ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 листопада 2025 року Справа № 903/566/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 у справі № 903/566/25 (суддя Бідюк С.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд"
до ОСОБА_1
про стягнення 198 005, 83 грн
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" (далі - позивач, АТ "Українська залізниця" в особі Філії) звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення 198 005, 83 грн неустойки.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на закінчення 30.06.2018 договору оренди нерухомого мана від 04.12.2009 № 515, укладеного з відповідачем, та неповернення відповідачем позивачу орендованого майна за актом приймання-передачі, що стало підставою для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 відповідно до п. 10.11 договору та п. 2 ст. 785 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 197 278, 11 грн неустойки та 3 016, 87 грн витрат по сплаті судового збору. В позові на суму 727, 82 грн відмовлено.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 у справі №903/566/25, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю, застосувавши наслідки спливу позовної давності щодо заявлених вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- у постанові Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 199/8478/21 сформовано таку позицію: "Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами. Разом з тим, якщо процесуальний строк був пропущений до початку війни, питання про його поновлення повинно вирішуватися з врахуванням причин, з яких строк був пропущений, та тривалості пропуску строку до запровадження воєнного стан;
- згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 320/10756/21 зазначено наступне: "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків у судових справах. Верховний Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку";
- позивач у позові не навів підстав щодо причин поважності пропуску процесуального строку, а тому заперечення відповідача, викладене у відзиві щодо застосування спливу строку позовної давності підставне, та підлягає до задоволення.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/566/25 у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.
Листом від 20.08.2025 з Господарського суду Волинської області витребувано матеріали справи.
02.09.2025 матеріали справи надійшли до суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 у справі № 903/566/25. Повідомлено учасників справи, що розгляд справи буде здійснюватися у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Філія "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:
- судом першої інстанції враховано факт повернення відповідачем орендованого майна 31.12.2020, у зв'язку із чим у рішенні зазначено, що вказана дата не підлягає включенню до розрахунку неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, тому останнім днем нарахування неустойки є 30.12.2020, тобто день, який передує підписанню сторонами акту приймання-передавання. Судом першої інстанції проведено перерахунок нарахованих позивачем сум в наслідок чого відмовлено в позові на суму 727, 82 грн;
- щодо посилань відповідача про застосування строків позовної давності, то позивач вважає такі покликання безпідставними, оскільки загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 30.06.2023, водночас з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на дату надходження позовної заяви до суду, діяв на усій території України, а тому позовна давність не може вважатися порушеною.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Сидорука В.А. на рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 у справі №903/566/25 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним господарським судом, 04.12.2009 між РВ Фонду державного майна України по Волинській області (орендодавець) та ФОП Сидоруком В.А. (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - будівлю гаража з господарськими будівлями загальною площею 488,7 кв.м. з естакадою (20,2 кв.м.) та парканом (240,3 м.) залізничної станції Ковель ДТГО "Львівська залізниця", що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. О.Олеся, 19 та обліковується на балансі ДТГО "Львівська залізниця" ВП "Станція Ковель", вартість якого визначена відповідно до звіту про оцінку станом на 30.06.2009 і становить 162 069 грн без ПДВ (п. 1.1 договору).
Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить 2 720 грн без врахування ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди (грудень 2009 року) визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди вересень 2009 року на індекс інфляції за жовтень, листопад та грудень 2009 року (п. 3.1 договору).
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.2 договору).
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередай місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 договору).
Орендна плата перераховується орендарем щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним і спрямовується 70 % до Державного бюджету, 30 % на рахунок балансоутримувача (п. 3.6 договору).
Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.7 договору).
У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.11 договору).
Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 07.12.2009 до 06.11.2012 включно (п. 10.1 договору).
Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання за погодженням з орендодавцем. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10 договору).
Якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення (п. 10.11 договору).
Додатковою угодою № 1 від 01.11.2012 сторонами змінено п. 1.1 договору, зокрема слова: "ВП "Станція Ковель" змінено на "ВП "Рівненська дирекція залізничних перевезень".
Додатковими угодами № 2 від 07.11.2012, № 3 від 30.04.2013, № 4 від 30.12.2013 сторонами змінено строк дії договору - до 31.12.2014.
Додатковою угодою № 5 від 12.06.2014 сторонами визначено, що спірний об'єкт оренди перебуває на балансі ВП "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №3".
Додатковими угодами № 6 від 23.12.2014, № 7 від 27.03.2015, № 8 від 20.07.2015 сторонами змінено строк дії договору - до 31.12.2015.
Відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), наказу № 362 від 22.05.2017 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця", наказу № 7 від 20.06.2017 "Про введення в дію положення про виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно - монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з 01.07.2017 реорганізовано шляхом приєднання у Виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" у складі юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Згідно додаткового договору від 29.01.2016, укладеного між ПАТ "Українська залізниця" (правонаступник усіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту) та ФОП Сидоруком В.А. сторонами визначено, що орендодавцем майна, визначеного в договорі оренди від 04.12.2009, є ПАТ "Укрзалізниця". Визначено, що договір оренди діє по 31.03.2016 включно.
Додатковими договорами від 31.03.2016, 30.06.2016, 01.08.2016, 26.10.2016, 17.11.2016, 07.04.2017, 11.07.2017, 15.12.2017, 09.01.2018, 25.04.2018 продовжено дію договору оренди до 30.06.2018 включно, без подальшого продовження.
27.11.2018 державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту ПАТ "Укрзалізниця", зокрема, в частині зміни найменування товариства на АТ "Українська залізниця".
Позивачем на адресу відповідача направлялась заява від 27.04.2018 про припинення дії договору оренди № 515 від 04.12.2009, яка отримана відповідачем 28.05.2018, що підтверджується відповідним реєстром.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.05.2020 у справі № 903/1011/19 стягнуто з ФОП Сидорука В.А. на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" 170 250, 14 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення станом на 30.09.2019.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 у справі № 903/304/20 стягнуто з ФОП Сидорук В.А. на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" заборгованість в сумі 107 642, 04 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення за період з жовтня 2019 по березень 2020; виселено ФОП Сидорук В.А. з будівлі гаража НОД-3 (А-1), площею 464,4 кв. м., будівлі прохідної гаража НОД-3, площею 21,7 кв. м., будівлі туалету гаража НОД-3 (Літер В-1), площею 2,4 кв. м., споруди паркану НОД-3, довжиною 420,5 м., споруди естакади гаража НОД-3, площею 20,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця О. Олеся, будинок 19, на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" в інтересах виробничого структурного підрозділу "Рівненсько - Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця".
31.12.2020 АТ "Українська залізниця" в особі начальника ВСП "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" (балансоутримувач) та ФОП Сидоруком В.А. (орендар) підписано акт приймання-передавання до договору оренди нерухомого майна від 07.12.2009 №515, згідно якого ФОП Сидорук В.А. передав балансоутримувачу орендоване майно (а. с. 48).
На підставі п. 10.11 договору оренди № 515, позивачем виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 198 005,93 грн, які надсилались відповідачу засобом поштового зв'язку.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про стягнення 198 005, 83 грн неустойки за період з 01.04.2020 по 31.12.2020, яка нарахована на підставі п. 10.11 договору та п. 2 ст. 785 ЦК України у зв'язку із неповернення відповідачем орендованого майна за актом приймання - передачі позивачу.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України), а простроченням боржника є невиконання його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків та здійсненні своїх суб'єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Відповідно до ст. 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 908/3592/19.
Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 06.07.2021 у справі № 906/562/20 дійшов висновку про те, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
Колегія суддів зазначає, що судовими рішеннями у справах № 903/1011/19, № 903/304/20, встановлено, що поза межами існування договірних правовідносин між сторонами (термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018), відповідач фактично користувався орендованим майном з 01.07.2018 до 30.12.2020.
Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 12.05.2020 у справі №903/1011/19 стягнуто з ФОП Сидорука В.А. 170 250, 14 грн неустойки за час прострочення станом на 30.09.2019, а рішенням Господарського суду Волинської області від 08.09.2020 у справі № 903/304/20 стягнуто з ФОП Сидорук В.А. 107 642, 04 грн неустойки за період з жовтня 2019 по березень 2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені у судових рішеннях, які набрали законної сили у справах №903/1011/19, № 903/304/20 не підлягають доказуванню при розгляді справи № 903/566/25.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку у вигляді подвійної плати за користування орендованим майном на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 01.04.2020 по 31.12.2020 в сумі 198 005, 93 грн.
В той же час, як встановлено апеляційним судом, акт приймання-передавання до договору оренди нерухомого майна від 07.12.2009 № 515, згідно якого ФОП Сидорук В.А. передав балансоутримувачу орендоване майно (а. с. 48), підписаний сторонами 31.12.2020.
Таким чином, враховуючи факт повернення відповідачем орендованого майна 31.12.2020, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказана дата не підлягає включенню до розрахунку неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, у зв'язку з чим останнім періодом нарахування неустойки є 30.12.2020, тобто день, який передує підписанню сторонами акту приймання-передавання.
А відтак, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми неустойки за період з 01.12.2020 по 30.12.2020, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 197 278, 11 грн неустойки.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як встановлено апеляційним судом, відповідач зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права 31.12.2020, а тому звертаючись із даним позовом до суду про стягнення неустойки пропустив позовну давність тривалістю в один рік.
В той же час, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строк, визначений статтею 258 ЦК України, був продовжений.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування до статей 256, 257, 258, п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ), викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 у справі № 926/1812/21, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22.
Отже, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачав, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст. ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до постанови № 211, тобто 12.03.2020.
А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування ст. 267 ЦК України (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 904/3153/22.
Разом з тим, 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб; в подальшому воєнний стан продовжувався і триває до теперішнього часу.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого наступного змісту - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Із урахуванням того, що карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 30.06.2023, водночас, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на дату надходження позовної заяви до суду (30.05.2025), діяв на усій території України, а тому суд першої інстанції, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, дійшов правильного висновку, що позивач звернувся з вимогами до суду в межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності не підлягає задоволенню. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вказаних обставин не спростовують.
При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 199/8478/21 та від 13.09.2022 у справі № 320/10756/21, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним враховуючи наступне.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 по справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що у межах справ № 199/8478/21, №320/10756/21, на які посилається відповідач, Верховним Судом досліджувалось питання пропуску строку на подання апеляційних скарг, зокрема поновлення строку для їх подання з урахуванням поважності такого пропуску. Тобто, правовідносини у справах № 199/8478/21, №320/10756/21 не є релевантними до правовідносин у справі № 903/566/25.
Беручи до уваги вказане, посилання відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого по справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, в даному випадку, виникли із договору, укладеного відповідачем як фізичною особою - підприємцем, а тому такий спір, відповідно до положень ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.
Апеляційний господарський суд вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію прийнятого місцевим господарським судом рішення крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятого рішення, тому його висновки є правильними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 у справі № 903/566/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2025 у справі № 903/566/25 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.