05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 592/5506/23
провадження № 61-12685св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Сумська міська рада, ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка Анатолія Васильовича на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 березня 2024 року у складі судді Алфьорова А. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 27 серпня 2024 рокуу складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Собини О. І.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Сумська міська рада, ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права приватної власності на землю.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником 48/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Власником іншої 52/100 частини вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами є ОСОБА_3 .
З метою приватизації земельної ділянки площею 0,0306 га за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка замовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, однак рішенням державного кадастрового реєстратора від 20 березня 2023 року № РВ-350069372023 їй було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру через розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , межує із земельною ділянкою площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, за адресою: АДРЕСА_2 , яка була сформована відповідачем на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої з технічною помилкою, яка полягає в тому, що на частині сформованої земельної ділянки площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, розташований належний позивачці сарай літ. «Б» по АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки та скасувати записи в Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про скасування в Поземельній книзі записів щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:20:021:0017.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 26 лютого 1992 року, тобто на момент набуття позивачкою права власності на 48/100 частин будинку, господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , за домоволодінням рахувалося тільки пристройки, тамбури та огорожа. Відомості щодо сараю літ. «Б» у матеріалах інвентарної справи з'явилися станом на 22 листопада 2012 року, але у якості самочинного збудованого об'єкту.
Відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у документах, що є підставою для їх внесення до Поземельної книги, несуть особи, які видали (склали) такі документи у відповідності до пункту 56 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.
Тобто, станом на момент внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки у державного кадастрового реєстратора були відсутні встановлені законом підстави для відмови у державній реєстрації.
Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 квітня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Грицика Г. О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Додаткове судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що представництво ОСОБА_2 у вказаній справі здійснював адвокат Грицик Г. О., що підтверджується договором № 439983 від 26 жовтня 2022 року про виконання робіт (надання послуг). Заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 12 491,60 грн є недоведеним, однак, з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом Грициком Г. О. на надання послуг, їх обсяг, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в сумі 3 000 грн.
Постановою Сумського апеляційного суду від 27 серпня 2024 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка А. В. залишено без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 березня 2024 року - залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 21 січня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Грицика Г. О. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн.
Додаткове судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заявлений представником відповідача - адвокатом Грициком Г. О. розмір витрат за надану правничу допомогу в сумі 5 000 грн є неспівмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг і витраченим адвокатом часом на надання таких послуг. Зазначена сума гонорару не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в апеляційному суді у розмірі 4 000 грн, що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нестеренко А. В. подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 березня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка А. В. подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22, від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18, а також - не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ковпаківського районного суду міста Суми.
04 лютого 2025 року справа № 761/14373/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка А. В. мотивована тим, що у зв'язку із невідповідністю меж земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:20:021:0017 фактичному землекористуванню, яке історично сформоване власниками сусідніх домогосподарств (з врахуванням розташування огорожі № 1-4 та сараю «Б», які перебувають у власності позивачки), позивачкою 02 серпня 2023 року було подано заяву про призначення судової земельно-технічної експертизи, однак місцевий суд відмовив у призначенні зазначеної експертизи та не дав оцінки доказам, на які позивачка посилалась як на підставу для проведення цієї експертизи.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дослідили факт наявності/відсутності порушень в діях державного реєстратора, однак не дослідили докази в контексті приватно-правового спору (щодо прав на отримання у власність земельних ділянок з урахуванням фактичного користування та існуючих об'єктів нерухомого майна).
Апеляційний суд прийняв судове рішення на підставі власного висновку про те, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:20:021:0017. Однак ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, а спір стосується законності і правових підстав для формування та державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:20:021:0017 в Державному земельному кадастрі.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Грицик Г. О. та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 1992 року ОСОБА_1 на праві власності належить 48/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10, 105).
Власником іншої 52/100 частини вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами є ОСОБА_3 , що підтверджується рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 03 березня 2006 року (т.1 а.с.8-9, 22).
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Земельна ділянка площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрована, а сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробленої ПП «Сумиспецзем», що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 жовтня 2022 року № НВ-9903720302022 (т.1 а.с.25-39).
З довідки ФОП ОСОБА_4 від 11 січня 2022 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з даними інвентаризації станом на 06 січня 2022 року розташовані наступні будівлі та споруди: житловий будинок А-1 з житловою прибудовою А1, прибудовами а, а3, а7, ганками а6, а8; сарай Б; сарай В; вбиральня Г; навіс Д; навіс Е; теплиця Є; навіс Ж; огорожі № 1-4 (т.1 а.с.57).
Згідно матеріалів інвентарної справи станом на 26 лютого 1992 року (момент набуття позивачкою права власності на 48/100 частин будинку з господарськими будівлями та спорудами) за домоволодінням рахувалося тільки пристройки, тамбури та огорожа.
Відомості щодо сараю літ. «Б» у матеріалах інвентарної справи з'явилися станом на 22 листопада 2012 року, але у якості самочинного збудованого об'єкту.
Рішенням державного кадастрового реєстратора № РВ-350069372023 від 20 березня 2023 року було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру через розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, площа співпадає на 10,1251 % (т.1 а.с.40-41).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка А. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (стаття 2 ЗК України).
Статтею 22 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час набуття позивачкою права власності на 48/100 частин будинку з господарськими будівлями та спорудами) було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
Згідно пунктом в) частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України.
У статті 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).
Відповідно до положень статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (стаття 79-1 ЗК України).
Відповідно до статті 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (частина десята статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Факт користування земельною ділянкою може підтверджуватись правовстановлюючим документом (державний акт на право користування земельною ділянкою - стаття 23 ЗК України 1990 року; витяг із земельно-шнурової книги, реєстрової книги, погосподарської книги - стаття 20 ЗК Української РСР) або документом, що підтверджує фактичне користування земельною ділянкою (матеріали інвентаризації земель, дані бюро технічної інвентаризації тощо).
Громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Статтями 22, 23 ЗК України 1990 року визначено, що право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Такі положення щодо виникнення права на земельну ділянку закріплено статтею 125 ЗК України (2001 року).
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з їх недоведеністю, так як матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент проведення оспорюваної державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власності чи користуванні позивачки перебувала частина цієї ж земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що в суді першої інстанції позивачка заявляла про призначення судової земельно-технічної експертизи, однак місцевий суд відмовив у призначенні зазначеної експертизи та не дав оцінки доказам, на які позивачка посилалась як на підставу для проведення цієї експертизи, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Згідно з положеннями статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що земельна ділянка площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, за адресою: АДРЕСА_2 , була сформована відповідачем на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої з технічною помилкою, яка полягає в тому, що на частині цієї земельної ділянки розташований належний позивачці сарай літ. «Б» по АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що на час набуття 26 лютого 1992 року позивачкою у власність 48/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на прибудинковій території не було сараю літ. «Б», а існування цієї забудови було зафіксовано при виготовленні схематичного плану присадибної ділянки станом на 22 листопада 2012 року.
Таким чином, за відсутності доказів перебування у власності чи користуванні позивачки земельної ділянки, на якій розташований вищевказаний сарай літ. «Б», відсутні підстави вважати, що оспорюваною державною реєстрацією земельної ділянки площею 0,0466 га, кадастровий номер 5910136600:20:021:0017, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , порушуються права ОСОБА_1 , оскільки такі висновки мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності чи користуванні позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем.
За таких обставин факт відмови в задоволенні заяви позивачки про призначення судової земельно-технічної експертизи не свідчить про порушення судами принципу змагальності сторін.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22, від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах,а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеренка Анатолія Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 березня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович