22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 391/469/20
провадження № 61-3658св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Фермерське господарство «Савченко О. М.»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Любченко Володимир Михайлович, на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року у складі судді Червонописького В. С. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у складі колегії суддів Єгорової С. М., Письменного О. А., Чельник О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Фермерське господарство «Савченко О. М.», про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області), в якому просила визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 24 червня 2010 року в редакції, викладеній у позовній заяві.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 24 червня 2010 року між нею та Компаніївською районною державною адміністрацією (далі - Компаніївська РДА) укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач прийняла у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 66,2379 га, розташовану на території Губівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, строком на 10 років.
20 серпня 2010 року зазначений договір оренди зареєстровано Компаніївським відділом Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Компаніївський відділ ДП «Центр ДЗК»), про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 041037300035.
Згідно з пунктом 8 договору оренди землі після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
На виконання вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» 04 червня 2020 року позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області як правонаступника Компаніївської РДА та нового розпорядника спірної земельної ділянки з листом-повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини та долучила проєкт відповідної додаткової угоди.
ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області в термін до 04 липня 2020 року повинно було відреагувати на лист-повідомлення у визначений законом спосіб, але станом на 18 серпня 2020 року відповіді так і не було.
Позивач вважала, що вона належним чином виконувала договірні зобов'язання, своєчасно письмово повідомила про намір продовжити дію договору оренди та скористалася переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк шляхом направлення новому розпоряднику земельної ділянки листа-повідомлення, а тому відповідач ухиляється від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
Компаніївський районний суд Кіровоградської області рішенням від 30 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що до закінчення строку дії договору оренди землі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з технічних причин, що виникли в автоматизованій системі, не надало заперечень щодо поновлення спірного договору оренди землі, а також не приймало рішення про припинення права оренди. Після усунення технічних недоліків позивач ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність укладення договору оренди на нових умовах, зокрема, щодо строку дії договору, розміру орендної плати, а також надання необхідного пакета документів.
На момент звернення до суду ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області не надало заперечень щодо поновлення договору оренди. Затримка у наданні відповіді була зумовлена об'єктивними причинами. Спірна земельна ділянка іншому орендарю не передавалася, а процедура узгодження істотних умов договору ще не була завершена. Отже, відсутнє порушення прав ОСОБА_1 з боку ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Суд також зауважив, що право на укладення договору оренди відповідної земельної ділянки може мати інша особа, яка претендує на її оренду поряд із позивачем, однак такої особи (іншого орендаря) немає. ОСОБА_1 не довела порушень з боку орендодавця щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі, а тому відсутні підстави для захисту переважного права позивача на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частинами першою-п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 17 червня 2021 року залучив до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 19 жовтня 2021 року залучив до участі у справі ОСОБА_4 як правонаступника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 17 травня 2022 року зупинив провадження у справі до залучення правонаступників ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 18 квітня 2023 року поновив провадження у справі.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 24 червня 2010 року, зареєстрованого у Компаніївському відділі ДП «Центр ДЗК» за № 041037300035, укладеного між Компаніївською РДА та ОСОБА_1 , у редакції, запропонованій позивачем.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» та умов договору оренди землі ОСОБА_1 04 червня 2020 року направила ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області лист-повідомлення про поновлення спірного договору оренди землі разом із проєктом відповідної додаткової угоди. Отримавши цей лист 04 червня 2020 року, відповідач не підписав додаткову угоду та не надав будь-якої відповіді.
Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконала свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено положенням частини другої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
ОСОБА_1 впродовж строку дії договору оренди, а також після закінчення строку його дії, продовжувала користуватися спірною земельною ділянкою та сплачувала за неї орендну плату. При цьому факт продовження належного користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору відповідач не спростував.
Отже, у зв'язку з належним виконанням орендарем обов'язків за договором, своєчасним зверненням до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору із наданням проєкту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже, і на укладення додаткової угоди до цього договору.
Порушене право позивача підлягає відновленню, оскільки відповідач не спростував обставин належного виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, дотримання нею строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення (продовження) договору оренди землі від 24 червня 2010 року на новий строк, за відсутності протягом одного місяця повідомлення орендодавця про наявність заперечень чи відмову в укладенні договору на новий строк, зміну його умов, продовження користування предметом оренди після закінчення дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.
При цьому поділ спірної земельної ділянки та наявність у третіх осіб охоронюваного законом інтересу на виділені їм земельні ділянки не може бути підставою для відмови у поновленні договору оренди землі, оскільки відповідні дії (надання дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, передання у власність фізичним особам), що приводять до виникнення у третіх осіб правомірних очікувань на подальше отримання земельних ділянок у власність, були вчинені саме відповідачем, який не міг не знати про судовий спір у цій справі, будучи стороною в ній, та про незгоду позивача з бездіяльністю щодо поновлення договору оренди землі.
Верховний Суд постановою від 06 листопада 2024 року касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Белашов К. В., задовольнив частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що після ухвалення у цій справі рішення Компанійського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року, до набрання ним законної сили, спірну земельну ділянку, площею 66,2379 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0551, було поділено на 24 земельні ділянки.
Так, земельна ділянка, площею 66,2379 га, колишній кадастровий номер 3522881600:02:000:0551, перебувала у приватній власності двох осіб - ОСОБА_2 (площею 45,5275 га) та ОСОБА_4 (яка за договорами купівлі-продажу від 21 липня 2021 року придбала 11 земельних ділянок, які згодом були об'єднані в одну земельну ділянку, площею 20,7104 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0487). Суд апеляційної інстанції залучив до участі у справі вказаних осіб як правонаступників ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області.
17 травня 2022 року апеляційний суд зупинив провадження у справі до залучення правонаступників ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів спадкової справи відомо, що син померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відмовився від прийняття спадщини на користь своєї доньки (онуки померлої) ОСОБА_3 . Заяву про прийняття спадщини від імені неповнолітньої ОСОБА_3 подала її мати ОСОБА_2 .
Однак, поновлюючи 18 квітня 2023 року провадження у справі, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з визначенням конкретних осіб правонаступників.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 липня 2023 року ОСОБА_3 стала власником земельної ділянки, площею 20,7104 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0487.
Таким чином, апеляційний суд, визнаючи укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 24 червня 2010 року, не врахував, що земельної ділянки, площею 66,2379 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0551, вже не існує, а також не встановив усіх власників новостворених земельних ділянок, у зв'язку з чим не залучив усіх належних відповідачів до участі у справі.
Отже, ухвалене апеляційним судом рішення безпосередньо впливає на права, інтереси та обов'язки ОСОБА_3 , створює для неї несприятливі наслідки, адже вирішено питання щодо належної їй на праві приватної власності земельної ділянки.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2024 року залучив до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , законними представниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2025 року залучив до участі у справі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області та Фермерське господарство «Савченко О. М.» як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області обґрунтувало належними доказами ненадання позивачу відповіді на лист-повідомлення від 04 червня 2020 року, правомірно аргументуючи це тим, що мала місце відсутність функції реєстрації наказів у період з 17 червня 2020 року до 20 липня 2020 року включно, а згодом був наявний великий обсяг документації, яка зібралася за зазначений період.
Отже, звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази відмови чи ухилення орендодавця від укладення додаткової угоди.
З урахуванням викладеного колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції, що затримка у наданні відповіді позивачу була зумовлена об'єктивними причинами. Спірна земельна ділянка не передавалася в оренду іншому орендареві, на час розгляду справи в суді першої інстанції процедура узгодження істотних умов спірного договору не завершилася, що свідчить про відсутність порушеного права позивача з боку відповідача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16 і № 159/5756/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 та у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 912/3349/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення та надати відповідь із правовим обґрунтуванням поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.
Порушенням переважного права на поновлення строку дії договору оренди є не тільки факт чи спроба укладення договору з іншим орендарем, а і недобросовісна поведінка орендодавця, що проявляється, зокрема, у явному зволіканні в укладенні додаткової угоди, безпідставності та необґрунтованості заперечень щодо поновлення договору.
Верховний Суд скасував постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року лише у зв'язку з незалученням до участі у справі всіх заінтересованих осіб та жодних інших порушень не виявив.
Орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, у тому числі через суд.
Аргументи інших учасників справи
У квітні 2025 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Компаніївського районного суду Кіровоградської області.
14 квітня 2025 року матеріали справи № 391/469/20 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
24 червня 2010 року між Компаніївською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач прийняла у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 66,2379 га, розташовану на території Губівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, строком на 10 років. Цей договір 20 серпня 2010 року зареєстровано Компаніївським відділом ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 041037300035(том 1, а. с. 10-14).
У пункті 8 договору оренди землі передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» до чинного законодавства були внесені зміни, відповідно до яких з 01 січня 2013 року розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності визначено Державне агентство земельних ресурсів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.
Згідно з підпунктом 31 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» до основних завдань Держгеокадастру віднесено розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення у межах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України), безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській областівідповідно до статті 122 ЗК України наділене повноваженнями з передання у власність або користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області.
04 червня 2020 року ОСОБА_1 направила до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області лист-повідомлення разом з проєктом додаткової угоди до договору оренди землі (том 1, а. с. 17, 18).
У цьому листі-повідомленні, який ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області зареєструвало 04 червня 2020 року за № Д-9492/0/16-20, ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 8 договору оренди землі, статтю 33 Закону України «Про оренду землі» та частину четверту статті 122 ЗК України, просила поновити договір оренди землі від 24 червня 2010 року на той же термін шляхом укладання додаткової угоди про поновлення дії договору оренди, долучивши такі документи: додаткову угоду - 3 примірники.
Згідно з інформацією Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати орендної плати з фізичних осіб по Губівській сільській радіКомпаніївського району Кіровоградської області (том 1, а. с. 19).
10 вересня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області направило ОСОБА_1 лист-узгодження істотних умов договору оренди землі, в якому повідомило, що розглянуло лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі та з метою узгодження істотних умов у межах строку, визначеного Законом України «Про оренду землі», за договором, зареєстрованим 20 серпня 2010 року за № 041037300035, запропонувало надати інформацію щодо наявного витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, агрохімічний паспорт поля та належні докази на підтвердження своєчасної сплати орендної плати (квитанції, платіжні доручення) за період дії договору, а також узгодити істотні умови договору оренди землі у частині встановлення розміру орендної плати на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки землі на рік, продовження строку його дії на 7 років.
Також орендарю повідомлено, що з метою приведення договору оренди землі у відповідність до Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 (з урахуванням змін, внесених згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 890), фіксації у договорі оренди якісних показників характеристик ґрунтового покриву земельної ділянки на момент укладання додаткової угоди, необхідне встановлення сторонами стану якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей орендованої земельної ділянки, узгодження питання щодо виготовлення агрохімічного паспорта поля (том 1, а. с. 42, 43).
На обґрунтування причин зволікання розгляду звернення ОСОБА_1 від 04 червня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надало лист від 17 листопада 2020 року, у якому зазначено таке:
- на час звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області в «Автоматизованій системі Док Проф 3.0» існувала не технічна несправність, а була відсутня функція реєстрації наказів (листів) - «Реєстрація документів: 2020-Накази СГ», у зв'язку з чим неможливо було зареєструвати накази (листи) СГ щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення із 17 червня 2020 року до 20 липня 2020 року включно;
- щодо причин тривалої затримки надання відповіді ОСОБА_1 , то це обумовлено викладеним вище та великим обсягом документації, яка зібралася за період, коли мала місце відсутність функції реєстрації наказів (листів) - «Реєстрація документів: 2020-Накази СГ» в «Автоматизованій системі Док Проф 3.0», що підлягали реєстрації;
- після відновлення функціонування реєстрації наказів (листів) - «Реєстрація документів: 2020-Накази СГ» в «Автоматизованій системі Док Проф 3.0», у порядку черговості, реєструвалася відповідна документація щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, у тому числі й лист-узгодження істотних умов договору оренди землі від 10 вересня 2020 року № Д-9496/0-183/0/17-20 (том 1, а. с. 60, 61).
У період до набрання законної сили рішенням Компанійського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року у цій справі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області вчинено дії щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Листом-повідомленням від 16 грудня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області проінформувало ОСОБА_1 , що розглянуло її лист-погодження від 10 грудня 2020 року (стосовно поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 7 років та встановлення розміру орендної плати на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки землі) та повідомляє, що ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області передало вказану земельну ділянку у комунальну власність відповідному органу місцевого самоврядування, а тому відсутні підстави для задоволення звернення ОСОБА_1 (том 1, а. с. 31, 32).
Наказом від 04 грудня 2020 року № Ю-ОТГ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області передало у комунальну власність Компаніївської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 3926,1415 га, в тому числі земельну ділянку, площею 66,2379 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0551 (том 1, а. с. 114, 115).
Після ухвалення у цій справі рішення Компанійського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2020 року, до набрання ним законної сили, спірну земельну ділянку, площею 66,2379 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0551, було поділено на 24 земельні ділянки з кадастровими номерами: 3522881600:02:000:5273, площею 1,5275 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5274, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5275, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5276, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5277, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5278, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5279, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5280, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5281, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5282, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5283, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5284, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5285, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5286, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5287, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5288, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5289, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5290, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5291, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5292, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5293, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5294, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:5295, площею 2,0 га, приватна власність; 3522881600:02:000:9053, площею 20,7104 га, державна власність.
Згодом зазначені земельні ділянки було об'єднано в земельні ділянки з кадастровими номерами: 3522881600:02:000:5305, площею 11,5275 га; 3522881600:02:000:5306, площею 10,0 га; 3522881600:02:000:5307, площею 12,0 га; 3522881600:02:000:5308, площею 10,0 га.
Залишились незмінними земельні ділянки з кадастровими номерами: 3522881600:02:000:9053, площею 20,7104 га, державна власність, та 3522881600:02:000:5284, площею 2,0 га, приватна власність ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції також з'ясував, що спірна земельна ділянка, площею 66,2379 га, колишній кадастровий номер 3522881600:02:000:0551, перебувала у приватній власності двох осіб - ОСОБА_2 (площею 45,5275 га) та ОСОБА_4 (яка за договорами купівлі-продажу від 21 липня 2021 року придбала 11 земельних ділянок, які згодом були об'єднані в одну земельну ділянку, площею 20,7104 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0487).
13 серпня 2021 року земельна ділянка, площею 20,7104 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0487, утворена шляхом об'єднання раніше сформованих 11 земельних ділянок (за рахунок поділеної та перенесеної до архівного шару земельної ділянки з кадастровим номером 3522881600:02:000:9053), на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 20,7104 га, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією, наданою ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 04 березня 2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (том 2, а. с. 28).
04 травня 2022 року приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Куценко І. В. завела спадкову справу № 12/2022 щодо майна померлої ОСОБА_4 (том 2, а. с. 78-100).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 липня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (внучка спадкодавця ОСОБА_4 ), стала власником земельної ділянки, площею 20,7104 га, кадастровий номер 3522881600:02:000:0487 (том 2, а. с. 195).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предметом позову у цій справі є вимоги ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, загальною площею 66,2379 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного 24 червня 2010 року між позивачем та Компаніївською РДА.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Майнові відносини, що виникають із договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначаються Законом України «Про оренду землі».
У статті 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У частині першій статті 19 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 24 червня 2010 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Як відомо з матеріалів справи, сторони погодили укладення договору оренди землі від 24 червня 2010 року строком на 10 (десять) років з моменту його державної реєстрації, тобто до 20 серпня 2020 року.
До закінчення строку дії договору, а саме 04 червня 2020 року, ОСОБА_1 направила ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області лист-повідомлення про намір поновити договір оренди землі та додала проєкт додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 24 червня 2010 року.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Правові підстави переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі».
Так, відповідно до приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент звернення позивача із вимогою про визнання укладеною додаткової угоди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку(частина друга статті).
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проєкт договору (частина третя статті).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється(частина четверта статті).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення(частина п'ята статті).
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (частина восьма статті).
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді (частина одинадцята статті).
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури поновлення договору оренди землі.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.
При цьому реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п'ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») процедури, так і наявності волевиявлення сторін.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 12 лютого 2025 року у справі № 137/1326/23.
Для застосування положень частин першої-п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: 1) орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; 2) орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; 4) орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбачена у наведеній нормі, можлива лише за умови дотримання встановлених такою нормою процедури та строків, і для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах.
Порушенням переважного права на поновлення строку дії договору оренди є не тільки факт чи спроба укладення договору з іншим орендарем, а і недобросовісна поведінка орендодавця, що проявляється, зокрема, у явному зволіканні в укладенні додаткової угоди, безпідставності та необґрунтованості заперечень щодо поновлення договору (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 912/3349/18, на яку посилалася заявник у касаційній скарзі).
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що затримка у наданні відповіді позивачу була зумовлена об'єктивними причинами, спірна земельна ділянка не передавалася в оренду іншому орендареві, на час розгляду справи процедура узгодження істотних умов спірного договору не завершилася, що свідчить про відсутність порушеного права позивача з боку ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд керувався тим, що ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області обґрунтувало належними доказами несвоєчасне надання позивачу відповіді на лист-повідомлення від 04 червня 2020 року, правомірно аргументуючи це тим, що мала місце відсутність функції реєстрації наказів у період з 17 червня 2020 року до 20 липня 2020 року включно, а згодом був наявний великий обсяг документації, яка зібралася за зазначений період. Отже, звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази відмови чи ухилення орендодавця від укладення додаткової угоди.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала своє право на укладення додаткової угоди до договору оренди землі дотриманням правил частин першої-п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо поновлення договору оренди землі, предметом спору не було переважне право на укладення договору оренди, а визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі у зв'язку з наявністю зволікання ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з укладенням такої угоди.
Відповідно до частин восьмої та одинадцятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.
Отже, частина восьма статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).
Поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов'язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для укладення додаткової угоди (пункти 68, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16 (провадження № 14-545цс19)).
У частині другій статті 16 ЦК України передбачено, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.
Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов'язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.
При вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов'язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.
Отже, якщо орендодавець не розглянув звернення у місячний строк, вимоги орендаря не можуть вважатися передчасними, адже на цей момент вже виник спір щодо реалізації переважного права орендаря.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про передчасність позовних вимог є безпідставним, адже з моменту спливу місячного строку у позивача виникло право на судовий захист, а отже, позовні вимоги не є передчасними, оскільки спір щодо поновлення договору оренди землі вже існує та потребує вирішення судом.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував і зробив помилковий висновок про відсутність у позивача на момент звернення до суду суб'єктивного права, яке вона намагається захистити.
Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Указана норма зобов'язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції суду касаційної інстанції.
Однак усупереч вимогам статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав усіх вказівок, що містилися у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року, зокрема, суд не вирішив спір по суті за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які були залучені до участі у справі у зв'язку з поділом земельної ділянки, яка була предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд, пославшись на передчасність позову, допустив надмірний формалізм у перевірці обставин, на які посилалася позивач на підтвердження своїх вимог, фактично самоусунувшись від розгляду справи про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.
Суд апеляційної інстанції не дослідив і не надав відповідної правової оцінки тому, чи забезпечить обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах ефективний захист та відновлення порушеного права позивача за обставин поділу спірної земельної ділянки, формування у межах цієї ділянки внаслідок поділу нових земельних ділянок і передання їх у власність фізичним особам.
Таким чином, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції через неналежне дослідження зібраних доказів не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).
За положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що під час повторного перегляду справи суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, на які вказав суд касаційної інстанції, у зв'язку з чим внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, в тому числі й те, що ця справа вже направлялася судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Любченко Володимир Михайлович, задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
В. В. Пророк