8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2892/25
Господарський суд Харківської області у складі
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Татаурова В.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Романюк Юлії Владиславівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Мінька Андрія Геннадійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про стягнення 439 131,00 грн
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Фізична особа-підприємець Романюк Юлія Владиславівна (позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мінька Андрія Геннадійовича (відповідач) про стягнення 439 131,00 грн помилково перерахованих коштів.
Позивач також просить стягнути з відповідача на користь позивача 5269,58 грн судового збору та 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 03 березня 2025 року позивач перерахувала на рахунок відповідача № НОМЕР_3 в АТ "Сенс Банк" кошти в сумі 439 131 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.03.2025 №2006 та випискою з банківського рахунку позивачки, з призначенням платежу - оплата за систему відеоспостереження зг рах №1233 від 03.03.2025, без ПДВ. За твердженням позивача, вказані кошти перераховано на рахунок відповідача помилково, оскільки рахунку №1233 від 03.03.2025 від відповідача вона не отримувала, його зміст чи існування взагалі їй не відомий, жодних послуг, робіт, товарів тощо від відповідача за вказаною вище накладною позивач (особисто чи через уповноважених нею осіб) не одержувала, між позивачкою та відповідачем не існувало та не існує жодних договірних правовідносин (у тому числі поставки, послуг тощо) та зобов'язань, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 439 131 грн.
Ухвалою суду від 22.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2892/25. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15 вересня 2025 року о 12:00. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Запропоновано учасникам справи провести перемови на предмет проведення процедури мирного врегулювання спору або укладення мирової угоди та письмово повідомити суд до початку підготовчого засідання про наявність обставин, зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Звернуто увагу відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 178 ГПК України).
В судовому засіданні 15.09.2025 постановлено ухвалу суду, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 06.10.2025 о 09:30 год.
В судовому засіданні 06.10.2025 постановлено ухвалу суду, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20 жовтня 2025 року о(б) 11:30 год.
20.10.2025 судове засідання не відбулося з причини оголошення на території м. Харкова повітряної тривоги (повідомлення з сайту Офіційна карта повітряних тривог України https://map.ukrainealarm.com, що інформує про повітряну тривогу).
Ухвалою суду від 20.10.2025 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на "03" листопада 2025 р. о 12:00 год.
23.10.2025 через підсистему Електронний суд від представника позивача надійшла заява (вх.№24707), в якій він просить розглянути справу без позивача та її представника.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце цього засідання повідомлені належним чином.
Відповідач та його представник жодного разу в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце цього засідання відповідач повідомлений належним чином.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача про розгляд справи без участі позивача та її представника дійшов висновку про його задоволення, адже явка учасників справи в судове засідання, в тому числі позивача та його представника, не була визнана судом обов'язковою та участь в судовому засіданні є їх правом, а не обов'язком.
Як вбачається з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач не зареєстрував "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.
Копію ухвали суду від 20.10.2025 було надіслано судом за відомою адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 , проте відповідно до відомостей з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових відправлень (штрих-кодовий ідентифікатор R067023449169) її не було отримано відповідачем та 27.10.2025 повернуто відділенням поштового зв'язку до суду з відміткою "адресат відсутній", що також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою поштового відділення.
Крім того, копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22.08.2025 було надіслано судом за вказаною вище відомою адресою місцезнаходження відповідача, проте відповідно до відомостей з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових відправлень (штрих-кодовий ідентифікатор 0610275816194) її не було отримано відповідачем та 09.09.2025 повернуто відділенням поштового зв'язку до суду з відміткою " закінчення встановленого терміну зберігання", що також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою поштового відділення.
Суд зазначає, що порядок направлення та вручення судових рішень визначений у ст. 242 ГПК України.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (ч.5 ст.242 ГПК України).
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.11 ст.242 ГПК України).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч.6 ст.242 ГПК України).
Виходячи зі змісту ст. 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил №270 (в редакції на день видачі та направлення ухвали суду), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Суд також зазначає, що вказані вище ухвалі суду оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
За таких обставин суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі та призначення її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ураховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч. 8 ст. 165 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 03 березня 2025 року Фізична особа-підприємець Романюк Юлія Владиславівна перерахувала на рахунок № НОМЕР_3 в АТ "Сенс Банк", який належить відповідачу Фізичній особі-підприємцю Мінько Андрію Геннадійовичу кошти в сумі 439 131 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.03.2025 №2006 та випискою АТ КБ "Приватбанк" з банківського рахунку позивача, з призначенням платежу - оплата за систему відеоспостереження зг рах №1233 від 03.03.2025 року, без ПДВ.
Як зазначено у позовній заяві, вказані кошти позивач перерахувала на рахунок відповідача помилково, оскільки рахунку №1233 від 03.03.2025 від ФОП Мінько А.Г. вона не отримувала, його зміст чи існування взагалі їй не відомий, жодних послуг, робіт, товарів тощо від ФОП Мінько А.Г. за вказаною вище накладною ФОП Романюк Ю.В. (особисто чи через уповноважених нею осіб) не одержувала, між позивачкою та відповідачем не існувало та наразі не існує жодних договірних правовідносин (у тому числі поставки, послуг тощо) та зобов'язань, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 439 131 грн.
18 липня 2025 року позивач надіслала відповідачу вимогу про повернення грошових коштів, в якій вимагала негайно повернути грошові кошти у розмірі 439 131 грн на банківський рахунок позивача НОМЕР_4 в АТ КБ "ПриватБанк".
Вказана вимога була направлена відповідачу засобами поштового зв'язку АТ "УКРПОШТА" цінним листом з описом вкладення (трек-номер: 5801000019543), однак повернулась позивачу з відміткою "закінчення встановленого терміну зберігання".
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 439 131 грн помилково перерахованих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, позовні вимоги не спростував.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (стаття 1212 ЦК України).
Відповідно до статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
У пунктах 27-30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами не існувало будь-яких договірних правовідносин та зобов'язань, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 439 131 грн.
З огляду на викладене, суд вважає, що між сторонами цього спору виникли кондиційні зобов'язання, відповідач з березня 2025 року по даний час безпідставно продовжує користуватись належними позивачці коштами у розмірі 439 131 грн, які підлягають стягненню з нього у порядку статті 1212 ЦК України.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З огляду на наведені вище обставини та те, що відповідачем не спростовано позовні вимоги позивача, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 439 131 грн помилково перерахованих коштів, обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Ураховуючи, що позов задоволено повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 5269,57 грн.
Щодо витрат на правову правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з ч. 1 ст. 123, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу складає 10 000 грн.
При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви надано договір про надання правової допомоги б/н від 16.07.2025, Акт приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025, ордер адвоката серії СЕ №1117678 від 20.08.2025 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000447 від 29 листопада 2019 року.
Так, з матеріалів справи убачається, що 16.07.2025 між адвокатом Чепишко Дмитром Вікторовичем, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №000447 від 29 листопада 2019 року, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Чернівецької області (далі - Адвокат), з одного боку, і Фізичною особою-підприємцем Романюк Юлією Владиславівною, РНОКПП НОМЕР_1 , (далі - Клієнт), з другої Сторони, іменовані разом "Сторони", укладено договір про надання правової допомоги б/н (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору за цим Договором Адвокат зобов'язується за завданням Клієнта надавати Клієнту правничу допомогу (далі - послуги), а Клієнт зобов'язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання цього Договору.
Під послугами у цьому Договорі розуміється наступне: захист, представництво та надання інших видів правничої допомоги Клієнту з приводу стягнення з фізичної особи-підприємця Мінько Андрія Геннадійовича на користь Клієнта 439 131 грн помилково перерахованих йому коштів згідно платіжної інструкції від 03.03.2025 №2006.
Адвокат надає правову допомогу у вигляді:
забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта;
представництва інтересів Клієнта в будь-яких судах (у т.ч. в будь-яких інстанціях, в будь-яких судочинствах), а також в інших державних органах (у т.ч., але не виключно, правоохоронних, контролюючих тощо) та органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, в органах державної виконавчої служби та перед приватними виконавцями;
надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності Клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до п. 3.1. договору за надані Адвокатом послуги Клієнт сплачує гонорар у сумі та в порядку, визначеному додатками та/або актами прийому-передачі наданих послуг.
Згідно з п. 6.1 договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами ї діє до 31 грудня 2025 року.
Згідно з п. 1 Акту приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 Адвокат на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 16 липня 2025 року надав, а Клієнт (позивач) прийняв наступні правничі послуги на загальну суму 10 000,00 грн:
- зустріч з клієнтом, надання усних консультацій, складання договору про надання правової допомоги. Підготовка проекту вимоги про повернення грошових коштів, її надіслання - (кількість часу (год) - 1 год,
- підготовка, складення позовної заяви (формування правової позиції, аналіз релевантної судової практики, оформлення позову і додатків до нього) - (кількість часу (год) -3 год.
За умовами п. 2-3 вказаного Акту приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 вартість однієї години правничої допомоги становить 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
Загальна сума наданих Адвокатом послуг (гонорару) станом на дату складання цього акту складає 10 000,00 грн (десять тисяч гривень) = 2500 грн * 4 год.
Матеріали справи не містять доказів фактичної сплати позивачем понесених витрат на правову правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, адже згідно умов п. 4 вказаного вище Акту приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 зазначену в пункті 3 цього Акту суму наданих послуг (гонорару) Клієнт зобов'язаний сплатити не пізніше 10 робочих днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Харківської області у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Романюк Юлії Владиславівни до Фізичної особи-підприємця Мінько Андрія Геннадійовича про стягнення помилково перерахованих коштів у сумі 439 131 грн.
При цьому, суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Судом установлено, що послуги професійної правничої допомоги надано позивачу у цій справі адвокатом Чепишко Дмитром Вікторовичем на підставі ордеру серії СЕ №1117678 від 20.08.2025, виданим адвокатом для представництва та захисту інтересів позивача у Господарському суді Харківської області на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 16.07.2025.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 11.01.2023 року у справі № 922/4195/21 Верховний Суд дійшов висновку, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
При цьому, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 129 ГПК України визначений порядок розподілу судових витрат, частиною 1 вказаної статті визначений порядок розподілу судового збору, частиною 4 - інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Так, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
В даному випадку відповідач клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суду не подав.
З урахуванням зазначеного, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями співмірності та реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують суму його витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, є пов'язаними з цією справою та відповідають фактично наданим послугам.
Ураховуючи, що позов задоволено повністю, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача у розмірі 10 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 83, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 1, 26, 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", та ст. 4, 20, 73, 74, 77, 86, 123, 129, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мінька Андрія Геннадійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Романюк Юлії Владиславівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) помилково перераховані кошти у розмірі 439 131,00 грн, а також судовий збір у розмірі 5269,57 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "07" листопада 2025 р.
Суддя І.О. Чистякова