ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 502/1977/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
представники учасників справи участі не брали
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 (повний текст рішення складено 15.08.2025, суддя Рога Н.В.)
у справі №502/1977/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ»
до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
- ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_2 ;
- ОСОБА_3 ;
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області, в якій просив суд визнати недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське».
В обґрунтування позову зазначає, що позивач є власником комплексу нежитлових будівель бази відпочинку «Будівельник», розташованої в с. Приморське Кілійського району Одеської області. На підставі рішень Приморської сільської ради від 2008, 2012 та 2018 років товариству надавалися дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,9203 га в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. 01.01.2018 між ТОВ «АКМАНГІТ» та сільською радою був укладений договір резервування земельної ділянки №05 строком до 31.12.2020 року для здійснення землевпорядних робіт та оформлення правовстановлюючих документів.
Водночас, рішенням Приморської сільської ради №498-VII-XXXV від 06.02.2019 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383000:02:001:1667 і 5122383000:02:001:1684 іншим особам, що, за твердженням позивача, повністю збігаються з територією орендованої ним ділянки, на якій розташована база «Будівельник». Позивач вважає, що зазначене рішення прийняте з порушенням вимог земельного законодавства, без погодження меж із суміжними землекористувачами, та фактично скасувало раніше прийняте рішення від 26.01.2018 року, чим порушило його право на користування земельною ділянкою.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 03.12.2020р. у справі №502/1977/19 позовні вимоги ТОВ “АКМАНГІТ» залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021 рішення Кілійського районного суду Одеської області від 03.12.2020р. у справі №502/1977/19 скасовано, постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ “АКМАНГІТ» задоволено. Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 02.09.2021р. у справі №502/1977/19 стягнуто з Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області на користь ТОВ “АКМАНГІТ» компенсацію судового збору у розмірі 4 802 грн 50 коп.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2022р. у справі №502/1977/19 рішення Кілійського районного суду Одеської області від 03.12.2020р., постанову Одеського апеляційного суду від 10.06.2021р. та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 02.09.2021р. у справі №502/1977/19 скасовано, провадження у справі закрито та роз'яснено, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарський судів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022р. матеріали справи №502/1977/19 направлено до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.01.2023 прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у справі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд установив, що рішення Приморської сільської ради Кілійського району №498-VII-XXXV від 06.02.2019 року є правовим актом індивідуальної дії, який не містить зобов'язуючих приписів, а тому після його реалізації - тобто після реєстрації за громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383000:02:001:1684 і 5122383000:02:001:1667 - воно вичерпало свою дію.
Суд також зазначив, що попередні рішення сільської ради, якими ТОВ «АКМАНГІТ» надавалися дозволи на розробку проектів землеустрою (2008, 2012, 2018 рр.), не були реалізовані - позивач не надав доказів виготовлення чи затвердження відповідних проектів землеустрою, а рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує набуття права власності або користування земельною ділянкою. Такі рішення лише відкривають можливість подальшого оформлення прав за умови належного виконання передбачених законом процедур. Крім того, суд відхилив посилання ТОВ «АКМАНГІТ» на попередній договір резервування земельної ділянки №05 від 01.01.2018 року, у зв'язку з тим, що він вважається неукладеним, оскільки він не відповідає вимогам форми основного договору та не був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав. Враховуючи відсутність у позивача належно оформленого права користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку про відсутність порушення його прав і, відповідно, відмовив у задоволенні позову.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ», в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеського області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду справи позивач наголошував, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №420/1603/19, залишеною без змін Верховним Судом, було встановлено порушення Приморською сільською радою процедури розроблення та затвердження детального плану території, що унеможливлювало подальше затвердження проекту землеустрою і передачу спірних земельних ділянок у власність. Також зазначалося, що спірна територія знаходиться у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, де, згідно зі ст. 60 Земельного кодексу та ст. 88, 90 Водного кодексу України, передача земель у приватну власність для дачного будівництва заборонена.
Наголошує, що третім особам не видавалися жодні правовстановлюючі документи на спірні земельні ділянки, окрім оспорюваного рішення Приморської сільської ради №498-VІІ-ХХХV від 06.02.2019 року. Саме це рішення стало підставою для державної реєстрації права власності третіх осіб, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав. Отже, зазначене рішення має характер правовстановлюючого акта, який породив юридичні наслідки, а тому його скасування є самостійним і належним способом захисту порушеного права позивача без необхідності додаткового оскарження реєстраційних дій.
Вказує, що з матеріалів справи вбачається і Висновком експертів №23-3627 від 28.03.2025р. підтверджується, що вищезазначені земельні ділянки за територіальними межами збігаються із земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно позивача і щодо якої було укладено попередній договір резервування земельної ділянки між позивачем та відповідачем та щодо якої позивачем було виготовлено проект відведення. У даному випадку Попередній договір резервування №05 земельної ділянки від 01.01.2018 року не є тим документом на підставі якого виникають права на землю, а є способом врегулювання організаційно-адміністративних відносин між його сторонами, оскільки умовами вищезазначеного договору обумовлено виключно право позивача на отримання часу для подальшого оформлення права власності або користування зарезервованою земельною ділянкою в установленому законодавством порядку
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що позивач не є ні власником ні користувачем земельної ділянки яка належить ОСОБА_3 на праві власності. Земельна ділянка на момент передачі її первісному набувачу, перебувала в комунальній власності і не була обтяжена правом оренди. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебувають в цьому спорі в неналежному процесуальному статусі і як власники земельних ділянок саме вони мають відповідати за позовом Після формування земельної ділянки 5122383000:02:001:1954 ТОВ «Акмангіт», у разі задоволення позовних вимог у встановленому законом порядку не зможе збільшити її площу, оскільки згідно вимог ЗКУ для цього вимагається формування нової земельної ділянки і огляду на відсутність на ній споруд, в оренду вона може бути передана тільки за результатами проведеного Вилківською міською радою аукціону(ч.2 ст.124 ЗК України). З огляду на те, що категорія спірної земельної ділянки - землі рекреаційного призначення, без аукціону із земель рекреаційного призначення, можуть передаватися земельні ділянки лише для індивідуального дачного будівництва і тільки громадянам. Таким чином, задоволення позовних вимог, ніяким чином не відновить порушенних прав Позивача.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що незгода із процесуальним статусом Толоконнікової та Стоянової у цій справі, висловлена як головна теза відзиву від 15.10.2025року немає стосунку до аргументів апеляційної скарги і може бути лише предметом окремої власної апеляційної скарги вказаних осіб на оскаржуване судове рішення.
Відповідач у відзиві зазначає, що рішенням Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 27.10.2023 № 2210 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років ТОВ «АКМАНГІТ» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років, кадастровий номер 5122383000:02:001:1954, за адресою Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Приморське, вул. Курортна, 147, площею 0,7425 га, для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинки «Будівельник») та передана ТОВ «АКМАНГІТ» в довгострокову оренду, право якої було зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень за № 53304898. З огляду на вищезазначене апелянт фактично визнав розмір земельної ділянки для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Будівельник», площею 0,7425 га. Оспорюване рішення Приморської сільської ради є ненормативним актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання - тобто з моментом прийняття та затвердження проекту землеустрою, передачею земельної ділянки у власність та державною реєстрацією прав на земельну ділянку. З цього моменту рішення реалізоване та не створює самостійних правових наслідків.
У відповіді на відзив відповідача позивач зазначив, що власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 та призначено розгляд справи на 04.11.2025 о 12:00.
04.11.2025 на електронну адресу Південно-західного апеляційного господарського суду від директора Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату.
04.11.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» надійшло клопотання, сформоване в системи «Електронний суд» про відкладення розгляду даної справи на іншу дату.
04.11.2025 від представника ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд даної справи без її участі, а також про намір подати заяву про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня ухвалення постанови суду.
В судовому засіданні 04.11.2025 учасники справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, яке надійшло на електронну адресу суду, судова колегія дійшла висновку про повернення її без розгляду, з наступних підстав.
Частинами 5, 6 статті 42 ГПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Абзацом першим та другим частини шостої статті 6 ГПК України унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Суд вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ», як юридична особа має зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
За приписами ч. 8 ст. 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» може подавати процесуальні документи до суду в електронній формі через електронний кабінет за допомогою ЄСІТС або в паперовій формі.
Апеляційний господарський суд вказує, що клопотання про відкладення від 03.11.2025 на електронну пошту Південно-західного апеляційного господарського суду. Однак, із документів, що надійшли на адресу суду не вбачається їх скріплення кваліфікованим електронним підписом.
Письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником (ч. 2 ст. 170 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Подане Товариством з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» клопотання не містить відомостей про підписання документів електронним цифровим підписом із застосування посиленого сертифіката відкритого ключа та доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на заяву, із використанням підсистеми "Електронний суд", що позбавляє суд можливості встановити дотримання заявником вимог щодо обов'язкового підписання процесуального документа особою, яка її подає, та свідчить про використання заявником непередбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду із відповідною заявою.
З огляду на викладене, клопотання підлягає поверненню без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України, оскільки вона подана не у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Оскільки заява була подана в електронному вигляді через електрону пошту, її матеріали судом заявнику не повертаються.
Щодо клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, яке сформоване в системи «Електронний суд», судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, зважаючи на таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
У вирішенні клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи суд врахував необхідність розумних строків розгляду справи та дотримання балансу інтересів учасників справи.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду зазначено, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась.
Товариством з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» в клопотанні про відкладення взагалі не зазначено причини неявки у судове засідання у даній справі, жодним чином не обґрунтовано неможливість його участі в даному судовому засіданні з посиланням на відповідні докази, а також не доведено неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні за відсутності належним чином повідомленого учасника справи за наявними матеріалами справи.
Суд наголошує, що діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб, водночас заявником не надано жодних доказів щодо неможливості прийняття участі у судовому засіданні іншого представника позивача, оскільки закон не забороняє мати декількох представників
Правова позиція скаржника викладена безпосередньо в апеляційній скарзі.
Таким чином, відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою, неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні заявником обґрунтовано не було.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не визнає поважними причини неявки у судове засідання у даній справі представника позивача за його клопотання, а також інших учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №400-У-ХІІІ від 12.12.2008 року ТОВ “АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1380 кв.м в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку “Будівельник».
Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №299-УІ-ХУ від 18.10.2012 року ТОВ “АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення туристичного готельного комплексу площею 0, 9203 га.
Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №312-УІІ-ХХІУ від 26.01.2018 року ТОВ “АКМАНГІТ» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,9203 га в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення: для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку “Будівельник», за адресою Одеська область, Кілійський район, с. Приморське.
01.01.2018 року між Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області та ТОВ “АКМАНГІТ» було укладено попередній договір резервування земельної ділянки №05. Даний договір було укладено строком до 31.12.2020 року - на період здійснення позивачем землевпорядних робіт та отримання правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку.
06.03.2018 року Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області було прийнято рішення №330-УІІ-ХХУ “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області».
Оскаржуваним рішенням рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-УП-ХХХУ від 06.02.2019 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області.
Вказаним рішенням було вирішено наступне:
1.затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське та передати безоплатно у власність гр.. ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер земельної ділянки 5122383000:02:001:1684), за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське для індивідуального дачного будівництва.
2.Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське та передати безоплатно у власність гр.. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер земельної ділянки 5122383000:02:001:1667), за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське для індивідуального дачного будівництва.
3. Вирішено зареєструвати громадянам речове право на земельні ділянки у встановленому законодавством порядку.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 11.02.2019 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 5122383000:02:001:1667), а 14.03.2019 року - за ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 5122383000:02:001:1684), для індивідуального дачного будівництва.
27.10.2023 р. Вилківська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років, кадастровий номер 5122383000:02:001:1954, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,7425 га, для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку) та передала ТОВ “АКМАНГІТ» в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років земельну ділянку кадастровий номер: 5122383000:02:001:1954, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,7425 га, для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для розміщення, експлуатації та обслуговування бази відпочинку).
Позивач стверджує, що вищезазначені земельні ділянки, щодо яких третіми особами було оформлено право власності, за територіальними межами збігаються із земельною ділянкою, яка була надана ТОВ “АКМАНГІТ» Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області у користування, відповідно до договору резервування земельної ділянки №05 від 01.01.2018 року.
ТОВ “АКМАНГІТ» також вважає, що сільською радою при ухваленні рішення №498-УІІ-ХХХУ від 06.02.2019 року було порушено Законодавство України, право позивача на законне, обгрунтоване вирішення питання щодо затвердження проекту землеустрою, та визначення осіб, які отримали право на спірну земельну ділянку відбулося з порушенням встановленого законом порядку.
На підставі вищевикладеного, керуючись, ст. ст. 4, ч.б ст.177, 377 Цивільного кодексу України, ст.120, п.“г» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, позивач просить визнати недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019.
Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, с. Приморське».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що оскаржуване позивачем рішення Приморської сільської ради Кілійського району №498-VII-XXXV від 06.02.2019 року є правовим актом індивідуальної дії, який не містить зобов'язуючих приписів, а тому після його реалізації - тобто після реєстрації за громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383000:02:001:1684 і 5122383000:02:001:1667 - воно вичерпало свою дію, а отже є неефективним способом захисту.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту та, як наслідок, про відмову у позові, з огляду на таке.
Частина 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 Цивільного кодексу встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, без додаткових (повторних) звернень до суду.
При визначенні способу захисту слід ураховувати положення ч. 1 ст. 14, п. 4 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Чинним законодавством України не передбачено таких підстав виникнення речового права на землю, як "законний інтерес" або "виникнення правовідносин щодо надання земельної ділянки у користування", тоді як прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду є виключно правом, а не обов'язком органу місцевого самоврядування щодо розпорядженням землею комунальної власності, оскільки частиною 15 статті 123 Земельного кодексу України визначено можливість відмови уповноваженого органу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав його невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
В свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність або користування, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Аналогічний правовий висновок щодо застосування наведених норм земельного законодавства викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №826/5735/16, від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.
Відтак, рішення уповноваженого органу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим документом.
Положеннями статей 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-УП-ХХХУ від 06.02.2019 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області та передачі безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва на території с. Приморське Кілійського району Одеської області.
Вказаним рішенням було вирішено наступне:
1.затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське та передати безоплатно у власність гр.. ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер земельної ділянки 5122383000:02:001:1684), за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське для індивідуального дачного будівництва.
2.Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське та передати безоплатно у власність гр.. ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер земельної ділянки 5122383000:02:001:1667), за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське для індивідуального дачного будівництва.
3. Вирішити зареєструвати громадянам речове право на земельні ділянки у встановленому законодавством порядку.
Так, відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, способами захисту можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачена можливість визнання незаконним та скасування нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 2).
Разом з цим, у пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20).
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.
Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).
Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, оспорювань рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. не містить будь-яких зобов'язуючих приписів, воно є правовим актом індивідуальної дії.
Згідно п.3 оскаржуваного рішення Приморська сільська рада Кілійського району Одеської області вирішила зареєструвати громадянам речове право на земельні ділянки у встановленому законодавством порядку.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 11.02.2019 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 5122383000:02:001:1667), а 14.03.2019 року - за ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 5122383000:02:001:1684), для індивідуального дачного будівництва.
Отже, оскаржуване рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р. було реалізоване та вичерпало свою дію фактами його застосування.
Таким чином вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області №498-VII-XXXV від 06.02.2019р., яке вже було реалізовано і вичерпало свою дію, не є ефективним способом захисту позивача.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення сільської ради необхідно відмовивити саме з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту своїх інтересів.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Тому, колегія суддів вважає передчасним висновок суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами порушення оспорюваним рішенням прав позивача, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), унаслідок чого виключається необхідність надання оцінки рішенню місцевого господарського суду на предмет обґрунтованості/необґрунтованості чи доведеності/недоведеності позовних вимог.
Водночас, вказане не вплинуло на остаточний висновок суду першої інстанції про відмову у позові.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 - залишити без задоволення..
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКМАНГІТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 у справі №502/1977/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький