містять доказів, що розмір відсотків змінювався з дня укладення договору (23 вересня 2024 року).
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, установивши недоведеність позовної вимоги про незаконне завищення розміру відсотків за користування кредитом, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною умови договору щодо встановлення відсотків.
Колегія суддів зауважує, що на виконання умов договору № 441572-КС-008 про надання споживчого кредиту від 23 вересня 2024 року ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу, що підтверджується матеріалами справи, а вже через місяць звернулася до суду з позовом про визнання недійсними умов договору про сплату відсотків та комісії. Фактично, такі дії свідчать про те, що позивач за рахунок позитивного судового рішення має на меті користуватися кредитними коштами без сплати реальної процентної ставки, яку погодила з кредитодавцем.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до опису обставин справи, переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, яким суд першої інстанції надав повну та об'єктивну оцінку, а тому апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути
визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: