07 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5493/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
Адвокат Каверін С.М. звернувся з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.05.2023 по день фактичного розрахунку 30.10.2024;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 02.05.2023 по день фактичного розрахунку 30.10.2024 , але не більш як за шість місяців.
1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
2.АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
2.1. ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 01.05.2023, однак остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням відповідачем проведено лише 30.10.2024 на виконання рішення суду.
Посилаючись на несвоєчасне проведення з ним повного розрахунку при звільненні, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
2.2 ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
У поданому до суду відзиві відповідач просив позовні вимоги залишити без задоволення. Вказує, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/4660/23-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.05.2023 по 10.06.2023 у сумі 32808,40 грн. Відтак, вважає, що позивач намагається вже вдруге стягнути суму середнього заробітку, що заборонено чинним законодавством.
3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Позивач проходив військову службу органах Державної прикордонної служби України, де отримував грошове забезпечення.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.05.2023 року №315-ОС, позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.9).
При звільненні позивача з військової служби з ним не було повністю проведено розрахунок грошового забезпечення.
На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.08.2024 року у справі №600/4655/23-а відповідачем 30.10.2024 здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення за період з грудня 2021 року по травень 2023 року на загальну суму 194 041,73грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ "Приват Банк" (а.с.13).
Вважаючи, що за таких умов відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
4. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
За приписами статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Спірні правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".
Проте вказані вище акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
У свою чергу закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема, в новій редакції викладена стаття 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ, чинної на час виплати позивачу грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.
Крім того, у постанові від 16.02.2023 у справі №420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Також у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 Верховний Суд дійшов висновку, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи вищенаведене, суд з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 01.05.2023 (остаточна дата закінчення проходження військової служби) у належному розмірі грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки, компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї.
Як встановлено судом, на виконання рішення суду від 22.08.2024 року №600/4655/23-а відповідач 30.10.2024 здійснив перерахунок та виплату ОСОБА_1 вищевказаних виплат у розмірі 194041,73грн.
Тож, спірним у цих правовідносинах є період з 02.05.2023 (наступний день після звільнення) до 29.10.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Водночас, судом, на підставі даних автоматизованої системи документообігу Чернівецького окружного адміністративного суду "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.06.2024 у справі №600/4660/24-а задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2023 по 10.06.2023 у сумі 32808,40грн та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.05.2023 по 10.06.2023 у сумі 32808,40 грн.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2024 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.06.2024 року у справі №600/4660/24-а залишено без змін.
Відтак, суд вбачає, що період стягнення середнього заробітку з 01.05.2023 по 10.06.2023 по справі №600/4660/24-а частково охоплює період із 01.05.2023 по 30.10.2024, але не більше як 6 міс., по даній справі.
Суд зауважує, що положення ст.117 КЗпП України не містить обов'язку роботодавця виплачувати середній заробіток за кожну окрему складову грошового забезпечення, а передбачає таку компенсаційну виплату за всі належні працівникові при звільненні суми грошового забезпечення.
Так, згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, що викладена у постанові від 08.02.2022 по справі №755/12623/19 зазначено: "У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку. Тобто ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку".
Відтак, суд вважає, що період за який позивач має право на стягнення середнього заробітку у даній справі є період з 11.06.2023 по 29.10.2024 року.
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення суд враховує із застосуванням чинної на момент виникнення спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тобто з обмеження строком виплати у шість місяців.
Водночас, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 згідно з якою: "Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (пп."л" п.1 розділу І Порядку №100).
За змістом п.2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення є 01.05.2023.
Відповідно до довідки №644 від 04.11.2024 про перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці служби (березень та квітень 2023 р.) становить 1249,95грн (76248,80/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 11.06.2023 до 10.12.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 183 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 228 740,85грн (1249,95грн х 183 календарних днів).
При цьому, із врахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 щодо застосування принципу співмірності суд вважає, що істотна відсоткова частка становить 0,85 або у відсотковому значенні - 85% (194041,73грн/228740,85грн).
Таким чином, сума що підлягає відшкодуванню з урахуванням визначеної істотної відсоткової частки становить: 1249,95грн (середньоденний заробіток позивача) х 85% (істотна частка) х 183 (кількість днів затримки розрахунку) = 19 442,97 грн.
5.ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
З матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено від сплати судового збору, у зв'язку з чим суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки підтвердження понесення інших судових витрат позивачем матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 11.06.2023 по день фактичного розрахунку 30.10.2024.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 11.06.2023 по день фактичного розрахунку 30.10.2024, але не більш як за шість місяців у сумі 19 442,97 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.О. Кушнір