ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 502/1977/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
представники учасників справи участі не брали
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ»
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 року, суддя в І інстанції Рога Н.В., повний текст якого складено 25.08.2025, в м. Одесі
у справі №502/1977/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ»
до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
- ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_2 ;
- ОСОБА_3 ;
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 у справі №502/1977/19 заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі №502/1977/19 - задоволено; ухвалено додаткове рішення у справі №502/1977/19; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ», в якій останнє просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 у справі №502/1977/19 та ухвалити нове, відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що разом з першою заявою по суті спору, поданою ОСОБА_3 є пояснення по справі №502/1977/19, що надійшли до Кілійського районного суду 02.10.2020, у яких не наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Зазначена обставина позбавляє як суд, так учасників справи надати оцінку вказаному розрахунку та співставити їх з наданими учасником справи доказами понесених витрат та визначити їх відповідність попередньому розрахунку. Крім того, ст.124 ГПК України передбачає процесуальні наслідки від таких дій учасника справи. Факт поданняозвучення представником третьої особи в судовому засіданні 05.08.2025 року заяви про намір протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду подати докази на підтвердження розміру судових витрат не знаходить свого підтвердження ні в матеріалах електронної справи № 502/1977/19, ні в протоколі судового засідання від 05.08.2025 року.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 у справі №502/1977/19 та призначено розгляд справи на 04.11.2025 о 12:15.
04.11.2025 на електронну адресу Південно-західного апеляційного господарського суду від директора Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату.
04.11.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» надійшло клопотання, сформоване в системи «Електронний суд» про відкладення розгляду даної справи на іншу дату.
04.11.2025 від представника ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд даної справи без її участі, а також про намір подати заяву про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня ухвалення постанови суду.
В судовому засіданні 04.11.2025 учасники справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, яке надійшло на електронну адресу суду, судова колегія дійшла висновку про повернення її без розгляду, з наступних підстав.
Частинами 5, 6 статті 42 ГПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Абзацом першим та другим частини шостої статті 6 ГПК України унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Суд вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ», як юридична особа має зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
За приписами ч. 8 ст. 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» може подавати процесуальні документи до суду в електронній формі через електронний кабінет за допомогою ЄСІТС або в паперовій формі.
Апеляційний господарський суд вказує, що клопотання про відкладення від 03.11.2025 на електронну пошту Південно-західного апеляційного господарського суду. Однак, із документів, що надійшли на адресу суду не вбачається їх скріплення кваліфікованим електронним підписом.
Письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником (ч. 2 ст. 170 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Подане Товариством з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» клопотання не містить відомостей про підписання документів електронним цифровим підписом із застосування посиленого сертифіката відкритого ключа та доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на заяву, із використанням підсистеми "Електронний суд", що позбавляє суд можливості встановити дотримання заявником вимог щодо обов'язкового підписання процесуального документа особою, яка її подає, та свідчить про використання заявником непередбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду із відповідною заявою.
З огляду на викладене, клопотання підлягає поверненню без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України, оскільки подано не у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Оскільки заява була подана в електронному вигляді через електрону пошту, її матеріали судом заявнику не повертаються.
Щодо клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, яке сформоване в системи «Електронний суд», судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, зважаючи на таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
У вирішенні клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи суд врахував необхідність розумних строків розгляду справи та дотримання балансу інтересів учасників справи.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду зазначено, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась.
Товариством з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» в клопотанні про відкладення взагалі не зазначено причини неявки у судове засідання у даній справі, жодним чином не обґрунтовано неможливість його участі в даному судовому засіданні з посиланням на відповідні докази, а також не доведено неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні за відсутності належним чином повідомленого учасника справи за наявними матеріалами справи.
Суд наголошує, що діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб, водночас заявником не надано жодних доказів щодо неможливості прийняття участі у судовому засіданні іншого представника позивача, оскільки закон не забороняє мати декількох представників
Правова позиція скаржника викладена безпосередньо в апеляційній скарзі.
Таким чином, відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою, неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не визнає поважними причини неявки у судове засідання у даній справі представника позивача за його клопотання, а також інших учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
При цьому, перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Апелянт звертає увагу на те, що третьою особою не подано попереднього розрахунку понесених судових витрат, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Так, судом встановлено, що першою заявою по суті спору, поданою 02.10.2020 третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 є пояснення по справі №502/1977/19, що надійшли до Кілійського районного суду, у яких не наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
Закон передбачає, що сторони повинні подати попередній розрахунок суми судових витрат разом із першою заявою по суті. Однак у разі неподання розрахунку суд має тільки право відмовити у відшкодуванні витрат (ч. 1- 2 ст. 124 ГПК).
Ураховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні. У суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні витрат.
Суд може реалізувати своє право на відмову у відшкодуванні витрат тільки внаслідок доведення обставин того, що неподання іншою стороною попереднього розрахунку сум судових витрат порушило принцип змагальності та завадило стороні висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Зазначене підтверджується й висновками, викладеними у постанові ВПВС від 16.11.22 у справі №922/1964/21: "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. "
Водночас, як вбачається з матеріалів справи позивач реалізував своє право на подання заперечень щодо заявлених судових витрат до суду першої інстанції.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта в зазначеній частині є безпідставними та необґрунтованими, адже місцевим господарським судом не було порушено принципу змагальності.
Так, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.129 ГПК).
Із технічного запису судового засідання від 05.08.2025 вбачається, що в судовому засідання брали участь представник третьої особи, під час судових дебатів о 10:55 третьою особою була оголошено заяву про надання доказів розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, чим спростовуються помилкові доводи скаржника про те, що відповідачем не було здійснено відповідної заяви.
Рішення у цій справі було ухвалено 05.08.2025, яким у задоволенні позову відмовлено.
З матеріалів справи убачається, що 08 серпня 2025р. до суду від ОСОБА_3 надійшла заява (вх.№2-1257/25 від 07.08.2025р.) про ухвалення додаткового рішення у справі №502/1977/19 та стягнення з ТОВ “АКМАНГІТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Таким чином, відповідачем дотримано вимоги ч.8 ст.129 ГПК України при зверненні до суду з заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу третя особа надала до суду копію Угоди №8 про надання правової допомоги, укладеної 21.09.2020р. адвокатом Строковою Антоніною Григорівною та Толоконніковою Наталією Володимирівною (Клієнт), відповідно до п.2 якої Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження у Кілійському районному суді №502/1977/19. Угода є безстроковою.
Згідно розділу 5 Угоди гонорар складається з суми вартості виконаних послуг, згідно п.5.1 цієї угоди. Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг. Клієнт сплачує гонорар після виконання Адвокатом послуг, передбачених п.5.1 цієї Угоди, але не пізніше 5 днів з для надання відповідної послуги у безготівковій формі на рахунок Адвоката.
Згідно п.5.1 Угоди розмір оплати послуг адвоката за надання правової допомоги сплачується за фіксованою ставкою: за складання та подання до суду пояснення третьої особи- 1000 грн: за участь у судових засіданнях - 500грн.
Додатковою угодою №3 до Угоди №8 від 21.09.2020р. сторони виклали у новій редакції п.2 Угоди, а саме: “Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження у Господарському суді Одеської області по справі №502/1977/19.
Крім того, сторони виклади у новій редакції п.5.1 Угоди, а саме: розмір оплати послуг адвоката за надання правової допомоги сплачується за фіксованою ставкою: за складання та подання до суду пояснення третьої особи- 5000 грн: за участь у судових засіданнях - 5000 грн за один судодень.
Крім того, третьою особою подано до суду Акт приймання-передачі наданих послуг №1 до Угоди про надання правової допомоги від 21.09.2020р. №8, складений 25.04.2025р., згідно якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги : складення та подання до Господарського суду Одеської області пояснень третьої особи щодо позову по справі №502/1977/19. Вартість послуг за цим атом складає 5 000 грн, а також Акт приймання-передачі наданих послуг №2 до Угоди про надання правової допомоги від 21.09.2020р. №8, складений 05.08.2025р., згідно якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги : участь у судовому засіданні Господарського суду Одеської області по справі №502/1977/19. Вартість послуг за цим атом складає 5 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що представником третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі №502/1977/19 - ОСОБА_3 була Строкова Антоніна Григорівна на підставі ордеру серії ВН №1221507 від 03.04.2023р., оформленого на підставі договору №8 від 21.09.2020р.
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.12.2024 №916/5139/23 Верховний Суд зауважив, що вирішуючи заяву учасника справи про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має обов'язок, з урахуванням обставин і складності справи, дослідити на оцінити всі подані заявником докази на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, а також визначити необхідний фактичний обсяг наданої правової допомоги, у тому числі і з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, ураховуючи критерії, зазначені у статтях 126, 129 ГПК України. За результатами чого, і надати обґрунтований висновок про наявність / відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розміру.
Так, критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22).
Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Таким чином, проаналізувавши надані третьою особою докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на предмет їх відповідності критеріям визначення розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи наявність угоди, додаткової угоди до неї, їх зміст, права та обов'язки за ними, порядку обчислення таких послуг, Акт надання послуг, а також визначення розміру гонорару, у контексті статті 86 ГПК України з точки зору статей 73, 75-77 ГПК України, які підтверджують факт представлення інтересів ОСОБА_3 адвокатом Строковою А.Г. у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу фактично виконаної адвокатом робіт (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи, отже, відповідачем доведено факт понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що застосування судами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» залежить від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що адвокат Строкова А.Г. представляє інтереси третьої особи ОСОБА_3 з розгляду цього спору ще з 21.09.2020 року.
За весь час розгляду даної справи представником було подано зокрема, такі документи: письмові пояснення від 02.10.2020, клопотання про долучення доказів від 13.11.2020, касаційна скарга, заява про зупинення дії постанови суду, пояснення від 01.04.2022, письмові пояснення від 30.04.2025,
Адвокат Строкова А.Г. брала участь у судових засіданнях 13.11.2020, 03.12.2020, 10.06.2021,30.09.2022, 05.08.2025.
В свою чергу Позивач не спростовує факт надання адвокатом Строковою Антоніною Григорівною правової (правничої) допомоги третій особі в суді першої інстанції. Водночас надання правничої допомоги адвокатом у справі в місцевому господарському суді підтверджується наявними матеріалами справи, а також присутністю адвоката в судових засіданнях, що позивачем не заперечується. Звідси, посилання позивача на відсутність підстав для стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу визнаються безпідставними і відхиляються.
Колегія суддів зауважує, що Апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що адвокатом не надавались Толоконніковій Н.В. послуги пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у цій справі та/або такі послуги не пов'язані з цією справою.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги обсяг виконаної правничої роботи, судова колегія вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн є обґрунтованими, співмірними із фактично наданими послугами, відповідають критеріям розумності та необхідності.
Судова колегія вважає, що доводи за апеляційною скаргою не спростовують висновків суду першої інстанції здійснених під час прийняття оскаржуваного додаткового рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є співмірною із складністю справи та вчиненими представником третьої особи діями, у зв'язку із чим стягненню з позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що застосування судами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» залежить від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом відповідача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Колегія суддів при апеляційному перегляді додаткового рішення суду першої не виявила у діях суду порушень приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою, позивач не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 у справі №502/1977/19 залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для його скасування.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 у справі №502/1977/19 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2025 у справі №502/1977/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький