08 жовтня 2025 року
справа № 753/16467/24
провадження № 22-ц/824/8691/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач- Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року, постановлене під головуванням судді Комаревцевої Л.В. у справі за позовом Першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про встановлення факту, визнання спадщини відумерлою та витребування майна із чужого незаконного володіння,-
Представник позивача 21.08.2024 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача та просив:
встановити, що актовий запис про смерть від 29 жовтня 2013 року №18033, складений відділом реєстрації смерті у місті Києві Головного управління юстиції у місті Києві, вчинений щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 ;
визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та складається з земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 площею 0,0478 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2529261480000) відумерлою та передати спадкове майно у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141);
витребувати у ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ 22883141 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 площею 0.0478 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2529261480000;
стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судові витрати.
Обґрунтовуючи позов зазначив, що відповідно до державного акту КВ №129439 від 19.03.2005 ОСОБА_3 належало право власності на земельну ділянку площею 0.0478 га для ведення садівництва, кадастровий номер 8000000000:90:535:0007, розташована в АДРЕСА_2 , про що зроблено запис №10-7-03518 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. Відповідно до листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.04.2023 ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_3 .
У день смерті відкрилась спадщина. У Спадковому реєстрі інформація щодо ОСОБА_3 відсутня, із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилась.
Посилаючись на відсутність спадкоємців ОСОБА_3 за законом та за заповітом представник Київської міської ради просив визнати на підставі ст. 1277 ЦК України спадщину відумерлою та передати у власність територіальної громади.
Представник Київської міської ради вказав про те, що право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10.12.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Посилаючись на матеріали досудового розслідування кримінального провадження № 42021102100000255 від 15.12.2021 представник Київської міської ради вказав про те, що від імені ОСОБА_4 діяв ОСОБА_5 , а договір купівлі-продажу № 91 від 18.02.2010 фактично не укладався, нотаріусом не посвідчувався, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року позов задоволено.
Встановлено, що актовий запис про смерть від 29 жовтня 2013 року №18033, складений Відділом реєстрації смерті у місті Києві Головного управління юстиції у місті Києві, вчинений щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 ;
Визнано спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 площею 0,0478 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2529261480000) відумерлою та передано спадкове майно у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради ;
Витребувано від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 площею 0,0478 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2529261480000).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір в розмірі 10333,00 грн.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не міг порушити право власності позивача оскільки його не існувало і не існує.
Спірна земельна ділянка перш ніж апелянт набув на неї право приватної власності за оплатним договором купівлі-продажу належала ОСОБА_4 . В свою чергу ОСОБА_4 купив вказану земельну ділянку у ОСОБА_3 . Суд першої інстанції визнав, що договір купівлі - продажу фактично не укладався, нотаріусом не посвідчувався, відтак правові підстави набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку відсутні.
Висновок суду щодо відсутності законних підстав у ОСОБА_4 розпоряджатися спірним майном обґрунтований наявністю обвинувального акту щодо ОСОБА_5 , якого достатньо для ухвалення рішення незважаючи на відсутність вироку суду щодо вказаної особи та презумпцію невинуватості, закріплену законом.
Судом першої інстанції залишено поза увагою факт , що в справі, яка розглядається із власності позивача жодне майно не вибувало, спірна земельна ділянка перебувала у приватній власності та не була комунальною чи державною власністю.
Добросовісність відповідача ані в позові, ані в рішенні суду не спростовується і презюмується. Навіть якщо припустити, що земельна ділянка відповідача придбана у особи, яка не мала права її відчужувати, це майно може бути витребувано від набувача лише у разі, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
На момент укладення відплатної угоди відповідачем щодо купівлі спірного майна були відсутні претензії третіх осіб в тому числі позивача.
У висновку експерта, на який посилається суд, зазначено, що бланк не відповідає способами друку та спеціальними елементами захисту аналогічним бланкам друку та спеціальними елементами захисту аналогічним документів, що знаходяться в офіційному обігу на території України, що саме по собі може бути підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої законом нотаріуса, проте жодним чином не свідчить про наявність/відсутність волевиявлення ОСОБА_3 , підписання/не підписання нею договору купівлі-продажу і тим паче про підроблений правочин. Подібні питання не ставилися на розгляд експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник прокуратури зазначив, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось не внаслідок незаконних дій або рішень державних органів чи органів місцевого самоврядування, а внаслідок незаконних дій фізичних осіб - з використанням підроблених документів, а держава в особі компетентних органів вчиняла послідовні дії з метою ліквідації наслідків шахрайських дій.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги.
Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперчував.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку незаконно зареєстровано за ОСОБА_4 , а в подальшому за ОСОБА_1 , остання не вибувала із володіння територіальної громади міста Києва на законних підставах. Перехід відбувся за відсутності волевиявлення Київської міської ради, а тому право власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку не припинялось.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що спадщину ОСОБА_3 не прийнято ні на підставі ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України (проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини), ні шляхом звернення із відповідною заявою до нотаріальної контори в порядку ст. 1269 ЦПК.
Позивач вказує, що при складенні актового запису про смерть №18033 від 29.10.2013 допущена технічна помилка в прізвищі померлої особи.
Так, згідно актового запису про смерть прізвище померлої особи - ОСОБА_6 .
Проте, за інформацією Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 103/2617/34/3 від 12.04.2023, згідно з Реєстром територіальної громади міста Києва з 26.02.1991 по 27.02.2014 за адресою: АДРЕСА_3 була зареєстрована та проживала ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.10.2013 за № 12013110040016320 внесено відомості за ознаками складу злочин передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, а саме того що за адресою: АДРЕСА_3 , під час ліквідації пожежі, виявлено труп ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідно до Звіту Державної служби з надзвичайних ситуацій України № 239 від 07.10.2013 про причину виникнення пожежі, яка сталася 04.10.2013 за адресою: АДРЕСА_3 у вказаній квартирі виявлено труп ОСОБА_3 .
В рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12013110040016320 від 05.10.2013 постановою від 04.10.2013 призначено проведення судово-медичної експертизи, до проведення якої залучено експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи та на направлено труп ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу судово-медичної експертизи трупів Відділу судово-медичної експертизи трупів Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи із орфографічною помилкою в написанні прізвища померлої, а саме « ОСОБА_6 ».
Згідно з листомКиївського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 01/1446 від 12.07.2024 до лівобережного відділення №1 відділу судово-медичної експертизи трупів Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи надійшла постанова від слідчого Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві на судово-медичне дослідження трупа ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована під номером №2497/2 від 04.10.2013.
За результатами проведеної експертизи, експертом ОСОБА_7 складено висновок від 07.10.2013 № 2497/2 щодо причин смерті вище вказаної особи.
Постановою слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 15.10.2013 закрито кримінальне провадження за № 12013110040016320 у зв'язку з відсутністю події злочину.
У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що згідно з висновком експерта № 2497/2 від 07.10.2013, складеного медичним експертом ОСОБА_7 , смерть громадянки ОСОБА_3 , 1949 р.н. настала від отруєння СО.
Згідно з актовим записом про смерть від 29.10.2013 №18033, складеним Відділом реєстрації смерті у місті Києві Головного управління юстиції у місті Києві, зареєстровано факт смерті ОСОБА_6 , 1949 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 63 років. З відміток, які містяться у актовому записі про смерть, вбачається, що громадянство, місце народження та місце проживання померлої паспортом не підтверджено. Паспорт померлої не здано, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання не видано, свідоцтво про смерть не видано, заявником щодо здійснення актового запису зазначено співробітника Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.
Тобто до вказаного актового запису про смерть від 29.10.2013 №18033 анкетні дані померлої ОСОБА_3 , 1949 р.н., були внесені неправильно, з допущенням помилки в прізвищі особи. Вказана помилка в одній літері прізвища ОСОБА_3 зумовлені виключно відсутністю документу, що підтверджував її особу, при складанні актового запису про смерть.
Проте, виходячи із матеріалів кримінального провадження №12013110040016320 від 05.10.2013 за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , труп якої знайдено в квартирі АДРЕСА_1 досліджувався під час судово-медичної експертизи, як труп ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є однією і тією ж особою, при реєстрації факту смерті якої допущено помилку в її прізвищі.
Частиною першою ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У п. 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (п. 6 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України) факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи те, що під час реєстрації смерті ОСОБА_3 у актовому записі про смерть допущено помилку у прізвищі особи, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог щодо встановлення, що актовий запис про смерть від 29 жовтня 2013 року №18033, складений Відділом реєстрації смерті у місті Києві Головного управління юстиції у місті Києві, вчинений щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від у справі №641/1386/18.
Відповідно до ст. 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
На підставі ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ч. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1277 Цивільного кодексу України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за місцем його місцезнаходження.
Держава зацікавлена у ефективному та раціональному використанні землі, для чого створюються відповідні умови набуття права власності на земельні ділянки.
Пунктом 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо, так і через відповідні ради, що передбачено ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 338 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відмерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Таким чином, враховуючи відсутність спадкоємців ОСОБА_3 , як за законом так і за заповітом та те, що ніхто не звертався із відповідною заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після її смерті - земельна ділянка, що за життя належала померлій ОСОБА_3 , площею 0,0478 га з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ст. 1277 Цивільного кодексу України, має бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Як передбачено п. 11 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України, смерть власника є підставою припинення права власності.
Виходячи з правової природи відумерлості спадщини, підставою для проведення державної реєстрації права власності на спадкове майно є відповідне судове рішення, прийняте після спливу встановленого законом річного строку.
Разом з тим, Шевченківською окружною прокуратурою міста Києва встановлено факт незаконного набуття та подальшого відчуження права власності на вказане майно фізичною особою.
Так, відповідно до інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, спірна земельна ділянка на даний час зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10.12.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудко Б.Б., про що зроблено запис в реєстр за №839.
Право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудко Б.Б. 08.12.2021 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 18.02.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8
Як зазначалося вище, ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 18.02.2010 з ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві №537/6 від 19.08.2019 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 », відповідно до п. 2 ст. 30 та ст. 30-1 Закону України «Про нотаріат», порядку виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 24.12.2012 № 1924/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.12.2012 за № 2184/22496, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 06.08.2019 № 2438/5 «Про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_8 », припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 з 19.08.2019.
Відповідно до інформації, викладеної в листі Київського державного нотаріального архіву № 1063/01-21 від 24.04.2023, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 не передавала документи нотаріального діловодства та архіву на державне відповідальне архівне зберігання до Київського державного нотаріального архіву.
Одночасно Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) у листі від 19693/9.1-23/вх.20532/9-23 від 20.04.2023 інформує, що спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВММ 650688 використано за кодом витрачання 15.
Одночасно, згідно з висновком технічної експертизи документів від 19.01.2023, проведеної в рамках кримінального провадження № 42021102100000255 від 15.12.2021, встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.02.2010, який виконаний на нотаріальному бланку серії ВММ № 650688, не відповідає за способом друку та спеціальними елементами захисту аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України.
Крім того, за наслідками досудового розслідування кримінального провадження № 12023100100000833 встановлено, що ОСОБА_5 використовуючи підроблені документи, паспорт ОСОБА_4 , із власним зображенням, а також договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом обману заволоділи спірним нерухомим майном.
10.03.2023 ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч.ч. 3,4 ст. 190, ч.2 ст.28, ч.4 ст. 358, ч. 2 смт. 209 КК України.
05.10.2023 ухвалою суду зупинено провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку з його мобілізацією.
За викладених обставин судом становлено, що договір купівлі-продажу від 18.10.2010 фактично не укладався, нотаріусом не посвідчувався, відтак правові підстави набуття ОСОБА_9 права власності на земельні ділянку відсутні.
Відтак, за викладених обставин ОСОБА_4 не міг на законних підставах розпоряджатись земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 шляхом укладання договору купівлі - продажу із ОСОБА_1 , а отже договір купівлі - продажу спірної земельної ділянки укладений 10.12.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є нікчемним.
Крім того, вказані договори порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, що підтверджується незаконним набуттям права власності на спадкове майно та подальше його відчуження на користь ОСОБА_1 .
Суд вважає важливими заперечення представника відповідача, разом з тим не може їх врахувати, зважаючи на те, що договори купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 18.02.2010 № 91 та від 10.12.2021 № 839 є нікчемними в силу закону.
За таких обставин та враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що права та обов'язки не можуть виникати з нікчемного договору. Щодо витребування спірного майна на користь територіальної громади.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільними правами, законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Вказана норма закону відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню до правовідносин щодо визнання спадщини відумерлою.
Зважаючи на те, що Київською міською радою рішення про відчуження спірного майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна.
З огляду на те, що право власності на спірну земельну ділянку незаконно зареєстровано за ОСОБА_4 , а в подальшому за ОСОБА_1 , остання не вибувала із володіння територіальної громади міста Києва на законних підставах. Перехід відбувся за відсутності волевиявлення Київської міської ради, а тому право власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку не припинялось.
Оскільки визнання спадщини відумерлою відповідно до ст. 1277 Цивільного кодексу України є підставою для набуття територіальною громадою міста Києва права власності на таке майно, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України на користь Київської міської ради, як розпорядника майна територіальної громади м. Києва, яка є дійсним власником майна.
Тобто у випадку, коли б спірна земельна ділянка не була протиправно відчужена, то територіальна громада міста Києва мала б претендувати на неї на підставі ст. 1277 Цивільного кодексу України.
Статтею 658 Цивільного кодексу України визначено, що право продажу товару, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Одночасно ОСОБА_4 ніколи не був власником спірної земельної ділянки.
Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
За ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, в тому числі, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Установлено, що після першого правочину (договору купівлі-продажу) земельної ділянки ще змінились її набувачі. Таким чином, вимога прокурора про витребування земельної ділянки є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.
Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Оскільки відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене ст. 388 Цивільного кодексу України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою ним у постанові від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, а також у постанові від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц (Верховний Суд), а також з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі №754/4108/18- ц (провадження № 61-202І9св19), від 22 січня 2020 року у справі №754/14094/17 (провадження № 61-5800св19) та від 14 квітня 2021 року у справі №753/11965/19 (провадження №61-1157св21).
Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
Практика ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
Враховуючи відсутність спадкоємців ОСОБА_3 за заповітом та за законом, а також право на визнання спадщини відумерлою у зв'язку зі спливом одного року з часу відкриття спадщини, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:535:0007 по АДРЕСА_2 , підлягає визнанню відумерлою спадщиною, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 .
За таких підстав прокурор має право в інтересах держави витребувати вказану земельну ділянку із чужого незаконного володіння на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України у поєднанні із вимогами ст. 1218 Цивільного кодексу України на користь територіальної громади міста Києва.
Згідно із ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Мак, згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.4 ст.56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Зазначені вище обставини свідчать про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що відповідно до ст.131-1 Конституції України, є виключним випадком для представництва окружною прокуратурою інтересів держави, у зв'язку з чим із цією заявою звертається прокуратура.
Аналогічна позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, де, зокрема, зазначено, що сам факт не звернення до суду місцевої ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (п.6.43).
Враховуючи викладене, заява про про встановлення факту, визнання спадщини відумерлою та витребування майна із чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Згідно статті 375 ЦПК України апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів робить висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді