6 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 461/3308/22
провадження № 61-673св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кредитна спілка «Перше кредитне товариство»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Романюка В. Ф., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, ухвалену колегією
у складі суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кредитної спілки
(далі - КС) «Перше кредитне товариство» про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси
від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 1522/6783/12 стягнено
з КС «Перше кредитне товариство» суму внеску та проценти в загальному
розмірі 9 507,57 грн за договорами № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня
2008 року та № ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року з урахуванням додаткового договору № 1 від 21 липня 2009 року.
21 червня 2012 року на виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 1522/6783/12, на підставі якого 26 липня 2012 року відділ Державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції
у м. Одесі відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.
30 червня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, яка ухвалою Приморського районного суду
м. Одеси від 15 січня 2018 року в цивільній справі №1522/6783/12 визнано неправомірною та скасована. Після цього Другим Приморським відділом Державної виконавчої служби м. Одеса відкрито виконавче
провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа № 1522/6783/12, однак боржник ухиляється від його виконання.
На час звернення до суду з цим позовом кредитна спілка не виконала рішення суду, тому, посилаючись на статті 509, 551, 599, 600, 601, 609 Цивільного кодексу
(далі - ЦК) України та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», вважав, що з відповідача на його користь підлягає стягненню пеня за невиконання вказаного судового рішення.
Тривалим невиконанням зобов'язань за договорами щодо повернення депозитних вкладів йому завдана моральна шкода, яку він оцінив
у розмірі 777 888 грн.
За таких обставин просив стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання
за договорами № ЛВ-20/0041/08/986 від 19вересня 2008 року
та № ЛВ-1/0120/09/1551 від 21вересня 2009 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок за період з 1 липня2021 року
до 30 вересня 2021 року включно в сумі 139 853 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 777 888 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 травня 2023 року, ухваленим у складі судді Романюка В. Ф., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими і недоведеними, оскільки
ОСОБА_1 є фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності, але договір про залучення внеску укладений ним не як фізичною
особою-підприємцем, тому до правовідносин, які виникли між сторонами, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Також умовами укладених договорів
від 19 вересня 2008 року та 21 вересня 2009 року не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді сплати пені.
Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
26 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувя до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 25 січня 2022 року
у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17
(провадження № К/9901/59673/18), від 16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року
у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначено, що пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у процентахвід суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання обов'язку з якого присуджений боржник (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року
у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року
у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) та у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17
(провадження № К/9901/59673/18) викладено висновки щодо підстав відшкодовування моральної шкоди та визначення її розміру.
У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20) зазначено, що предметом регулювання Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та
організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні
особи-суб'єкти підприємницької діяльності.
Вказує, що укладав договори № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня 2008 року
та № ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року саме як суб'єкт підприємницької діяльності, оскільки передавав кошти, отримані від здійснення такої діяльності. Неповернення відповідачем коштів за вказаними договорами підтверджує завдання позивачу моральної шкоди.
Суд першої інстанції не мав підстав для врахування висновку викладеного
у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20), оскільки у цій справі суди виходили з відсутності доказів про реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, а у матеріалах справи, яка переглядається судом касаційної інстанції, наявні докази реєстрації позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, тому правовідносини у таких справах є відмінними.
Також вказує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази; розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; необґрунтовано відхилили клопотання; справу розглянули за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили
договори № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня 2008 року, № ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року та свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , тому дійшли помилкового висновку про укладення договорів позивачем як фізичною особою.
Місцевий суд не зобов'язав відповідача надати належні докази виконання грошового зобов'язання за договорами № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня
2008 року, № ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року.
Відзив до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 19 вересня 2008 року
КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 , як член кредитної спілки, уклали договір № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
Згідно з пунктом 1.1 договору № ЛВ-20/0041/08/986 член кредитної спілки вносить внесок (вклад) на депозитний рахунок (далі - внесок) до спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 100 грн на строк 12 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням -
19 вересня 2009 року.
Процентна ставка за внеском встановлюється згідно з програмою «Подарунковий» у розмірі 21% річних (пункт 2.2 договору № ЛВ-20/0041/08/986).
21 вересня 2009 року КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 , як член кредитної спілки, уклали договір № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
Згідно з пунктом 1.1 договору № ЛВ-1/0120/09/1551 член кредитної спілки вносить внесок (вклад) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (далі - внесок) до спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 5 555 грн на строк 13 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням - 21 жовтня 2010 року.
Процентна ставка за внеском встановлюється згідно з програмою «Актуальний» у розмірі 24% річних (пункт 2.2 договору№ ЛВ-1/0120/09/1551).
21 липня 2009 року сторони уклали додатковий договір № 1 у зв'язку з поповненням внеску на суму 6 900 грн. Дію договору № ЛВ-20/0041/08/986 продовжено на тих же умовах до 19 вересня 2009 року.
Суди попередніх інстанцій встановили, що вказаними договорами не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді пені.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року
у цивільній справі № 1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня
2012 року, стягнено з КС «Перше кредитне товариство» суму внеску та
проценти в розмірі 9 507,57 грн за договорами № ЛВ-20/0041/08/986
від 19 вересня 2008 року та № ЛВ-1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року з урахуванням додаткового договору № 1 від 21 липня 2009 року.
21 червня 2012 року на виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 1522/6783/12, на підставі якого 26 липня 2012 року відділ Державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції
у м. Одесі відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.
Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у м. Одесі Крецула В. А.від 30 червня 2017 року повернуто виконавчий документ стягувачу.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 15 січня 2018 року у цивільній справі № 1522/6783/12 постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у м. Одесі Крецула В. А. від 30 червня 2017 рокупро повернення виконавчого документа визнано неправомірною та скасовано.
Другим Приморськимвідділом Державної виконавчом. Одеси відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року у цивільній
справі № 1522/6783/12, яке на час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції тривало.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова Львівського апеляційного суду
від 20 листопада 2023 року не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи
у визначеному цим Кодексом порядку (частина п'ята статті 4 ЦПК України).
Частиною першою статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи;
2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша
статті 277 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20) зазначено: «Враховуючи, що положення
статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом
пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета».
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь пеню та відшкодувати моральну шкоду в загальному
розмірі 917 741 грн.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (пункт 1
частини першої статті 176 ЦПК України).
Прожитковий мінімум для працездатних осіб на час звернення до суду з позовом (у 2022 році) становив 2 481 грн, отже зазначена справа є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 250 = 757 000 грн).
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17 березня 2023 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження у цій справі та зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 42).
У рішенні Галицького районного суду м. Львова від 23 травня 2023 року зазначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 51-56).
Ціна позову у цій справі перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України справа не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що ціна позову в цій справі перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому вона не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, і таке порушення процесуального закону є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Зазначене позбавило позивача мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою
для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,
якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За наведених обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, тому постанова Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскільки судом касаційної інстанції встановлено таке порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду, інші доводи касаційної скарги суд не перевіряє.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік