07 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2503/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 погодити звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2024 року у справі №714/740/24 мати позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була визнана недієздатною та встановлено над неї опіку, призначивши позивача її єдиним опікуном. За наведених обставин позивач у лютому 2025 року звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби, у задоволенні якого відмовлено, поданий позивачем рапорт залишено без реалізації. Додатково позивач звертав увагу суду на те, що рішення відповідача оформлено резолюцією на рапорті. Позивач не погоджується з відмовою відповідача у звільненні його з військової служби та вважає такі дії протиправними, оскільки він є єдиним опікуном недієздатної матері, тобто у нього є прямо визначена законом підстава для звільнення з військової служби. Відповідно, позивач вважає, що єдиною можливістю реалізувати право на звільнення з військової служби є зобов'язання відповідача погодити рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення опіки над своєю недієздатною матір'ю, єдиним опікуном якої призначено позивача.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи; витребувано докази у відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про правомірність оскаржуваної відмови. Так, в обґрунтування зазначеного представник відповідача звернув увагу на належне оформлення рішення командира про відмову у звільненні позивача з військової служби шляхом накладення резолюції на рапорті ОСОБА_1 , що відповідає вимогам Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі - Порядок №531). Також у відзиві зазначено, що військова частина НОМЕР_1 за своєю організаційною формою є окремою механізованою бригадою. Відповідно, у випадку наявності підстав для звільнення з військової служби командиром військової частини НОМЕР_1 видається наказ (по особовому складу) про звільнення з військової служби, а у випадку відсутності підстав для звільнення ставиться відповідна резолюція, як це передбачено Порядком №531. Поряд з цим відповідач зазначив, що позивач проходить військову службу у військовому званні «старший лейтенант», а тому командир військової частини НОМЕР_1 не уповноважений приймати остаточне рішення про звільнення позивача з військової служби та видавати наказ по особовому складу про його звільнення. В даному випадку таким органом є командир корпусу, тобто військова частина НОМЕР_2 . Поряд із цим у відзиві вказано, що позивачем не було надано до рапорту копію аркуша бесіди, подання якого передбачено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170 (далі - Інструкція №170). Водночас саме в аркуші бесіди військовослужбовець висловлює своє бажання/небажання проходити військову службу. З урахуванням наведеного відповідач вказав про законність оскаржуваної відмови, просив суд відмовити в задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що порушення його прав було допущено саме військовою частиною НОМЕР_1 , яка не подала наданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення з військової служби на розгляд командиру корпусу, залишивши його, фактично, без реалізації. Крім цього, вказано про безпідставність тверджень відповідача щодо обов'язку подання позивачем аркуша бесіди, оскільки такий документ формується виключно посадовими особами військових формувань, які і проводять бесіди з військовослужбовцями з питань звільнення, що узгоджується з нормами Інструкції №170.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходить військову службу в особовому складі військової частини НОМЕР_1 та займає посаду тимчасово виконуючого обов'язки заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 .
У лютому 2025 року позивач подав через свого безпосереднього керівника - командира інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною. Додатково в рапорті позивач вказав про небажання продовжувати військову службу та службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
Як свідчить зміст наявних у справі матеріалів, до вказаного рапорту позивач подав документи, якими, на його думку, підтверджується наявність підстав для звільнення його з військової служби: копії паспорта громадянина України та довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; копію рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2024 року у справі №714/740/24, яким громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатною та встановлено над нею опіку і призначено опікуном її сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено строк дії рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатною два роки з дня набранням рішення законної сили. Рішення суду від 03 вересня 2024 року у справі №714/740/24 набрало законної сили 08 жовтня 2024 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію витягів з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копія паспорта громадянки України ОСОБА_2 та довідки про присвоєння РНОКПП; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 (батька позивача); копію свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (батьків позивача). Всі долучені до рапорту копії завірені нотаріально приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Опришко С.І.
Дослідженням змісту рапорту ОСОБА_1 з доданими до нього документами судом установлено, що на ньому міститься резолюція з написом такого змісту: «Не затверджую. Без реалізації. 03.03.2025» та підпис.
Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_1 від 07 квітня 2025 року №1799, виданого за результатами розгляду адвокатського запиту представника позивача від 27 березня 2025 року, командуванням військової частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт про звільнення з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 . За результатами розгляду прийнято рішення щодо відмови у звільненні з військової служби та залишення рапорту без реалізації. При цьому згідно з Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 06 червня 2024 року №531, командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, тобто відмова в задоволенні рапорту не оформлюються окремим документом (наказом, рішенням).
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи цей спір, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану, у тому числі через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Як вбачається з обставин справи, спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби. При цьому, як свідчать матеріали справи, така відмова оформлена резолюцією наступного змісту: «Не затверджую. Без реалізації. 03.03.2025» та підпис.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на таке.
Загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі - військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням, встановлені Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 року №40 (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України, чинної станом на час подання рапорту про звільнення з військової служби).
Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України визначені види документів, які створюються у Збройних Силах України, серед яких у тому числі є рапорт (заява), що визначається як письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до положень пункту 2.7.24 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України відмітка про надходження документа до військової частини (установи) проставляється за допомогою штрих-коду на лицьовому полі у правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування військової частини (установи) - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (за потреби - година і хвилини) надходження документа. За наявності додатків до документа на кожному додатку, як і на самому документі, ставиться відмітка про надходження документа. Якщо кореспонденція не розкривається відповідно до пункту 3.7 цієї Інструкції, то відмітка про надходження документа проставляється на конвертах (упакуваннях). З цією метою використовується спеціальний штамп (Додаток 15).
Згідно з пунктом 2.7.8 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України під час реєстрації паперових документів реєстраційний індекс наноситься за допомогою штрих-коду та/або QR-коду. Штрих-код включає найменування військової частини (установи), в якому реєструвався документ, реєстраційний індекс і дату документа, кількість аркушів.
Відповідно до пункту 3.9.3 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи реєструються лише один раз: вхідні - у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, створені у підрозділі - у день підписання або затвердження. Для передачі зареєстрованого документа з одного підрозділу до іншого новий реєстраційний індекс на документі не проставляється.
Як встановлено пунктом 2.7.12 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи адресуються військовій частині (установі), її структурним підрозділам або конкретній посадовій особі.
Відповідно до пункту 2.7.13 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документ затверджується посадовою особою (посадовими особами), до повноважень якої (яких) належить вирішення питань, викладених у такому документі, або розпорядчим документом. Затвердження певних видів документів здійснюється з проставлянням грифа затвердження.
У разі затвердження документа кількома посадовими особами грифи затвердження розташовуються на одному рівні.
Строки виконання основних документів у Збройних Силах України наведені в додатку 40 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України.
Так, пунктом 8 Додатку 40 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України звернення громадян - не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник установи або його заступник встановлюють необхідний строк для його розгляду, про що повідомляють особі, яка подала звернення. При цьому загальний строк вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Отже, звернення військовослужбовця з певним проханням оформлюється рапортом, який має бути адресований вищій посадовій особі та підлягає реєстрації в день надходження шляхом проставлення відмітки про його надходження, що підтверджує факт одержання такого рапорту адресатом та в подальшому забезпечує здійснення контролю за його належним виконанням. Як зазначалось вище, подання рапорту “по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Згідно з наведеними вище положеннями командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно, приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Як вбачається з матеріалів справи не заперечується учасниками, позивач, не бажаючи здійснювати подальше проходження військової служби, звертався до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаної судом недієздатною (матір'ю ОСОБА_2 ).
Дослідивши зміст рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та наявних у ньому відміток, суд зауважує, що на такому містяться відомості про те, що рапорт позивача був переданий на розгляд уповноваженим посадовим особам військової частини НОМЕР_1 вищого рівня за підпорядкованістю: від тимчасово виконуючого обов'язки заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу інженерно-саперної роти старшого лейтенанта ОСОБА_4 до командира інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 , від тимчасово виконуючого обов'язки командира інженерно-саперної роти до начальника інженерної служби сил підтримки військової частини НОМЕР_1 , від начальника інженерної служби сил підтримки, який у подальшому передав рапорт ОСОБА_1 на розгляд до командира військової частини НОМЕР_1 .
Проте на рапорті позивача про звільнення з військової служби міститься лише резолюція такого змісту: «Не затверджую. Без реалізації. 03.03.2025» та підпис.
При цьому, на думку відповідача, накладення резолюції на рапорті по суті порушеного у ньому питання вважається оформленим належним чином рішенням командира або іншої особи, уповноваженої на вирішення певних питань, поставлених військовослужбовцем перед безпосереднім/прямим керівництвом. Згідно з позицією відповідача, вчинення вказаних вище дій узгоджується з нормами Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 06 серпня 2024 року №531, відповідно до яких командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, тобто відмова в задоволенні рапорту не оформлюються окремим документом (наказом, рішенням).
Суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями пункту 2 Розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 06 серпня 2024 року №531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за №1214/42559 (далі - Порядок №531), командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Додатком 1 до Порядку №531 визначені вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця, до яких віднесено обов'язкове зазначення безпосереднім та/або прямим командиром військовослужбовця правової підстави та обґрунтування погодження або не погодження по суті конкретного питання, зазначеного військовослужбовцем у рапорті.
Крім цього, суд зауважує, що абзацом 2 пункту 3 Розділу ІІІ Порядку №531 встановлено, що відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Разом з цим суд наголошує, що навіть за умови надання командиру (начальнику) права надання відповіді на рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, зазначене не позбавляє його обов'язку зазначати при проставленні резолюції визначені законом підстави, мотиви та обґрунтування відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, усупереч наведеному проставлена у рапорті військовослужбовця ОСОБА_1 резолюція не містить жодних підстав (мотивів) її накладення (з посиланням на відповідні норми законодавства). Фактично, причини відмови позивачу у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби в резолюції не були зазначені.
Водночас суд звертає увагу і на те, що наявна на рапорті ОСОБА_1 резолюція містить лише підпис, без зазначення відомостей про особу, якій він належить, та посади, яку займає така особа.
До того ж, як вбачається зі змісту резолюції, яка міститься в рапорті позивача про звільнення з військової служби, в такій не міститься жодних відомостей про те, чи були належним чином розглянуті уповноваженою особою відповідача документи, якими позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби на підставі абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наведені обставини, фактично, унеможливлюють достовірно встановити, чи були взяті до уваги відповідачем такі документи та чи було надано їм належну оцінку від час прийняття рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби.
Зазначене у сукупності свідчить про неналежний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби. Наявна на рапорті резолюція, зі змісту якої неможливо ідентифікувати особу, якою вона проставлена, і за умови відсутності у ній правових підстав, мотивів та обґрунтувань її накладення, не є доказом належного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби. Така резолюція не може вважатись рішенням суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на прийняття такого виду рішень.
За наведених міркувань суд вважає необґрунтованими та передчасними висновки, що викладені в резолюції, про залишення без реалізації рапорту ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, перевіряючи дії суб'єкта владних повноважень на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач діяв не необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення (в даному випадку - звільнення ОСОБА_1 про звільнення з військової служби), нерозсудливо та не у встановлений законом спосіб.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Стосовно позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 погодити звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами, то такі задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними. При цьому суд зазначає таке.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зауважує, що у цій справі відповідачем неналежним чином розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби.
Крім цього, як зазначено судом вище, відповідач не надав належної оцінки всім документам, якими позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно, не вчинення відповідачем указаних вище дій унеможливлює здійснення судом оцінки таким документам та вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.
Отже, враховуючи викладене у своїй сукупності, з огляду на обставини цієї справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», із зобов'язанням військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути такий рапорт з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 листопада 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк