Справа № 500/5598/25
07 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 192550011149 від 09.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу періодів трудової діяльності, зазначених у його трудовій книжці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2025 року, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання у профтехучилищі із 01.09.1980 по 05.06.1983, роботи в ремонтно-механічному заводі із 12.07.1983 по 02.07.1984, із 25.08.1986 по 17.09.1992; військової служби із 02.07.1984 по 07.07.1986, роботи в колгоспі із 17.02.1993 по 25.03.2000.
В обґрунтування позову вказує, що 02.09.2025 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по віку.
Вказана заява була розподілена за принципом екстериторіальності та розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 09.09.2025 № 192550011149 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із не зарахуванням до страхового стажу:
- навчання згідно диплома від 05.07.1933 № 401673 з 01.09.1980 по 05.07.1983 та військової служби згідно військового квитка від 02.07.1984 серії НОМЕР_1 з 03.07.1984 по 26.06.1986, оскільки по батькові заявника в дипломі та військовому квитку " ОСОБА_2 "(рос.) не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ";
- роботи згідно записів трудової книжки від 06.04.1983 серії НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки по батькові заявника " ОСОБА_4 '"(рос.) не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ";
- роботи у колгоспі згідно архівної довідки від 28.07.2025 №40 з 1993-1999 рік, оскільки у довідці по батькові заявника скорочено.
Позивач не погоджується з рішенням пенсійного органу, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 06.10.2025 про відкриття провадження у справі відповідач отримав 06.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідач у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування не скористався, з клопотанням про продовження процесуального строку для подання відзиву не звертався.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши докази, суд встановив наступні обставини.
Позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилось 60 років, а тому 02.09.2025 він звернувся до відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по віку.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення від 09.09.2025 №192550011149 про відмову в призначенні пенсії з наступних підстав. Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 22.09.2025.
Відповідач зазначає, що пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років. Вік заявника 60 років.
Необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу в період з І січня 2028 року - від 25 до 35 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частинами першою та другою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Вказує, що страховий стаж позивача становить 16 років 4 місяці 16 днів, що підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою форми РС-право.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди:
- навчання за дипломом від 05.07.1933 № 401673 з 01.09.1980 по 05.07.1983 та військової служби за військовим квитком від 02.07.1984 НОМЕР_1 з 03.07.1984 по 26.06.1986, оскільки по батькові заявника в дипломі та військовому квитку " ОСОБА_5 "(рос.) не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ";
- роботи за записами трудової книжки від 06.04.1983 НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки по батькові заявника " ОСОБА_4 '"(рос.) не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ;
- в колгоспі за архівною довідкою від 28.07.2025 № 40 з 1993-1999 рік, оскільки в довідці по батькові заявника скорочено.
Відповідачем рекомендовано для зарахування періоду навчання надати довідку з навчального закладу з інформацією про період навчання, присвоєння кваліфікації та форму навчання; для зарахування періоду проходження військової служби надати уточнюючу довідку з територіального центру комплектування та соціальної підтримки; для зарахування періодів роботи за записами трудової книжки необхідно внести зміни до трудової книжки згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 або надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи, або підтвердити належність трудової книжки заявника у судовому порядку.
На підставі вищенаведеного відповідач приймає рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , дата заповнення 06.04.1983, щодо спірних періодів наявні такі записи:
- 01.09.1980-05.07.1983 навчання в СГПТУ №34 (запис №4);
- 12.07.1983 прийнятий на завод в якості електромонтера по ремонту електрообладнання (запис №5);
- 02.07.1984 звільнений з заводу у зв'язку з призовом на військову службу п. 3 ст. 29 КЗоТ РСФСР (запис №6);
- 02.07.1984-07.07.1986 служба в рядах Радянської Армії (запис №6);
- 25.08.1986 прийнятий в мех. цех №1 електромонтером по ремонту електрообладнання 3р. с/х. (запис №7);
- 16.10.1986 переведений в мех. цех №1 електромонтером по ремонту електрообладнання 4р. с/х. (запис №8);
- 01.07.1987 переведений в механічному цеху №1 енергетиком цеху (запис №9);
- 17.09.1992 звільнений за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис №10);
- 17.02.1993 прийнятий на роботу в колгосп «Суверенна Україна" слюсарем по ремонту с/г машин (запис №11);
- 01.01.1995 переведений на посаду електрика (запис №12);
- 25.03.2000 звільнений з роботи за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України (запис №13).
Крім записів у трудовій книжці, спірні періоди стажу позивача підтверджуються відповідно до наступних документів по справі.
Так, з матеріалів справи слідує підтвердження періоду проходження навчання позивачем у профтехучилищі із 01.09.1980 по 05.06.1983 відповідно до диплома про отримання загальної середньої освіти серії НОМЕР_4 та випискою до диплома.
У військовому квитку серії НОМЕР_1 наявні відомості про те, що позивач 02.07.1984 призваний для проходження військової служби, 26.07.1986 звільнений та направлений в запас, що підтверджує період проходження позивачем служби в рядах Радянської Армії.
З архівної довідки-виписки №40 від 28.07.2025 виданої трудовим архівом «Центру надання соціальних послуг Васильковецької сільської ради» Чортківського району Тернопільської області, слідує наступне. У документах Трудового архіву Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Васильковецької сільської ради» знаходяться документи колгоспу «30-річчя Радянської України» (колгосп «Суверенна Україна») с. Крогульці Гусятинського району, де значиться заробітна плата ОСОБА_1 (так в документах) за період 1993-1999 років. Дана інформація отримана на підставі книги обліку розрахунків по оплаті праці колгосп « 30-річчя Радянської України» (колгосп «Суверенна Україна») с. Крогулець Гусятинського району за 1993-1999 роки, книги обліку трудового стажу і розрахунків по зарплаті том № 10 особовий рахунок № 1147.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі Закон №1058-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4ст. 24 Закону №1058-IV).
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби слід зазначити наступне.
Статтею 56 Закону №1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно трудової книжки позивача останній у період з 02.07.1984 по 07.07.1986 проходив військову службу у Збройних Силах Радянської армії з посиланням на відомості військового квитка, що також відповідає відомостям цього документу.
При цьому, суд наголошує, що наявність помилок у зазначенні по батькові заявника у військовому квитку не може бути підставою для відмови у зарахуванні цього періоду до страхового стажу, адже право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок військових квитків, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його військовому квитку.
Крім того, відповідно до частини 3статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд звертає увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України за №22-1 від 25.11.2005 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому числі і від архівних установ, контролюючих органів, подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Однак матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до підприємств та/або архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.
Відтак суб'єкт владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, мав вжити заходів з метою перевірки відповідних відомостей.
Водночас, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача за спірні періоди.
Натомість пенсійним органом покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Аналогічне визначення поняття «страховий стаж» міститься у статті 1 вказаного Закону, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше. Для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов'язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.
Наведене кореспондується з положеннями частини 2 статті 24 Закону №1058-ІУ, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі Порядок №22-1).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Згідно із пунктами 1 та 2 Порядку №637 (з наступними змінами та доповненнями) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до пункту «б» частини 1 статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Обставини щодо незарахування періоду навчання, періоду проходження військової служби зазначені відповідачем, не спростовують факту самого навчання, проходження військової служби, а отже юридичний факт навчання позивача, проходження ним військової служби протягом спірного періоду періоду є підтвердженим належними та допустимими доказами.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення диплому та військового квитка щодо вірності анкетних даних позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, що вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі із 17.02.1993 по 25.03.2000, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 вказаного Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».
Положеннями ч. 1 ст. 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач надав відповідачу трудову книжку серії НОМЕР_3 та архівну довідку-виписку № 40 від 28.07.2025, видану трудовим архівом «Центру надання соціальних послуг Васильковецької сільської ради» Чортківського району.
Разом із тим, записи в трудовій книжці позивача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області визнало недостатніми для підтвердження трудового стажу.
Відповідачем також вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі згідно архівної довідки-виписки № 40 від 28.07.2025, оскільки по батькові заявника не відповідає паспортним даним (зазначено скорочено по батькові).
У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відтак, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв'язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Наявні у справі докази свідчать, що період роботи позивача в колгоспі підтверджено записами у трудовій книжці позивача про прийняття на роботу та звільнення, всі записи вчинені відповідно до наказів, засвідчені підписом та містять відбиток печатки.
Суд наголошує на тому, що всі записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не містять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою.
Поряд із цим, факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується як і записами у трудовій книжці, так і архівною довідкою, які містять відомості про стаж роботи за період 1993-2000 в колгоспі «Суверенна Україна».
Разом із тим, зазначені відповідачем формальні недоліки щодо скорочення по батькові позивача не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
З урахуванням наведеного правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд формулює висновок по суті спору, відповідно до якого позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, в тому числі за неточність перекладу його по батькові.
Виявлені відповідачем розбіжності щодо написання та перекладу по батькові позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з'ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.
Таким чином, оскільки спірний період роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці, а тому наявні підстави для зобов'язання пенсійного органу зарахувати його до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначення пенсії за віком № 192550011149 від 09.09.2025 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2025 року, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання у профтехучилищі із 01.09.1980 по 05.06.1983, роботи в ремонтно-механічному заводі із 12.07.1983 по 02.07.1984 та із 25.08.1986 по 17.09.1992; військової служби із 02.07.1984 по 07.07.1986, роботи у колгоспі із 17.02.1993 по 25.03.2000 підлягають до задоволення.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 192550011149 від 09.09.2025, щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, на підставі його заяви від 02.09.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.09.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , дата заповнення 06.04.1983: навчання із 01.09.1980 по 05.06.1983, роботи з 12.07.1983 по 02.07.1984, з 25.08.1986 по 17.09.1992, з 17.02.1993 по 25.03.2000; військової служби із 02.07.1984 по 07.07.1986 із урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 07 листопада 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500 код ЄДРПОУ 22933548).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.