15 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 758/6540/18
провадження № 22-ц/824/7035/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
позивач - ОСОБА_2
відповідач- ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4
відповідач - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Захарчук С.С., -
У травні 2018 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 12.06.2013 після смерті ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 на частину квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 3-304; визнати незаконною державну реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою Київською державною нотконторою 12.06.2013 після смерті ОСОБА_6 , реєстровий № 3-304; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 .
У січні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збільшили позовні вимоги і просили додатково визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 16.04.2016, зареєстрований в реєстрі за № 2729; визнати незаконною державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 16.04.2016, зареєстрованому в реєстрі за № 2729.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з клопотанням про збільшення позовних вимог, в якому додатково просили визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 16.04.2016, зареєстрований в реєстрі за № 2725; визнати незаконною державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 16.04.2016, зареєстрованому в реєстрі за № 2729.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх брат ОСОБА_6 .
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить частини квартири АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є його мати ОСОБА_8 та дружина - ОСОБА_3 .
20.06.2013 ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 .
При видачі вказаного свідоцтва не було включено до спадкування ОСОБА_8 , оскільки відповідач не повідомила нотаріуса про її існування.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.11.2014 ОСОБА_8 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_6 .
ОСОБА_8 подала до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті сина.
07.02.2015 нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 12.06.2013 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 .
ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.06.2013.
ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 18.11.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м.Києва від 15.02.2018, в задоволенні позову про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, відмовлено.
Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли: житловий будинок АДРЕСА_2 та частина квартири АДРЕСА_1 .
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після померлої ОСОБА_8 та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2 .
З приводу спадкового майна у вигляді частини квартири АДРЕСА_1 . нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю у них правовстановлюючого документа на квартиру.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не мала права на спадкування всієї частини спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , оскільки крім неї ще були спадкоємці, ОСОБА_3 не в праві була розпоряджатися спірною квартирою, оскільки на час її відчуження існував спір, ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, приховала істотні для його укладення обставини і ввела нотаріуса та покупця в оману, повідомивши останнім про те, що судові спори щодо квартири не ведуться, прав щодо неї в третіх осіб в межах України немає, просили позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21.10.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Ківерцівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, правочинів, визнання незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно в порядку за законом відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в який просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі посилаються на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, чим порушені норми процесуального та матеріального права.
Апелянти вважають, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 12.06.2013 після смерті ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 на частину спірної квартири є недійсним і підлягає скасуванню з метою належного забезпечення прав позивачів як спадкоємців ОСОБА_8 . Чинність вказаного свідоцтва є перешкодою у реалізації права позивачів на набуття у власність в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 частки квартири, яку вона прийняла в порядку спадкування за законом після смерті сина, однак померла і не встигла за життя оформити.
Станом на даний час внести будь-які зміни до свідоцтва не вважається можливим, оскільки власниками квартири є уже треті особи, право власності яких на квартиру не скасоване, однак є одночасно предметом розгляду у цій справі. Здійснити перерозподіл спадщини у відповідності до ст.1280 ЦК України теє не виявляється можливим, оскільки під час розгляду справи у Верховному Суді з приводу спірної квартири (внесення змін до свідоцтва про право на спадщину), спадкоємець, яка одноособово прийняла спадщину - відповідач ОСОБА_3 продала предмет спадкування, а саме спірну квартиру та її власниками на даний час є треті особи і без скасування договорів, на підставі яких вони набули у власність, і повернення сторін договору в попередній стан не видається можливим.
Зазначають також, що є всі підстави для визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації прав, оскільки позивачі не є на даний час власниками спірного майна, відповідно вони не вправі заявляти вимоги про витребування цього майна з чужого незаконного володіння, оскільки таким правом наділений лише власник, вони ж є спадкоємцями.
Що стосується висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності, то апелянти також з таким висновком не погоджуються, оскільки правовстановлюючих документів у позивачів і на даний час не має, а тому оформлення спадкових прав на частину квартири можливе лише у судовому порядку.
В судове засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , представники третіх осіб не з'явилися, будучи повідомленими про місце, день і час розгляду справи, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, судовими відправленнями, які повернуті до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою». Причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Мозольська О.М. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечував і просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .
20.06.2013 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на частині квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.11.2014 рішення Подільського районного суду м. Києва від 12.09.2014 у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про надання додаткового строку для прийняття спадщини, - скасовано, та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_8 задоволено, визначено ОСОБА_8 додатковий строк в три місяці для подання заяви в нотаріальну контору для прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_6 .
29.12.2014 ОСОБА_8 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого сина - ОСОБА_6 .
Відповідно до постанови державного нотаріуса Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Кравець Я.М. від 07.02.2015 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_8 на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв'язку з відсутністю згоди спадкоємців щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та у зв'язку з дійсністю в повному обсязі свідоцтва про право на спадщину, виданого 12.06.2013 № 3-304.
Постановою Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 758/5329/15 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступники ОСОБА_8 ) до ОСОБА_3 , третя особа: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом на частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , рішення Подільського районного суду м. Києва від 08.11.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2018 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 12.06.2013 Четвертою київською державною нотаріальною конторою, зазначивши, що спадкоємцями указаного у свідоцтві майна ОСОБА_6 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_3 - частка та його мати - ОСОБА_8 - частка.
Верховним Судом установлено, що ОСОБА_8 прийняла спадщину після спливу строку для її прийняття, скориставшись визначеним їй додатковим строком для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Крім того, судом установлено, що 16.04.2016 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
16.04.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до умов якого дарувальник подарував, а обдарований прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолая Л.В. від 08.05.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_8 на частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції виходив із того, що на момент видачі оспорюваного свідоцтва ОСОБА_3 мала право на спадкування, померла ОСОБА_8 скористалась своїм правом та подала до суду позов про внесення змін до визначеного свідоцтва, який відповідно до постанови Верховного Суду від 13.11.2019 був задоволений, а тому правових підставі для задоволення позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.-6.2013, виданого ОСОБА_3 , немає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не є сторонами оспорюваних договорів, а тому їх відносини з відповідачами не носять характер договірних (зобов'язальних) відносин. Таким чином, позивачі як власники майна можуть використовувати тільки речово-правові способи захисту свого порушеного права. Правомірним способом захисту є звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину спадкового майна, суд першої інстанції виходив із того, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Доказів того, що позивачі зверталися до нотаріуса із зміненим відповідно до постанови Верховного Суду від 13.11.2019 свідоцтвом про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 12.06.2013, для оформлення своїх прав на спадкове майно після померлої матері ОСОБА_8 та їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_8 , останніми суду не надано. Зважаючи на такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов про визнання права власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_8 (по 1/8 частини за кожним із позивачів) є передчасним і задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до ч.2, 3 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спакоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1266 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частини перша та друга статті 1268 ЦК України).
Установлено, що ОСОБА_8 , матір позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прийняла після смерті сина ОСОБА_6 спадщину у виді частини квартири АДРЕСА_1 , але не встигла її оформити. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.
05.07.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області з заявами про прийняття спадщини. Ківерцівською державною нотаріальною конторою Волинської області було заведено спадкову справу № 302/2016 після смерті їхньої матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інші спадкоємці не звертались.
На частину належного померлій ОСОБА_8 майна позивачам видані свідоцтва.
Постановою державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори від 08.05.2018 відмовлено дітям спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на спадкове майно, а саме: частку квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця.
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувшись до нотаріуса у шестимісячний строк з заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_8 , вважаються такими, що прийняли спадщину в день її відкриття.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 , від 30 січня 2019 року, справа № 569/17272/15-ц.
Ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року по справі 910/3009/18).
У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6?164цс12)).
Спадкоємець який прийняв спадщину може пред'являти віндикаційний позов (постанова Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24)).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме собою є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Отже, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14?256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16 (провадження № 14-93цс20).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано: «Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно [...] Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
Суд першої інстанції, встановивши, що між позивачами та відповідачами не виникали договірні відносини, а так само до порушення прав позивачів на спірне майно (1/4 частина квартири АДРЕСА_1 ) між сторонами спору не існувало відносних правових відносин, дійшов обгрунтованого висновку про те, що визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору дарування спірної квартири не матиме наслідком повернення її у володіння власника, а отже правомірним способом захисту їх порушеного права є звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що ефективним способом захисту порушених прав позивачів, які успадкували право їх матері на частину квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку на даний час зареєстроване за ОСОБА_5 , є визнання договорів недійсними та визнання права власності за позивачами по 1/8 частині на спірну квартиру, є безпідставними і суперечить висновкам Верховного Суду, врахування яких є обов'язковим для суду.
Посилання позивачів, на те, що вони на даний час не є власниками спірного майна, відповідно вони не вправі заявляти вимоги про витребування цього майна з чужого незаконного володіння, оскільки таким правом наділений лише власник, вони ж є спадкоємцями, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки, як уже зазначалося судом, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Що стосується висновку суду першої інстанції в тій частині, що позовні вимоги позивачів в частині визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом є передчасними і не підлягають задоволенню, оскільки позивачі, отримавши судове рішення Верховного Суду від 13.11.2019, до нотаріуса з ним не зверталися та їм не було відмовлено у видачі свідоцтва, є помилковими з огляду на те, що позивачі зверталися до нотаріальної контори, отримали відмову у видачі свідоцтва на частину квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Такі документи у них відсутні і на даний час. Судове рішення, яке прийнято Верховним Суду 13.11.2019 та яким внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 12.06.2013 Четвертою київською державною нотаріальною конторою, шляхом зазначення того, що спадкоємцями указаного у свідоцтві майна ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 - частка та його мати ОСОБА_8 - частка, не відновлює правовстановлюючого документу, який належав померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Разом з тим, такий висновок суду першої інстанції не впливає на законність рішення суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права є неефективним. Вимоги про визнання права та скасування державної реєстрації права власності самі по собі не зможуть забезпечити і гарантувати позивачам відновлення порушеного права, а тому не спроможні надати ефективний захист їх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність, фактично зводяться до незгоди з висновками суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 7 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус