Справа № 500/4901/25
07 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №201 від 20.07.2025 у частині, що стосується призову на військову службу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі- позивач) 27 березня 2018 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за статтями 16а та 306 графи II наказу МОУ №402. Однак, при медичному огляді від 06.07.2025 Позивача було визнано придатним для проходження військової служби.
Таким чином, взяття Позивача на облік військовозобов'язаних осіб без його згоди, направлення на його адресу повістки, направлення Позивача для проходження військово- лікарської комісії, визнання його придатним до проходження військової служби, а також подальша мобілізація згідно наказу №201 від 20.07.2025, на думку позивача, є незаконними та протиправними, суперечать приписам Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період та інших нормативно-правових актів, а тому Позивач змушений звернутися до суду для відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів.
Позивач вважає, що такі дії ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправними, а наказ підлягає скасуванню, що і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 25.08.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 29.03.2018, з якого слідує, що 27.03.2018 ІНФОРМАЦІЯ_4 за гр. ІІ ст. 16а, 30б Наказу МОУ №402-2008 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Також, зазначено, що ОСОБА_1 виключено з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 станом на 22.07.2025 не перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно постанови ВЛК від 06.07.2025 придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №201 від 20.07.2025 наказано призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправити до військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 .
Позивач не погоджуючись з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №201 від 20.07.2025 про призов ОСОБА_1 на військову службу, звернувся до суду з даним позовом. Позивач вважаючи, що відповідач протиправно здійснив його мобілізацію та зарахування у списки військової частини, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір суд керується наступним.
Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII: мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Частиною 5 статті 22 Закону № 3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Спеціальним нормативним-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно частиною 5 статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Приписами частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9 ст.1 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За приписами частини 8 статті 2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Відповідно частини 1 статті 27 Закону № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Позивачем не надано до суду доказів того, що він підпадає під перелік осіб, визначених статтею 23 Закону № 3543-ХІІ. Не зазначає представник позивача про це і у поданій до суду позовній заяві. У той же час судом з наявних у матеріалах доказів таких підстав не встановлено.
Згідно пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.
Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: розподіляють призовників під час їх приписки до призовних дільниць і призову на базову військову службу за видами (родами сил і військ) Збройних Сил, іншими військовими формуваннями; організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
У силу пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Згідно пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;
організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням, поштовим відправленням з оголошеною цінністю з описом вкладення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Таким чином, до обов'язків територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить виявлення призовників, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку, оповіщення призовників про їх виклик до територіальних центрів для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призову на військову службу і забезпечення здійснення контролю за їх прибуттям.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1456 затверджено Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану (далі - Постанова № 1456).
За приписами пункту 7 Порядку № 1456 уповноважена особа має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у таких випадках, зокрема: якщо особа має зовнішні ознаки, схожі на ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
У разі відсутності в особи документів, передбачених пунктом 7 цього Порядку, уповноважена особа затримує таку особу для її встановлення на строк, передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення. (пункт 8 Порядку № 1456).
З викладеного слідує, що органи поліції та територіальні центри визначено уповноваженою особою на перевірку документів та за їх відсутності наділено повноваженнями на затримання особи.
Стосовно доводів представника позивача щодо неправомірності висновку ВЛК, то суд зазначає наступне.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу (далі - ВЛЕ) в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення №402, Положення про ВЛЕ).
Згідно пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.
Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.
Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.
Пунктом 2.2 глави 2 розділу 1 Положення № 402 визначено, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.
До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Згідно підпункту 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Положеннями підпункту 2.5.1 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення № 402 визначено, що до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
ЦВЛК має право розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України (абзац 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402).
Відповідно до підпункту 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402 на ВЛК регіону покладаються обов'язки, зокрема, з організації військово-лікарської експертизи, керівництва підпорядкованими ВЛК, контролю за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності; розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402).
Разом з тим, згідно із пунктами 3.3 та 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення». Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
З аналізу наведених норм Положення № 402 слідує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, зокрема, з метою визначення ступеня придатності до військової служб, за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК. До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.
Пунктом 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення 402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю.
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).
Згідно з пунктом 1.4 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд громадян, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення та допризовників, проводиться в порядку, визначеному таблицею.
Судом встановлено, що 06.07.2025 позивач проходив військово-лікарську комісію за результатами якої його визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою ВЛК від 06.07.2025.
Обґрунтовуючи протиправність такого висновку ВЛК, позивач вказує, що при визначенні ступеня придатності не враховано його діагнозу. Однак, такі посилання позивача безпідставними, з огляду на те, що наявними у справі доказами не підтверджено незастосування методу індивідуальної оцінки придатності до військової служби, порушення процедури проведення медичного огляду, що призвело до неправомірного висновку щодо стану здоров'я позивача та придатності до військової служби.
Як уже зазначено вище, згідно даних тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 29.03.2018 Позивача на підставі п. З ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» виключено з військового обліку 27.03.2018 ІНФОРМАЦІЯ_4 за статтями 16а та 306 графи II за наказу МОУ №402. Водночас, матеріали справи не містять доказів про те, що під час медичного обстеження відповідач не прийняв до розгляду від позивача будь-які медичні документи, які є в наявності та містять інформацію про певні захворювання позивача.
Пунктом 3.3 глави 3 розділу І Положення № 402 чітко визначено порядок оскарження постанов ВЛК районних (міських) ТЦК СП. Зокрема, у разі наявності сумніву щодо правильності висновку даної комісії щодо придатності до військової служби, позивач мав право звернутись за підпорядкованістю до ВЛК обласної ТЦК СП, дії яких в свою чергу оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
В межах проведення даного оскарження, та перевірки рішень ВЛК ТЦК СП штатною комісією може бути здійснено направлення на контрольне медичне обстеження за наявності для цього підстав.
Позивач своїм правом на звернення із скаргою до ВЛК вищого рівня, як визначено Положенням № 402, не скористався.
Суд зазначає, що у разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному ТЦК та СП. (п.72 Постанови 560).
Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача із вказаною заявою про проходження військово-лікарської комісії при обласному ТЦК та СП.
У відповідності до вимог, викладених у пунктах 1.4 глави 1 та 6.6. глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров'я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки. За направленням на медичний огляд військовослужбовцю потрібно звернутися до прямого начальника.
У свою чергу, ВЛК регіону мають право скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Оскарженню у судовому порядку, за приписами п. 2.4.10. розділу І Положення № 402 підлягають тільки постанови ВЛК регіонів та постанови ЦВЛК.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався зі скаргою про протиправність дій/бездіяльності членів ВЛК при проведенні медичного огляду до ВЛК вищого рівня та проханням провести повторний медичний огляд із дотримання вимог Положення № 402. Зрештою, довідка ВЛК від 07.07.2025 стосовно ОСОБА_1 не є предметою спору у цій справі, адже позивачем у межах справи №500/4901/25 не оскаржується.
Тобто, позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду з метою визначення придатності його до військової служби.
Суд також вказує, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач не був позбавлений права надати лікарям ВЛК свої медичні документи, що свідчать про наявність у позивача захворювань, які унеможливлюють подальше проходження ним військової служби за станом здоров'я.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року справа №810/5009/18, від 09 грудня 2020 року справа № 814/2722/16, від 12 лютого 2021 року справа № 820/5570/16.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин, станом на момент ухвалення рішення, позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності дій та рішень ВЛК щодо не неналежного проведення медичного огляду позивача на предмет його подальшої придатності до військової служби за станом здоров'я у військовий час.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що в даному випадку ефективним і дієвим правовим механізмом захисту права (інтересу), який позивач сприймає за порушені, є ініціювання процедури перегляду рішення відповідної військово-лікарської комісії при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки органами військово-лікарської експертизи вищого рівня, а саме: військово-лікарською комісією при обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, військово-лікарською комісією регіону, Центральною військово-лікарської комісією Збройних Сил України із можливістю оскарження до суду саме рішення військово-лікарської комісії регіону або рішення Центральної військово-лікарської комісією Збройних Сил України.
Враховуючи, що остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, ВЛК регіону чи ЦВЛК, за наслідками перевірки рішення позаштатної ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду позивача з приводу придатності його до військової служби (в межах справи), не приймали, суд вважає, що позивач не дотримався вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідне правозастосування в частині оскарження висновків штатних (позаштатних) ВЛК відповідно до Положення №402 висвітлено у постановах Верховного Суду від 26.02.2025 у справах №600/3273/22-а, №240/13173/22.
Щодо доводів позовної заяви стосовно того, що матеріалами справи підтверджено факт наявності у позивача певних діагнозів, а також інших захворювань, оцінка яким не надана під час проведення ВЛК, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 відповідно до яких у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Згідно з висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду. Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для встановлення причинного зв'язку захворювання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2021 року у справі № 820/5570/16 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції.
Дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 160/31586/23.
Суд додатково висновує про те, що медичні виписки, консультації лікарів встановлюють певні діагнози та вказують на певні захворювання позивача, однак не розкривають питання встановлення повного діагнозу після обстеження за правилами та на підставі Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 року №402.
Водночас, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність в межах дотримання процедури прийняття таких.
В ході розгляду даної справи судом не було встановлено допущених з боку відповідача порушень вимог чинного законодавства, які б стосувались саме процедури проведення медичного огляду та оформлення його результатів.
Щодо позовних вимог щодо скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №201 від 20.07.2025 у частині, що стосується призову на військову службу ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що наказ від 20.07.2025 №201, яким позивача призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпав свою дію.
На переконання суду, після прийняття наказу №201 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Виходячи із зазначеної у вказаних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Крім того, згідно з принципом процесуальної економії необхідно застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопустимим є штучне подвоєння судового процесу (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.
Вказаний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому, його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування вказаного наказу не може привести до відновлення порушеного права.
Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, в яких суд вказав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічно, проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.
Згідно ч.6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку. Позивачем не надано суду доказів наявності підстав для виключення з військового обліку. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 07.07.2025 №16191 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби і доказів її скасування позивачем не надано, у межах цієї справи її не оскаржено.
Судом встановлено, що позивач є військовозобов'язаним, який військово-лікарською комісією визнаний придатним до військової служби. Матеріалами справи не підтверджено, що на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я чи з інших законодавчо встановлених підстав.
Враховуючи наведені обставини, а також Указ Президента України № 69/2022, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_6 правомірно здійснено призов позивача на військову службу по мобілізації.
З огляду на вказане, відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №201 від 20.07.2025 у частині, що стосується призову на військову службу ОСОБА_1 , оскільки суд вважає оскаржуваний наказ правомірним та таким, що прийнятий відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України, а доводи позивача про незаконність наказу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Також, суд зауважує, що абзацом 2 частини 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ та частиною 4 пункту 2 частини 8 Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, визначено, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ.
Відповідно до п.4 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Інструкція 280).
Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу XII Інструкції № 280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.
Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.
Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції № 280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
З вказаних норм у їх сукупності слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, з дня відправлення позивача до військової частини НОМЕР_2 позивач проходить військову службу та набув правового статусу «військовослужбовець».
Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, серед яких: під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Отже, Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов.
При цьому, доказів того, що позивач звертався до військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення, із зазначенням підстав звільнення передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, матеріали справи не містять, та про такі сторона позивача не зазначає.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.
Про цей правовий висновок Велика Палата Верховного Суду нагадала в постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, який відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з'ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. За змістом зазначених юридичних принципів процесуальної економії та стадійності захисту права застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, суд виходить з того, що саме по собі визнання протиправним наказу про призов не призведе до відновлення порушеного права, зокрема, звільнення з військової служби. Суд вкотре наголошує на тому, що позивачем у межах цієї справи оскаржується виключно наказ про призов на віськову службу під час мобілізації.
Таким чином, виходячи із принципів процесуальної економії та стадійності захисту права суд приходить до переконання про неефективність обраного позивачами способу захисту.
При цьому суд не погоджується з доводами позивача про наявність різних наказів про призов на військову службу ОСОБА_1 №201 від 20.07.2025 за підписами різних посадових осіб, оскільки з долучених позивачем копій зазначеного наказу слідує, що такий підписаний начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 20.07.2025 о 17.52 год за допомогою АІТС "Оберіг", що відповідає вимогам статей 13, 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів". Засвідчення паперової копії зазначеного електронного документа різними посадовими особами відповідача не може свідчити про його протиправність.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №201 від 20.07.2025 у частині, що стосується призову на військову службу ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_8 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 );
третя особа:
- ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.